Театр у серці, серце — на сцені

У теплій і натхненній атмосфері бібліотеки відбулася творча зустріч із заслуженим артистом України — Євгеном Івановичем Тодоракіним. Захід був приурочений до Міжнародного дня театру й став справжнім святом мистецтва, живого слова та щирого спілкування.

Євген Іванович щиро й з теплотою розповідав про свій життєвий і творчий шлях. Згадував роки навчання, перші кроки на сцені, хвилювання перед дебютами та тих наставників, які навчили його головному — бути чесним у професії й перед глядачем.

Він ділився спогадами про роботу в різних театрах, про луганський період життя, який став важливою сторінкою його долі, про вимушений переїзд і новий етап у Білій Церкві. Та попри всі випробування, наголошував: театр для нього — це не просто сцена, а спосіб мислення, внутрішня потреба і покликання.

Особливо зворушливо актор говорив про свої ролі — про те, як кожен образ потрібно «прожити», пропустити через серце, знайти в ньому щось особисте. Адже, за його словами, тільки тоді глядач повірить і відчує правду.

Під час зустрічі в бібліотеці панувала особлива, по-справжньому тепла атмосфера щирості й довіри. Академісти клубу «Золота осінь», користувачі бібліотеки, поціновувачі театрального мистецтва із захопленням слухали спогади про перші ролі, театральні курйози, роздуми про сучасний театр і непросту, але почесну місію актора в часи випробувань. Живий діалог перетворив зустріч на справжню творчу сповідь.

Окрасою заходу стала книжкова виставка-інсталяція «Сцена. Актор. Глядач.», що гармонійно доповнила мистецьку атмосферу. Видання з історії українського театру, п’єси класиків і сучасних драматургів, матеріали про видатних акторів і режисерів створили своєрідний простір, у якому книга й сцена злилися воєдино. Символічне поєднання друкованого слова та театрального мистецтва ще раз підкреслило їхній нерозривний зв’язок.

Зустріч пройшла тепло, піднесено й натхненно, залишивши у серцях присутніх світлі емоції та відчуття причетності до великого мистецтва.

27 березня, відзначаючи Міжнародний день театру, ми вітали не лише пана Євгена, а й усіх служителів сцени — акторів, режисерів, працівників театру, усіх, хто живе мистецтвом і дарує глядачам незабутні емоції.

Захід організували друг бібліотеки Світлана Пашко та провідний бібліотекар Майя Боженко, яка представила актора. Нехай театр завжди залишається осередком сили, натхнення та правди, а його глядацькі зали будуть сповнені вдячності та тепла сердець.

«Я сам не знаю, хто я… “Неформат” Олександра Виговського».

19 березня в бібліотеці відбулася тепла літературна зустріч до 60-річчя від дня народження Олександра Виговського — письменника, журналіста та скульптора. У межах Дня інформації «Поети копають в небо…» зібралися користувачі бібліотеки та учасники клубу «Золота осінь».

Провідний бібліотекар Майя Боженко ознайомила присутніх із життєвим і творчим шляхом митця, підкресливши його багатогранність і щиру любов до України. Учасники заходу мали змогу зануритися у поетичний і прозовий світ автора, зокрема познайомилися з творами зі збірки «Новосвітські батюшки та матушки» та книги «Одного разу в Білій Церкві».

Окрему зацікавленість викликала й скульптурна творчість митця, зокрема згадки про його виставки. Захід доповнила книжкова виставка «Я сам не знаю, хто я… “Неформат” Олександра Виговського».

У нашому місті назавжди залишиться пам’ять про митця — у його роботі «Пам’ятник Героям Небесної Сотні».

Критичне мислення = інформаційна безпека: у бібліотечному хабі відбулася година запитань і відповідей

У сучасних умовах інформаційної війни вміння мислити критично стає не просто корисною навичкою, а необхідністю. Саме цій темі була присвячена зустріч зі студентською молоддю, що відбулася у нашому бібліотечному хабі під назвою «Критичне мислення в умовах війни».

Захід пройшов у форматі відкритого діалогу — години запитань і відповідей, де кожен учасник мав можливість висловити власну думку, поставити запитання та поділитися досвідом. У центрі обговорення були надзвичайно актуальні теми: фейки та дезінформація, інформаційні маніпуляції, джерела новин і способи перевірки достовірності інформації.

