Діти мають жити в мирі!

Дата 4 червня обрана не випадково, цього дня у світі відзначають Міжнародний день дітей – безневинних жертв агресії – це протест проти насильства та війни!

День пам’яті вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, Верховна Рада України встановила у 2021 році.

На початок червня 2023 року більше ніж 1476 дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії рф. За офіційною інформацією 484 дитини загинули та понад 992 отримали поранення різного ступеня тяжкості.

Хай палають свічки пам’яті загиблих діток у наших серцях.

 

#бібліотека_у_валізі #library_in_a_suitcase

Багато років для мене день 1 червня був справжнім святом, навіть у 2014 під час тимчасової окупації ми намагалися подарувати миті радості нашим читайликам. В ковідному 2020 був віртуальний марафон - цілий день ми розважали малечу: ігри, руханки, майстерки, театралізовані вистави. 2022, звісно - порожнеча, бо нема бібліотеки, колективу і в загалі - жодного ресурсу. Цього року я мала можливість доєднатись до проведення свята з колегами бібліотеки-філії №5 Білоцерківської ЦБС ім. П. Красножона. Дякую, любі колеги, за вашу роботу, що проводите чудові, яскраві свята, у тому числі, для діток-переселенців. Була щасливою познайомитись з дивовижною виставкою дитячого малюнку «Веселкові барви» та передати подарунки найкращим, на мій погляд, юним художницям: Куба Емілії - за роботу «Мрія в серці» та Мусієнко Маріані за роботу «Берегиня». Родзинкою заходу було те, що роботи дітей будуть використовуватись для створення муралів. Мрію що і у відбудованих містах Донеччини на будинках з'являться дитячі мрії. Сьогоднішній день був прожитим з полярними емоціями: радості, що життя триває і навіть під час війни ми маємо можливість зробити дітей трошечки щасливішими. Але цей день прожитий і з присмаком болю, бо наші діти гинуть і це нестерпно боляче ...

З вірою і надією чекаю того часу де будуть добрі новини, радісні події, дитячій сміх, мир і Перемога.

Юлія Василенко

Моє Заріччя

28 травня - Всеукраїнський день краєзнавства. Саме цього дня 1925 року у місті Харкові розпочалася Всеукраїнська конференція з краєзнавства під час роботи якої було створено Український комітет краєзнавства.

Пропонуємо до Вашої уваги оповідання нашої колеги Тетяни Володіної, присвячене рідному куточку Білої Церкви.

Моє Заріччя

Далекий 1955 рік. Такі довгі дні в дорозі від Чукотки до Білої Церкви подолані, і зрештою ми (2 брати, я і мама) стоїмо на березі річки Рось.

Мости іще збудують у майбутньому, а поки що залишався тільки один вихід – доїхати паромом на зарічанський берег.

Миле моє Заріччя. Ти манило мене з усіх країн, де я була, і не було ріднішої землі, чим ця мала батьківщина, дана дідами й прадідами.

В дитинстві думали, що на світі одна – єдина Біла Церква і Заріччя, але виявилося, що багато місць під цими назвами. Заріччя (тоді ще село) було для недалеких міських жителів приводом заздрощів і глузувань.

На березі річки зібралися два гурти парубків, які чубилися між собою, не поділивши територію.

До нашого тимчасового прихистку приплив паром. Мама наказала старшому братові:

- Володя, біжи до родичів, нехай ідуть зустрічати нас. Гукай усіх наших.

Брат з радістю зайшов у паром і зачаровано вдивлявся на рухи старого діда з колотушкою, якою він тягнув проволоку, натягнуту поперек річки. Ставши дорослою, я думала, може це Харон, переодягнувшись у старий одяг, перевіз нас і навіки прив’язав до Заріччя. Шкода стало старому мудрецю сім’ю, що так довго поневірялася по світу.

А тим часом серед молодиків назрівала бійка. Я з братом Віктором охопили маму з двух сторін, створивши їй ‘’надійний захист’’.

Десь за пів години до парома прибігла юрба людей, які щось вигукували, махали нам руками. Декілька хвилин їзди паромом – і нас цілували, обіймали, тішилися зустріччю.

Серцем я відчула – це наші родичі.

Рідня! Свої по крові й духу, завжди підтримають, скажуть правду в очі, приголублять, а коли треба, то й насварять. Мамин рід – то рід хліборобів : працьовитих, терпеливих, звиклих до холоду й голоду.

Як казала наша бабуся, перенесли владарювання червоних, білих і зелених: не зламалися, не плазували ні перед ким і завжди залишалися людьми.

Усіх нас, нащадків прадіда Мини – судді на Заріччі, якого обирала громада, називали ‘’мирцями’’.

Ось ми, на березі річки стоїмо разом з родичами, очманілі від радості, від такої довгоочікуваної зустрічі.

