Поезіє, ти сила чарівна!

Літо. Спека. Бібліотека… Не зважаючи на пекучі липневі дні в бібліотеці #8 відбулася довгоочікувана зустріч. 28 липня в ошатній виставковій залі працівники книгозбірні провели  чергове зібрання літературної вітальні з поетами-краянами.

Мисткині щедро ділилися з читачами та бібліотекарями своїми недавніми творчими надбаннями, адже чудова літня пора спонукає до написання сонячних, теплих та яскравих  поезій.

Вагомий поетичний доробок презентувала Тетяна Строкач. Особливо цікаві її книжечки для малят. Є й серйозна поезія для дорослих і навіть інтимна лірика.

Ніна Ковальчук цього разу поділилася своїми прозовими творами. Ось саме так її надихнуло літо. Пані Ніна торкнулася і патріотичної тематики. У її виконанні пролунав вірш «Вихрестили», приурочений Дню хрещення Київської Русі.

Дуже легкі, світлі та радісні вірші натхненно читала Оксана Щербань, яка пише поетичні твори для дітей та дорослих.

Тож спілкування було дуже щирим та приємним і продовжувалося до пізнього вечора.

З нетерпінням чекаємо на наступну зустріч та запрошуємо всіх поціновувачів поетичного слова.

                                                                                                  Світлана Хмільова

Хрещення України-Русі

День Хрещення Русі в Україні віряни відзначили 28 липня. Проте це лише офіційна дата, точного дня започаткування християнства в Київській Русі ніхто не знає. Відомо тільки, що масове хрещення киян відбулося влітку 988 року.

Спочатку князь намагався реформувати язичництво, адже коріння  українців-русинів у багатобожжі та силах природи, проте з того нічого не вийшло, Тому Володимир прийняв християнство з Візантії та запровадив його як державну релігію. Візантія на той час була наймогутнішою і найбагатшою державою континенту, центром цивілізації. За літописом, Володимир охрестив своїх підданих у 988 році, в Києві, на річці Почайна, притоці Дніпра.Прийняття християнства сприяло зміцненню зв'язків між окремими землями Русі та з європейськими країнами, збагатилася культура східно-слов'янських земель, набули поширення запозичені з Візантії церковно-державне право, писемність, література, живопис, архітектура.

«Ми, українці, хворі на нечитання». Михайло Слабошпицький

«Українські письменники в особливій ситуації, що ти маєш більше відповідальності, ніж твої колеги з Франції, Англії… Український письменник — дерево, яке виросло не там і не так. Український письменник мусить бути революціонером, будителем, просвітителем, навчитилем, моральним авторитетом і поряд зі священником в тому суспільстві стояти, а потім бути, може, письменником. Коли така квола держава і ми всі відчуваємо, що вона не дуже українська держава наша, знову українському письменнику доводиться бути останньою чергою письменником, бо він повинен очолювати демонстрації, протести… Мріється, що нарешті український письменник нарешті стане просто письменником». «Ми, українці, хворі на нечитання». 

Михайло Слабошпицький 

28 липня виповнюється 75 років від дня народження Миха́йла Федо́товича Слабошпи́цького (нар. 28 липня 1946, Мар'янівка, Черкаська область — пом. 30 травня 2021, Київ) . український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, дитячий письменник, член Національної спілки письменників України, шевченківський лауреат 2005 року за роман-біографію «Поет із пекла». Член Асоціації українських письменників. З 1995 року — виконавчий директор Ліги українських меценатів, директор видавництва «Ярославів Вал». Співголова координаційної ради Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. Від 2006 року секретар ради Національної спілки письменників України.

Два казкові світи у жіночих очах

Завтра день, сповнений магією і чудесами, створять для нас дві незвичайні жінки-казкарки, адже 28 липня виповнюється

* 155 років від дня народження Беатрікс Поттер (1866-1943), англійського прозаїка, художниці-ілюстраторки та

* 120 років від дня народження Марії Михайлівни Романівської (1901–1983), української письменниці, сценаристки. 

Беатрікс Поттер

Беатрікс По́ттер (англ. Beatrix Potter; нар. 28 липня 1866, Кенсінгтон, Лондон — пом. 22 грудня 1943, Нір-Сорей, Камбрія) — англійська дитяча письменниця, художник.

