Кому б перо тримати, не гвинтівку...

Чорною хмарою прокотилося фашистське лихоліття через Україну. Неймовірних втрат зазнали наукові, культурно-освітні, медичні установи, вузи, школи, мистецькі та історичні цінності українського народу. Великим був внесок літераторів у боротьбу з фашизмом. Близько 80 письменників, майже третина членів Спілки письменників України, пішли в діючу армію. Серед них М. Бажан, С. Голованівський, І. Гончаренко, Л. Дмитерко, А. Малишко, І. Муратов, І. Нехода, Л. Первомайський, М. Рудь, М. Стельмах, М. Упеник, П. Усенко та ін. Смертю хоробрих загинули 25 письменників, серед них О. Десняк, Я. Качура, К. Герасименко, М. Трублаїні, Д. Каневський, М. Шпак, Ю. Черкаський та ін. Багато літературних творів було надруковано у громадсько-політичних журналах "Українська література", "Україна" та "Перець".

    Друга світова війна була серйозним екзаменом для української культури. 109 літераторів тодішнього складу Спілки письменників України протягом війни перебували в діючій армії та партизанських загонах. Понад 40 чоловік полягли смертю хоробрих, 19 з них стали героями Радянського Союзу. Звичайно, тоталітаризм і соцреалізм нікуди в цей період не зникли, тому більшість творів були  патріотичними, що продовжували славити вождів, без яких наш народ самостійно «і кроку не міг ступити». Але жива правда все ж пробивала собі дорогу в мистецтво.
Письменники, які з різних причин і в різний час опинилися за кордоном, мали змогу говорити відкрито, на повний голос.  Головні теми їхніх творів — викриття сталінського тоталітарного режиму.  

Письменники-фронтовики: 
Кореспонденти військових газет, радіо і т. ін. - О. Довженко, М. Бажан, А. Малишко, Л. Первомайський, С. Олійник, Я. Галан, П. Паня, О. Копиленко, К. Гордієнко та ін. Воїнами Червоної армії були: О. Гончар, М. Стельмах, Г. Тютюнник, І. Багмут, П. Воронько, П. Глазовий, А. Дімаров, П. Загребельний та ін.
Письменники-партизани, підпільники: М.Вороний, В. Земляк, Ю.Збанацький.
Загиблі: М. Трублаїні, К. Герасименко, О. Десняк — на фронтах. О. Теліга — розстріляна у Бабиному яру. С. Тудар, О. Гаврилюк — під бомбардуванням. Л. Старицька-Черняхівська розстріляна за наказом НКВС. О. Ольжич — у фашистському концтаборі.

Памʹятаємо кожного.

Україно моя

ІV

Вставай, моя рідна, розлуки доволі,
Які ми з тобою ще будем багаті —
Веселкою в небі, барвінком у полі,

Розплатою-люттю при спаленій хаті.

Торкнусь тебе ніжно— і рук моїх дотик
Забурха вогнем, і я взрю опівночі:
Дитини забитої змучений ротик,
Залізом обпечені очі дівочі,

Дідівську сльозу, закривавлену з жалю,
Сорочку стару на розстрілянім тілі.
Простіть, якщо словом кого запечалю,
Далекі мої, дорогі, помарнілі!

Свисти не свисти, проклятуща нагайко,
Не бачив катюга розплати такої:
У димному полі встає Наливайко
І землю стрясає страшною рукою.

І тінь його віща в залізній закові
Випростує плечі під хмари невмиті.
Озброєні Діти Залізнякові,
Ми пройдем шляхами при стиглому житі.

І прийдем до тебе, солдати-звитяжці,
У дружбі великій, в братерстві святому:
Сухар у торбинці, вода у баклажці
І зустріч сестри біля отчого дому.


Андрій Малишко

Інф. nayrok.com.ua