Ніби захмеліли від нових незнаних відчуттів і легенький вітерець ніжно торкався нас і ніс літню прохолоду, і пахощі свіжоскошеного сіна, що так і лишився найпривабливішим для мене. На всі голоси кумкали жаби, притягувала погляди незнайома чорна річка. Пробуджував апетит думок від запізнілої вечері, яку готували надворі.

За безкрайніми снігами залишалися ніжні спогади про сувору природу Чукотки, вічну мерзлоту й холод. Всіх нас переповнювало почуття спокою. Нарешті ми приїхали додому.

Починалося нове життя…

Зі стежинки, якою колись зовсім рідко ходили, утворилася вулиця, почалося будівництво нових приватних осель.

Рідна своя хата! Це прихисток надій, тепла й радості, захист від житейських буревіїв. Мама світилася від того, що будується сімейне гніздечко.

Підростали ми з братами, виростала і наша хата. На підвалинах зводилися стіни, а перед тим у кожен куток замуровувалися копійки – на достаток у домі.

Коли почали зводитися стіни, отоді ми відчули солодкий смак слова ‘’толока’’. На толоку сходилися всі охочі.

Відбувалась магічна вистава, де приймали участь і малі, і дорослі. По колу водили колгоспних коней, які місили глину, солому й воду. Якщо не було коней, то жінки зі сміхом і підтиканими спідницями самі робили заміс.

Старі люди, які завжди безжально слідкували за дотриманням ними ж установлених правил, цього разу були не такі суворі. Діди з цікавістю поглядали на дорідних молодиць, що пустували, співали та пускали бісики з очей.

І вся громада працювала з жартами, добродушним кепкуванням. Найпроворніші надихали своєю енергією інших та час від часу звучало : ‘’Нумо швидше!’’.

Завжди у нас цінувалися бувалі люди, дослухалися до їхніх порад, як на будівництві, так і на імпровізованій кухні. Так, справді, вчитися було у кого.

Старим людям було приємно долучатися до спільної справи зі своїм досвідом і отримувати увагу, на яку вони справедливо заслуговували.

За кухню слугувала маленька плита, на якій варилися у баняках борщ і картопля. Пахощі розносилися навкруги такі, що й сам Мішлен позаздрив би. А найсмачніші наїдки - то від бабусі Марійки. Коли проходили повз її хату відчували смачні запахи печені, юшки, або й якоїсь незнайомої страви.

Перед обідом на великі пеньки клалися дошки, стелилися церати. У центрі стола стояли пляшки з оковитою. Обов’язково була зелена цибуля, редька, тонко порізане прозоре сальце, борщ, картопля. Іноді була й риба, якої в річці було так багато, що після риболовлі заповнювалися повні ночви.

Як же ми любили ті миті, коли всі за столом були як одна родина, обідали, ділилися спогадами та бувальщинами. Моїм братам та сусідським хлопцям було за честь – вести коней до річки мити копита від глини.

З толоки люди йшли гуртом по домівках, щоб через декілька днів зустрітися на толоці в інших господарів.

Озираючись на ту пору, тільки з плином часу усвідомлюєш, наскільки люди були добрішими та дружнішими, і це стало найкращою порою нашого життя.

Спрацювали і закладені у фундамент копійки, тільки не так , як гадалося. Достаток був сумнівний, але хата була дійсно багата на родичів, друзів, знайомих наших друзів.

Сусіди говорили: ‘’У вас хата ніби медом помазана’’. А насправді, то наша любов і доброзичливість як магніт притягувала людей.

Тільки у нас, у великій залі, висіла боксерська груша, яку нещадно товкли хлопці майже з усього Заріччя. У нас допізна грали в лото, під звуки голосні радіоли вчилися танцювати хлопці і дівчата, з’являлися перші симпатії.

Це була пора, коли всі рідні живі й здорові, ти можеш покликати маму, і вона озветься до тебе, рідною лагідною рукою відведе всі біди і ти повіриш, що щастя назавжди поселилося у рідній хаті. 

Тетяна Володіна.

«Як тебе не любити..»

Над Києвом - золотий гомін,

І голуби, і сонце!

Внизу —

Дніпро торкає струни...

                               

 Павло Тичина 

                                                    

28 травня - День Києва, міста, що  стало справжнім символом незламності духу, давши відсіч імперським амбіціям Кремля.  У 2023  українській столиці виповнюється 1541 рік. Пропонуємо пройтися його  вуличками  та визначними місцями, переглянувши  підбірку книг з фондів бібліотеки #5  «Як тебе не любити..».

Іван Нечуй-Левицький «Хмари»,   (інтелігенція у Києві у 1870–1872 роках)

У романі «Хмари» автор звертається до теми української інтелігенції. Назва роману є символічною, оскільки хмари — то своєрідне уособлення національного гноблення та придушення української культури. У цій атмосфері моральної задухи формується характер головних героїв. Це люди широких прогресивних поглядів, які, незважаючи на всі перепони, своєю просвітницькою діяльністю здіймають хвилі національної свідомості народу та розганяють «хмари», прагнучи до світла

Валер'ян Підмогильний «Місто» (підкорення Києва молодим чоловіком у 1920-ті).

