середа, 29 липня 2020 р.

Митрополит Андрей : ювіляр, блажений, праведник…


Кожен із нас набуває граней внутрішнього Я: працьовитості чи лінощів, милосердя чи байдужості, доброчинства чи жадібності, смирення чи хвальковитості. Кожен ступає шляхом або чеснот, або безчестя.
Митрополит Андрей  Шептицький усім своїм життям утверджував віру, надію і любов як засадничі чесноти світу, в якому мільярди Я мають порозумітися, щоб співіснувати в мирі й приязні.
Мова піде про книгу «Шептицький від А до Я» від «Видавництва Старого Лева». Тексти до видання підготували Галина Терещук та Оксана Думанська, а оригінальний дизайн запропонувала студія «Аґрафка» – Романа Романишин та Андрій Лесів. Видання не просто цікаве, а навіть несподіване. Спробуємо розібратися, чому?
«Шептицький від А до Я» - це родинна книга,  своєрідна абетка, яка відкриває читачам головні віхи життя великого митрополита, оповідає про його рід, формування його як людини і духовного наставника сучасників, вона  як багатошаровий пиріг де  кожен може відчитати різні смисли. Відразу хочеться відзначити інформативність, доступність та простоту текстів, стильне художнє (дизайнерське) оформлення, ретельний підхід до композиційного та колористичного вирішення.
Обкладинка абетки відображає життя Митрополита в символах – від народження до покликання, яке слід читати рядами знизу догори (від світу дольнего до світу горнего).
У книжці використано багато художніх засобів, які ненав’язливо, часом у вигляді забави, звертають дитячу та й дорослу увагу на речі важливі та серйозні. Автори продумали ілюстративно-розповідальний прийом, який спрацьовує на користь «складного» для дитячого розуміння матеріалу.
 Приміром, на літеру «Є» автори пропонують тему «Шептицький та євреї». Щоби дитина зрозуміла цей складний і дражливий навіть для дорослого матеріал, автори знаходять дуже виразний лаконічний образ: Митрополит «розкриває» над головами людей з єврейською символікою парасольку, захищаючи їх від смертоносного дощу. Символізм, поєднаний із графічним мінімалізмом та вдалими кольоровими рішенням, дуже виразно оповідає про діяльність митрополита в справі порятунку тисяч  євреїв.
Подібний образний прийом-сюжет автори пропонують на кожну літеру. Наприклад: на букву«Ц» – цукерки – автори розповідають історію про підтримку Шептицьким українського виробника; на літеру «Х» – художник – про митців-стипендіатів, яким Владика дав можливість здобути освіту та реалізувати творчі задуми.
І коли йшлося про літеру «Г», виявилося, що Андрей Шептицький мав перемовини із голлівудськими режисерами щодо фільму про голодомор.  Але в авторів уже було два слова, що стосувалися роду Шептицьких – «граф» і «герб». Довелося  пожертвувати цим фактом і сподіватися, що колись хтось таки напише  звичайну книгу , в якій  згадають саме цей епізод митрополитових зацікавлень.

Вдалим ходом авторів стало введення у ілюстративний матеріал «маленького героя» (зображення хлопчика, подане «дитячою рукою»), який присутній чи не на кожній сторінці. Він разом із читачем «подорожує» сторінками Абетки, часом бере активну участь у сюжеті, подібно як читач, спостерігає за тим, що відбувається у книзі. Хтось побачить у ньому маленького Романа Шептицького, що переглядає своє життя; хтось зануриться у власне дитинство, коли довколишній світ сприймається у іншому вимірі та кольорі

  Ближче до кінця книги є зображення цікавого конвертика, на якому, після прочитання книги рекомендується написати: "Твоя віра - це...", "Твоя надія - це...", "Твоя любов - це..." На мій погляд, це прекрасний привід для роздумів, а книга неодмінно підкаже відповіді на ці питання.

Познайомитися з книгою «Шептицький від А до Я» ви зможете завітавши до бібліотеки №8

Щептицький від А до Я / тексти Г. Терещук, О. Думанська; графічне опрацювання Р.Романишин, А.Лесів. – Л. : Старий Лев, 2015. – 72с.






Будьте в курсі

Людина має схильність спілкуватися з собі подібними, тому що в такому стані більше почуває себе людиною.
Іммануїл Кант
Нетворкінг або персональний нетворкінг (від англійського network – мережа) – є практикою та філософією побудови, розвитку і підтримки особистої мережі зв’язків.
Призначення такої мережі – сприяти ефективній діяльності особи та досягненню нею поставлених завдань і цілей.

Нетворкінг – це про відносини. А ще – про взаємодопомогу. Нетворкінг це коли ти допомагаєш іншим, не чекаючи нічого взамін. Коли ж приходить пора і ти сам потребуєш допомоги, тобі є до кого звернутися. Кожен з нас бодай раз опинявся у ситуації, коли у скруті ти один…
Рух нетворкінгу зародився з теорії шести рукостискань, яка стверджує, що кожна особа на цій планеті пов’язана з іншою максимум через шість рівнів зв’язків.
Нетворкінг справді використовують в першу чергу бізнесмени в якості засобу ділової співпраці.
Сьогодні нетворкінг здобуває все більшу популярність серед студентів та суспільно-активної молоді.
Ідея нетворкінгу в тому, щоб бути більш відкритими з людьми. Ми повинні зрозуміти, що не можемо бути незалежними від людей навколо, а головне – нам цього не потрібно. Ми всі взаємопов’язані тоненькими ниточками. Ми реалізуємося в житті через взаємодію одне з одним.

Що ж таке френдінг?
Якщо ми спробуємо дослідити поняття френдінгу, то виявимо, що воно зародилося як форма взаємодії в соціальних мережах.
Френдінг – міжособистісна комунікація, заснована на врахуванні потреб кожного з її учасників.
Френдінг (від англійського friend – друг) – є особливою формою нетворкінгу, яка головний акцент ставить на розвитку особистих дружніх відносин, розглядає дружбу як цінність, без прив’язки до її практичної, ділової чи якоїсь іншої користі.








вівторок, 28 липня 2020 р.