Народившись у привілейованій родині, Поттер отримала освіту від гувернанток і була ізольована від інших дітей. Беатрікс мала багато домашніх тварин, і часто відпочивала у Шотландії, в Озерному краю, де вона закохалася у ландшафт, флору і фауну, уважно спостерігала за ними та перемальовувала. Батьки були занепокоєні захопленням доньки, але її дослідження та малюнки грибів зробили Поттер відомою та шанованою в області мікології. У тридцять років була опублікована її найуспішніша дитяча книга — «Казка про Кролика Пітера». Після цього Беатрікс постійно займалася написанням дитячих книг, та їх ілюструванням.

Завдяки прибуткам від продажу книг, вона стала фінансово незалежною і змогла купити ферму «Гілл Топ» в Озерному краю. Згодом вона збільшила свою власність, купуючи землі навколо. У 47 років вона вийшла заміж за Вільяма Гіліса, місцевого адвоката, який став фермером та селекціонером овець, і продовжувала писати та ілюструвати дитячі книги. Всього було опубліковано її двадцять три книги. Поттер померла 22 грудня 1943 року, і залишила майже все своє майно Національному фонду.

Її книги продовжують продавати по всьому світу, різними мовами. За мотивами казок Беатрікс були зняті фільми, зроблені анімації, і навіть поставлений балет.

Коли їй було 27, під час канікул у Шотландії, вона відправила у листі, датованим 4 вересня 1893 року, малюнок та історію про кроликів Ноелю Муру, п'ятирічному сину її гувернантки. Згодом, Мур був першим, хто визнав літературний та комерційний успіх робіт Поттер, і закликав її опублікувати свої історії. У 1901 році вона використала цей лист, перетворивши його на книгу «Казка про Кролика Пітера».

Беатрікс відправила свою казку шістьом видавцям, але їй відмовили повсюди через відсутність кольорових малюнків, які були дуже популярними на той час. У вересні 1901 року вона вирішила самостійно опублікувати та розповсюдити 250 копій «Казки про Кролика Пітера». Через рік вона привернула увагу видавців. У липні 1902 року був підписаний контракт, і до кінця року більш ніж 28,000 копій казки було надруковано.

Кролик Пітер з'явився і у наступній історії Беатрікс «Казка про Білку Наткін», 1903, яка також базувалася на листі до одного із дітей гувернантки. Популярність цих та інших книжок була такою, що Беатрікс стала фінансово незалежною.

Марі́я Романі́вська

Марі́я Миха́йлівна Романі́вська (28 липня 1901, с. Єрки Миргородського повіту Полтавської
губернії —21 вересня 1983, Харків) — українська письменниця, сценаристка та казкарка. Членкиня літературного об'єднання «Плуг».

Якщо говорити про казки, то вони друкувалися у таких збіркиах казок, оповідань, фейлетонів

• «Мурашина перемога» (1927)

• «Напровесні» (1927)

• «Маскарад» (1941)

• «Болотна солов'їха» (1959).

Казка є тим, що об'єднує цих чарівних жінок і тим, що наповнює наші будні мріями, роблячи очі щасливішими, а серця добрішими. Тож нехай  у світі буде більше казок, більше посмішок та доброти.

Забобонович попереджає

26 липня вважався серединою літа. За звичаєм, перший сніп жала старша жінка в сім'ї. Його прикрашали стрічкою і ставили будинки під іконою. Такий сніп повинен приносити родині достаток.

А оскільки сучасна мати-берегиня практично не має можливості отримати такий оберіг, то принаймні хай буде озброєною і попередженою. 

Адже(!) колись в народі вірили, що коли сьогодні важко працювати, може убити блискавка. Те ж саме чекає тих, хто вирішив поз'ясовувати відносини, затіяти сварку або бійку.

Не можна:

Одягатися у все темне - це до невдач у справах.

Суперечити старшим, навіть якщо вони сильно неправі - краще утримайтеся і погодьтеся.

Відмовляти в гостинності добрим людям і приймати у себе недоброзичливців.