Головний герой роману «Місто» Валер’яна Підмогильного Степан Радченко приїздить до міста, щоб отримати освіту і повернутися у село. Проте, незважаючи на заслуги перед революцією, його тут ніхто не чекає, і він змушений підкоритися порядкам і законам міста. Хлопець наполегливо працює, вчиться і з часом стає відомим письменником. Така зовнішня сторона еволюції героя. Внутрішня еволюція Степана відбувається надзвичайно драматично і суперечливо. Письменник показує її через зміну його стосунків із жінками. Жінки - це своєрідний центр його духовного життя, джерело творчого натхнення. Важливими ознаками роману є іронічність оповіді, психологічна переконливість, світлі й чарівні образи жінок, цікаві описи деталей. Роман захоплює читача і викликає світлі почуття.

Володимир Винниченко  «Записки Кирпатого Мефістофеля» (страждання чоловіка під час кризи віку у Києві 1916 року).

Доля видатного українського письменника Володимира Винниченка (1880-1951) була надзвичайно складною та бурхливою. Цей талановитий художник слова був відомим політичним діячем, який все своє життя присвятив боротьбі за побудову вільної, самостійної України. Тому не дивно, що твори його довгий час було заборонено друкувати. Головний герой роману Записки Кирпатого Мефістофеля Яків Михайлюк наче не живе, а грає в життя. Навіть до свого одруження він ставиться як до гри. Але на перешкоді стає один факт: виявляється, що у Кирпатого Мефістофеля є син, що народився проти його бажання. Гра закінчується: Михайлюку треба обирати між коханою і дитиною.

Віктор Петров (Домонтович) «Дівчинка з ведмедиком»   (ексцентрична історія про любов у Києві 1920-х).

Модерністський неокласичний інтелектуальний роман українського письменника Віктора Петрова-Домонтовича,  написаний  на 30 років раніше, знаменитого  роману "Лоліта"Набокова,   у 1928 році. Сюжети у книг схожі. Майже про те ж, але глибше і цікавіше. Проте навіть в Україні він маловідомий. Тема роману-  життя київської інтелігенції в 1920-х рр. Центральними мотивами твору є мотив абсурду та мотив-гри. 16-річна головна героїня Зіна бавиться з іграшковими ведмедиками не тому, що не хоче дорослішати,  у такий спосіб вона імітує домінування над кимось чи чимось, вихід за межі дозволеного, і цю модель вона переносить на взаємини з людьми, зокрема, з головним героєм, яким починає маніпулювати. Тож ведмедик набуває символічного значення: людина – іграшка  долі.

Олесь Ільченко . «Місто з химерами» (атмосферний, з детективними нотами роман про Київ початку ХХ ст.).

Роман Олеся Ільченка «Місто з химерами» дозволяє повернутись в часі і зануритись у життя Києва початку ХХ століття: зазирнути за лаштунки театру Соловцова, зустріти Ларису Косач в Музеї старожитностей, випити гарячого шоколаду в кафе «Семадені», поспостерігати за будівництвом Миколаївського костелу і навіть політати аеропланом разом із Ігорем Сікорським. Уважні читачі й читачки дізнаються про загадки життя відомого будівничого Владислава Городецького і разом з героями роману отримають можливість розкрити головну таємницю Києва. Що означає «зловісний трикутник»? Чому його було створено? Що знаходиться в центрі цього трикутника? Чому небезпека чатує над старим містом і чи справді вона вже в минулому?

Марина Гримич «Клавка» та продовження «Юра» (романи з присмаком мелодрами. Перший - про Київ 1947 року та Спілку письменників, другий - про Київ 1968 року)

Дія роману Марини Гримич «Клавка» відбувається у Спілці письменників України і в київському письменницькому будинку РОЛІТ у 1947 році, коли відбувся сумнозвісний Пленум, відомий в історії розгромом української літератури, зокрема паплюженням Юрія Яновського та Максима Рильського. Літературне життя 1940-х, повоєнний Київ, Євбаз, комунальна квартира — це те тло, на якому розгортається динамічний сюжет.

Роман  «Юра» є незалежним продовженням роману «Клавка. Юра - студент-фізик, успішний комсомольський ватажок, перспективний науковець-початківець  - потрапляє в лещата непростих обставин і в пекло власних сумнівів: йому потрібно зробити моральний вибір, а він відчуває, що не готовий до цього

Володимир Даниленко «Кохання в стилі бароко» (любовний детектив, загадка пов'язана зкиївською архтектурою та ландшафтом).