Особливу увагу приділили практичним аспектам медіаграмотності: як розпізнати неправдиву інформацію, не піддатися емоційному впливу новин, перевірити джерело та сформувати власну обґрунтовану позицію. Учасники розглядали реальні приклади інформаційних вкидів та разом шукали способи їх викриття.

Студенти не лише уважно слухали, а й пропонували власні ідеї щодо протидії інформаційним загрозам, ділилися своїм баченням ролі критичного мислення у повсякденному житті та під час війни. Такий обмін думками довів: молоде покоління прагне бути свідомим, відповідальним і інформаційно захищеним.

Ми й надалі будемо організовувати подібні заходи, адже розвиток критичного мислення — це внесок у безпечне майбутнє кожного з нас.

Запрошуємо долучатися до наших подій та разом розвивати навички, які справді мають значення

День українського добровольця

14 березня в Україні будуть вшановувати добровольців – людей, які не були військовими за професією, але в тяжкий для країни час без повісток чи примусу, добровільно «поставили на паузу» своє попереднє життя й узяли до рук зброю, щоб захистити країну.

Сьогодні в читальній залі бібліотеки-філії №5 відбулася патріотична година «Будні незламних» присвячена Дню українського добровольця. На захід завітали учасники Академії пенсіонерів «Золота осінь», для яких завідувачка бібліотекою Світлана Хмільова розповіла про історію започаткування цього дня саме 14 березня.
14 березня 2014-го на тренувальну базу в Нових Петрівцях з Майдану Незалежності вирушили 500 бійців Самооборони Майдану. Вони сформували перший добровольчий батальйон для захисту України від російської гібридної агресії на Сході. З цього й почалося об’єднання добровольців у військові підрозділи українського війська.

У боях 2014–2015 років російсько-української війни брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Більшість із них згодом трансформувалися у військові частини силових структур. Чоловіки й жінки самоорганізувалися та вирушили на схід України – на захист нашої держави та її суверенітету. 

Тоді, у 2014 році, добровольчі батальйони дали змогу провести мобілізацію, відтак по суті врятували Українську державність від загибелі.
І 2014-й, і 2022-й рік показали, що воїни доброї волі в Україні – непоодинокі. Добровольчий рух – один з феноменів українського суспільства. Одна з наших суперсил.
У важкі моменти добровольці підтримали та посилили українську армію.

День українського добровольця встановлено Постановою Верховної Ради України від 17 січня 2017 року № 1822-VII на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

24 лютого 2022 року Росія розпочала широкомаштабне військове вторгнення на територію України. Країна-агресор із перших днів завдає ударів по цивільному населенню та інфраструктурі. 

Відповіддю на вторгнення став, зокрема, масштабний добровольчий рух. З перших годин вторгнення сотні тисяч українців добровільно стали на захист Батьківщини, вступаючи до лав Збройних Сил України та територіальної оборони. Десятки тисяч для цього повернулися з-за кордону. Серед тих, хто добровільно взяв у руки зброю, – відомі спортсмени, зірки, люди різних професій.

У військо масово йшли найкращі. Люди, які мали досягнення та перспективи у цивільному житті, залишали бізнес і родини, наукові досягнення, успішну карʼєру в різних сферах і навіть своє життя в інших країнах та добровільно йшли на поле бою, щоб захистити Україну. Вони ризикували та ризикують життям заради нас. Чимало з них уже віддали свої життя.

Шана і памʼять – це найменше, чим можемо їм віддячити!
Хвилиною мовчання присутні вшанували полеглих добровольців…Згадували Василя Сліпака – всесвітньовідомого співака, який повернувся із Франції, щоб боронити Україну і віддав за неї своє життя. Ірину Цвілу – добровольця Батальйону «Січ», яка загинула 25 лютого 2022 року, захищаючи Київ. Згадували і інших героїв-добровольців. У Києві, в Деснянському районі, встановлений памʼятник воїну-добровольцю.

Академісти натхненно читали патріотичні вірші Андрія Кириченка – військового та поета, а ще члена Спілки письменників України і нашого земляка.

Фахівчині бібліотеки підготували книжкову виставку «14 березня – День українського добровольця».
                                                               Використані матеріали з Інтернету.

Символи України. Історія українського гімну.

