понеділок, 30 вересня 2024 р.
неділя, 29 вересня 2024 р.
Біль і смуток. Бабин Яр...
В читальній залі зібралися читачі бібліотеки - філії № 5 щоб вшанувати пам’ять про жертв Бабиного Яру. На початку зустрічі прозвучала Симфонія №1 «Бабин Яр», яку у 1945 році написав український композитор і диригент єврейського походження Дмитро Клебанов. Під час заходу присутні читали вірші Олени Теліги та слухали щемну розповідь про події які і сьогодні змушують плакати. Бібліотекарі підготували книжкову виставку-реквієм «Біль і смуток. Бабин Яр…»
Проведений захід не залишив байдужим нікого до трагічних сторінок нашої історії. Ми пам’ятаємо та розповідаємо прийдешнім поколінням про ці події, аби вони ніколи не повторилися!
середа, 25 вересня 2024 р.
Мова – то зброя! Говоримо українською!
Що ми і робимо щосереди в бібліотеці-філії №5, де збираються поціновувачі українського слова в розмовному клубі «Світлиця слова». Тож запрошуємо всіх бажаючих до нашої спільноти!
четвер, 19 вересня 2024 р.
Вишукана досконалість творів Михайла Коцюбинського
У 2024 році українська культурна спільнота відзначає 160-у річницю з дня народження класика української літератури, громадського діяча, голови «Просвіти» у Чернігові – Михайла Михайловича Коцюбинського.
Як великий український письменник, М.Коцюбинський, займає особливе місце в історії української літератури. Його твори вражають глибиною почуттів, проникнуті гострим соціальним підтекстом та безсмертною красою української природи.
19 вересня працівники бібліотеки-філії №5 підготували для читачів літературне досьє «Вишукана досконалість творів Михайла Коцюбинського» з переглядом відео роликів та презентацією книжкової виставки.
Адже твори митця – це найкраща українська коротка проза і на сьогодні. Просто його треба читати і перечитувати, щоби зрозуміти психологічні тонкощі опису драм та переживань головних героїв.
В українську літературу М. Коцюбинський увійшов перш за все як майстер психологічної прози. Ранні його оповідання «Харитя», «Ялинка» (1891), «Маленький грішник» (1893) проникнуті надзвичайним психологізмом, сповнені мальовничістю, експресивністю.
Вершиною досконалості особливого художнього стилю М. М. Коцюбинського є відомі твори «Fata morgana», «Що записано в книгу життя» (1910), «Тіні забутих предків» (1911). Останні новели письменника – «Хвала життю», «На острові», «Цвіт яблуні» – доповнені елементами неоромантизму. Окремі твори письменника екранізовано й інсценізовано, перекладено мовами багатьох народів світу.
Коцюбинський не любив розповідати про себе. Автобіографічні відомості, які він подавав до своїх творів, здебільшого обмежувалися скупими згадками про дати й місця. Але, у його біографії є випадок, коли з ним трапилася ледве чи не містична історія.
Коцюбинський зупиняється на цьому епізоді детальніше. Йому вісім, він росте в російськомовній сім’ї й сам говорить російською. Аж ось хлопчик дістає запалення легень і, лежачи в гарячці, раптом починає говорити українською, яку до того чув тільки від челяді. З одного боку, це дивує батьків Михайла і його самого. А з другого – дає Коцюбинському посил про те, що треба говорити, а згодом і писати українською мовою. Після цього випадку формується його світогляд.
Згодом Коцюбинський увійде до лав «Братства Тарасівців» – молодіжної революційної організації, що прагне зробити Україну незалежною.
В творчості М.Коцюбинського є три основні цикли літератури: бессарабський, кримський та карпатський.
В бессарабському циклі народжується новела «Для загального добра», де головний герой – вчений Тихович намагається зрозуміти та витримати негативні наслідки дій, вчинених заради добра решти людей.
Дуже продуктивний та цікавий його кримський цикл новел. Коцюбинський спостерігає безліч історій із життя кримських татар, частину з них переносячи у свої тексти: наприклад, у новелі «Під мінаретами» письменник змальовує нічний танець дервішів і зцілення хворого, в «У путах шайтана» — звичаї жінок-мусульманок.