До архітектора Валерія Колядевича приходить молода жінка і за гонорар пропонує розгадати кросвард, який залишився після смерті її чоловіка. Колядевич береться за серію небезпечних загадок, у яких розкривається приховане життя міста. Захопившись вродливою незнайомкою, він не знав, що таємниця жінки пов’язана з його смертю. У романі Володимира Даниленка «Кохання в стилі бароко» через містику показується зворотній бік життя, викладаються факти, які доводять, що в біографії кожної людини є таємні механізми, які рухають її долею, і на прикладі Владислава Городецького, Олександра Архипенка, Сержа Лифаря, Олександра Мурашка та інших піднімається завіса над загадковими історіями, що відіграли фатальну роль у їхньому жит

Євгенія Кононенко: «Ностальгія» ( У пошуках втраченого Києва)

Привиди минулого переслідують героїв книжки Євгенії Кононенко «Ностальгія».  «Ностальгія» - це «три в одному»: детективний роман із несподіваною розв'язкою, роман-топографія старого міста та історія кохання з ностальгійним присмаком. Історія про осінньо красиве почуття двох дорослих людей, яких поєднала необхідність розслідувати загадкове вбивство двадцятирічної давнини. «Ностальгія» - це повість про київський внутрішній простір, який є настільки викривленим, що жодні дві точки не можна з'єднати по прямій. Це простір, кривизна якого весь час міняється й іноді стає від'ємною, тому минуле зникає назавжди. Але героям «Ностальгії» щастить відшукати минуле. Принаймні те, до якого вони причетні.

 

 

 

 

Презентація книги Людмили Охріменко "Оскар"

Ось і відбулася така довгоочікувана презентація книг талановитої письменниці та волонтерки Людмили Охріменко. 

Попри свою активну життєдіяльність пані Людмила знайшла час і завітала до бібліотеки № 5. Зустріч з письменницею пройшла цікаво і яскраво. Вона зачарувала гостей з першої ж хвилини розповіддю про історії створення своїх книг. 

Першою була представлена книга новел "Волонтерські історії", у центрі уваги якої є життєві історії звичайних людей, які опинилися на фронті. Книга розкриває різні аспекти волонтерської діяльності, історії, пов’язані з російсько-українською війною, а саме з підтримкою армії та населення, допомогою пораненим, які стали заручниками цієї війни. 

Другою книгою письменниці, представленою публіці стала "Муха в окропі на окупованій території". Це жіночий роман, який вдало перебуває на межі між воєнним, жіночим і любовним. 

Найочікуванішою третьою книгою був представлений роман "Оскар", який отримав відзнаку на Міжнародному літературному конкурсі "Коронація слова – 2021", як найкращий роман на воєнну тематику. За словами Олександра Вільчинського, засновника спеціальної відзнаки "за найкращий роман на воєнну тематику" міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" - це роман, який не могла написати жінка. 

Пані Людмила відразу ж познайомила присутніх з прототипом свого героя. У книзі йдеться про долю українського офіцера — спецпризначенця, який на початку 2015 року потрапляє у полон до російських окупантів. Він мріє про втечу з першого дня неволі і робить усе для того, щоб здійснити задумане. Ця книга про людину, чоловіка, кримського татарина, що свято вірить у силу життя.

На зустрічі були присутні представники Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, ЗМІ, бібліотечні працівники, внутрішньо переміщені особи, та студенти Фахового коледжу економіки та управління НАСОА.

Зустріч з письменницею пройшла невимушено та легко. Після презентації задавали авторці найрізноманітніші питання, на які вона залюбки відповідала.

Наприкінці, всі бажаючі могли придбати книги з автографом авторки та зробити фото на згадку. Залюбки чекаємо пані Людмилу до бібліотеки з новими доробками.

«Вітання вам, моя Олександріє!»

24 травня – Європейський день парків.  Однією з найкрасивіших і найцікавіших пам’яток садово-паркового мистецтва України кінця ХVIII – початку ХІХ ст. є дендропарк «Олександрія» Національної академії наук України, розміщений на околиці міста Біла Церква поряд з чарівною річкою Рось. Створений  235 років тому родиною великого землевласника, графа Франциска Ксаверія Браницького та названий на честь його господарки Олександри Браницької – він належить до числа найбільших парків в Україні і має площу біля 300 га. Це цілісний ансамбль, в якому знайшла своє відображення ідея поєднання творчих сил природи і людини. Парк у будь-яку пору року цікавий для відвідувачів своїми зеленими насадженнями, композиціями з дерев та кущів, просторими галявинами, тінистими алеями, старовинною архітектурою, каскадами ставків, водоспадами, фонтанами. Атмосфера спокою, єднання з природою панує в парку, тут легко і спокійно думається і дихається. Не дивно, що з моменту свого виникнення парк «Олександрія» став місцем паломництва людей мистецтва, культури, відомих історичних постатей. Тут бували Тарас Шевченко, Іван Нечуй-Левицький,  Шолом-Алейхем, Олесь Гончар, Адам Міцкевич.

Представляємо віртуальну  книжкову виставку «Вітання вам, моя Олександріє!»

Братченко, Т. Таємниці парку «Олександрія»/ Таїна  Братченко, Євген  Чернецький. - Біла Церква : Білоцерківдрук,  2018. – 30 с.