Ще не вмерла України і слава, і воля — це не просто урочиста пісня, а один із головних символів української державності, поряд із прапором і гербом. Його слова і мелодія впродовж багатьох десятиліть підтримували українців у найскладніші часи, зміцнювали віру в свободу, незалежність і майбутнє своєї країни.

10 березня – день нашого Гімну. Вшанувати його та дізнатися історію створення  мали можливість читачі бібліотеки-філії  №5, де в читальній залі  пройшла інформаційна хвилинка з приводу цієї історичної події.

Особливо сильного значення гімн набуває у складні для країни часи. Під час важливих історичних подій українці співали його як знак єдності та незламності. Він звучить на державних урочистостях, спортивних змаганнях, громадських заходах, а також у хвилини скорботи й пам’яті. У такі моменти гімн стає голосом усього народу.

Всесвіт Тараса Шевченка та українська ідентичність

9 березня в Україні традиційно вшановують пам’ять великого поета, художника, мислителя, символу української нації — Тарас Григорович Шевченко. Його слово стало духовною опорою для багатьох поколінь українців, а творчість і сьогодні залишається джерелом сили, правди та віри у майбутнє України.

Поезія Кобзаря звучить крізь століття, нагадуючи про любов до рідної землі, про боротьбу за свободу та гідність народу. Його твори навчають не втрачати надії, берегти мову, культуру й історичну пам’ять.

З нагоди дня вшанування пам’яті Тараса Шевченка у бібліотеці підготовлено книжкову виставку, на якій представлені видання творів поета, книги про його життя і творчість, дослідження літературознавців, а також матеріали, що розкривають багатогранність його таланту як художника та мислителя.

Запрошуємо всіх охочих відвідати виставку, перегорнути сторінки безсмертного «Кобзаря», ще раз доторкнутися до мудрого й пророчого слова великого українця.

Адже творчість Шевченка — це голос України, який ніколи не втрачає своєї сили.

Історична спадщина Петра Лебединцева

3 березня у Всесвітній день письменника в бібліотеці-філії №5 відбулася презентація книги Володимира Перерви «Протоієрей Петро Гаврилович Лебединцев: педагог, науковець, громадський діяч України (1820-1896 рр.)».

Володимир Степанович Перерва – відомий у Білій Церкві та за її межами краєзнавець, історик, науковець та дослідник, кандидат історичних наук, автор понад 200 документальних праць. Володимир Степанович – член правління Київської обласної організації Національної Спілки краєзнавців України, лауреат молодіжної премії голови Київської облдержадміністрації (2005) і літературно-мистецької премії імені І.С.Нечуя-Левицького (2011).

У новій своїй праці автор, на основі широкого кола архівних та опублікованих джерел ХІХ століття, досліджує церковні та світські грані життєдіяльності отця Петра Гавриловича Лебединцева. У книзі висвітлюється непростий шлях від семінарського викладача та настоятеля Спасо-Преображенського храму провінційного містечка Біла Церква до кафедрального протоієрея Києво-Софіївського собору.

Як стверджує автор: «Майже десятилітній білоцерківський період діяльності протоієрея о. Петра Гавриловича Лебединцева став часом фундації та становлення його багатовекторного служіння Церкві і ближнім на ниві документально-історичних досліджень та реформаторства віками традиційних для православних українців церковнопарафіянських шкіл».

Важко навіть усвідомити, яку титанічну роботу проводив Петро Лебединцев для розвитку освіти, культури та задля збереження історичної спадщини України.

І ми маємо пишатися тим, що в Білій Церкві є такий дослідник, історик і краєзнавець як Володимир Перерва, який взявся за вивчення творчого і життєвого шляху протоієрея Петра Лебединцева. І ця його праця вилилася в надзвичайно цікаву та змістовну книгу про видатну особистість.

На презентацію завітали читачі, колеги-бібліотекарі та небайдужі містяни.

З вітальним словом виступила очільниця Управління культури і туризму пані Юлія Ковальська, яка привітала автора з непересічною подією для нашого міста – виходом у світ надзвичайно потрібної і вагомої книги.

Наприкінці зустрічі було багато запитань та невимушеного спілкування.

Уже незабаром книги з’являться у бібліотеках міста.

 

                                                                                                               Світлана Хмільова.

#читальний_зал_рекомендує#

Ця книга – фрагмент унікального досвіду українських волонтерів. ЇЇ автори – Тетяна Огаркова і Володимир Єрмоленко здійснили більше 40 подорожей деокупованими чи прифронтовими територіями на Півночі і Сході України. Неодноразово перебували неподалік від ворога – буквально в декількох кілометрах.

