Крути: Обличчя історії пензлем художників

Бій під Крутами, для українського народу  став символом героїзму і жертовності молодого покоління у боротьбі за незалежність України. Крути  -  почесна національна  тема у прозі, поезії, публіцистиці  України. Ця історична подія відображена і в українському живописі.

Колишній вояк Дієвої Армії УНР, художник-баталіст Леонід Перфецький, написав картину «Крути-станція», на якій зобразив сам бій під Крутами. Леонід Перфецький - сотник Армії УНР, художник-баталіст, графік, брав активну участь у Визвольних Змаганнях 1917 - 1920 рр. Навчався живопису у Львові, в мистецькій школі Олекси Новаківського. Він створив цілу художню серію “Батальний живопис", серед цих картин і “Крути-станція”, на якій художник зобразив сам бій. До слова, Перфецький створив один з перших українських коміксів, в якому зобразив боротьбу УПА під час Другої світової війни.

В умовах радянської України тема героїчних Крут для письменників,художників, кіномайстрів і театральних режисерів була темою цензурованою і забороненою, все, що стосувалось української національної тематики, вилучали і нищили як твори, що «не мають музейної вартості та підлягають вилученню».

У 1931 році львівський художник Олександр Климко написав картину «Бій під Крутами», яка експонувалася в Українському військовому музеї у Львові, та була знищена більшовики після «визволення Західної України». Але насправді вона вціліла і зберігалась десятиліттями у фондосховищах бібліотеки імені Василя Стефаника у Львові. У 2012 році картині присвоїли інвентарний номер і почали реставрувати.

У 1961 році Микола Бідняк написав картину «Битва під Крутами».

У 1951 році підпільна пошта Закордонних Частин ОУН випустила ювілейну марку до річниці бою. Дата 29-го січня перетворилась на одну з провідних дат українського календаря у діаспорі.

Бою під Крутами присвятили свої праці художник Сергій Мако - картина «Один з-під Крут», Борис Буряк «Підкрутянський плач», Петро Малишко «Крути», Феодосій Гуменюк картина- ікона «Крутянська Божа матір», Іван Крислач — гравюру «Крути».Також до теми бою під Крутами зверталися ілюстратори Олександр Ком'яхов, Святослав Пащук та Юрко Журавель.

У Києві 18 грудня 2018 року на будинку по вулиці Великій Васильківській 111/113 з'явився стінопис, який присвячений героям бою під Крутами роботи художника Андрія Пальваля.

Детальніше читайте:

Крути. Народини нового українця // Музейний провулок. – 2005. – С.36-43

Крути у живописі, графіці та стінописі

// https:otak.news › culture › kr...

Кого й на що надихали герої Крут

// https:tyzhden.ua › History

Картина «Бій під Крутами» – повернення через 80 років

// https: www.radiosvoboda.org › ...

// https://uinp.gov.ua › pres-cent

 

Миттєвості безсмертя

29 січня в Україні відзначають пам'ять героїв Крут - українських студентів, які намагалися зупинити більшовицький наступ на Київ у 1918 році.  Бій між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків, тривав кілька годин і завершився великими втратами для більшовиків. Українським бійцям вдалося на кілька днів зупинити просування більшовицьких військ до Києва. Симон Петлюра мав час на придушення повстання більшовиків на заводі "Арсенал". Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність. Сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти».

Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 2006 року на місці бою встановлено пам'ятник. Через брак документів про ті події історики неодноразово спиралися на спогади їх учасників. Але мемуари є суб'єктивною оцінкою подій і наведена інформація потребує додаткової перевірки. Як зазначав краєзнавець та письменник Станіслав Цалик, головним джерелом інформації про бій під Крутами була праця Дмитра Дорошенка "Історія України. 1917-1923", написана 1930 року в Берліні.

Цей День, не дивлячись ні на що, назавжди залишиться світлим в нашій пам’яті. День подвигу та прикладу для майбутніх і нинішніх поколінь. День надії і любові до своєї вітчизни. День пам’яті Героїв Крут.