Чимало таємниць і легенд пов’язано з білоцерківським дендропарком «Олександрія». Розповідають про приховані колодязі, підземні ходи, про золоті копальні та величезні закопані скарби Браницьких. Що тут є правдою, а що вигадкою? Ці складні питання взялися розв’язати науковець Євген Чернецький і журналіст Таїна Братченко.

«Олександрія» – рукотворне диво / Сергій Галкін,Микола Осика – Б. Церква: Дельфін, 2003. – 140 с.

В брошурі вміщено цикл розповідей про найбільший в Україні дендропарк «Олександрія» . Видання містить багато ілюстрацій з видами парку 19 та 20 ст. і сучасні фотознімки. Розраховано на відвідувачів ,а також усіх, хто цікавиться історією рідного краю, історією паркобудування.

Галкін, С. Структура та символіка старовинного парку «Олександрія» в Білоцерківській резиденції графів Браницьких  / Сергій Галкін, Ольга  Гурковська, Євген Чернецький. - Вид.2-е. – Біла Церква : видавець О.В.Пшонківський, 2005. – 95с.

Щось магічне є в давніх магнатських резиденціях Правобережної України..   Об’єктом даного  дослідження  є старовинний парк «Олександрія», що існував у складі білоцерківської резиденції Браницьких та мав площу близько 80 га. В книзі проаналізовано як загальна структура, так і ідейно-символічне навантаження старовинної частини сучасного дендропарку «Олександрія», з’ясоване місце в цій структурі окремих її складових.

Галкін,С. Парк «Олександрія»: історія та сучасність /Сергій Галкін. – Біла Церква : Видавець Пшонківський  О., 2013. – 104 с.

Книга, директора дендрологічного парку «Олександрія» Національної академії наук України  Парк «Олександрія»: історія та сучасність» має вагоме історичне та культурне значення для Білої Церкви.  Вона вміщує матеріали про один з найкращих пейзажних парків України – «Олександрія», його архітектурні та скульптурні пам’ятки, ландшафтний дизайн, рослинний світ та інше і може задовольнити інтереси читачів, які цікавляться історією міста.

Державний дендрологічний парк «Олександрія» НАНУкраїни : Слов.-довід. / Сергій Галкін ,Світлана Левандовська , Володимир Черняк; Нац. акад. наук України, Білоцерків. нац. аграр. ун-т. - Біла Церква : Дельфін, 2014. - 130 с

Про «Олександрію», дендрологічний парк НАН України зібрано чимало описів , що дало можливість укласти словник-довідник як своєрідну ілюстровану енциклопедію, з допомогою якої є можливість знайти пояснення термінів, пов’язаних з історією будівництва, розширення, оновлення та збереження відомого парку. Містить 1022 терміни  із історії створення парку, його засновників, сучасного рослинного та тваринного світу.

Зелені патріархи дендропарку «Олександрія»: довідник / [Н. Бойко, Н. Дойко, Н.Драган, І. Мордатенко ] . – Біла Церква : Білоцерківдрук, 2020. – 78 с.

Методичні рекомендації по закріпленню та озелененню схилів в дендропарках та парках загального користування (на прикладі дендропарку «Олександрія» . У науково-популярній формі викладено історію інтродукції деревних рослин та створення на їх основі високохудожніх ландшафтних композицій. Висвітлено питання охорони і збереження старовікових дерев. Крокуючи зеленими алеями, відвідувачі милуються чудовим витвором умілих рук садівників та зодчих минулого і занурюються у дивовижний світ дерев-гігантів - зелених патріархів дендропарку «Олександрія».

Іванов, О.  Невідома Олександрія. Палацовий комплекс.Четвертий павільйон / Олександр Іванов,  Євген Чернецький.  – Біла Церква, 2020. – 200 с. – Текст укр., польською

Книга Видана до 1000- літнього ювілею Білої Церкви і присвячена  Четвертому  павільйону Палацового  комплеку резиденції графів Браницьких. Розглянуто його розташування і назву, детально проаналізовано архітектуру, планування, облаштування та оточення .Особливу увагу зосереджено на мешканцях цієї палацової споруди,  а також їхніх гостях та слугах. Вперше публікуються унікальні зображення Четвертий павільйону у форматі 3D, спеціально створені для цього видання. Відкриття невідомих раніше архівних джерел, ретельний аналіз збережених зображень, скрупульозне дослідження підмурівків і застосування нових технологій дозволяють нам повернути втрачений колись світ цього парку, відчути його чари і зрозуміти захоплення, яке надихало на творчий запал і високі почуття.

Криворучко,  Д. Олександрія / Дмитро Криворучко  – К.: Будівельник, 1979. – 92с.

В книзі, на основі архівних матеріалів і наукових досліджень, висвітлюється історія формування, структура і художні якості одного з найкрасивіших парків України – «Олександрії». Розповідається про розвиток і зміни ландшафтних композицій і пейзажів, про пам’ятники архітектури, їх реставрацію та використання.