В цій книзі - те, що вони чули та бачили. Проте вона не є намаганням створити репортажі. Радше, ця книга – філософське осмислення загальних засад, на які опирається людське буття. Бо головним для людини є вміння мислити, співчувати, спілкуватися – попри океан болю.

155 років від дня народження Лесі Українки - однієї з центральних постатей української літератури модернізму

Феномен таланту Лесі Українки

До дня народження Лесі Українки у бібліотеці відбулися два змістовні та натхненні заходи, які об’єднали поціновувачів українського слова різного віку. Постать видатної письменниці знову ожила у щирих розмовах, поетичних читаннях та цікавих відкриттях.

Засідання клубу української мови «Світлиця слова» було присвячене багатогранності таланту Лесі Українки. Під назвою «10 життєвих амплуа Українки» відбулося тепле та невимушене спілкування, під час якого учасники відкривали для себе письменницю не лише як авторку безсмертних поезій і драм, а й як:

* сильну особистість, що мужньо долала недугу;

* перекладачку та знавчиню багатьох мов;

* фольклористку;

* громадську діячку;

* інтелектуалку європейського рівня;

* доньку, сестру, подругу;

* жінку, яка глибоко й щиро кохала.

Звучали поезії, уривки з драматичних творів, листи, спогади сучасників. Особливо емоційним моментом стало виразне читання Лесиних віршів, у яких і сьогодні відчувається сила духу, віра в життя і свободу. Учасники клубу ділилися власними роздумами про те, чому творчість Лесі Українки залишається актуальною й нині — в час випробувань для нашої держави. Захід пройшов у атмосфері щирості, відкритості та любові до рідного слова.

Другий захід відбувся у читальному залі для слухачів Академії пенсіонерів. Цього разу акцент було зроблено на маловідомих та цікавих фактах із життя письменниці.

Присутні дізналися, що:

* справжнє ім’я письменниці — Лариса Косач;

* вона знала понад десять мов;

* у дев’ятнадцять років написала для своїх сестер підручник з історії стародавніх народів;

* багато подорожувала, черпаючи натхнення для творчості;

* її листи є окремою сторінкою української літературної спадщини.

Особливий інтерес викликали розповіді про силу характеру Лесі Українки, її незламність перед хворобою та глибокі почуття, що відображені в інтимній ліриці. Слухачі активно долучалися до обговорення, ділилися власними спогадами про перше знайомство з творчістю поетеси, цитували улюблені рядки.

Обидва заходи ще раз довели: постать Лесі Українки — це не лише сторінка з підручника, а жива історія, джерело натхнення та духовної сили. Її слово звучить сучасно, глибоко й пророчо, а знайомство з її життям і творчістю відкриває щоразу нові грані великої української душі.

Закодована мудрість у слові, її поезія — любов

До Міжнародного дня рідної мови в бібліотеці Білоцерківського коледжу сервісу та дизайну відбулася щира зустріч студентів із поетесою, викладачкою Юлією Гребеніченко. Пані Юлія поділилася своїм творчим шляхом, читала авторські вірші та говорила про любов до слова, людини й України. Її поезія торкнулася сердець молоді, а розмова про українську мову як духовний код нації стала особливо цінною.

Головним організатором заходу виступила бібліотека-філія №5, яка ініціювала зустріч у співпраці з бібліотекою Білоцерківського коледжу сервісу та дизайну.

Дякуємо за натхнення і світло, яке дарує живе українське слово.

Засідання мовного клубу «Світлиця слова»

Сьогодні у бібліотеці-філії №5 відбулося чергове засідання україномовного клубу «Світлиця слова». Розмова була про те, чим живе сучасна українська література та мова. Про її трансформацію у вільнолюбивий, розмаїтий та злободенний живий організм.

Розмова йшла про те, що українська мова сьогодні є мовою ЗМІ, науки, ділового спілкування та художньої творчості. На зламі століть мова формувалася на основі народної мови , а поштовхом для розвитку стала повномаштабна війна. Великий вплив на мову мають цифрові технології та глобальні зміни в суспільстві.