Трагедія століття ХХ ст: голокост

Щорічно ми вшановуємо жертв голокосту. Розуміючи жах вчинених злодіянь Гітлера, ми все одно не усвідомлюємо всього болю єврейського народу. Висловлюємо свій жаль кожній сім’ї, що втратила рідних у цій трагедії.

У широкому розумінні, голокост — систематичне переслідування і знищення людей за расовою, етнічною, національною приналежністю, сексуальною орієнтацією або генетичним типом. Але через масштаб винищення євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами під цим терміном ми найперше розуміємо знищення євреїв Третім Райхом у 1933 — 1945 рр.

Теорія неповноцінності. Причина Використання расистських теорій та псевдонаукових теорій про неповноцінність чи недорозвиненість певних груп людей, які підлягали знищенню. Широко використовувалася також теорія т. зв. «соціального дарвінізму» — твердження, що винищування людей було продовженням Теорії Еволюції Дарвіна. Сильні народи чи раси згідно з цією теорією, нібито, природно прагнули знищити неповноцінних, які згідно з теорією еволюції мали зникнути й поступитись життєвим простором сильним расам.

Методи нацистів. Для цього в багатьох країнах Європи нацисти збудували табори смерті та крематорії, розробили хімічні та механічні засоби вбивства і тортур, здійснювали медичні експерименти. По всій Балтії, Україні, Білорусі, майже біля кожного невеликого міста, біля багатьох сіл знаходяться яри, куди зганяли і розстрілювали чоловіків, жінок, дітей.

Статистика втрат. Жертвами Шоа (євр.термін на позначення голокосту) вважаються 6 мільйонів євреїв Європи. За «Енциклопедією Голокосту», виданою музеєм Яд-Вашем, загинуло до 3 мільйонів польських євреїв, 1,2 мільйона радянських євреїв (енциклопедія наводить роздільну статистику щодо СРСР і країн Прибалтики), з них 140 тисяч євреїв Литви і 70 тисяч євреїв Латвії, 560 000 євреїв Угорщини, 280 тисяч Румунії, 140 тисяч Німеччини, 100 тисяч Нідерландів, 80 тисяч євреїв Франції, 80 тисяч Чехії, 70 тисяч Словаччини 65 тис. Греції, 60 тисяч — Югославії. У Білорусі було знищено понад 800 тисяч євреїв.

Тотальна жорстокість. На останньому етапі війни неминучість поразки Німеччини вже не викликала сумнівів. Спеціальний підрозділ займався спаленням трупів на місці масових розстрілів. Деякі нацистські керівники намагалися використовувати євреїв для встановлення зв'язку з союзниками, в той час як інші (передусім Гітлер) продовжували вимагати тотального знищення тих, хто ще залишався в живих. На думку деяких дослідників, програма винищення євреїв у 1943‒1945 рр..(до капітуляції Німеччини в травні 1945 р.) була виконана на дві третини. 

Повстання євреїв. Жителі гетто не мали чіткої інформації про те, що нацисти планують тотальне знищення, тому, щоб вижити, намагалися виконувати всі вимоги окупантів.

Лише після того, як результат став остаточно зрозумілий, в таборах і гетто розпочалися повстання: найбільш відомі повстання у Варшавському гетто в січні 1943 року, а також повстання в таборі знищення «Собібор» — єдине успішне повстання у концтаборі за всю історію Другої світової війни. Активним центром опору було Мінське гетто. Гетто в Білостоці (пол. Bialystok, нині Польща), що містило спочатку 50 000 євреїв, було ліквідовано 16 серпня 1943 року після п'яти днів боїв з єврейським підпіллям. У Білорусі, в Україні і в Литві діяли єврейські партизанські загони.

Праведники світу. Серед переживших Голокост велика кількість тих, кого з великим ризиком для життя переховували місцеві жителі ‒ «Праведники світу», врятували від загибелі десятки тисяч євреїв.