Дуже болісно звучить тема свободи мусульманської жінки. Вона продовжується в акварелі «На камені», яка є одним із найкращих текстів циклу. Тут на тлі моря, яке то розбурхане, то спокійне, зароджується кохання Алі та Фатьми, але нажаль драматичне.
«На камені» — це абсолютно модерний твір, самодостатній, як гора чи квітка. Його треба читати, аби глибше пізнати Крим — не туристичний, а такий, яким він є насправді.
Коцюбинський постійно почувається втомленим: він не може поєднувати роботу і творчість, сім’ю та кохання. Грошей, отриманих на службі, не вистачає.
У листах цього періоду письменник жаліється на здоров’я: дається взнаки постійне нервове виснаження. Йому намагається зарадити меценат Євген Чикаленко: влітку 1908 року він запрошує Коцюбинського до свого маєтку в Кононівці. Враження від перебування там стали основою для ліричної новели Intermezzo, яка є візитівкою письменника. Іntermezzo — це текст-прогулянка, текст-пісня, це гімн українській природі!
Письменник серйозно хворий: його мучить туберкульоз і астма. Він двічі їздив лікуватися на Капрі та у Карпати, у село Криворівня. До його смерті залишається два роки… Письменник безмежно вражений карпатським краєм: чарівною природою, сакральними звичаями та обрядами, побутом та культурою гуцулів, єдностю людини з світом природи.
На тлі цих вражень народжується шедевр української класики – повість «Тіні забутих предків». Твір, який прославив Михайла Коцюбинського та Україну на весь світ, завдяки не менш талановитому грузинському режисеру Сергію Параджанову, який екранізував повість ( в міжнародному прокаті «Дикі ко́ні вогню́»).
«Одчиняючи вранці вікно, я раз у раз бачу ряд цвітучих агав. Стоять, стрункі і високі, з вінцем смерті на чолі, й вітають далеке море(Капрі.1913рік).»
Ave, mare, morituri te salutant!.. Здрастуй, море, приречені на смерть вітають тебе!
25 квітня 1913 року Михайла Коцюбинського не стало. Але для нас, його нащадків, залишалися його безсмертні твори.
Українська і світова література була би значно біднішою, якби в ній «не засвітився яскравою зіркою» Михайло Коцюбинський — чоловік, який був вишуканим естетом, не вчився в університеті, але знав дев’ять мов та мав величезний літературний смак.
Світлана Хмільова
середа, 18 вересня 2024 р.
«Краще б цих картин не було», − ці слова прозвучали від Елеонори Большевої на відкритті виставки картин Алли Ронікер «Україна». Але є війна та щоденна боротьба з оскаженілим російським ворогом, тож свою біль, переживання та страхи художниця вилила на полотні. Роботи представлені на експозиції, що відкрилась у виставковій залі бібліотеки-філії №5, вразили присутніх до мурах.
Сама колекція картин переїхала з Польщі до Білої Церкви і помандрує світом, щоб знали, пам’ятали і не пробачили.
Алла Ронікер – білоцерківська художниця з польським корінням. До березня 2022 року жила та працювала у Білій Церкві, має свою художньою галереєю: «ArtGallery Ronikier». Понад 25 років, вона брала активну участь у різних арт-проектах в Україні та за кордоном.
Відвідувачі виставкової зали в 2003 році на виставці-конкурсі «Квіти серед квітів» вперше познайомились із творчістю пані Алли. У 2010 році у виставковій залі, відбулася її персональна виставка. Також картини демонструвалися в краєзнавчому музеї міста.
Сьогодні картини Алли Ронікер виставлені у музеях, галереях та приватних колекціях в Україні, США, Франції, Швейцарії, Німеччині, Ізраїлі, Фінляндії, Естонії, Іспанії, Польщі, Литві та Латвії. Художниця відвідала понад 20 країн світу зі своїми виставками та провела 50 персональних виставок в Києві, Іспанії, Парижі,Ризі, Нью Джерсі (США), Люксембурзі. Брала участь у колективних виставках у Києві, Японії, Великобританії, Франції, Іспанії.
З 2022 року художниця проживає як у Польщі, так і в Україні та позиціонує себе, як польсько-українську художницю. Свої роботи Алла Ронікер надавала на різні аукціони, які проводилися в Європі для потреб ЗСУ.