Хрещення Русі-України


Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру Великому. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їхніх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояла подоба Перуна, з'являються 7 різноплемінних богів — ПерунДажбогХорсСтрибогСимарглМокош (Моковейка), Велес.
Але трохи згодом Володимир переконався, що для зміцнення держави й її престижу потрібна нова віра. Київська держава підтримувала найтісніші стосунки з Візантією — найбагатшою, наймогутнішою та культурно найвпливовішою державою того часу. Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.
Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У 980-х вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на сході імперії, очолюване мордою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну (тобто Володимир отримував би права на візантійський трон) та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійської колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду.
Про те, звідки прийшла ієрархія в Україну, є різні теорії. Перша, що ієрархія прийшла з Візантії (Є. Ґолубінський, Михайло Грушевський, Й. Пелеш, М. Міллер, Френсіс Дворнік). Другу теорію (про римське походження) відстоювали Банімґартен, Жюжі та М. Коробка. Никонівський літопис говорить про посольства до Володимира від папи (988, 991, 1000) та до папи від Володимира (994, 1001). Третю теорію (охридську або македонську) висунув М. Приселков, а з українців її підтримують історики Т. Коструба, С. Томашівський, з росіян А. Карташов, Є. Шмурло, Г. Федотов, П. Ковалевський, німець Г. Кох. Вона ґрунтується на подібності мови. («Номоканон» прийшов в Україну в болгарській редакції). Четверту теорію (тмутороканську) висунув Вернадський і за ним М. Чубатий. Обидва автори є тієї думки, що в межах Київської держави в часи хрещення Володимира вже існувала ієрархія в Тмуторокані.
Після офіційного хрещення киян у 988 християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі язичницької віри  — «волхви», вплив яких на південних землях Русі був незначний. Натомість на півночі у НовгородіСуздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священиків. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. двовір'я).
З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були священики з Корсуня, які знали слов'янську мову. Факт, що прийняття християнства не призвело до безпосереднього політичного опанування Русі Візантією, а відкрило новій християнізованій спільноті зв'язки з далекими та близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення Русі та слов'ян Сходу.

понеділок, 27 липня 2020 р.

І нехай поезії в нашому житті буде більше!

26 липня 2020 року у  бібліотеці-філії №8 відбувся підсумковий захід проєкту «Поетичне оточення». Організаторами громадського проєкту "Поетичне оточення" стали дві громадські організації - ГО "Люди" Біла Церква /NGO 'People' та ГО "ПероДактиль".
У заході взяли участь організатори та найактивніші учасники проєкту. Відбулася презентація ініціативи, її масштабованості та результатів, що були досягнуті за період її проведення, панельна дискусія щодо популяризації поетичної культури серед мешканців міста, а також поетичні читання від присутніх поетів. Активні учасники проєкту отримали подяки від організаторів та заохочувальні призи у вигляді футболок з принтами їх улюблених віршів.
Захід відбувся у невимушеній та теплій атмосфері. Бібліотека-філія №8 отримала подяку як партнер проекту.




пʼятниця, 24 липня 2020 р.

До 140-річчя з дня народження Володимира Винниченка – українського політичного та громадського діяча, прозаїка, драматурга та художника (продовження)


Говорячи про постать В. Винниченка, не можна оминути увагою його політичну діяльність. Саме зі вступом до університету народжується Винниченко-революціонер, саме в цей час створюється РУП, а в тому ж таки 1900 році харківський адвокат М. Міхновський написав програмний документ, який видав окремою брошурою «Самостійна Україна», що стала програмою дій для цілого покоління. Володимир Кирилович не став винятком.

Влітку 1902р. Винниченко їде на Полтавщину, де розгортає агітаційну роботу серед робітників та селян: агітує єднатися в боротьбі за кращу долю. А на осінь того ж таки року Винниченко вступає на службу у війську, де продовжує популяризувати ідеали.
Постійні відлучення з казарми в умовах тотального шпіонажу дали свої плоди. Над Винниченком нависла загроза арешту, він змушений утікати за кордон. Друзі допомогли йому добратися до Львова, де він ще завзятіше займається ідеєю українства: друкується в газетах із соціалістичними статтями, видає книжки, які потім доправляє на Наддніпрянщину. Але під час чергової спроби власноруч доправити заборонену літературу Винниченка затримали і доправили до Київської тюрми, де він просидів півтора року в одиночній камері. Пізніше автор згадуватиме: «Царський уряд це знав, його жандармерія ганялася за мною по всій Україні, і я мусив майже щотижня міняти фальшиві паспорти й місце проживання, навіть час від часу переїздити з України до Росії».
Крім Росії, Винниченко перебував у Франції, Італії, Австрії, Швейцарії, але ніде довго не затримувався. Приїздив Винниченко і в Україну з фальшивими паспортами. 
Так могло тривати вічно, однак революція в Росії дала можливість вчорашньому вигнанцю не тільки повернутися на Батьківщину, а ще й стати одним із лідерів українського руху.
«Велика хвиля настала!» – таким гаслом зустрів Михайло Грушевський визволення України з-під віковічних кайданів неволі. Це хвиля накрила і Винниченка. Після проголошення першого Універсалу Центральної Ради, автором якого був Володимир Кирилович, він стає на чолі Генерального Секретаріату. 
Його з головою накривають реалії. Від банальних дрібниць як купівля столів і стільців для Секретаріату до прийомів представників Тимчасового уряду, зустріч з іноземними журналістами, переговори з робітничими і солдатськими депутаціями; вислуховування скарг, безкінечні урядові засідання.
Після повалення Центральної Ради у Володимира Кириловича була ще одна спроба послужити Україні в складі Директорії, але і вона зазнала невдачі
Прізвище Винниченка ви не знайдете  серед письменників розстріляного відродження. Його не катували в сталінських таборах, не доводили до самогубства. Він помер своєю смертю на чужій землі – забутий і самотній.
Вікторія Вітряк

четвер, 23 липня 2020 р.