У Нідерландах, Норвегії, Бельгії і Франції існував рух спротиву, який також допомагав євреям, головним чином у пошуку сховищ. У Данії данці переправили на рибацьких човнах за великі гроші у Швецію 7000 з 8000 данських євреїв. 

Станом на 1 січня 2010 року, за даними інституту Яд Вашем встановлено 23 226 спасителів, яким присвоєно почесне звання «Праведник світу». На частку Польщі припадає найбільше праведників світу — 6195 осіб, у Голландії їх 5009, у Франції 3158 праведників світу. Треба відзначати велику кількість українців, які під час окупації під страхом знищення або заслання до концтабору переховували євреїв у своїх хатах. З колишніх республік СРСР найбільше число праведників припадає на Україну — 2272.

Опір голокосту. Данське суспільство, у тому числі і королівська сім'я, відкрито протестували проти расистських законів під час німецької окупації. Завдяки цьому під час Другої світової війни, за даними Вікіпедії, в Данії загинуло лише 60 євреїв.

Опір нацистам надали болгари. Коли німці зажадали видати їм болгарських євреїв (їх було близько 50 000), піднялася вся громадськість. Демократи, комуністи, громадські діячі, члени парламенту, священники православної церкви на чолі з патріархом встали на захист євреїв-громадян Болгарії. 

У Польщі було страчено понад 2 000 чоловік, які рятували євреїв чи допомагали їм. Польський уряд у вигнанні створив спеціальне підпільне агентство Жеґота (пол. Żegota, Рада допомоги євреям на окупованій території Польщі) (1942—1945), щоб організувати порятунок євреїв.

Італійські військові і цивільні влади в 1942—1943 роках також відмовлялися допомагати у здійсненні відправки євреїв з окупованих Італією областей Югославії та Франції в табори смерті. Під німецьким тиском італійці створили концтабори для євреїв (зокрема, концтабір Кампанья), але в них були гуманні умови утримання.

Незважаючи на жорстку антисемітську політику нацистів, у Німеччині періодично лунали голоси протесту проти переслідування євреїв. Найбільшим спонтанним виступом проти антисемітської політики стала демонстрація на Розенштрассе в Берліні 27-28 лютого 1943 року етнічних німців — подружжя та інших родичів євреїв, яким загрожувала відправка до таборів. Щоб уникнути скандалу, гауляйтер Берліна Геббельс розпорядився звільнити родичів демонстрантів, числом близько 2000 чоловік, і направити їх на примусові роботи в Берліні.Майже всі вони дожили до кінця війни.

Після війни багато людей, які пережили Голокост, намагаючись побудувати нове життя, стикалися з постійною загрозою насильницького антисемітизму та переміщення. Ті, хто не міг або не хотів повернутися до своїх довоєнних домівок, часто опинялися в таборах для переміщених осіб. Там багатьом довелося чекати роки, перш ніж вони змогли іммігрувати й почати відновлювати своє життя.  

 за матеріалами Вікіпедії

Українська коляда в бібліотеці

Різдво - одне з найбільших християнських свят, що наповнює наші серця сподіваннями, радістю та зігріває душі величальними колядками і віншуваннями. Ось і в бібліотеці-філії №8 вже другий рік поспіль для містян оголошується онлайн-конкурс на кращу різдвяну колядку «Радуйся земле, коляда іде!», до якого долучаються читачі, друзі бібліотеки та просто творчі особистості. Цей конкурс покликаний об’єднати людей добрими емоціями від щирої української пісні. Адже українська коляда – в кожушку, у вишитій сорочці, загорнута в барвисту хустину, в руках тримає кольорове намисто, а в ньому – всі колядки та щедрівки, які від бабусь і дідусів передаються дарунком прийдешнім поколінням.  Тож 21 січня у бібліотеці відбулося підведення підсумків загальноміського конкурсу на кращу різдвяну колядку.

В цьорічному конкурсі взяли участь 54 учасники та презентували на суд поважного журі 24-и – колядки, щедрівки, театральні сценки, авторські твори. Цього року до складу журі увійшли – Олена Фастівська, Майя Боженко та Любов Михайлюк.

