"Епічний спокій стилю і багатство мови"

Сьогодні день народження ПАНАСА МИРНОГО (1849–1920) — видатного українського письменника, який започаткував у нашій літературі жанр соціально-психологічного роману й повісті.Твори класика відображують лексику живої розмовної мови, якою вона була на Полтавщині в другій половині ХІХ ст.Народився 13 травня 1849 р. Був надто спокійним, любив самотність, завжди грав сам. Панас (Опанас) Рудченко здобував освіту у Миргородському парафіяльному училищі, потім у повітовому училищі Гадяча. І хоч мріялося про гімназію, університет, мусив Панас на чотирнадцятому році стати канцеляристом. Осоружна служба топтала гідність, честь і совість, єдиний вихід – літературна праця.Як письменник, Панас Мирний був під сильним впливом ідей українського вченого-історика, фольклориста і громадського діяча Михайло Драгоманова, дядька Лесі Українки, який значно вплинув на формування української і російської ліберально-конституційної думки. Його твори раннього періоду показують нариси з життя селянства та інтелігенції.
Виступивши продовжувачем традицій українського етнографічно-побутового натуралізму в дусі Марка Вовчка, Mирний незабаром визначився як реаліст з ухилом в психологізм. У своєму творчому розвитку він поступово еволюціонував до соціальної повісті та роману. Зрілий Мирний вже ніколи не опускається до чистого етнографізму; на першому плані у нього душевні переживання людини. В одному з найвдаліших в художньому відношенні оповідань Мирного, «Морозенко», де мати розповідає сину казку про снігових королів - коли хлопчик, заблукавши взимку в дорозі, замерзає, перед згасаючою його свідомістю проходять чарівні фантастичні образи.

Вже у творі «Лихі люди» Мирний проявляє симпатії до політичних поглядів раннього Драгоманова, який представляв собою суміш анархізму і народницького соціалізму з лібералізмом. Виступаючи проти капіталізму, що розвивається, ідеологом якого в українській літературі був у той час Нечуй- Левицький, Панас Мирний протиставляє цьому «духу підприємливості» (капіталізму) дух «вільної громади». Негативне ставлення до міста позначилося і в його великому романі «Повія» (1883). Тема проституції як соціального зла капіталістичного суспільства розробляється письменником і в низці більш дрібних творів, але в цьому романі отримує поглиблене синтетичне вираження. «Повія», як і «Нана» у Золя - уособлення нового капіталістичного суспільства, якому народники протиставляли патріархальне життя села. Соціальний антагонізм між капіталістичним містом і селом розгорнуті в романі Мирного чітко і конкретно. Героїня роману Христя Притиківна змушена залишити село і відправитися в місто шукати роботу. Не знайшовши її, вона стає повією. Капіталістичне місто в уявленні письменника повністю розкладається і в свою чергу розкладає село. Поетичний, проникливий і майстерний опис української природи в романі (в описі природи Панас Мирний - великий майстер і віртуоз) контрастує з навмисно холодними і суворими міськими сценами.

Свого розквіту письменник досяг у романі «Хіба ревуть волі, як ясла повні» (1880), написаному спільно з братом Іваном Рудченком (псевдонім Білик) на тему про капіталізацію і класове розшарування села. Головний герой роману, Чіпка, зображений складним і суперечливим.  Псля низки марних спроб поліпшити становище своєї родини і селянської бідноти він стає розбійником. Літературні критики вбачають головну силу Панаса Мирного як літератора в пластичному зображенні глибоких соціальних процесів, які заломлюються в душах людей згідно з їхнім положенням на тому чи іншому щаблі суспільної драбини. «Реалізм Мирного, - писали дослідники, - тепер здається дещо старомодним, але досі епічним спокоєм стилю, багатством мови і пластичністю малюнка, правдивим зображенням побуту українського села, яке здатне протидіяти непродуманому захопленню новизни заради новизни».