Ходити в лазню - можуть початися проблеми з грошима.

Змітати крихти зі столу - погана прикмета. Це може накликати фінансові труднощі.

Сни в цю ніч не слід інтерпретувати, так як вони нічого не значать.

Наш коментар: Одним словом, ходіть обережненько й чемненько, бо цей день не щедрий ні на гроші, ні на сни, зате багатий на суперечки та недоброзичливців.

*текст несе вийнятково розважальний характер

Плугатар. Книготочій. Слухач: 130 років Сергію Пилипенку

Сьогодні виповнюється 130 років з дня народження Сергія Пилипенка. Український письменник, байкар, публіцист народився 22 липня 1891 року. Літературні псевдоніми — Сергій Сліпий, Плугатар, Книгочій, Слухач та інші. Батько Асі Гумецької та Міртали Пилипенко, чоловік Тетяни Кардиналовської.

Розстріляний 3 березня 1934 року;

На початку 1919 року, вступивши в суперечку з лідерами есерів і есдеків щодо ставлення до Радянської влади, Пилипенко оголосив про вихід з УПСР і 13 березня вступив у Комуністичну партію більшовиків.

Сергій Пилипенко з дружиною Тетяною Кардиналовською

Працював переважно як редактор партійних і радянських газет («Більшовик», «Вісті», «Комуніст»), в редакційних відділах Всевидаву, завідував видавництвом ЦК КП(б)У «Космос». У часи військових кампаній проти Денікіна і білополяків командував бригадою Червоної армії. Саме його вважають прототипом редактора Карка з однойменної новели Хвильового.

Після закінчення Українських визвольних змагань редагував газету «Селянська правда», обіймав керівні посади у видавництвах «Книгоспілка», ДВУ.

Від 1922 року був головою створеної ним спілки селянських письменників «Плуг» і був редактором її видань, зокрема журналу «Плужанин». Був одним із основних опонентів М. Хвильового у літературній дискусії 1925—1928 рр.1923 року виступив з ініціативою переведення української абетки на латинське письмо.

У 1932—1933  рр. був директором створеного партією при Народному комісаріаті освіти Інституту Тараса Шевченка[2] і згуртував там коло себе групу молодих дослідників літератури, здебільшого членів «Плугу», до якої входили Григорій Костюк, Юрій Савченко, Андрій Панів та розстріляні в грудні 1934 року Р. Шевченко, Кость Півненко, Гнат Проценко і Сергій Матіяш.

Арешт і загибель

Постановою партійної колегії ЦКК КП(б)У від 21 серпня 1933 року Пилипенка виключено з партії «як небільшовика за спотворення національної політики, ідеологічну нестійкість і примирливе ставлення до буржуазно-націоналістичних елементів».

Після трусу на квартирі в будинку «Слово» 29 листопада 1933 року Пилипенка арештували.

Судова «трійка» 23 лютого 1934 року порушила клопотання перед Колегією ОДПУ застосувати до Пилипенка «найвищу міру соціального захисту — розстріл». Колегія ОДПУ УРСР 3 березня 1934 року затвердила цю пропозицію.

Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923 р. З ліва на право, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко

Постановою Військового трибуналу Київського військового округу від 30 квітня 1957 року вирок щодо Пилипенка скасовано і справу припинено за відсутністю складу злочину. Сергія Пилипенка реабілітовано посмертно.

Життя довжиною в вічність…

Життя довжиною в вічність…

І в павутинні перехресних барв,

Я палко мрію до самого рання,

Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:

Гарячу смерть, не зимне умирання.

(О.Теліга)

21 липня минає 115 років з дня народження талановитої української поетеси і патріотки Олени Теліги, чия зірка погасла на кривавому небі війни всього в тридцять чотири роки. Свій останній притулок вона знайшла в Бабиному Яру, залишивши по собі декілька збірок поезій і великий слід в українській історії.

Тож цього дня до читальної зали завітали активні читачі бібліотеки №8 на бесіду-діалог «Олена Теліга. Життя довжиною у вічність…». Учасникам заходу було запропоновано відеопоказ документального фільму «Пишемо історію. Олена Теліга» та книжкову виставку, присвячену життю і творчості письменниці.