Романтична історія Попелюшки у фонді бібліотеки





«Найбільша мудрість полягає в тому,  щоб одночасно відмовитися від очікувань, що люди зміняться, але в той же час дозволити собі повірити, що ці зміни можуть статися в будь-який момент».
Франція, повоєнний час, місто-курорт Віші, що славиться своїм культурним життям... Мальовнича природа, води, що відновлюють сили, справжня розкіш і довгоочікуваний мир - у таких умовах просто неодмінно має зародитися щось прекрасне, наприклад  кохання. Почуття, що виникають між герцогом і звичайною дівчиною, звісно розумницею і красунею. Пристрасть і ревнощі, зустрічі й розставання, любов і ненависть - все це чекає любителів легких і красивих жіночих романів у книзі  Катерини Ліпс "Час змін".
Нерівність у стосунках  і очікування молодої дівчини, що її коханий змінить свою поведінку і ставши на її захист побудує мур навколо їхнього щастя – головний лейтмотив твору.

середа, 22 липня 2020 р.

Всесвітній день китів і дельфінів


23 липня присвячене неймовірним істотам ряду китоподібних. Не так вже й багато тварин на землі або в морі так само надихають нас, як кити та дельфіни.
Доброзичливе ставлення дельфінів до людини - досі не з’ясоване явище. Складається таке враження, що дельфіни вважають нас за своїх родичів. Вони щиро радіють зустрічі з людиною, вітають стрибками з води, абсолютно не бояться нас.
Дельфіни володіють всіма ознаками ссавців, а саме, вони вигодовують своїх дитинчат молоком, вони теплокровні та мають шерсть. Так-так! Ви не помилилися, саме шерсть. Новонароджені дельфіни мають слабко виражений волосяний покрив, у міру дорослішання він рідшає, а незабаром зовсім зникає.

Походять дельфіни від наземних тварин. Близько 50 мільйонів років тому в прибережних водах полювала тварина, яка трохи нагадувала вовка. Поступово еволюція пристосувала її для життя у воді. Передні лапи перетворилися в ласти, задні лапи стали коротшими і утворили хвіст, дихальний отвір перемістився на задню частину голови. Живуть дельфіни в сім'ях, на чолі як правило самка. Іноді пара сімей може об'єднуватися заради полювання. Ці ссавці дуже розумні, дбають про поранених родичів, що допомагають при родах і можуть відганяти акул від сім'ї.

Дельфін, який рятує своїх родичів часто ціною власного життя, так само поспішає на допомогу й людині. Зафіксовано багато випадків, коли ця розумна істота витягує на берег лю¬дину, яка потопає, рятує від смертельно небезпечної акули, показує дорогу морякам, що заблукали. Люди, які плавали з дельфінами, стверджують, що виникає відчуття, ніби ти гуляєш вулицею серед симпатичних людей.
Дельфіни вміють спілкуватися, у деяких видів спостерігаються стійкі родинні зв’язки. Вчені з’ясували, що у кожного дельфіна є ім’я, яке він отримує при народженні.
Дельфіни не мають нюху, але у них є почуття смаку. Подібно людям, що вони можуть розрізняти солодкий, кислий, гіркий і солоний смаки.
Дельфіни дихають повітрям. У них немає зябер, як у риб, зате є легені й дихало на верхній частині тулуба. Це ж дихало кити та дельфіни використовують, щоб видавати різні звуки. Афаліни зазвичай затримують дихання в середньому на 7.25 хвилини. Але можуть провести під водою і до 15 хвилин.
Дельфіни ковтають їжу не жуючи, так як не мають жувальних м'язів. І на останок хочеться додати, що на відміну від риб, які рухають хвостом з боку в бік, дельфін махає хвостом вгору вниз.
Кити — дивовижні тварини. Це величезні істоти на планеті і, незважаючи на свої гігантські розміри, одні з найнебезпечніших. Вкрай рідкісні випадки нападу на людей, в основному таке відбувається, коли судно випадково напливає на тварину.
Найбільші кити — сині. І ймовірно, це найбільші істоти, які коли-небудь населяли планету.
В середньому довжина кита — від 22 до 27 метрів, самки завжди більші за самців. Самого великого кита з відомих зловили в 1926 році, у довжину він сягав 33 метрів, а вага тварини становив 150 тонн. Деякі вчені вважають, що раніше кити були ще більше, вони просто змізерніла з-за китобійного промислу. Так, є деякі свідчення, що серед синіх китів зустрічалися справжні гіганти до 37 метрів.
Жодна інша жива істота на нашій планеті не зможе видати звук такий гучності, як кіт. Заклик одного з представників на низьких частотах здатні почути кити на відстані більше 16 тисяч кілометрів.
У китів немає зовнішніх вух, а вони слухають «горлом». А якщо бути точніше, то нижньою щелепою. Від неї звук проникає до середнього і внутрішнього горла.
А ще у китів дуже поганий зір і немає нюху, так що слух — єдиний спосіб орієнтуватися в океані і добувати собі їжу. Тому величезні незручності китам доставляють кораблі та інші зовнішні шуми, що з'являються з вини людини.
Кити з'їдають близько трьох тонн їжі в день. Харчуються вони лише влітку, а приблизно 8 місяців в рік практично нічого не їдять, виживають вони за рахунок накопиченого жиру. І, як наслідок, влітку кити їдять просто цілий день, поглинаючи все на своєму шляху., і цю унікальність формують борозни, плями від бурих водоростей і шрами.
Кити можуть обходитися без кисню до двох годин, але зазвичай тварина вдихає від одного до чотирьох разів на хвилину. Коли тварини у воді, то дихало закривається клапаном.
Кити теж можуть розмовляти. І не тільки між собою. Вважається, що кити здатні імітувати мову людини.
Всі китоподібні (в тому числі і дельфіни) — нащадки парнокопитних. Гіпотеза свідчить, що предки китів жили на землі і ходили на чотирьох ногах. Проте в ході еволюції вони спустилися в океан у пошуках їжі. Спочатку вони просто полювали на рибу у воді і виходили відпочивати на берег, але із-за конкуренції з іншими тваринами, предків китів доводилося йти все далі і далі. Так вони і залишилися жити в океані. Сталося це приблизно 50 мільйонів років тому. Ну а найближчий родич кита — бегемот.
Багато дослідників вважають, що дельфіни створили свою морську цивілізацію. Люди вийшли з води на сушу, дельфіни залишилися, де були. Є чудова фраза: «Людство створило гроші, телебачення та атомну бомбу. Дельфіни щасливі без усього цього».