У художниці є своє чітке бачення та стиль, який можна віднести до «сучасного імпресіонізму». Інструмент, що використовується для створення оригінальних полотен, являє собою шпатель з багатою палітрою фарб.
На відкритті виставки заступник міського голови Катерина Возненко подякувала Аллі Ронікер за виставку та її громадянську позицію і волонтерську допомогу ЗСУ та громадянам України, які проживають в Польщі.
Виставка працюватиме до 6 жовтня за адресою: просп. Незалежності,55.
Любов Михайлюк.
понеділок, 16 вересня 2024 р.
14 вересня 2024 року відзначається День українського борщу
Борщ – це культурне надбання України, наша гордість та кулінарний символ нашої країни. Бути байдужим до цього густого наваристого супу просто неможливо. Рецептів борщу існує безліч і ледь не кожна господиня має свій власний. Хтось любить борщ із квасолею, хтось готує без капусти, а хтось варить його з грибами. Доволі часто рецепти борщу в сім’ях дбайливо передаються з покоління в покоління, а деякі навіть тримаються у суворій таємниці.
Якщо ви чогось не знали про український борщ- нагадаємо з допомогою підбірки матеріалів з фондів бібліотеки #5.
Євгенія Кузнєцова «Коротка історія українського борщу»Чудова і неймовірна розповідь про пошук ідеального борщу.
Хай ти п`єш флетвайт на кокосовому молоці й замовляєш додому суші -та якщо в грудях твоїх тріпоче українське серце, у тебе хоч-не-хоч виникне потреба зварити справжній борщ. Саме так сталося з Андрієм, простим хлопцем, який гідно прийняв борщовиклик. Цю книжку можна було б назвати «Одіссея борщу», якби Одіссей у своїх мандрівках ніколи не виїжджав за межі Київської області, а відповіді на фундаментальні питання життя і смерті шукав у капустяних базарних рядах. Чи відкриється Андрію таємниця справжнього борщу? Ходіть подивіться. Він старався.
«Звичаї нашого роду: страви української кухні «/ Авт.-упоряд. С. Андрющенко, С. ЖелезнякКажуть, що приготування їжі можна порівняти з музикою. Саме так, особливо, коли йдеться про українську кухню, що створювалась протягом багатьох віків й певною мірою відбиває історичний розвиток українського народу.
Українська кухня – самобутня, адже увібрала усі дари землі. Тяжко охопити різноманіття страв, рецепти яких сягають сивої давнини. Та в цій книзі господині відкриють для себе рецепти до багатьох свят, таких як Різдво, Великдень, Івана Купала, Покрова тощо. Особливість страв – у простоті. Тому кожен зможе легко знайти необхідні інгредієнти та власноруч приготувати щось смачненьке. Рекомендуємо! Видання отримане завдяки Українському інституту книги.
«Готуємо із задоволенням: енциклопедія кулінара»Дуже зручні книги для вашої кухні допоможуть щодня швидко готувати чудові страви для всієї родини. Усі рецепти, наведені у книгах цієї серії, не потребують обтяжливого тривалого приготування, а також дають змогу кожного дня урізноманітнювати меню та вивільняють час для спілкування з чоловіком та дітьми.
Етнологиня Олена Щербань- без борщу ми не українці [інт.] //Українська родина .- 2022. - №1-3. – С.33-37Також читайте за посиланнями:
П'ять цікавих фактів про борщ, яких ви не знали
Приготування борщу увійде до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини, повідомило Міністерство культури та інформаційної політики України.
Таке рішення закономірне, адже українці вважають борщ національною стравою. Його вміє готувати майже кожна українська господиня чи господар. Рецепти передаються від батьків до дітей.
Борщ є об'єднавчим чинником. Водночас приготування цієї страви, як і її походження, викликає чимало суперечок. То яким має бути правильний борщ?
Не тільки землю - навіть борщ свій москалям не віддамо
1 липня ЮНЕСКО внесла український борщ до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини, а отже взяла під охорону від усіляких зазіхань кого б то не було називати НАШ борщ своїм.