Завідуюча бібліотекою Світлана Хмільова доповнила розповідь про видатну українську патріотку та поетесу: щасливе дитинство, студентська юність, роки  літературного злету та патріотичного гарту.

Відбулося жваве обговорення як короткого життєвого шляху Олени Теліги, так і її творчого доробку. Читачі натхненно читали вірші поетеси.

Десятки років ми нічого не знали про постать Олени Теліги. А вона ж свідомо йшла на смерть заради вільної України, тому ми повинні пам’ятати своїх патріотів. 

Її ім’я виринуло із забуття лише через 50 років після загибелі, коли в Києві у лютому 1992 р. в Бабиному Яру було встановлено пам’ятний хрест на її честь, вулицю, що пролягає поруч, назвали її іменем, створено Всеукраїнське жіноче товариство імені О.Теліги, засновано Міжнародну літературно-мистецьку премію.На сьогодні  не всі вірші збереглися. Відомий лише сорок один вірш з написаних поетесою. Та хоч і залишила вона по собі невеликий творчий спадок, життя її було коротке, але яскраве й сповнене великих справ, а тому й має бути вічним у нашій пам’яті.

                                                                  

Що сьогодні варто знати

Шановні читачі. Відкриваємо для вас нову рубрику «Забобонович». Назва гучно натякає на зміст, а ми завзято запрошуємо до обговорення чи варто дотримуватися забобонів чи це пережиток минулого. Ми ні в якому разі ні до чого не закликаємо, текст написано виключно з розважальною метою. 

Отже, поїхали.

Що заборонено робити у цей день 

Обманювати. Сьогодні особливо грішно говорити неправду, приховувати щось або обмовляти. Безумовно, ця заборона діє в будь-який день, але, як вважають віруючі, брехати в день Авдотьї загрожує особливо неприємними наслідками.

Заздрити. В цей день, як в принципі й в інші дні, не варто заздрити. Хоча у здорової білої заздрості немає нічого поганого, якщо вона тебе мотивує і змушує досягати нових вершин у кар'єрі, дозвіллі, сім'ї та життя в цілому.

Перенапружуватися. Дівчатам і молодим жінкам сьогодні не варто перенапружуватися фізично і важко працювати, інакше життя буде важким. 

Наш коментар: Дивно якось не обманювати і не заздрити один день на рік, тож краще і не починайте). Ми впевнені, що це не про наших читачів, та навчайте інших.

А от перенапружуватися – це повсякденна звичка українців, від якої починаємо позбавлятися вже сьогодні!

А Ви з нами?

Джерело: https://glavcom.ua/news/20-lipnya-chomu-sogodni-ne-radyat-svatatisya-770048.html 

На шаховий турнір на білих конях

В переддень Міжнародного дня шахів раді розповісти про шаховий турнір, що відбувся 18.07. у бібліотеці №8. Учасниками турніру серед дорослих стали члени клубу «Білий кінь», також долучитися змогли всі охочі. В напружену, запеклу боротьбу вступили чотири кандидати в майстри спорту та ті, хто має перший спортивний розряд з шахів. Наймолодшому з них – до 40 років, а найстаршому – за 80. 

Вітаємо переможців: І місце – Осипов Ігор, ІІ місце – Хабічев Валерій, ІІІ місце – Гусєв Геннадій.

Яка кава без книги? А читання без кави?..

«Щасливі люди читають книжки і п'ють каву» - таку назву має відома книга французької письменниці Аньєс Мартен-Люган . Цей дещо незвичний рецепт щастя використали бібліотекарі філії №8, щоб подарувати заряд бадьорості та хорошого настрою своїм користувачам, запросивши їх до літературної кав’ярні. Кава та книги - одне з найкращих поєднань у світі: кава дарує нам чудовий аромат і бадьорість, книги - знання та натхнення, можливості відкрити щось нове та невідоме, а тому і те й інше приносить безмежну радість. Тож, гості, як і господарі із задоволенням зустріли пропозицію не гаяти часу і насолодитися літом, кавою та книгою. Відвідувачі літературної кав’ярні дізналися про давні традиції вживання популярного напою, секрети його приготування, а також почули захопливі легенди та цікаві історії з присмаком кави.