Визначення переможців перетворилося на справжнє свято з яскравим українським вбранням та традиціями, позитивними та радісними емоціями, які учасники щедро дарували присутнім.

Затамувавши подих гості слухали кришталеві голоси маленьких Аріани Богданець (8 років) та Анастасії Кацалап (8 років), натхненне декламування Дарини Юрчик(12 років). А яке захопливе театральне дійство подарували Зразковий ляльковий театр «Фантазія» ЦПО «Соняшник» зі своєю очільницею Катериною Громадською!

В ошатній виставковій залі зібралися чотири самодіяльні колективи клубів Академії пенсіонерів: ансамбль «Гармонія» (керівник – Таскіра Максюта), ансамбль «Криниця життя» ( керівник –  Ольга Руденко), ансамбль «Золота осінь» (керівник – Катерина Пушка) та хоровий колектив «Вербиченька» ( керівник – Ольга Атаманенко). В залі  панувала атмосфера сімейного свята з уславленням Сина Божого, з благословенною надією на щасливий рік і міцне здоров’я, зі щирою молитвою за закінчення війни. Співав весь зал, продовжуючи пісні один одного...

Порадували своїм виступом творча родина  – Таскіра та Володимир Максюти. Їх дует «А ми удвох» з  віншуваннями та українськими піснями надзвичайно тепло сприймали присутні. Дуже приємно, що сучасна молодь долучається до народних звичаїв, а ще створює свої власні твори. В номінації авторські твори прозвучала новітня авторська колядка від читача нашої бібліотеки Сергія Гончарова. Родзинкою заходу був виступ неймовірно талановитих молодих дівчат, учасниць Інді-фольк гурт «В∑сна».

 Анна Фадєєва – авторка віршів та пісенної лірики, учасниця та співзасновниця гурту «В∑сна», очільниця Спілки Незаслужених поетів «СловаRі», учасниця мистецького проекту «ПОЧУТИ». Та Станіслава Клішина, яка пише музику та вірші до пісень, що увійшли до репертуару гурту «В∑сна». Станіслава працює викладачем класу вокалу в школі мистецтв №5 і минулого року стала лауреатом Молодіжної літературно-мистецької премії ім. Миколи Вінграновського.

У  виконанні гурту пролунав авторський твір «Різдвяна» (Дари Волхвів)та інші їхні чудові твори.

Всі переможці конкурсу отримали дипломи та подарунки.

Дякуємо спонсорам та благодійникам, які із щирим серцем відгукнулися та долучилися до нагородження переможців і учасників конкурсу колядок: Олена Фастівська, депутатка Білоцерківської міської ради, підприємець; Раїса Григоренко, директор Білоцерківської бібліотечної системи; Володимир Бабенко, депутат Білоцерківської районної ради; Вадим Хлєбніков , депутат Білоцерківської міської ради, підприємець.

 Є скарби, заховані в землі, є такі, що розташовані на поверхні і передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить пам'ять роду, його звичаї, традиції, обряди. Зберегти їх від забуття і байдужості, відродити в родинах наше завдання. Тож зберігаємо його, не розплескуємо ні краплинки, бо якщо живуть ці духовні пісні серед людей – живе Україна!

 

                                                                                                                                                                                                           

 

 

 

 

На сторінках державотворення Соборність

Задзвонили срібні дзвони в Україні,

Аж по світі по широкім стало чути:

«Зустрічайте Воскресіння день! Віднині

Навік-віки Україні вільній бути!».

Зашумів відвічний Київ прапорами,

Розлилась народу повідь по Подолі,

На майдані, на Софійськім, з корогвами

Зустрічала Україна свято волі.

Україно, нездоланна вища Мати

Володимира, Богдана і Тараса.

Бог тобі призначив жити, не вмирати,

Бути світові як захист і окраса.

День Соборності України – одне з найбільших національних свят нашої держави – річниця проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 22 січня 1919 року.