понеділок, 20 липня 2020 р.

Повертатися на Північ. Мері Ловсон



«По той бік мосту» – неймовірна книжка довжиною в життя трьох поколінь, що мешкають в ізольованому північному містечку. Любов, якою пройняті душі жителів до цієї мальовничої місцини, тепло, з яким авторка майстерно виплекала  кожного героя, вселяють в читачів тугу за цим живим світом та неймовірними відданими, глибокими людьми…
Ніщо для них не проходить безслідно. З хвилини в хвилину, з року в рік пережите рухається їхніми судинами, формуючи їх і змінюючи. Зміцнює або ж робить тонкими і чутливими.
В цьому велика проникливість книги. Вона нагадує річку під час повені. Переповнена почуттями, реакціями. Стихії розбурхали гнів і страх. Єдине, що втримує береги – непохитна любов…



Інна Храбуст



пʼятниця, 17 липня 2020 р.

До 140-річчя з дня народження Володимира Винниченка – українського політичного та громадського діяча, прозаїка, драматурга та художника


Постать Володимира Винниченка як політика є досить неоднозначною в українській історії, але беззаперечним є те, що він був неперевершеним прозаїком, який подарував літературі чудові твори.
Народився Володимир Кирилович Винниченко 26 липня 1880 р. в Єлисаветграді на Херсонщині в селянській родині. Батьки, які багато працювали, не завжди мали час для того, щоб приділяти увагу дітям, але були все ж короткі миті, сповнені материнської любові і батьківського тепла. Будучи вже дорослим, Володимир Винниченко не раз згадував, як поруч із батьком спав під возом на сіні, «яке кололо часом шпичками в бік крізь рядинце. Гарно, затишно, любо до того під теплим, сильним боком тата, що хотілося тоненько, тоненько з захватом і щастям запищати».
Багатогранність, краса і музика села, в якому зростав майбутній письменник, не раз тривожили його уяву і пам’ять, навіюватимуть радість і щастя, сум і тугу за рідним краєм.: «Я з болем пригадую села над Дніпром, старовинні затишні, де вулички, як коридорчики, а в коридорчиках пахне гноєм, коровами, кропом з городів, квітами від хат. У тих вуличках, у тих селах живуть поетичні люди, які співають, носять старовинну одежу і, патріархально-чисті, добродушні, чесні, все говорять українською мовою». Саме в ці моменти, мені здається, і зародився в його душі внутрішній голос любові до Батьківщини.
Вже перший серйозний крок в житті – вступ до Єлисаветградскої гімназії – дався Володимиру Кириловичу непросто. За навчання треба було платити, а батьки грошей не мали. Виручив старший брат, що працював у друкарні робітником-складачем.
Перший рік навчання видався складним. Селянський син ніяк не міг вписатися в аристократичний бомонд, став предметом насмішок з боку учнів-паничів, оскільки булінг і в той час був природнім явищем. Саме в гімназії Винниченко почав замислюватися над нерівністю людей; уже тоді він усвідомив, що в цьому суспільстві єдиним мірилом людської гідності є багатство; вже тоді гостро відчував цинічність заборони говорити материнською мовою, тому попри глузування, говорив «мужицькою».
Через конфлікт із педагогами та однолітками Володимир Кирилович був змушений після семи років навчання покинути гімназію. «Одягнений в просту селянську одежу, з торбиною за плечима і палицею в руках їде він од села до села, од економії до економії, та придивляється до справжнього». Зароблячи на прожиток поденщиною, він старанно занотовує собі в щоденник все, що бачить навколо.
Однорічна мандрівка по Україні утвердила остаточно бажання Винниченка отримати гідну освіту. Тому в 1900 році він екстерном складає іспит в Златополі. Блискуче витримавши його, майбутній класик їде до Києва, де вступає на юридичний факультет університету Святого Володимира. (Особисто для мене походження письменника незрозуміле. Селянський син з аристократичною зовнішністю, з гарними манерами і народжений у місті. Чи може не селянський…? У своєму щоденнику Євген Чикаленко згадує зустріч з Кирилом Васильовичем і говорить, що він був заможним купцем, хоча сам письменник це заперечував. На мою думку, Винниченко навмисне приховував той факт, який не вписувався в рамки борця за соціалістичну справедливість).
Саме зі вступу до університету розпочинається його письменницька діяльність. Першим твором було оповідання «Народный деятель», написане російською мовою, але не прийняте до друку через художню безпорадність. Така сама доля спіткала і другий твір – поему «Повія», яку він відіслав у журнал «Киевская старина».
Саме «Киевская старина» стала доленосною для Володимира Винниченка, адже перший його твір був надрукований на шпальтах того ж таки журналу в 1902р., саме тоді, коли було оголошено конкурс на кращий художній твір. Автор подав оповідання «Сила і Краса» (в перші редакції), яке сподобалося Є. Чикаленкові. Згодом український меценат описав цей епізод у своїх «Спогадах». На традиційне запитання: «Ну, чи ще не з’явився часом геніальний письменник?» співробітник редакції «Киевской старины» Ф. Матушевський одного разу відповів не так, як завжди: «Геній, не геній, а новий геніальний письменник є! Я, – каже, – «на сон грядущий» взявся читати оповідання якогось невідомого Винниченка – «Красу і силу», думав швидше заснути, але з перших же рядків захопився і почав голосно читати Єфремову, а як скінчив, то довго не могли заснути, розмовляючи про нього. Дійсно, талановито написане оповідання…»
Дебют Винниченка був тріумфальним і міг би порівняватися хіба що з дебютом В. Стефаника. Різниця тільки в тому, що самобутній талант автора «Камінного христа» визнали відразу, тоді як критика про Винниченка містила суперечливі оцінки.
«Талант чи випадковість?» – так назвав свою рецензію, вміщену в «Літературно-науковому віснику», І. Личко, оскільки оповідання було написано настільки майстерно як для автора-початківця, що мимоволі закрадалися сумніви: «Чи не випадковість це, що молодий, ні кому невідомий, автор проявив у своєму першому творі щось таке, що привертає увагу?»
Згодом у Володимира Винниченка з’явиться низка інших творів : повість «Зіна», оповіданням «Що є більше нас», «Федько Халамидник», «Голота», «Момент» та ін., а їхнього автора називали не інакше як «найталановитішою людиною з-поміж наших письменників».
Також Володимир Винниченко є автором  першого українського науково-фантастичного та утопічного  роману «Сонячна машина». Одні літературознавці вважали його утопією, дехто – антиутопією, інші ж взагалі заперечували його утопічність. Винниченко хотів навіть номінувати цей роман на Нобелівську премію з літератури.
Успіх класика, на мою думку, полягає в тому, що він відкинув уже застарілу народницьку, етнографічно-селянську манеру порівнянь І. Нечуя-Левицького, О. Кониського, П. Мирного і сміливо впроваджував нові мистецькі засоби, нову інтерпретацію «вічних» тем. Зокрема, вперше в українській літературі злочин, проституція, ошуканство трактується не як «трагедія», а як «робота» та спосіб життя. «І у автора немає ні крихітки жадної сентиментальності, – писав І. Франко, – він не обурюється, не сердиться ані на тих людей, ані на суспільність, що їх зробила такими. Се все у нього натуральна річ».
Тематично-художне новаторство оповідань Винниченка, крім цікавості, викликало побоювання, збентеження, а подекуди і осуд, особливо письменників старої школи. Говорили про екзотичність фігур, героїв-босяків а-ля Горького. Тому наполегливо радили відійти від цього, а розвивати свій стиль письма.
В одному з листів Є. Чикаленко виділив дві полярно протилежні групи творів Винниченка. Одна йому уявлялась «як буває літом у спеку, коли хмара заступить сонце, і одна половина темна, а друга ясна, ясна».
Були у класика моменти, коли він взагалі хотів працювати на російську літературу, оскільки Володимир Кирилович жив виключно з гонорарів, які були мізерними. Через це багато письменників змушені були перекладати свої твори російською і видавати їх у російських виданнях, щоб залишитися справжніми «майстрами пера», а не перетворюватися на «літературних шкап». В. Винниченко так реагував на цю проблему: «Краще десь гупати молотом, ніж дряпати пером нікчемні «твори», надряпані похапцем».
Звернувши увагу на непересічний талан Винниченка, Є. Чикалеко своєю щедрою меценатською рукою підтримує молодого письменника, тим самим подвоюючи йому гонорар. Таким чином, 1908 р. він отримував у газеті «Рада» 6 коп. за рядок, а у ЛНВіснику – по 4 руб. за сторінку.
У травні того ж таки року Винниченко був в дуже скрутному становищі, потребував лікування, на яке не мав коштів, і не міг працювати. Звернувся до Чикаленка з проханням знайти людину, яка б позичила йому грошей, бо у Євгена Харлапійовича він брати соромився. Через деякий час Є. Чикаленко відповів, що розуміє цілком його стан: «Я радився про се з деякими своїми приятелями, – пише меценат і ми ось що видумали. Один з моїх знайомих, що хоче бути невідомим Вам, буде Вам висилати щомісяця по 50 рублів, але не довше року а тим часом ще не відомо – може він буде і довше висилать, але принаймні, дає обов’язок на один рік». Звичайно, Винниченко розумів, хто є цим добродієм, але такий крок мецената цілком його влаштовував.