Особливу увагу приділили сучасній українській літературі після 1991 року, для якої характерні:

✔ свобода тем і жанрів (історичні травми, тілесність, війна, соціальні виклики);

✔постмодернізм, експерименти з мовою, епатаж;

✔ осмислення Голодомору, репресій та складних сторінок історії;

✔ відкритість до світових літературних впливів.

Ознайомилися зі знаковими авторами української сучасної літератури:

Сергій Жадан, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Макс Кідрук, Любко Дереш, Юрко Іздрик, Люко Дашвар, Ірена Карпа, Ірен Роздобудько, Артем Чех, Олександр Михед та інших.

Окремо говорили про літературу 2020-х років — «літературу свідчення», комбатантську прозу, психологічні тексти про травму, пам’ять і війну. Сучасна книжка сьогодні — це не лише художність, а й документ епохи та голос часу.

Також звернули увагу на стан української мови у 2026 році:

✔ мовна деколонізація та перехід на українську в побуті;

✔ утвердження нового правопису;

✔ активне використання фемінітивів;

✔ поява нових слів, військового та цифрового сленгу.

Дякуємо всім учасникам за цікаву розмову, активність і любов до українського слова.

До нових зустрічей у «Світлиці слова»!

Що ми знаємо про Леоніда Костянтиновича Каденюка?

28 січня — 75 років від дня народження Леоніда Каденюка

Перший космонавт незалежної України

28 січня 2026 року минає 75 років від дня народження Леоніда Костянтиновича Каденюка (1951–2018) — легендарного українського льотчика-випробувача, астронавта та першого космонавта незалежної України.

Леонід Каденюк народився в селі Клішківці на Буковині. З дитинства мріяв про небо, і ця мрія визначила все його життя. Він закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків, служив у винищувальній авіації, а згодом став льотчиком-випробувачем.

У 1997 році Каденюк здійснив історичний політ у космос у складі місії шатла Columbia (STS-87). Під час 16-добового польоту він проводив біологічні експерименти з рослинами, що мали важливе значення для розвитку космічної біології та майбутніх тривалих польотів людини в космос. Цей політ став символом входження незалежної України до світової космічної спільноти.

Після повернення з орбіти Леонід Каденюк активно займався громадською, науково-популярною та просвітницькою діяльністю, був народним депутатом України, автором книг і численних публікацій про космос. Він багато працював із молоддю, надихаючи нові покоління мріяти сміливо й наполегливо йти до своєї мети.

Леонід Каденюк був удостоєний звання Герой України, нагороджений орденами та відзнаками України й інших держав.

Його життя — це приклад служіння науці, державі й людській мрії про зірки.

Ім’я Леоніда Каденюка назавжди вписане в історію України та світової космонавтики.

Голокост! Без права забуття!

Голокост - це вісім букв болю і страждань. Цим словом називають геноцид євреїв та інших соціальних груп, вчинений нацистами під час Другої світової війни.

"Неповноцінних", за нацистськими переконаннями, людей утримували в спеціальних таборах смерті. На ув'язнених часто ставили експерименти, а через жахливі умови проживання багато ув'язнених навіть не доживали до страти. Найвідомішим нацистським концтабором був Аушвіц у польському місті Освенцим.

Під час Голокосту 6 мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики. Близько 1,5 мільйона з них були з території сучасної України. Найвідомішим місцем масових розстрілів євреїв в Україні є урочище Бабин Яр у Києві, де було страчено близько 150 тисяч осіб. Зараз тут знаходиться Меморіальний комплекс, присвячений пам'яті жертвам Голокосту.

День пам'яті жертв Голокосту був встановлений Генеральною Асамблеєю ООН від 1 листопада 2005 року. Україна також брала участь у підписанні документа. Жертв Голокосту щороку згадують 27 січня.

27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц-Біркенау.

У 2025 році День пам'яті жертв Голокосту проходить під час війни в Україні, яку вже назвали геноцидом українського народу

Неможливо запобігати повторенню геноцидів у майбутньому без рішучого і справедливого засудження та покарання організаторів і виконавців подібних злочинів сьогодні.

Міжнародний день памʼяті жертв Голкосту – нагода ще раз замислитися над цим.

22 січня — День Соборності України

Цього дня ми згадуємо подію, що стала символом єдності українського народу, — проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР у 1919 році. Тоді, на Софійській площі в Києві, прозвучали слова, які й сьогодні мають особливу силу: Україна — єдина, неподільна держава.