«Олександрія – скарбниця рукотворної краси //Осика М. Життя краплини / Микола Осика.  – Біла Церква: Вид.О. В. Пшонківський , 2013. – С.163- 204

У розділі "Олександрія" - скарбниця рукотворної краси" автор подає зібраний ним величезний історичний матеріал про славетний парк і його творців та свої особисті враження і переживання, пов'язані з перлиною світового паркового мистецтва - окрасою нашого міста. А ще милі чорно-білі фото автора - витвір мистецтва, копітка робота .. ... Ніби чарівний промінь кінозалу, освітлює кожна новела серце і пам'ять читача.

Мордатенко, Л. Дендропарк «Олександрія» / Леонід Мордатенко, Валерій Гайдамак, СергійГалкін // Хроніка 2000 : український культурологічний альманах /  ред. Л. Кравчук та ін. – Вип.  41-42.  – К. : Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2001. – С.459-476

Випуск присвячений проблемам українських парків та їх минулому. Розділ «Дендропарк «Олександрія» розповідає, як створення парку нерозривно пов’язане з історичним минулим України, зокрема її мальовничим куточком – Пороссям.

 

23 травня - День Героїв України

Сьогодні, 23 травня, в Україні відзначають День Героїв, встановлений на честь українських захисників та захисниць, які виборюють свободу та незалежність України.

Рішення створити таку важливу подію було прийняте під час II Великого збору Організації українських націоналістів 1941 року. А дату обрали на честь видатного громадського діяча, командира збройних сил, ідеолога українського націоналізму Євгена Коновальця.  23 травня 1938 року  його підступно вбили в Роттердамі.

Особливо важливим воно стало після початку несправедливої, підступної, агресивної  війни  російської  федерації проти України.

В бібліотеці №5 розгорнута  виставка присвячена цій даті. Запрошуємо до перегляду.

Тримаємо стрій! Читаємо і перемагаємо! 

Трагічна пам'ять українського народу

День пам'яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусове  психіатричне лікування. Терору і репресіям були піддані усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян.

Цьогорічне вшанування проводиться в час відкритого військового вторгнення Російської Федерації в нашу країну, яке наочно показало, що путінська Росія потворно наслідує усі ганебні методи політичних репресій часів комуністичного тоталітарного режиму, фактично вчиняючи геноцид Українського народу в XXI столітті на українських землях.

Український народ ціною життя тисяч патріотів сьогодні відстоює шанс на своє мирне майбутнє та майбутнє Європи, і тих, які постраждали і продовжують зазнавати страждань від тоталітарних режимів, зокрема кремлівського. Ми вистоїмо і дамо відсіч агресору. Усі українські землі буде визволено! А суворі реалії не зламають національного стрижня країни.

Україна моя вишивана!

18 травня цього року українці святкують День вишиванки. Саме цей одяг є нашим національним надбанням та оберегом.

Вишиванка – це код нації і не просто одяг, а частина душі.

Вишиванка — це не тільки прадавня частина гардеробу нашого народу, що передавалась нащадкам та служила оберегом для його власника. Сьогодні, як і колись, вишита сорочка є надважливою річчю для кожного українця.

Тож, наша бібліотека провела флешмоб «Україна моя вишивана!».

Учасниками дійства стали студенти Фахового коледжу економіки та управління НАСОА, учениця школи мистецтв №4 Діана Лябах, учасники академії пенсіонерів «Золота осінь» Благодійного фонду Костянтина Єфименка та мешканці мікрорайону .

У їх виконанні звучали вірші, пісні про вишиванку. Працівники бібліотеки облаштували  креативну фотозону, де кожен бажаючий міг зробити світлину на пам’ять.

1944. Річниця злочину проти цілого народу!

Депортація кримських татар 1944 року визнана Верховною Радою України геноцидом, а 18 травня відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Саме сьогодні ми пропонуємо вам щойно придбану книгу, яка дотична до цієї дати.

Світлана Тараторіна. Дім солі.

Незвичний для химерного жанру чіткий поділ Добра і Зла, але кримська тема саме такою і є… Утім, кожен читач зробив цей вибір уже давно, коли вперше відповів на питання-гасло : «То чий Крим?» Тому його не злякають жахіття «Дому солі» : кажуть, що покоління війни не боїться вигаданих страхів, а радше відпочиває за їх допомогою від буденних воєнних переживань…

Запрошуємо до бібліотеки #5 для ознайомлення з книгою.

Тримаємо стрій! Читаємо і перемагаємо.

Мама — найважливіша та найрідніша людина в житті кожного з нас. Наші матері дарують нам життя, а потім стають першим зразком для наслідування. Вони перебувають поряд під час всіх найважливіших подій в житті. Навчають нас першим словам, першим крокам та іншим навичкам. Кожного дня огортають своєю турботою і любов’ю. 