Далі буде...


Вікторія Вітряк


четвер, 16 липня 2020 р.

Під крилами янголів. Євген Положій "Потяг"

Євген Положій — український письменник та журналіст.  Автор багатьох книг, серед яких відомі широкому загалу «Іловайськ», «Дядечко на ім’я Бог» та «П’ять секунд. П’ять днів» та «Потяг», про який, власне, і йтиме далі мова. 
Для початку тут варто згадати ім’я Макса Бондоренка, яке кілька років тому знав чи не кожен журналіст. Саме Мах BonDorenko у часи Кучми вільно говорив у книзі «Обрати янгола» про вибори: як вони відбуваються, як можуть впливати на людей та їхні долі...
Це ім’я вимовляли мало не пошепки, як про нібито забороненого письменника… Через деякий час говорили, що немає такого автора, він — вигаданий.
Пізніше громадськість дізналася: Мах BonDorenko справді вигадка, і вигадка сумського письменника та журналіста, головного редактора газети «Панорама» Євгена Положія, Пізніше «Обрати ангела» було перевидано підназвою «Потяг».
Якщо шлюби вершаться на небесах, то вибори — в ночі біля урн. Головний редактор провінційної газети сповідується у купе потягу, який мчить крізь темряву в невідомому напрямку, двом янголам — своїм небесним батькам. Йому вже нічого приховувати, бо, не виключено, це його остання подорож. Правдива і смілива книжка про українські реалії, про людину, яка народилася не в той час і не в тому місці...
У книгу також включено дев’ять нових оповідань.  Особливо хочеться відзначити  «Дівчина-Квіточка та Чарівник». Казочка. Тут автор ще раз підкреслює, лише  у  створеному власноруч світі можна зазнати щастя, а за його межами починається життя, в якому неминуче чатує погибель.

понеділок, 13 липня 2020 р.

Щастя "в книжках"

Любителям скандинавської культури варто було б якомога глибше зануритися в тлумачення понять, що мешканці суворої півночі цілковито асоціюють зі щастям та комфортом. І благо, що зараз можна зробити цілу підбірку книг, які не тільки їх пояснять, а й створять у серці маленьку затишну місцину, ледь освітлену теплим вогником і щедро наповнену хюґе (hygge).
Це скандинавське слово, яке означає настрій затишку та комфортного спілкування з почуттям благополуччя і задоволеності. За останні роки хюґе стала визначальною характеристикою данської культури.
Слово «хюґе» походить від данського слова hygge, що означає «благополуччя». І данською, і норвезькою мовою, hygge означає «форма повсякденної цілісності», «приємний і високо цінований повсякденний досвід безпеки, рівності, особистої цілісності і спонтанного соціального потоку». Іменник hygge означає щось хороше, затишне, безпечне і відоме, стосовно психологічного стану. З цього й почнемо.