Треба сказати, що їжа не є основним профілем інтересів ЮНЕСКО. Їхній профіль — пам’ятки, будинки чи, наприклад, народні промисли. До їжі вони підходять тоді, коли вже накипить. А воно і справді накипіло
Клопотенко про кулінарний фронт українців, – інтерв'ю
четвер, 12 вересня 2024 р.
Біла Церква - місто багатонаціональне
Золотаво-сонячним вереснем, на межі літа й осені, коли білоцерківці традиційно відзначають День міста, бібліотечні фахівчині проводять Дні краєзнавства. Насичені та цікаві, вони спонукають кожного зрозуміти, наскільки важливими є знання про свою малу батьківщину, допомагають знайти відповідь на питання – навіщо ми є на цій землі. Бо сучасне виростає з минулого, а майбутнє – з сучасного.
Нинішнього року у бібліотеці-філії №5, як і в інших книгозбірнях, захід мав назву «Біла Церква – місто багатонаціональне». Адже тема національних меншин є вкрай важливою, хоча й досить делікатною, оскільки потребує врахування безлічі деталей.
Інформаційним підґрунтям Дня краєзнавства стали історико-етнічні розвідки, опубліковані у науково-популярному виданні Білоцерківського краєзнавчого музею «Юр’ївський літопис», дослідження білоцерківських краєзнавців, методичні видання Білоцерківської ЦБС, а також матеріали регіональних медіа. По крупинках зібраний, ретельно досліджений, проаналізований та аргументований інформаційний ресурс став основою книжкової виставки-альманаху «Багатомовне розмаїття Білої Церкви», яку доповнювали яскраві ілюстрації та інсталяції.
Цікавим екскурсом в історичну частину етнічної розмаїтості Білої Церкви , стало запропоноване бібліотекарками інформаційне досьє «Етноси Білої Церкви: від А майже до Я». Користувачі дізналися, зокрема, про те, що Біла Церква – багатонаціональне місто, в якому поруч з українцями проживають представники 84-х національностей, що в місті успішно функціонують національно-культурні товариства, які активно співпрацюють з бібліотеками. Адже бібліотеки, як гуманістичні інституції, на полицях яких мирно співіснують твори представників різних культур, часто стають місцем єднання, своєрідною «вітальнею» для представників різних етносів.
Виховання за допомогою книги в дусі толерантності, вмінню мирно співіснувати − є почесною місією бібліотеки як своєрідного гаранта збереження і розвитку культури національних меншин. Тому актуальним був огляд літератури «Національності та діаспори Білої Церкви». Неабиякий інтерес викликала розповідь про автора книг, фахівця з циганської етнографії, мистецтвознавця, художника-графіка, збирача єдиної в Україні державної ромської колекції, етнічного рома Олексія Данілкіна, який певний період працював співробітником Білоцерківського краєзнавчого музею,був активним читачем Центральної бібліотеки та учасником художніх виставок, що проходили у бібліотеці-філії №5.
Бібліографічний огляд розміщений також на сторінках блогу «Бібліопалітра» та на сторінці бібліотечної групи «LITERRA 5» у мережі «Facebook», тож, інтернет-користувачі книгозбірні також мають змогу ознаймитися з підбіркою даних матеріалів.
А ще учасники заходу із превеликим задоволенням здійснили захоплюючу музичну подорож у світ етноритмів, яку подарували талановиті музиканти школи мистецтв ім. Якова Яциневича: Вікторія Брейш, Ліля Костенко, Людмила Смаглій, Михайло Дащенко. У їх неперевершеному, емоційному виконанні звучали мелодії за мотивами українських, єврейських, польських, чеських, естонських пісень. Це були не просто ліричні, журливі чи веселі наспіви. У кожному звуці, в кожній ноті чулася історія народу, його душа, його радості і печалі, будні і тривоги. Здавалося, що ошатна виставкова зала ніби наповнилася гомоном різних мов, запахами різних кухонь та кольорами різних культур.
Але сюрпризи дня на цьому не закінчилися. Справжнім краєзнавчим променадом для усіх бажаючих стала пішохідна екскурсія «Єврейське містечко Біла Церква» від справжнього майстра своєї справи, творчого та невтомного гіда ГО «Біла Церква туристична» Павлини Тимошенко. Позитивних емоцій було предостатньо, тому що кожна, навіть маленька подорож, − це нові враження, знаходження нового у знайомому, знайомого у новому, проникнення у світ прекрасного.
