Кожному поколінню є
що сказати про матір, тому що це - один
із найдавніших архетипів світової культури й найбільш поширених мистецьких
образів. Література другої половини ХХ – початку ХХІ століття чи не вперше
заговорила про підводні камені й приховані загрози материнства (причому як у
бік дитини, так і матері). Мати – це далеко не завжди елегійна Мадонна чи героїня народних пісень. До
вашої уваги – 5 нетипових книжок про матусь і доньок. Найкращі подруги ,
найміцніші стосунки чи гіркота суперечок протягом життя? Різні родини, різні історії, але єдине –
зв'язок на усе життя. Добірка сюжетів останніх десятиліть із різних країн світу
– ще один доказ того, що материнство має безліч обличь, проявів і образів.
Фредерік Бакман «Моя бабуся просить їй вибачити»
Ельзі – сім, і вона
не така, як інші. Її Бабуні – сімдесят сім, і вона неймовірно шалена – якщо
вважати шаленством, приміром,
стояння-на-балконі-й-обстрілювання-перехожих-із-рушниці-для-пейнтболу. А ще
бабуся для Ельзи найкращий – і єдиний – друг. Щоночі Ельза ховається від світу
в бабусиних історіях про Країну-Спросоння та Королівство Міамас, де ніхто не
мусить бути «нормальним». Та коли Бабуня помирає й залишається жити лише в
листах, написаних до тих, перед ким вона відчувала провину, – ось тоді й починається
найбільша Ельзина пригода... «Моя бабуся просить їй вибачити» – книжка про
життя: сумне й смішне, болюче й захопливе водночас, а також про одне з
найважливіших прав людини – право бути інакшим. З точки зору
материнсько-дочірніх стосунків роман «Моя бабуся просить їй вибачити» цікавий
тим, що ролі матері й доньки перебирає на себе по черзі кожна з персонажок.
Мартина Бунда «Байдужість»
Коли постає
питання, за що триматися, коли твій світ зруйновано війною чи життєвими
негараздами, коли втрачаєш орієнтири й коли здається, що поруч нема нікого
сильного – куди хочеться піти, де заховатися? Персонажки роману Мартини Бунди
«Байдужість», сестри Ільда, Ґерта й Труда, протягом усього сюжету роману й
перебігу власних доль твердо відповідають: у Дівочу Гору, до самотньої хатини,
де на них завжди чекає мати Розеля. «Байдужість» – це чергова історія про цілих
три покоління жінок (бабуся, мати, доньки), зраджених чоловіками чи
розчарованих у них і виховані в жіночому колі. Саме це й рятує матір із
доньками і в час війни, і ще складнішого повоєння – усвідомлення, що покластися
ні на кого, крім самих себе. Тож і гуртуються навколо того єдиного, в чому
певні з народження: матері та сестер, які будуть поруч, хай там що.
Ельфріде Єлінек «Піаністка»
Ельфріда Єлінек –
відома австрійська романістка, драматург, поет і літературний критик, лауреат
Нобелівської премії у галузі літератури 2004 року. Одна із найпровокаційніших
письменниць ХХ століття.
Головна героїня
роману Еріка Когут, викладачка гри на фортепіано в консерваторії, живе разом з
матір'ю, яка свого часу виховувала доньку як музичного вундеркінда, і все ще
плекає надії зробити з Еріки зірку. Любов матері до доньки зображена як
вимоглива тиранія, що час від часу межує із садизмом. Стосунки матері та доньки
коливаються між сльозливими обіймами та запеклими сварками. Особистість Еріки
настільки спотворена та пригнічена постійним тиском матері, що Еріка нездатна
ні на дружбу, ні на любов, ні навіть на стосунки з чоловіками. А відносини Еріки з молодим та вродливим студентом, які розпочинаються як
цілком прийнятне залицяння до неї парубка, перетворюються на взаємне знущання.
Селесте Інґ « Несказане»
Лідія — центр
всесвіту сім’ї Лі. Довкола неї обертаються усі мрії, сподівання, слова і
вчинки. Мати наперед визначила її долю -
свою блакитнооку дівчинку вона бачить лікаркою, дорослою, упевненою в собі
жінкою. Купує їй книжки, допомагає робити домашні завдання, береже, мов
коштовний скарб, і навіть не пускає з дому. Батько мовчки потурає дружині. Інші
двоє дітей ростуть у тіні виплеканого батьками «сонечка». Та одного дня їхня
зірка зникає назавжди. Чорна діра, що утворилася у душах батьків, затягує всіх,
хто лишився... Чи наважаться рідні, опинившись на краю прірви, нарешті сказати
те, про що мовчали? Несказане» - це книга про те, як важливо усвідомлювати, що
твої діти – це особистості, яким не можна нав’язувати свої мрії і прагнення,
якими не можна нехтувати. Це неймовірно болюча книга, яку, однак, варто читати,
адже вчитись завжди краще на чужих помилках.
Сильвія Плат «Під скляним ковпаком»
1950-ті. Юна
американка Естер Ґрінвуд завдяки перемозі в конкурсі журналу мод потрапляє на
стажування до нью-йоркського видання. Перед
мешканкою околиці Бостона відкриваються яскраві панорами Нью-Йорка –
цікава робота, вечірки, нові знайомства. Здавалося б, що може бути ліпше, та
дівчина поступово заглиблюється в депресію. Мати, як і більшість оточення
Естер, не визнає, що депресія є хворобою. Їй просто досадно, що донька, в яку
вона стільки вклала, вийшла з ладу і не може виконувати покладених на неї функцій. Попереду у героїні -
спроби самогубства, тяжке лікування та неоднозначний фінал. Книга не просто розповідає історію - це
автобіографічний роман, де авторка описує
свої думки,переживання.
Книги запитуйте на абонементі.
Як доповнення радимо
також статті з журналу-тренінгу "Колесо
життя". Через наших предків ми
з'єднані з вічним і неперервним потоком буття, і наше завдання передати його
далі. Ми маємо продовжити творити саме Життя -через нас самих, через наших дітей,
через те, що ми робимо. ? Світ був до нас i буде після нас. Проте ми прийшли
сюди невипадково і не зникнемо без сліду. пригадати? Відновлюємо коріння. Гармонізуємо
зв'язок поколінь. Передаємо свої здобутки в майбутне. Про це у №5
за 2019 рік, темою якого є «Ритми поколінь»
Немає коментарів:
Дописати коментар