Соборність — це не лише про кордони на мапі. Це про спільні цінності, мову, культуру, пам’ять і відповідальність одне за одного. Це про нашу здатність триматися разом у найважчі часи й не втрачати віру в майбутнє.

Сьогодні, як ніколи, ми відчуваємо справжній зміст цього свята. Єдність українців — на фронті й у тилу, у великих містах і маленьких громадах, в Україні та за її межами — стала нашою силою й опорою.

Нехай День Соборності нагадує кожному з нас: разом ми сильніші. Разом — ми Україна.

Зі святом єдності, гідності та незламності! 

Слава і шана кіборгам!

Ті, хто пройшов крізь вогонь. Ті, кого навіть вороги вважали і називали Кіборгами. Ті, хто тримав ціною власного життя Донецький аеропорт протягом 242 днів 2014-2015 року… Саме цим людям була присвячена патріотична година для юнацтва «Слава і шана Кіборгам», що пройшла 20 січня у читальній залі бібліотеки.

Під час заходу читачі мали нагоду ознайомитися з книжковою виставкою, дізнатися унікальну історію мужності, братерства та самоповаги. Ця історія стає для нас не просто літописом відваги українців, а поштовхом для самовизначення: за якими правилами жити, що означає для України свобода і справедливість, і як треба за неї боротися.

Чому Крим - це Україна!?

Чому Крим — це Україна

Крим — це не лише півострів у Чорному морі. Це земля з багатовіковою історією, культурною різноманітністю та глибоким українським корінням. Питання приналежності Криму — не предмет дискусій, а факт, підтверджений історією, міжнародним правом і волею українського народу.

Історичні підстави

Історія Криму тісно пов’язана з історією України. Саме з Кримом пов’язані важливі сторінки Київської Русі: Херсонес Таврійський став місцем хрещення князя Володимира Великого — події, що визначила духовний шлях України. Протягом століть Крим перебував у різних державних утвореннях, однак у ХХ столітті його доля остаточно поєдналася з Україною.

У 1954 році Кримська область була передана до складу Української РСР. Це рішення мало не лише адміністративний, а й економічний та культурний сенс: Крим завжди був тісно пов’язаний з материковою Україною спільною інфраструктурою, водопостачанням, господарством і людськими зв’язками.

Право і міжнародне визнання

Після проголошення незалежності України у 1991 році Крим залишився її невід’ємною частиною. Це рішення підтвердили громадяни України під час Всеукраїнського референдуму, який відбувся і на території Криму. Усі провідні міжнародні організації та держави світу визнали Крим частиною суверенної України в її міжнародно визнаних кордонах.

Тимчасова окупація Криму у 2014 році не змінила його правового статусу. Згідно з нормами міжнародного права, Крим був і залишається територією України, а порушення її територіальної цілісності засуджене світовою спільнотою.

Кримські татари — корінний народ України

Невід’ємною частиною кримської історії є кримські татари — корінний народ півострова. Їхня культура, мова та традиції формували обличчя Криму століттями. Україна офіційно визнала кримських татар корінним народом і послідовно відстоює їхні права на міжнародному рівні. Саме в складі України кримські татари отримали можливість національного відродження після десятиліть депортацій і утисків.

Культура, мова, ідентичність

Крим — це частина українського культурного простору. Українська мова, література, пісня, традиції завжди були присутні на півострові. Тут жили й працювали українські митці, письменники, науковці. Крим надихав Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Максима Рильського та багатьох інших діячів української культури.

Крим — це майбутнє України

Сьогодні Крим — це символ боротьби за свободу, справедливість і право бути собою. Україна ніколи не відмовлялася і не відмовиться від свого півострова, адже Крим — це люди, пам’ять, культура й історія, які неможливо окупувати назавжди.

Крим був, є і буде українським. Це не лише політична формула — це істина, заснована на історії, праві та вірі в повернення справедливості.

Конкурс колядок у бібліотеці-філії №5

У бібліотеці-філії №5 вже не перший рік проводиться міський онлайн-конкурс колядок «Радуйся, земле, коляда іде!», до якого долучаються всі охочі: читачі, друзі книгозбірні та просто творчі особистості.

В цьогорічному конкурсі взяли участь понад 60 колядників, різних вікових категорій, які представили більше 30 колядок, щедрівок та театральних інсценівок.