Тема етнічності стоїть гостро на українському порядку денному – як задля фізичного виживання України, так і тому, що забезпечення прав національних спільнот є чіткою умовою нашого вступу до ЄС. Тому інтелектуально насичений, цікавий та актуальний захід, що пройшов у бібліотеці, став маленьким кроком на цьому великому шляху.
Наталя Семененко
вівторок, 10 вересня 2024 р.
Пам'ять нетлінна! Без забуття!
У другу неділю вересня Україна разом з усім світом вшановує пам’ять жертв фашизму. Відзначення Міжнародного дня пам’яті жертв фашизму було започатковано ще у 1962 році. Друга неділя вересня була обрана саме тому, що цей місяць пов'язують з Другою світовою, дві важливі дати — день її початку і день її завершення.
День пам’яті жертв фашизму — це особливий день, коли весь світ згадує про десятки мільйонів людей, що загинули у Другій світовій війні. Це стосується не тільки мільйонів солдатів, яких фашистські лідери зіштовхнули один з одним, але набагато більше — всіх мирних жителів, чиї життя було обірвано через військові дії, хвороби, голод та інші несприятливі чинники.
Враховуючи те, що так само як у часи Другої світової мирні жителі гинули під бомбами, зараз гинуть невинні українці, зараз як ніколи важливо пам'ятати і помилки, і звитяжний героїзм минулих поколінь. Жертв фашизму, як і будь-якого тоталітарного режиму, може стати ще більше, якщо світова спільнота не буде активно боротися з диктатурою та фашизмом у всьому світі.
Сьогодні український народ бореться проти ідеолога сучасного «рашизму». Збройне вторгнення росії, а також подальша діяльність окупантів супроводжуються злочинами проти життя та здоров’я не тільки українців, а й всього вільного світу, проти свободи совісті та переконань людей, наносить непоправну шкоду регіональній та міжнародній безпеці.
Спільно зі світом у цю вересневу неділю ми в жалобі схиляємо голови у пам’ять про тих, хто став жертвою фашизму.
неділя, 8 вересня 2024 р.
Мистецький фронт Анатолія Демчука
Пан Анатолій, вже не вперше, завітав до Білої Церкви з командою однодумців. Ведучою програми була Леся Порядченко, також Заслужений діяч мистецтв України та її неймовірно талановитий син - Едуард Порядченко.
"Мистецький фронт" Анатолія Демчука - це його неоціненний внесок в спільну справу перемоги. Артист від бога, торкнувся струн душі кожного глядача, викликаючи сльози, чи сміх. Пролунали патріотичні пісні, бувальщини та гуморески.
четвер, 5 вересня 2024 р.
Робити добро - це поклик серця! З Міжнародним днем благодійності!
Допомога кожного, нині важлива нашим бійцям, і тому наші містяни не стоять осторонь, а продовжують допомагати нашим захисникам своїми добрими справами наближати Перемогу. Тож наші співочі мами, бабусі з ансамблю «Золота осінь» наближають Перемогу - піснею.
Тільки у підтримці одне одного ми зможемо подолати ворога і наблизити Перемогу. Здолати нас неможливо! Ми захищаємо свою землю, майбутнє країни, життя наших дітей! Внесок кожного в загальну справу- безцінний! Взаємодопомога, підтримка та небайдужість – це ті складові, які допоможуть подолати російського загарбника, адже ми нація, ми народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. В єдності наша сила!!!
вівторок, 3 вересня 2024 р.
Золотий письменник України! 65 років від дня народження Мирослава Дочинця
Мирослав народився 3 вересня 1959 року в м. Хуст Закарпатської області. Виховувався в родині вчителів. Його батько – Іван Юрійович, із відзнакою закінчив філософський факультет Київського університету, але працював рядовим учителем у школі-інтернаті та ПТУ, бо, звинувачений у націоналізмі, відбув шість років у ГУЛАГу. Мати викладала географію. Саме батькам Мирослав Іванович завдячує своїм світоглядом, письменницьким талантом й естетичним смаком. Тому не дивно, що бажання стати письменником з’явилося у нього ще в шестирічному віці. Коли хлопець вчився в шостому класі, його творчі спроби почали друкувати у шкільних виданнях, а в дев’ятому він переміг у літературному конкурсі юних майстрів слова. 1977 року, після закінчення школи, вступив на факультет журналістики Львівського університету.