Кожен свідомий українець повинен знати та відзначати національні свята нашої країни, адже це історія нашого чарівного краю, без якої б не було ані теперішнього, ані майбутнього. Про  цікаві історичні відомості,  тяжку і тривалу боротьбу нашого народу за національне визволення України  містяни можуть ознайомитися відвідавши бібліотеку  та переглянути книжкову виставку «Про Україну».  

«Я копала криницю до джерельного дна…»

21 січня 2021 року   виповнюється  80 років від дня народження члена Національної Спілки письменників України, лауреата міської літературно-мистецької премії імені І.С. Нечуя-Левицького та Київської обласної літературної премії імені Г. Косинки, відомої поетеси з нелегкою долею Ніни Опанасенко (1942- 2013). 

Ніна Опанасенко - непересічна особистість, вольова, емоційна, творчо обдарована жінка, яка у своїх творах переносить у вир своїх власних почуттів, роздумів та моральних цінностей. Духовне коріння, доля Ніни Петрівни беруть початок із Мар'янівки Васильківського району Київської області. 1949 року пішла у перший клас, училася в хатах-школах, а вже 1954 року Іван Семенович Козловський подарував мар’янівським дітям двоповерхову школу. 1959 року тендітна дівчинка-розумничка, на відмінно склавши вступні іспити, стала студенткою філологічного факультету столичного університету. Та не судилося, у 18 років юну дівчину підстерегла тяжка хвороба, яка прикувала до ліжка, знерухомила тіло. У стінах Київської обласної лікарні отримала диплом філолога. Саме тут Ніна Петрівна зробила перші кроки у літературі. 1971 року в газеті «Ленінський шлях» з’являється перша добірка віршів. 1975 рок -  видрук першої книжечки «Солнечное эхо». Потім були збірки поезій «Ветка в окне», «Упавший лист», «Время растить радость», «Здравствуй день», «Ночь разбросала светлячки». З 1986 – член Національної Спілки Письменників України. Новою сходинкою до висот поетичної майстерності стали для неї україномовні збірки: «Стрічати зірку і людину», «Зболена душа не сиротіє», «Всміхається щастя мені», за які удостоюється міської літературно - мистецької премії імені І. С. Нечуя-Левицького, нагороджується Міжнародною пам'ятною медаллю  «Одолевшие судьбу».

Упродовж наступних років побачили світ збірки поетеси «О четвертій над ранок», «Бігли білочки з ялини», «Квітка ломикамінь». Письменниця стає лауреатом Київської обласної літературної премії імені Григорія Косинки, її нагороджено орденом rнягині Ольги ІІІ ступеня. Визнанням творчих здобутків Ніни Петрівни Опанасенко стало занесення до "Золотого фонду Білої Церкви" та присвоєння звання «Почесного громадянина міста». Матеріал про Ніну Петрівну вміщено в біографічному енциклопедичному словнику «Жінки України». Поетеса продовжувала працювати. Виходять у світ: книга-казка «Що болить тобі, мій колосочку», «Всіх наділяю серцем чистим». В період помаранчевих подій побачила світ поетична збірка «Захочемо – набудемось!». Наступною стала збірка «Переінакшене щодення», казка «У білому, в зеленому, у синьому саду», книга-спогад « …І чую Ваше сердечне». Найкращі поезії були зібрані у книзі «Вибране».Героями збірки нарисів, есеїв, спогадів «Всіх наділяю серцем чистим» є, за свідченнями самої письменниці, рідні їй  по духу люди, серед яких і наші колеги-бібліотекарі – Тетяна Іванівна Сулейманова та Юлія Віталіївна Харченко. 

… Кожен із нас упродовж земного життя несе свій хрест, який не вибираємо і не можемо змінити, хоча часто жаліємось одне одному, що заважка ця ноша, що немає сил іти далі, бідкаємося: чому непосильний вантаж звалено саме на наші плечі. Поетеса Ніна Опанасенко, наша землячка, була  наділена Всевишнім не лише важелезним хрестом, який, врізаючись у виснажене хворобою тіло, спричиняє надлюдські страждання, а й великим талантом – дивом Словотворення. І те диво надійною свічечкою осяває шлях усім, хто коли-небудь доторкнувся до її глибокої душі чи до її творчості.