Особливо потішила розповідь про те, як український козак Юрій-Франц Кульчицький навчив європейців  пити каву по-турецьки.Потім за горнятком ароматного напою  розмірковували, як же правильно його називати – кавою по-віденськи, по-турецьки чи може по-українськи?

До філіжанки смачної кави найкраще пасували книги з фонду бібліотеки:  Надійки Гербіш «Теплі історії до кави», Наталії Гурницької  «Мелодія кави в тональності кардамону»,  Юрія Винничука «Таємниці львівської кави», Тосікадзу Кавагуті «Доки кава не охолоне», Йоганни Яґелло «Кава з кардамоном», збірки оповідань «Львів. Кава. Любов». Не дивно, що трішечки гіркі, десь пікантні, інколи надто солодкі, часом терпкі на смак історії стали бестселерами дня.

Приємна розмова за філіжанкою кави, об’єднана чарівною магією вишуканого напою, була особливою та зворушливою і мала лише один недолік - швидко закінчилася!

                                                                                        

Ода шоколаду: підбірка книг

Це не просто підбірка книг про шоколад – це справжня ода шоколаду! Приурочуємо її дню вшанування цього чудового десерту. Книги обіцяють солодке життя, а деякі й навчають як приготувати власний шоколадний шедевр. Читайте смакуючи!

На стражі української державності: Марко Черемшина

Більше 90 років пройшло відтоді, коли не стало класика української літератури, громадського діяча Марка Черемшини (справжнє ім'я - Іван Семанюк).

Доля відвела йому короткий вік - 52 роки. Він не зміг залишитися осторонь драматичних подій, коли вершилася нова історія української державності. Весною 1919-го румунські війська зайняли Покуття. Адвокат Іван Семанюк з делегацією ЗУНР виїхав для переговорів, щоб уникнути кровопролиття. Але румуни затримали їх, пограбували, а потім почали наступ. "Кулі дзвеніли нам попід пахи, і тоді я кинувся у придорожній рів з водою і перележав тут у студеній воді з годину, та із тої перестуди занедужав на нирки і досі з тої упертої недуги вилічитись не можу...", - напише письменник в автобіографії. Хвороба нирок дала ускладнення на серце і послужила причиною передчасної смерті.

Марко Черемшина організував товариство "Січ" в містечку Делятин, де працював помічником адвоката Миколи Лагодінского. А в 1912 р, після переїзду до Снятина, став заступником голови повітової "Просвіти". У наступному році він разом з Василем Стефаником організував в Снятині товариство "Сільський господар". Минуло небагато часу, і Марка Черемшину обрали головою цієї організації. Він і побратими намагалися розбудити національну і соціальну свідомість селянин, спонукати його до поліпшення умов свого життя. Певне, таким було завдання всієї покутської трійці - Василя Стефаника, Марка Черемшини і Леся Мартовича.

Уже в першій збірці з 15 новел "Карби", що вийшов в 1901 р в Чернівцях, Марко Черемшина змалював відчай і безнадію селянина в умовах Австро-Угорщини, які нерідко штовхали його до кривавої помсти. Але схожі мотиви зустрічаємо і в творчості Василя Стефаника. Так в чому полягає новаторство малої прози Марка Черемшини?

Несправедливо вважати, що Марко Черемшина наслідував Василя Стефаника. Гуцульські мотиви новел Черемшини відрізняються від покутських творів Стефаника. Тематика у них спільна - селянська.

Але Стефаник писав трагічно, відшліфовуючи кожне слово, а Марко Черемшина - з несвідомою іронією, як висловився про його творчості Дмитро Донцов, з легким гумором, трохи оптимістично попри всі негаразди селян.

Навіть в першому творі - драмі "Несамовиті", де показаний конфлікт батьків і дітей, вже
чується легка іронія. Не дарма Михайло Грушевський, даючи позитивну оцінку драмі, радив переробити її на комедію.