Під час навчання в університеті Мирослав був членом редколегії багатотиражної газети вишу «За радянську науку», а згодом – редактором газети «Джерела».
У літературному колі ім’я Мирослава Дочинця почало часто лунати у вісімдесятих роках. Багато оповідань, есе та повістей Мирослава Дочинця друкувалося в республіканських та всесоюзних часописах альманахах і збірниках.
1989 року вийшла окремим виданням перша книга – «Гірчичне зерно». Вже через рік Мирослав Дочинець заснував у Мукачеві газету «Новини Мукачева». Завдяки своїй демократичній спрямованості вона швидко набула популярності серед мешканців міста.
У цей час він також активно працював власним кореспондентом газет «Карпатський край», «Срібна земля», «Фест», друкувався у всесоюзних та республіканських часописах «Комсомольская правда», «Известия», «Україна», «Людина і світ», «Ранок», «Радянська жінка», «Літературна Україна», «Молодь України».
1998 року заснував у Мукачеві видавництво «Карпатська вежа», у якому як головний редактор і директор підготував і видав упродовж десяти років понад 300 видань українських авторів та більше 20 своїх творів.
З 2003 року М. Дочинець є членом Асоціації українських письменників, членом Національної спілки письменників України та членом редколегії літературно-мистецького та громадсько-публіцистичного часопису «Золота пектораль» (м. Чортків, Тернопільської області).
Для дітей письменник написав: «Бранець Чорного Лісу», «В’язень замку Паланок», «Напутні дари – для дітвори». Афористичний набуток представлений книгами «Роса на фігових листках» (1995), «Дами і Адами» (2002), «Аукціон зубочисток» (2007) та інші.
Ім’я Мирослава Дочинця знають і шанують далеко за межами нашої країни. Його твори перекладаються англійською, французькою, польською, угорською, словацькою, італійською, російською, японською та іншими мовами. Вони приваблюють читачів актуальністю та неординарними сюжетами, філософсько-психологічною спрямованістю, щирістю, добротою, яскравими образами, афористичністю, життєвою мудрістю.
Сам Дочинець про свою творчість говорить так: «Кожного разу, починаючи книгу, до кінця я навіть не знаю, чим вона закінчиться. Чесне слово! Я живу серед своїх героїв, вони ведуть мене за собою та щоразу чогось вчать. Тобто кожен роман – це конспект певного духовного піднесення».
А про власний світогляд, моральні принципи, відношення до життя і людей промовляє вустами своїх героїв: «Люби життя таким, яким воно є. І воно полюбить тебе такого»; «Виховуй волю розуму і спокій душі. Це – щастя»; «Людяність – це коли ти ставиш себе на місце інших і враховуєш у першу чергу їх інтереси»; «Світ є таким, яким ти його бачиш, а не таким, як бачить сусіда і показує телевізор. Вір своїм очам і своєму розуму. Нехай не бентежать твоєї душі і не плутають твоїх кроків чужі погляди. Живи власною головою. Але правду і мудрість здобудеш лише в розмовах і міркуваннях з іншими людьми».
Мирослав Дочинець нагороджений золотим хрестом «Козацька слава» та медаллю Української Православної Церкви «За благодійність». За плідну і самобутню творчу діяльність письменник відзначений низкою літературних премій, у тому числі трьома міжнародними. У 1998 році він отримав звання «Журналіст року Закарпаття». У 2004 став лауреатом Міжнародної літературної премії «Карпатська корона». У 2012 стає володарем відзнаки «Золотий письменник України», літературної премії «Ярославів Вал» та премії імені Юрія Мейгеша. У 2014 році за романи «Криничар» та «Горянин» удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка. У 2016 за книги «Синій зошит. Аркуші днів світящих» та «Лад» став лауреатом премії «Українська книжка року» у номінації «За видатні досягнення у галузі художньої літератури».
Підписатися на:
Дописи (Atom)