                                  … Моя душа

                                                не плаче й не сміється.

                                  Моя душа

                                                у небо дивиться й мовчить.

                                  У промінцях осінніх днина гнеться,

                                  Неначе вже немає

                                                ні квіток, ні птиць.

                                  Ані дерев небачених,

                                                ні слова

                                  Людського, благодатного –

                                                розгублені листки…

                                  Десь заблукав

                                                останній промінець любові,

                                  Яким і серце зв'язане, й зірки.

                                                               

 

Крим – Україна

Наприкінці лютого - початку березня 2014 року Росія перекинула до Криму свої війська без розпізнавальних знаків й окупувала український Кримський півострів. 16 березня 2014 року на території Автономної Республіки Крим та в Севастополі окупаційна влада провела псевдореферендум про статус півострова, на якому більшість мешканців Криму начебто підтримали приєднання півострова до Російської Федерації. Результати так званого "референдуму" не визнали ані Україна, ані Європейський Союз, ані США. Згодом усупереч нормам міжнародного права Росія створила на території українського півострова суб'єкт Російської Федерації - Республіку Крим, котрий увійшов до складу Південного федерального округу. ООН, ПАРЄ, ПА ОБСЄ не визнають насильницьку анексію Криму. В Україні Крим вважається тимчасово окупованою з боку Росії територією. 

Як Крим став українським. Передачу Криму до складу України можна розглядати як першу спробу виправити помилки Сталіна. У 1944 році Й. Сталін депортував з півострова майже все місцеве населення. У травні - кримських татар, у червні - вірмен, греків, болгар, чехів. Загальна кількість вивезеного з Криму люду сягала близько 300 тисяч. Якщо ж урахувати, що доросле чоловіче населення воювало на фронтах і зазнало значних втрат, після депортації кримських татар та інших національних меншин півострів практично обезлюднів. На спустошені землі скерував мешканців РРФСР. Кажуть, він хотів завершити справу, розпочату Катериною ІІ наприкінці XVIII століття.  Катерина знищила Кримський ханат і втягнула півострів до Російської імперії.

Уже в перші дні і місяці після визволення Криму від фашистських окупантів сільське господарство, занедбане війною, зазнало величезних збитків. Сталінсько-беріївські опричники, ніби навмисне, приурочили виселення кримських татар до розпалу весняних робіт, коли повинні були закладатися основи майбутнього урожаю. Сталінські колонізатори, які звикли до іншого клімату (приїхали здебільшого з Волги, північних областей РРФСР) та іншої культури землеробства, не змогли успішно господарювати. Радянське суспільство не було готове повернути на півострів депортовані народи, хто знає чи й була така думка. Натомість передати зруйнований  світовою війною, депортаціями та безгосподарністю Україні було виходом.

Йшлося про цілком прагматичні речі: "Враховуючи територіальне тяжіння Кримської області до Української РСР, спільність економіки й тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР". Це пізніше з’явиться мф про "подарунок" Україні до 300-ліття Переяславської ради або про зміцнення у такий спосіб дружби України та Росії.

Тож вже через 10 років 25 січня 1954-го на засіданні Президії ЦК КПРС було затверджено проект Указу Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР".  Україна одержала.

Як вдалося перетворити занедбаний Крим на "всесоюзну здравницю".

§    -  1958 року уряд УРСР ухвалив рішення № 1340-Р про спорудження гірської тролейбусної траси Сімферополь-Алушта-Ялта довжиною 96 км, найдовшої в світі. Перша черга - до Алушти - відкрилася через 11 місяців, повністю - в 1961 році. Залізничний вокзал і аеропорт обласного центру з'єднали з курортною зоною.