Журі, у складі: голова – Олена Фастівська − депутатка Білоцерківської міської ради та голова ГО «Біла Церква туристична»; Майя Боженко − провідна бібліотекарка філії №5; Дар’я Сушкова − дипломантка і переможниця багатьох українських і міжнародних музичних конкурсів та читачка книгозбірні, оцінювало виступи за наступними критеріями: творчий задум та його втілення, артистичність виконання, оригінальність та уміння

донести зміст твору до слухачів, мовна та сценічна культура, вокал, автентичність тощо.

У виставковій залі книгозбірні відбулося нагородження переможців.

На початку заходу у виконанні Дар’ї Сушкової прозвучала мелодія всесвітньо відомого твору Миколи Леонтовича «Щедрик».

З вітальним словом до присутніх звернулася голова журі Олена Фастівська. Пані Олена подякувала дітлахам за чудові колядки та щедрівки та побажала подальших успіхів і миру.

Привітала та нагородила переможців Олександра Нагорна − директорка КЗ БМР Білоцерківська ЦБС ім. П.Красножона.

У молодшій віковій групі:

• Приз глядацьких симпатій отримав Данило Андрущенко, читач бібліотека-філії № 3;

• ІІІ місце виборола Софія Дишлева, читачка бібліотеки-філії №3;

• ІІ місце розділили: Емма Семененко, читачка центральної бібліотеки для дітей; Емма Ніколайчук, читачка бібліотеки-філії №4 сімейного читання; Стелла Головатенко, читачка бібліотеки-філії№2;

• І місце здобули: Вероніка Поліщук, читачка бібліотеки-філії № 6; Аліса Федорко, читачка бібліотеки-філії№ 5.

• Гран-прі отримала наймолодша учасниця − п’ятирічна Дар’я Єрохіна.

В середній віковій категорії:

• Приз глядацьких симпатій отримав Дмитро Бабушкін, читач бібліотеки-філії№3;

• ІІІ місце розділили: Ольга Замастеренко, читачка бібліотеки-філії№6 та Єва Порхун, читачка бібліотеки-філії № 5;

• ІІ місце посіли: Поліна Бикоріз, читачка бібліотеки-філії № 3; Софія Мельниченко, читачка бібліотеки-філії № 3; Пациаді Варвара, читачка бібліотеки-філії № 4 (авторська колядка та збереження народних традицій);

• І місце – В’ячеслав Магдальчук, читач бібліотеки-філії № 3; Катруся Клюєва, читачка бібліотеки-філії № 6;

• Гран-прі отримала Альона Ващенко, читачка філії № 6.

Журі вразив виступ надзвичайно талановитої дівчинки – акапельне виконання з потужним вокалом та старовинною манерою виконання

Серед колективів нагороди отримали:

• ІІІ місце розділили дует Олена Іщук та Катруся Дідківська, читачки бібліотеки-філії№3 та гуртківці театру ляльок «Фантазія», Центру позашкільної освіти та професійного самовизначення учнівської молоді «Соняшник», керівник Катерина Громадська;

• ІІ місце – гурт «Сяєво», читачі бібліотеки-філії №4, керівник Яна Антоненко та учні Білоцерківської гімназії початкової школи №6, читачі бібліотеки-філії №4;

• І місце − гуртківці молодшої групи (3-5років) Театр ляльок «Фантазія» Центру позашкільної освіти та професійного самовизначення учнівської молоді «Соняшник»;

• І місце – вихованці дитячого-юнацького клубу за місцем проживання «Перлина», читачі бібліотеки-філії№2.

Величезна вдячність спонсорам та благодійникам, які відгукнулися і долучилися до нагородження переможців та учасників конкурсу колядок: Олені Фастівській, депутатці Білоцерківської міської ради, підприємиці;

Олександру Александрову, депутату Білоцерківської міської ради; управлінню культури і туризму Білоцерківської міської ради, КЗ БМР Білоцерківська ЦБС ім. П.Красножона в особі директорки Олександри Нагорної.

Тож хай різдвяні колядки принесуть усім добрим людям довгоочікуваний мир та перемогу! Дякуємо нашим захисникам, за те, що маємо можливість святкувати та проводити конкурси.

Всім учасникам, благодійникам, переможцям та їхнім родинам, бібліотечній спільноті зичимо здоров’я, всіляких гараздів, успіхів та натхнення!

