Зіновій Штокалко – український поет – модерніст, студентський діяч і лікар-інтерніст, онколог і дерматолог, доктор медицини, художник, бандурист. Таку характеристику видатного українця Зіновія Штокалка подає Вікіпедія. Окрім цього, Штокалко – лікар, відомий в Америці своїми науковими дослідженнями з приводу етіології і лікування новоутворень і злоякісних пухлин.
«Скальпель, перо і бандура» – так визначають основні життєві іпостасі Штокалка – науковця і Штокалка – митця. Він народився 1920 р. в сім’ї священика, був четвертим з п’яти синів. Його старші брати померли у дитинстві і, можливо, це спонукало його вибрати медицину, як професію. Однак, закінчивши середню освіту, він не міг поступити на медицину, бо в міжвоєнній Польщі, до складу якої тоді входила Галичина, був закон, який обмежував число українців на медичному факультеті. Як не дивно, справа вирішилася позитивно за першого приходу радянської влади у Галичину, коли вона увійшла до складу УРСР. Дивно, що будучи сином священика, Штокалко не мав ідеального для радянських часів соціального походження, однак воно йому не зашкодило. Німецько-радянська війна перервала його студії медицини, і Штокалко здобув звання доктора медичних наук після війни в Мюнхенському університеті, захистивши дисертацію про біохімію карциногенези. Штокалко емігрував до США в 1952 р. і мусив подавати прохання до Верховного Суду, щоб американський медичний естаблішмент визнав його європейський диплом.
Працював у різних лікарнях м. Нью-Йорку, а згодом і приватно, і не раз безоплатно лікував бідних чорного району Гарлему. У медичній практиці Штокалко не обмежувався традиційною західною медициною, але користувався також тоді маловідомою на Заході акупунктурою. В американському медичному світі Штокалко був такою собі «білою вороною»: тоді, як і тепер, цей естаблішмент боронився на всякі лади із загальним медичним страхуванням, а Штокалко отстоював право кожного за доступне медичне обслуговування. Безперечно, що «Штокалко був ренесансовою людиною: він досліджував хворобу раку, був талановитим графіком, а його (і його друзів) літературна творчість відкрила двері української літератури сюрреалізмові та театрові безглуздя».
До першої радянської окупації Галичини Штокалко так далеко зайшов у своїй техніці гри на бандурі, що Народний комісаріат освіти запропонував йому опрацювати підручник гри на бандурі. Почувши молодого бандуриста, досвідчені професіонали здивувалися, яку надзвичайну техніку має цей молодик. Штокалко зрозумів, що те, що він почав за радянської окупації, має неабияке значення, а саме – аранжування 105-ти українських пісень (загалом протягом життя – понад 300).
Його особисте життя не було щасливим. Помер З. Штокалко 28 червня 1968 року в Нью-Йорку (США) у розквіті своєї життєвої активності та музичної й літературної творчості від недугу печінки. Творча спадщина видатного бандуриста Зіновія Штокалка величезна і досі як слід не досліджена.
Джерело: Іваниш А.А., Єсипок В.М. Зиновій Штокало – реформатор сучасного кобзарства // «Young Scientist». – 2018. – № 2 (54). – 124-127.
Немає коментарів:
Дописати коментар