§    -   Головну проблему півострова - нестачу води - не могли вирішити ані Кримський ханат, ані Російська імперія, ані РРФСР. Це зробила Україна, збудувавши в 1961-1971 роках Північно-Кримський канал. Він постачав воду з Каховського водосховища. Це дозволило розвивати сільське господарство, закласти сади там, де раніше їх не було. Виникла нова галузь - промислове ставкове рибництво.

§   -   Коштом України збудували житло, навчальні заклади, водосховища, порти, дитячі та спортивні табори, готелі, театри, автовокзали, пансіонати та лікувальні заклади.

§   -    Електропостачання Криму, переважною мірою, здійснювалося з території України. Залізничне та шосейне сполучення Крим має лише з територією України.

§   -   На 90% постачання продуктів харчування та промислових продуктів у Крим здійснювалося з території України.

§    -   Крим став одним з найбільш дотаційних регіонів України – його доходи втричі менші за видатки, які фінансувалися з держбюджету України.

Територіальна близькість, постачання ресурсів та сільськогосподарські вигоди стали основою вигідних відносин  АР Крим та України і з проголошенням незалежності України. У грудні 1991 року, під час референдуму про незалежність, 54% жителів півострова проголосували за входження Криму до складу України. В Севастополі про бажання ввійти до складу України висловилось 57% жителів. На відміну від завезеної слов’янської більшості, кримськотатарська спільнота ніколи не позиціонувала себе проросійськи орієнтованою.

Окупація та анексія Криму призвели до погіршення ситуації з правами та свободами людини. Під виглядом «боротьби з екстремізмом» ініціюються кримінальні справи щодо кримських мусульман, репресії проти членів Меджлісу кримськотатарського народу, який був заборонений окупаційною владою. Відбуваються викрадення людей, порушення свободи слова.

Вивчай Європу – змінюй Україну!

За даними Всесвітньої туристичної організації UNWTO, Франція, Іспанія та Італія  – найбільш відвідувані країни в Європі. Нам здається, що ми знаємося  на атмосфері країни. Ми ж бачили стільки програм і фільмів, що наш мозок навіть припас заготовлені кадри Ейфелевої вежі, історичної архітектури та назви курортних міст. Та якщо хтось попросить розказати про французів чи іспанців або розповісти як проводять день італійці, чи довгою буде наша розповідь? Спробуємо зануритися в особливості життя в цих країнах. Кілька нових фактів неодмінно допоможуть Вам повніше і ближче насолодитися приємною вишуканою компанією незвичних для нас культур. 

Романтична Франція. Якщо від французів очікуєте шарму та романтичності, можете здивуватися, коли зіткнетеся  з їхнім вільнодумством, прямолінійністю і навіть бунтарством! Французи дуже економні і дотепні, а щодо усього французького ‒ дуже самовпевнені.  Люди і традиції, їжа, ‒ все, що стосується їхньої країни, для них найкраще. 

Ви досі думаєте про французьку кухню і морщите носа через жаб’ячі лапки? Дарма. Поєднання свіжих овочів, різноманітні сири, морські делікатеси та ніжні текстури десертів неодмінно попестять ваші смаки. 

Гарячі іспанці. Дивлячись на небезпечну кориду та гаряче фламенко, у нас не виникає сумнівів щодо неспокійної крові іспанців. Бурхливі ревнивці, проміж тим, надзвичайно дружелюбний народ. Вони і знижку зроблять, і вечерею пригостять, та що там, навіть нелегалів прихистять ‒ після 3-річного проживання в Іспанії дадуть їм прописку.  

Здаєтьтся, іспанці дійсно вміють відпочивати. Паелья, гаспачо, хамон, ‒ не снідає у кафе лише найбідніший іспанець. В пообідній час робота майже всіх закладів тут завмирає: 3-4 години поспіль  триває сієста. На їхніх пляжах офіційно дозволено відпочивати голяка, а в повітрі Мадрида та Барселони було знайдено сліди кокаїну та ЛСД. 