У новелах Марко Черемшина міг одночасно зобразити загибель людей і танці. У нього пісні з іронічним змістом, майже в кожній новелі є коломийки. Все це Марко Черемшина виніс з дитинства, коли виховувався у діда, про що згадував: "Я віріс среди співанок, казок та сопілок, вдіхав їх в собі и відіхав ними". Він чув розповіді гуцул, які приходили до діда з бабою, і ті події намагався відтворити в новелах.

Джерело: https://zn.ua/ART/talant-i-tragediya-marka-cheremshiny-246961_.html

Цікаво! Книжково! Розмаїто! (новинки від літераторів-краян)

Білоцерківщина – щедра письменницькими талантами земля, яка завжди була джерелом натхнення для  митців. Адже тільки тут, на рідній, батьківській землі, людина почувається щасливою. Можливо тому літературна скарбничка нашого міста на диво багата, різноманітна та цікава. Творчість письменників-краян - це важливий привід для того, щоб із захопленням  знайомитися з нею, з кожною сторінкою роблячи нові відкриття. Білоцерківські автори шукають і  виявляєють себе в різних літературних жанрах , але завжди лишаються собою, відточують  літературне перо, працюючи в злагоді з природою свого таланту. Пропонуємо познайомитися з новинками від літераторів-краян.

Андрій Гудима. «Україна – це доля» Книга унікальна за своєю тематикою та структурою. До неї увійшли історичні поеми та віршовані романи ,в яких перед читачами постає історія України . Це видання з епічного ряду літератури, висвітлює  події, що мали вирішальне значення в житті нашого народу. Тематично об’єднавши відповідні «цикли» воєдино, у послідовності й цілісності своїй автор збудував свою 1000-річну Україну і розпочав її віршом «Білій Церкві».

Ірина Даневська. «Державець Регіомонта Богуслав Радзивіл».  Історичний роман-епопея, в основу якого покладено «Автобіографію» литовського князя Богуслава Радзивіла (1620–1669).Він - полководець шведського короля, зрадник в очах монарха й Вітчизни, його батьківщина звойована шведами та московським військом, а серце вражене гріховним коханням до власної племінниці. Чи вдасться відчайдушному князю відбити удари Фортуни, повернути собі добре ім’я, маєтки, владу, завоювати руку та серце коханої і навіть стати королем? 

Андрій  Кириченко. «Гільзи в кишені». Про війну молодий талановитий літератор знає не з книг, телебачення та соціальних мереж, він з перших днів неоголошеної війни боронив східні кордони нашої держави від російських загарбників та сепаратистів. В перервах між боями майор писав вірші, в яких -  гірка правда про війну, важкі бої, побратимів, буденне життя солдат в бойових умовах, пейзажна та інтимна лірика, філософські роздуми про війну, життя і сенс буття. Поезії вражають щирістю, глибиною почуттів і яскравими образами.

 Ніна Ковальчук.Інтонації серця» Ніна Ковальчук – поетеса, що пробирається до людських сердець тихим кроком, потаємними стежками , озивається до них спокійним, лагідним голосом. «Інтонації серця» – збірка її інтимної лірики, чуттєві сповіді в різних тональностях і ритмах. У віршах авторка розкриває світ, у якому кохання – причина і наслідок, біль і зцілення, спротив і покора. Це поетичне передчуття настання Добра і Любові в світі.

«Небесна гвардія Білоцерківщини»/ упоряд. Світлана Хоменчук. Книга-реквієм, присвячена героям, які стали на захист територіальної цілісності і суверенітету України, та загинули у 2014-2020 роках. У ній вміщено 46 розповідей про наших земляків, які у хвилини смертельної небезпеки для нашої України стали на її захист і віддали за неї найдорожче – своє життя. 46 Героїв, 46 доль, 46 обірваних на злеті життів. Кожен із 46-ти полеглих на цій війні Героїв був чиїмось сином, чоловіком, батьком, братом, другом… Але у важкий для України час став на її захист і віддав найдорожче – своє життя. Усі вони Герої України, яких ми не маємо права забути.

Рондо старовинних вулиць»/ Літературна студія Білоцерківської “ПРОСВІТИ” рідному містові. Рефрен - «Я твоє місто, я вже зникаю, встигни намилуватися мною!» на різні голоси (й у різних сюжетах) повторюється в цій збірці есеїв, новел, замальовок, публіцистичних творів і навіть казок, написаних дорослими і юними студійцями, яких об’єднала любов до рідного міста.