                                                                                                              Світлана Хмільова

Письменники Білоцерківщини — читачам

Білоцерківщина — край, де слово має коріння і крила. Саме тут народжуються тексти, що зберігають пам’ять поколінь, відлунюють сучасністю й дивляться у майбутнє. Запрошуємо читачів у мандрівку сторінками творів письменників нашого краю — щирих, різних, самобутніх.

Своїми книгами до читача промовляють Андрій Кириченко і Ніна Ковальчук, Таїна Братченко і Володимир Дідківський, Галина Невінчана, Анатолій та Галина Гай. Літературний простір Білоцерківщини наповнюють голоси Андрія Гудими й Віктора Євтушенка, Володимира Іванціва та Віктора Міняйла, Ніни Опанасенко, Петра Розвозчика, Федора Юдицького. Поруч із ними — Олександр Виговський, Костянтин Климчук, Тетяна Строкач, Костянтин Мордатенко, Ганна Ручай, Ольга Шинкаренко, Оксана Щербань. Кожен із них — окремий світ, особлива інтонація, власна правда слова.

Для тих, хто прагне глибшого знайомства з літературним життям краю, стануть у пригоді бібліографічні покажчики серії «Літературна Білоцерківщина», у яких зібрано матеріали про творчі доробки письменників, їхній шлях у літературі та найважливіші публікації.

Книги наших земляків представлені на блозі «Бібліопалітра» — у форматі книжкової виставки, де сторінки говорять голосом рідного краю, а література Білоцерківщини постає живою, сучасною й близькою кожному читачеві.

 

 

85 років від дня народження Ганни Чубач

Ганна Чубач (1941–2019) — відома українська поетеса та письменниця, чия творча спадщина посідає особливе місце в національній літературі, насамперед у царині дитячого читання. Вона належить до покоління митців, які через художнє слово формували любов до рідної мови, культури й духовних цінностей українського народу.

Творчість Ганни Чубач вирізняється щирістю, образністю та музикальністю. Її поезія сповнена світла, тепла й доброзичливості, вона тонко передає красу природи, внутрішній світ дитини, радість відкриття навколишнього світу. Письменниця вміла говорити з юним читачем просто й водночас глибоко, поєднуючи виховний зміст із художньою довершеністю.

Поетичні твори Ганни Чубач легко запам’ятовуються, багато з них стали улюбленими для кількох поколінь читачів і використовуються в освітньому процесі. Її книги виховують доброту, чуйність, повагу до людей і любов до України. У рік 85-річчя від дня народження поетеси її слово й надалі звучить актуально, нагадуючи про цінність щирої, людяної й світлої літератури.

Світлій пам'яті Вікторії Амеліної - української письменниці, громадській діячці, лауреатці премії Конрада (1.01.1986-1.07.2023)

Писала правду. Жила Україною. 

Вікторія Амеліна — українська письменниця, поетеса, есеїстка та громадська діячка, одна з найяскравіших постатей сучасної української літератури. Вона була авторкою художніх і документальних творів, у яких чесно й глибоко осмислювала долі людей, пам’ять, війну та українську ідентичність. Після початку повномасштабного вторгнення Росії Вікторія Амеліна активно займалася фіксацією воєнних злочинів на деокупованих територіях України, співпрацювала з правозахисниками та міжнародними організаціями, не відступаючи від правди навіть тоді, коли вона була болючою.

У своїх творах письменниця говорила про війну, людський біль і втрати, про незламну гідність українців — щиро, чесно, з глибокою любов’ю до України. Вікторія Амеліна загинула внаслідок російського ракетного удару у 2023 році. Її життя обірвалося, але слово залишилося — як свідчення правди, пам’ять про трагедію війни та приклад високої громадянської відповідальності митця. Писала правду. Жила Україною. Її слово стало свідченням і пам’яттю нашого часу.

Читачі нашої бібліотеки мають можливість ознайомитися з книгами Вікторії Амеліної «Синдром листопаду» та «Дім для Дома». Це не просто художня проза, а жива пам’ять і справжній документ епохи, у якому звучить чесний і глибокий голос совісті. Читання цих книг допомагає краще зрозуміти сьогодення, осмислити виклики, що постали перед українським суспільством, відчути біль утрат і силу внутрішньої стійкості, а також особисту відповідальність за майбутнє країни. Це література, що не залишає байдужими, змушує замислитися, співпереживати й пам’ятати.

Читаємо. Пам’ятаємо. Бережемо.