Емоційні італійці. Оминемо самобутні США та Китай, що є наступними в рейтингу UNWTO,  і продовжимо подорож Європою – нас чекають млосні погляди мачо та експресивні розмови. Італія! Всім своїм єством італійці переживають сказане, надають йому ваги, рухами усіх частин тіла. Якщо руки зайняті, в хід підуть плечі і голова. Для італійців головною цінністю є сім’я і родина. Сімейна пекарня, винарня чи ресторанчик тут передаються у спадок. 

В Італії хороша їжа – привід зібратися за столом. Тут частують традиційними пастою та різото –в залежності від регіону. Великодушність, сонячність та комунікативність відбиваються у щирих посмішках італійців і їх відкритості до світу. 

Що ж, наша мандрівка добігла кінця. Залишається тільки сказати, французи, іспанці та італійці – неординарні за менталітетом, різні за звичаями, але їх єднає вміння цінувати свою культуру і традиції, смакувати життям. Тож відкривайте Європу, і керуючись європейським прикладом ‒ бережіть у серці Україну. Бережіть і примножуйте.

Інна Храбуст

Вервечка свят у пишному віночку - Водохреща

Сьогоднішнє свято - Водохреща - підсумовує низочку новорічних свят. Вони для бібліотеки№8 стали щедрими на гарні знайомства та гостини старих добрих друзів! З колядками, щедрівками та вертепом до книгозбірні завітали Зразковий ляльковий театр «Фантазія» ЦПО «Соняшник» та хоровий колектив «Вербиченька». Подарували справжнє театралізоване дійство з засіваннями й вітаннями зі святами. А нині останній день для святкових побажань. Зичимо доброї долі, натхненного шляху до власних висот і неодмінного їх підкорення. Шедрого та успішного Нового року в мирі та злагоді!

Білоцерківський краєзнавчий календар-2022

13 січня – 50 років від д.н. Євгена Чернецького, історика, краєзнавця, науковця (1972)

21 січня – 80 років від д.н. Ніни Опанасенко(1942-2013), поетеси, прозаїка

17 лютого – 60 років від д.н. Віктора Євтушенка (1962), поета-гумориста, прозаїка, громадського діяч.

14 березня  – 75 років від д.н.  Леоніда  Гажали (1947), поета, члена НСПУ

20 березня  – 95 років  від д.н.  Теодора  Григоровича  Дячуна (1927-2021), громадського  діяча, комбатанта Української повстанської армії, борця на незалежність України.

8 червня  – 65 років від д.н. Ганни Ручай (справжнє ім’я  Тамара Михайлівна Клюкіна,  1957), письменниці, редакторки, перекладачки

15 червня  –  70 років від д.н. Тетяни-Таїни Братченко (1952), письменниці, членкині НСПУ

19 липня – 85 років від д.н. Андрія Гудими (1937), поета, прозаїка, публіциста, члена НСПУ

13 серпня – 65 років від д.н. Петра Розвозчика (1957), поета, члена НСПУ

8 жовтня – 65 років від д.н. Галини Невінчаної (1957), письменниці, художниці, журналістки, громадської діячки

15 жовтня – 70 років від д.н. Анатолія Гая (1952-2021), прозаїка, журналіста, громадського діяча, члена НСПУ

7 листопада – 80 років від д.н. Віктора Грабовського (1942), поета, прозаїка, перекладача, літературного критика, журналіста, члена НСПУ.

 

До пісенно-поетичного Новорічно – різдвяного конкурсу «Радуйся земле – коляда іде»

КонкуДуже раді, що вже відгукнулося багато учасників, зокрема ансамблі "Золота осінь", "Криниця життя", "Гармонія" одноіменних Клубів академії пенсіонерів, хоровий колектив ''Вербиченька'', Ольга Міщенко (клуб "Зарічанське джерело"), Марія Женжеруха (клуб "Гармонія"), дует Володимира і Таскіри Максют, гурт "ВЕсна" і Дарина  Юрчик (бібліотека-філія №3).  Переглянути та підтримати виступи можете в нашій групі в Фейсбук. Долучайтеся до 7.01, ще є час!)