Як стати частиною данської культури 
Ця книга поклала початок моєму знайомству з підвалинами скандинавського щастя. Впевнена, що і Вас вони зацікавлять, коли дізнатися, що за данською і шведською нацією закріпилося звання найщасливіших націй. 
Легка й дотепна історія про переїзд успішної лондонської кар'єристки у данську провінцію, секрети найщасливішої країни світу й пошуки хюґе — комфортного й безтурботного життя. Гелен Расселл досліджує найменші нюанси й відверто пише про плюси й мінуси країни: освіту й виховання дітей, баланс між роботою й дозвіллям, лібералізм поглядів і сексизм, дизайн оселі, смачнючі булочки й навіть правила підіймання прапора. Цікаво буде також дізнатися, яке соціальне забезпечення пропонує данцям держава, скільки вони працюють і як обирають професію. Повірте, Ви будете вражені.


Мистецтво створення затишку
Що робить данців найщасливішою нацією в світі? Як пов’язані хюґе і щастя? Пояснити суть особливого життєвого тренду безтурботних данців — завдання, що під силу лише Міку Вікінґу — засновнику і керівнику Дослідницького інституту щастя в Копенгагені, що роками досліджує данське життя. 
Жоден рецепт хюґе не є вичерпним без свічок. Якщо спитати данців, що вони найдужче асоціюють з хюґе, аж 85 відсотків назвуть свічки. «Розумієте, вони не тільки у вітальні — вони всюди. У класах, у залах засідань. І от ти американець, і ти і ти думаєш: а як же пожежна безпека? Хіба можна тримати відкритий вогонь у класі? А для данців це щастя, емоційний комфорт». Американський посол таки щось знає. Згідно з даними Європейської асоціації свічок, Данія спалює більше свічок на душу населення, ніж будь-яка інша країна Європи. Кожен данець спалює приблизно шість кілограмів свічкового воску щороку. 

Від автора бестселера «Маленька книга хюґе» 

Подорож до країни щастя… Щастя не має кордонів. Не важливо, де ти мешкаєш, щастя — не територія, а стан душі. Ключі до нього заховані у всьому світі… Саме це доводить у свій новій книжці Мік Вікінг, засновник Інституту дослідження щастя в Копенгагені. Подорожуючи світом, він розкриває секрети найщасливіших людей. Кожна країна має свій рецепт, головне — знайти його складові. Ділячись порадами від щасливчиків з усіх куточків Землі, автор аналізує, що впливає на формування феномену щастя: від приготування вечері чи теревенів із сусідами до життєвих пріоритетів. Ця книжка — путівник, що допоможе відшукати радість та гармонію в повсякденному житті… Мік Вікінг має ще одне данське слово: «люке». І цього разу масштаби глобальні. «Люке» – це особлива життєва філософія, що допомагає створити атмосферу спокою, тепла й гармонії та вчить радіти життю, навіть коли за вікном жахлива погода, день неймовірно короткий, а на роботі нескінченний потік завдань, датським словом на позначення щастя, і нова книга Вікінга зосереджується не тільки на Скандинавії, а й досліджує, як в інших країнах шукають свій шлях до щастя.

Колекціонерам щасливих моментів 
Пригадай свій найкращий день. Коли ти зробив щось значуще та надзвичайне. Перший поцілунок чи перше слово сина, омріяна зустріч з кумиром чи подорож до нового міста. Пригадай і відчуй, як тебе сповнюють тепло та приємні спогади. Відчуй, як вони надають тобі сили. Ностальгія — це універсальна давня людська емоція. Найновітніші дослідження щастя довели: хороші спогади визначають наше майбутнє. Як навчитися пам’ятати їх, фільтруючи непотрібне? Автор дослідив та перевірив, як саме працює цей принцип. І тепер ви маєте змогу опанувати це чарівне мистецтво. Створення спогадів, тактика відпускання та забування, розчищення пам’яті, медитативні практики, які допомагають пригадати події минулого та освіжити їх. Мік знає, як взяти максимум від нашої ностальгії та перетворити її на фундамент щасливого майбутнього. Плекайте свої спогади — вони роблять нас по-справжньому щасливими. Цікаве поєднання скандинавської щирості з теплими ілюстраціями та фотографіями. Ця книжка надихає, вона є практичним посібником, сповненим ідеями, які допоможуть наповнюватися тільки щасливими спогадами протягом усього життя. 

Порядок і організованість 
Лаґом — це щось значно більше, ніж просто помірність, з якою зазвичай асоціюють цей шведський стиль життя. Це не лише коротке слово, що глибоко вкорінилось у свідомість шведів, — у ньому криється ціла філософія, що допоможе не тільки жити щасливим і повноцінним життям, а й віднайти для себе справжню рівновагу.

Українська відповідь данському хюґе 

Українці - нація щасливих людей! А враховуючи історичні моменти та соціальні труднощі, геноциди та гноблення - українці справді унікальні у своєму баченні щастя, його розумінні. Одвічно українці вміли радіти життю. Але щастя лише на 10% тільки залежить від обставин і на 90% від нас. Ми самі обираємо цінності, на що витрачаємо час, які думки впускаємо у себе і як ставимося до тих ситуацій, що відбуваються у нашому житті. Насправді все просто. Варто лише захотіти змінити свої погляди на життя, щоб стати щасливим. Ця книга — погляд на наш унікальний рецепт щастя по-українськи, на наше вміння бути щасливими. Вона для того, щоб зрозуміти, що таке щастя, знайти його для себе у маленьких дрібничках, які наповнюють наше життя.

Також варто згадати таких дослідників скандинавського щастя, як Матильда Андерсен, Мері Турелл Сьодерберґ, Нікі Брантмарк та Солвей Бергрен. Без сумніву, після прочитання затишок, щастя і насолода просто не зможуть оминути ваш дім. 





Інна Храбуст


неділя, 12 липня 2020 р.

Петрів день в Україні

 Продовжуємо знайомити вас із деякими забутими традиціями. Отже, закінчення Петрівки ознаменовував Петрів день - велике свято, до якого українці ретельно готувалися: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, прибирали на подвір'ї. Вранці цього дня всі йшли до церкви. Дівчата прикрашали свої голови вінками із польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшись із церкви, люди розговлялися мандриками. Кажуть, що їхня назва походить від того, що мандруючи по світі, Петро з Павлом харчувалися мандриками. У цей день господарі неодмінно виносили громадським пастухам гостинця: мандрик та грудку масла.