Найтепліші спогади дитинства неможливі без мам — вони завжди рятують нас від хвороб та оберігають від неприємностей. До мами ми звертаємось тоді, коли потребуємо справді мудрої й доброї поради. Зрештою, в найтяжчі часи, коли здається, що весь світ став ворожим, тільки материнська любов залишається безумовною й незмінною. 

Для вшанування всіх мам в світі існує добре й зворушливе свято —Міжнародний день матері, який відзначають щорічно в другу неділю травня. Тому, 12 травня, напередодні свята, чергова сімейна зустріч клубу мам була присвячена саме Дню Матері.  

Ave, пане Гетьман! Ave, Україно! Ave !..

Кожна епоха народжує Особистостей, роль і значення яких в історії важко переоцінити. Для нашої держави однією із  таких знакових постатей є учасник Визвольних змагань 1917-1921 років, державний і політичний діяч, нащадок шляхетного козацько - старшинського роду, останній гетьман України Павло Скоропадський. До 150-річчя від дня його народження у бібліотеці-філії №5 відбувся День інформації «Українська держава гетьмана Скоропадського». Активний учасник української революції, він привертає увагу своєю неординарністю, багатогранністю і суперечливістю.  Тож, користувачів бібліотеки різних категорій зацікавив блокнот пам’яті «Останній гетьман. Незавершена подорож…», під час якого мова йшла про тернистий шлях,  належно не поцінованого співвітчизниками тогочасного очільника України, який  прагнув у надзвичайно складній ситуації побудувати Українську модернову державу за європейським зразком.  Цьому сприяли його особисті риси - лицарська вдача, рідкісне сумління та наполегливість у досягненні своєї мети. У розповіді, що супроводжувалася мультимедійною презентацією, були використані актуальні і сьогодні   цитати з його спогадів, наприклад, про українців, про Крим , про церкву, про так званих «хароших русскіх». На полях історичного блокнота знайшлося місце і цікавому факту про те, що ясновельможний пан Гетьман неодноразово відвідував наше місто, а нещодавно «повернувся» до Білої Церкви у назві однієї з вулиць, переіменованої на його честь.

Ще у рамках заходу було проведено бібліографічний огляд «Павло Скоропадський та Українська держава», що допоміг  відкрити нові грані його особистості. Він, високоосвічений український аристократ, як глава суверенної держави,  вважав за необхідне розбудовувати культурні інституції:  Національну академію наук, університети, державні театри, Державну бібліотеку, Державний архів, цілу мережу українських шкіл.

Інформацію про славетного українця присутні отримали також завдяки книжковій виставці

«Останній лицар гетьманщини» . Книги, газетно-журнальні часописи,  яскраві ілюстрації - це те, що було представлено на ній, а  усі бажаючі мали можливість це прочитати, переглянути , погортати. Днем раніше на бібліотечному блозі «Бібліопалітра» та  у групі «LITERRA 5» мережі Facebook була розміщена віртуальна книжкова виставка «Держава UA гетьмана Скоропадського», що дало можливість розширити коло  читацької аудиторії.

Вагомість постаті гетьмана Скоропадського у тому, що його зусиллями була вписана гідна сторінка в історію українського державотворення. Інформаційний день, що відбувся у бібліотеці, ще раз нагадав : кожен, хто вважає себе справжнім українцем , має знати свою історію та вміти  робити правильні висновки з минулого для того,  щоб гідно жити у майбутньому.

Держава UA Гетьмана Скоропадського

Павло Скоропадський - одна з найважливіших і до кінця «не прочитаних» постатей ХХ століття. Гетьману не судилося побудувати суверенну незалежну державу. Але його спроба, Українська Держава 1918-го, - це цікавий історичний феномен, вивчення якого дає ключі до розуміння, чому Скоропадському не вдалося втілити свій задум в життя і чому нам так важко закінчувати розпочату ним справу сьогодні.

Підбірка літератури про останнього гетьмана України   - джерело для аналізу його здобутків, помилок і трансформації політичних переконань. Відтак це повна картина переломної історичної доби, уроки якої нам необхідно засвоїти.

Скоропадський П. Спогади 1917-1918 (Український переклад) /  Павло Скоропадський. -  Наш Формат, 2022. - 456 с.

Йшов четвертий рік світової війни. Втомлений подіями генерал-лейтенант російської імператорської армії Павло Петрович Скоропадський, нащадок старовинної старшинської фамілії, ще не знав, що стане гетьманом незалежної Української Держави.Епоха змін, яку самовбивчо наближали революціонери всіх мастей, перетворилася на апокаліпсис, війну всіх проти всіх, але Скоропадському стало духу взяти на себе невдячну ношу державного будівництва. Спроба закінчилася цілковитим і очікуваним провалом, але окремі починання гетьмана дотривали до наших днів.У цих пронизливих спогадах постають буремні роки революції і громадянської війни та особиста драма Скоропадського, який за влучними словами Вячеслава Липинського, став українцем, тільки переставши бути гетьманом.