У другій частині літературних мандрівок вулицями тисячолітнього міста на Вас знову чекає неповторна атмосфера. Події і постаті, самобутність і чарівність, факти і фантазії на сторінках книги, яку ви не захочете випустити з рук.

Тетяна Строкач. «Краплинки доброти». Друга частина своєрідної енциклопедії творів для дітей, які пропонує читачам авторка. В ній - любов до України, її символів, до природи, до родини, виховання у дітей позитивного ставлення до навчання за допомогою художнього слова, багато гумору, а ще більше доброти.

Анна Фадєєва. «Листи до неба». Перша книга поетеси Анни Фадєєвої – вдалий і яскравий дебют у поетичному світі. Відчувається, що авторка з особливою шанобою ставиться до слова, як такого («карбує» кожну букву), перш ніж відпустити його до людей. Тому й звучить воно у неї «янголом стоголосим», торкається найпотаємніших струн душі.  Назва «Листи до неба» зробила неймовірне: книга ожила у своїй цілісності. Вона дихає (надихає), вона насичена кольоровою гамою, у неї свої неповторні аромати літа і весни, моря, квітів і ще чогось досі незбагненного, що бентежить душу.

Ніч купальська – чарівниця

 

Свято Купала - одне із найчарівніших і неповторних свят українського народу , що має давнє і загадкове коріння. Відзначають його у найкоротшу та енергетичну «найсильнішу» ніч року. Торжество співпадає з народженням літнього сонця, яке в цю пору піднімається найвище над Землею. Вода, вогонь, трава – головні символи та обереги свята, які у розпалі літнього сонцевороту  набувають магічних властивостей. Багато традицій та обрядів на Купала живе і в наш час. 

У бібліотеці 8 до Свята Івана Купала оформлена книжкова вистава-етюд «Ніч купальська – чарівниця». На ній представлена література з народознавства, етнографії, періодичні видання, що знайомлять  із витоками одного із найчарівніших  і неповторних  слов`янських свят, легендами, повір`ями,  обрядами.

Тож, вітаємо усіх зі святом Івана Купала! Нехай купальське вогнище очистить  від усіх хвороб та негараздів, а легендарний цвіт папороті наповнить вірою у надзвичайне та дивовижне!

Чомусь згадались ночі на Купала...

Зірками ніч висока накрапала.

Бездонне небо і безмежний світ,

а нам всього по вісімнадцять літ.

Такі несмілі, ще тремтять вуста.

Отак до ранку — ніч і висота.

А ще згадалось — колесо вогненне

з гори в долину котиться проз мене.

Обкручене соломою, летить

палахтить на вітрі, палахтить!

І, розгубивши іскри увсібіч,

обвуглене, заточується в ніч...

А вже дівчата в плахтах, у намисті,

вінки пускають за водою вниз.

А вже гадають, хто кому до мислі,

а хлопці зносять до багаття хмиз.

Пливуть вінки, і мій пливе, не тоне.

А серце ще таке безоборонне,

таким співаю срібним голоском!..

Чорти знімають зорі рогачами...

Вінок пливе, зникає за ночами...

Чи десь його прибило між корчами,

чи десь лежить, примулений піском?..

А потім —як зламалося весло.

І підхопило душу, й понесло,

і закрутило у такому вирі!..

Було б тоді й спинитися літам.

Душа летить в дитинство, як у вирій,

бо їй на світі тепло тільки там.

 "Маруся Чурай"

Ліна Костенко

Традиції, творчисть, креативність.

Міська виставкова зала при бібліотеці #8 презентує виставку робіт майстрів та учнів Білоцерківського професійного ліцею. Ви зможете отримати не тільки насолоду від побаченого, а розширити свою уяву про майстерність наших земляків, та навчальні заклади нашого міста. На виставці  матимете можливість познайомитись з творчістю викладачів Ігоря Безвербного - живопис,  Миколи  Ясінського - різьба по дереву, Анни Юрченко - ляльки - мотанки та роботи випускників ліцею. Виставка діятиме до 6 серпня.