Святий Петро вважався покровителем пастухів. У нього, певно ж, був і батіг. Згадайте, високі з ніжними блакитними квітами стебли цикорію — в Україні його називають «Петровим батогом». На Бойківщині пастухи збиралися на пасовиську, будували «петрівник» — невелику землянку чи загорожу, прикрашену зеленню і разом обідали. Їли молочне — щоб корови краще доїлися.
У східних регіонах України існував звичай на Петра «заполіскувати дійниці». Жінки обідали гуртом, а потім рвали трави, що мають жовтий цвіт, і годували ними корів: «щоб жовте молоко було».

Після Петра розпочиналися жнива. В українській петрівчаній пісні співалося:
Минулася петрівонька,
Почались жнива.
Наробилася у полі,
Що тільки жива.
Народні прикмети на Петра:
Якщо на Петра один дощ - врожай непоганий, два - добрий, а три - багатий. Як іде на Петра дощ, то буде гнити картопля. Як на Петрів день спека, то на Різдво мороз.
Джерело:traditions.in.ua
Інна Храбуст

пʼятниця, 10 липня 2020 р.

В петрівочку — мала нічка

Петрівка (також Пе́трів піст; Апостольський піст) — один із чотирьох багатоденних постів церковного року у віруючих візантійського обряду. Розпочинається в понеділок через тиждень після Трійці, а закінчується 12 липня — на свято апостолів Петра і Павла. 
Перший день Петрівки вважався початком косовиці сіна. Звідси прислів'я: «хто в Петрівку сіна не косить, той узимку в собаки їсти просить». Дівчата пускали на воду клечальні вінки — із квітів, які стояли в хаті на Зелені Свята. Оскільки на Петрівку припадали найдовші дні та найкоротші ночі, вони білили полотно й прядиво, а молодиці поралися біля конопель. Тому в петрівських піснях найчастіше оспівуються ці види праці: «Ой мала нічка-петрівочка, не виспалася Наталочка: по горі ходила, тонку біль білила…».
Петрівка випадала на середину літа і період цей був багатий на обрядовість: весна переходила в літо, сонце повертало на зиму, тож відомі календарні звичаї та обряди весняно-літнього циклу — проводи русалок (розигри), похорони Ярила або Кострубонька (у понеділок, перший день Петрового посту), Івана Купала, день св. Петра (пошанування дерев і пастуші забави на полонині), косовиця, зажинки.

Після закінчення Петрового посту 12 липня за церковним календарем у народі святкували свято апостолів Петра й Павла — або просто «Пе́тра». До свята прибирали садибу, підбілювали та підфарбовували хату, вішали чисті рушники. На церковну службу йшли з квітами й віночками, окрасою яких були червоні маки. Ритуальною стравою були, так звані, мандрики. Випікали ці коржики із пшеничного тіста, зібраних під час Петрівки сколотин та перевареної сироватки, а також додавали сир та яйця. Назву пиріжків у народі пов'язували з легендою про мандрування світом апостолів Петра й Павла, у яких зозуля вкрала одного «мандрика» і за це її Бог покарав — саме о цій порі вона перестає кувати. Ще люди з цього приводу казали, що зозуля «мандриком подавилася», але якщо її кування чути було й після Петра, то це вважали на нещастя.
До свята Петра господині намагалися зробити перші зажинки ячменю з нового врожаю і в день свята освятити в церкві обрядовий хліб, навіть якщо зерно ще не зовсім доспіло.
У Карпатах та Прикарпатті пастухи влаштовували свято на вигонах та полонинах: пекли мандрики, веселились, змагались, танцювали. Проводили обряд «копання Петра», коли викопували в землі по периметру квадратну канаву (куди, сівши, можна було опустити ноги), а всередині на траві накривали «стіл» з наїдками. Співали пісень:
А на Петра вода тепла,
Лиш би ся купати,
Ой на Петра личко біле,
Лиш би цілувати!
(За В. Скуратівським)
У деяких регіонах молодь влаштовувала ритуальні гойдалки у лісі чи гаю:

Ой у лісі на кленку, на кленку,
Там повісив той Андрій гойдалку…
(За В. Борисенко)
Хоча основний лейтмотив свята становив початок жнив до яких в Україні приступали після Івана Купала. Та й означені святі за народною уявою були перш за все хліборобами:

Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить…
(За О. Воропаєм)
У жнива казали, що святі апостоли спостерігали за людьми, а потім, порадившись з Богом, «парували» людей: ледачій дівці — роботящого хлопця, а роботящій — лежня, бо якщо навпаки, то ледарі з голоду помруть. А ще люди вірили, що святий Петро носить ключі від раю і має силу впускати туди благочестивих людей (хто батька і матір шанує, щосуботи купається і поважає святу п'ятницю).
Християнська церква у цей день вшановує святих первоверховних Апостолів Петра й Павла. Це свято було встановлене ще в апостольські часи, а з IV ст. набуло повсюдного поширення. На честь святих, починаючи з часів Костянтина Великого будувалося багато храмів та називалися поселення (Петропавлівка, Петропавловськ тощо).
Словник ukrlit.org подає таке визначення:
ПЕТРІ́ВОЧКА, и, жін.
1. Пестл. до петрівка. — Тоді твою, доню, проклинала долю — В петрівочку — мала нічка, а я й колихала (Павло Чубинський, V, 1874, 563);
//  нар.-поет. Постійний епітет на означення ночі у петрівку. Мала нічка-петрівочка, я всю ніч не спала, Всю нічку не спала, тебе колихала (Українські народні пісні.., II, 1955, 230); Петрівочка-нічка тепленька, ясненька. Мов жемчугом сипле від місяця, ненько (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 402).
2. Петрівчана пісня. Зберімося, подружечки, заспіваймо петрівочки (Словник Грінченка).
Приказки:
Хто в петрівку сіна не косить, той зимою і в собак їсти просить.
У петрівку бджоли роблять на панів, а в спасівку — на себе.
Тепер не петрівка, щоб повторяти разів кілька, а зима — сказав та й нема.

На фото роботи учасниць гуртка «Майстриня».

четвер, 9 липня 2020 р.