Литовченко О. Принц України/ Олена Литовченко, Тимур Литовченко: Х. -  Фоліо, 2017. –

316 с.

23 лютого 1957 року в Кремлі святкували не тільки День Радянської армії та Військово-морського флоту - політична еліта СРСР мала значно більш ґрунтовний привід для святкування: адже цього дня в Лондоні за загадкових обставин помер гетьман у вигнанні Данило Скоропадський, син гетьмана Павла Скоропадського. Особливо з цього радів радянський генсек Микита Хрущов. По-перше, тому, що ніяких гетьманів в Україні більш ніколи не буде, а по-друге - шлях до укладання повномасштабної торговельно-економічної угоди з Великою Британією відтепер був відкритий. То хто ж такий був Данило Скоропадський? І  що ж все-таки сталося 60 років тому?..

Михайлова О. Павло Скоропадський: «Крім негідників, усі підуть за мною»/ Ольга Михайлова .- К. : Парламентське видавництво,  2018. -  368 с.

Книга Ольги Михайлової «Павло Скоропадський: «Крім негідників, усі підуть за мною» присвячена політичному, військовому і державному діячеві, Гетьману Української Держави Павлу Скоропадському (1873–1945). Становлення політичного світогляду цього державника доби Української революції та його перетворення на лідера українського консервативного руху показано в світлі сучасної політичної теорії, на матеріалі історичних досліджень та автентичних відгуків сучасників.

Савченко В. Павло Скоропадський / Віктор Савченко.- Х.: Фоліо. – 2019. -  128с

Павло Скоропадський (1873- 1945) - останній гетьман України, діяльність якого пов’язана з бурхливими подіями епохи громадянської війни. Він активно сприяв розвитку економіки, науки, культури та освіти в Україні, виступав за відродження гетьманської держави. Проте його боротьба за вільну Україну позначена багатьма трагічними подіями. Лев Троцький називав Скоропадського українським Бонапартом, генерал Денікін — другим Мазепою. Ким же він був насправді? Відповідь на це запитання допоможе знайти книжка, при написанні якої автор використав архівні матеріали, документальні джерела, спогади учасників подій.

Українська Держава (Гетьманат). Серія карт «Українська революція 1917-1921рр.». – К.: ТОВ «Українська Картографічна Група»,  2019

Карта серії – «Українська Держава (Гетьманат)» – висвітлює час від Гетьманського перевороту у квітні до переходу влади до рук Директорії УНР у грудні 1918 р. Видання містить основну та п’ять додаткових карт, численні оригінальні ілюстрації (серед них тогочасні українські гроші та державні печатки) та багату текстову інформацію. Завдяки долученню до проекту провідних науковців з даної проблематики, Інституту історії України НАН України видання відповідає найновішим здобуткам історичної науки. Тут також вміщено репродукцію оригінальної карти України 1918 р., яка була надрукована у Відні картографічним видавництвом Frejtag&Berndt.

Останній гетьман. Незавершена подорож…/ Українська

культура. – 2018. - №5-6. – С.1-70

Спеціальний випуск двомовного україно-німецького журналу «Українська культура»  у співпраці з Національним газетно-журнальним видавництвом  є важливою складовою проекту «Останній гетьман. Незавершена подорож…», до якого  увійшов також  трейлер однойменного  документального фільму, присвяченого «німецькому» періоду життя і діяльності творця Української Держави Павла Скоропадського та художній виставковий проект «Останній Гетьман. Сучасні візії»

Скринченко В. Павло Скоропадський, останній лицар гетьманщини /Володимир Скринченко // Всесвіт – 2018. –№ 3. – С.7-8

«..Серед країн, що виникли на уламках Російської імперії, вона єдина змогла забезпечити спокій та лад, сталу економіку й фінанси. На міжнародній арені Українська держава здобула широке визнання, але найбільших досягнень вона домоглась у сферах культурного будівництва. Як глава суверенної держави гетьман вважав за необхідне мати в Україні Національну академію наук та університети, бібліотеки, театри, цілу мережу українських шкіл. Вагомість постаті гетьмана Скоропадського, певно, у тому, що його зусиллями була вписана гідна сторінка в історію українського державотворення..»

Терещенко.Ю. Чи був Павло Скоропадський федералістом? : Як утворився один із негативних міфів про діяльність гетьмана / Юрій Терещенко // Український тиждень. – 2018. - №47. – с. 28-30

«Ставити питання, був чи ні Скоропадський прихильником федерації з Росією, що пов’язують насамперед із так  званою федеративною грамотою, потребує ширшого трактування політичної позиції гетьмана, чого, звичайно, не роблять його опоненти. Від початку політичної діяльності та до появи цього документа Павло Скоропадський ніде не виявляв себе як прихильник федерації. Навпаки, він не раз висловлювався про життєвість перспектив і розвиток української державності. Попри застосування тієї чи іншої термінології на означення майбутнього Української Держави, Скоропадський будував реальні установи, які визначали сутність державницького існування самостійної України.»