Його величність #Шоколад

За що ми любимо шоколад? Мабуть, за те, що допомагає нам відпочивати і розслаблятися, піднімає настрій і тонізує, живить і лікує, дарує красу і розпалює пристрасть, робить щасливими і омолоджує. І нарешті – він просто дуже смачний! 11 липня знову  настане Всесвітній день шоколаду.Тож, з нагоди «смачного» свята пропонуємо  книжково-шоколадне меню. Замовлення приймаються у бібліотеці8.





Джоан Гарріс. «Шоколад»
У маленькому французькому містечку- карнавал. І саме в цей час у ньому з`являються дві дивні особи - доросла й дитина. Віана Роше та її дочка Анук приїхали, щоб подарувати мешканцям міста небачену досі розкіш -цукерню. Місцевий священик обурений і ставить парафіян перед вибором — церква або шоколад. Якби ж цукерки й шоколадки жінки, чиє волосся пахне вітрами далеких країв, не були такими смачними! Якби вона не вміла вгадувати, чого саме потребує кожен, хто заходить до її крамнички! Тоді у цьому містечку не сталося б стільки драматичних подій... Відкрийте для себе рецепти щастя від Джоан Гарріс. Пориньте у світ шоколадної магії, і ви зрозумієте, що навіть за допомогою солодощів можна змінити життя - звісно, якщо ви маєте добре серце та гарні наміри.


Надійка Гербіш. «Теплі історії до шоколаду»

Ця книжка - збірник добрих, теплих, шоколадних, цілющих слів. Тут містяться історії про різних людей, життя, любов, слова, дружбу, суток, пошуки, усміх, подорожі, домашню випічку, міста, кутові будинки, про велосипеди, кіно й картини, про музику, лікарні, студентів, книжки, про неосвітлені вулиці й старі листи, маленькі дрібниці й великі зміни. Тепла книга. Такі добрі і світлі книги зцілюють і відганяють темряву у душі. Надихають жити, і показують життя у тих яскравих барвах в якому воно може бути. 







Роальд Дал. «Чарлі і шоколадна фабрика»
Чому діти всього світу люблять книжки Роальда Дала? Завдяки неймовірному польоту фантазії та дуже симпатичним персонажам. Казкова повість «Чарлі і шоколадна фабрика» -не виняток. Її чарівний світ міниться барвами й змінює форми, наче шоколад, що плавиться у великому казані. Дія повісті відбувається на чудернацькій фабриці, де виготовляють вигадані солодощі, — і, здається, від сторінок книжки аж линуть неймовірні пахощі. На доброго і щирого хлопця Чарлі за воротами колись замкнутої від усього світу фабрики, якою заправляє дивакуватий власник Віллі Вонка, чекають дивовижні пригоди. Чарлі потрапить туди не сам, а в товаристві інших дітлахів: примхливої Веруки, захопленого іграми Майка, затятої Віолетти й охочого до ласощів Августа. Але чи всі зможуть пройти крізь випробування? Читачеві неодмінно закортить про це довідатися.







Лора Флоранд. « Француженки не крадуть шоколад»

Ця книга розповідає про захоплюючі і запаморочливі пригоди американки Кейд Корі, яка обов’язково повинна дізнатися про всі таємниці майстерності відомого паризького шоколадника Сільвана Маркіза. Не все буде відбуватися чесним шляхом, але, безумовно, буде весело і романтично.






«Шоколадні вірші про кохання»

«Шоколадні вірші про кохання» – талісман для закоханих. До книги  увійшли вірші поетів кількох поколінь – поруч із текстами Віктора Неборака і Тараса Федюка вірші Маріанни Кіяновської, Галини Крук, Мар’яни Савки, Дмитра Лазуткіна і молодших – Романа Рудюка, Ірини Шувалової та зовсім молодих – Марусі Весни, Соломії Савки. Загалом – 17 авторів.Насправді, дуже мімімішна книжка. Вірші наповнені чуттевістю, яка одразу передається читачеві. Корольові малюнки підкреслюють почуття та легкість, що передають автори у своїх творах. Все дуже солодке і різнобарвне, дає можливість зануритися в атмосферу ніжності та затишку, атмосферу, якої іноді так невистачає в галасливому світі :)



Йоанна Ягелло. « Шоколад із чилі»

Вам доводилося куштувати шоколад із чилі, де солодкий смак поєднується з гіркотою? Саме його нагадує життя 17-річної Лінки, яка щойно вступила до омріяного ліцею. Вона відшукала давно втрачену сестру й нарешті розібралася у своїх почуттях до Адріана. Здається, перед нею чудове майбутнє. Проте не все так рожево. На навчання Лінці доведеться заробляти, мама не в стані сплатити за дорогий приватний ліцей, стосунки із сестрою теж не завжди ідеальні. Крім того, коханий їде навчатися до Лондона, а це означає кількамісячну розлуку. Лінка живе в очікування Різдва, бо тоді Адріан має приїхати до Польщі. Проте на неї чекає неприємний сюрприз. Що ж, може, кохання не завжди мусить бути солодким, як молочний шоколад? Може, воно нагадує шоколад із чилі? 




Радимо прочитати також цікавинки з періодичних видань

Сидоренко В. Шлях шоколаду/Віктор Сидоренко // Міжнародний туризм. - 2020.-С.86-91.
Гіркувато-солодкий і ароматний продукт за три тисячоліття свого існування встиг побувати «пивом», афродизіаком і напоєм аристократів. У наш час це інгредієнт високої кухні, частина велнес-культури і тема турмаршрутів…








Полякова Р.Счастье есть: ассорти для героя ∕ Регина Полякова  ∕∕ Вокруг света. – 2020. - №2. – С.64-75

Життя як коробка шоколадних цукерок: ніколи не знаєш, що трапиться попадеться. На відміну від мудрої мами Фореста Гампа, бельгійці знають, тому що в кожній коробці бельгійських цукерок таїться еталон народного щастя.. Кореспондент «Вокруг света» також до нього долучилася,пройшовши великий  шоколадний квест  Бельгією.







Прекрасна шоколадниця з одноіменної картини бельгійського художника Жана-Етьєн Ліотара допоможе вам розкрити таємниці шоколадних традицій Європи...











... а популярний шлягер - підніме настрій