Оголошуємо флешмоб

Флешмо́б — (flash — блискавиця, спалах, mob  — скорочене й усічене лат. mobilis vulgus — рухливий натовп) — раптівка, несподівана поява групи людей у заздалегідь запланованому місці або ж, як у нашому випадку, через всемере́жжя.

Букфейс вдало використовується вже протягом декількох років різноманітними закордонними видавництвами. Такий собі рекламний хід –  сфотографуйся з обраною книгою, котру на фото використай замість обличчя або іншої частини тіла.

Бібліотека8 пропонує взяти участь у флешмобі bookface задля великої мети — популяризації читання. Розміщуйте власні світлини на фейсбук-сторінці  «LITERRA 8»: https://www.facebook.com/groups/153921472062321 з хештегом #букфейс_бібліотека8.

Ромська культура – цікава

А ви знали, що в Україні мешкають майже 48 тисяч ромів? А самі вони називають цифри від 200 до 400 тисяч. Найбільше їх проживає на Закарпатті, в Одеській і Донецькій областях та в Криму. Серед цих співочих, яскравих і талановитих людей є багато видатних особистостей, які не просто прославляють свій народ, а й зробили вагомий внесок до скарбниці світової культури, а ми навіть не здогадувалися про їхнє коріння.  Сьогодні в Міжнародний день ромів пропонуємо 

Відеоперегляд: «Ромська культура – цікава». 

«Французька весна» в Україні

В Україні триває «Французька весна». Щорічний фестиваль французької культури, який вперше пройшов у Києві у 2004 році, за 17 років свого існування  став однією з головних культурних подій України. Кожного року фестиваль пропонує різноманітну програму в сфері образотворчого мистецтва, кіно, літератури та інших галузей культури та відбувається у Києві, Харкові, Дніпрі, Львові та Одесі. Цьогорічна тема фестивалю «Просто Неба»

 Запрошуємо до віртуальної  літературної мандрівки  Францією.

Свято супу до кожного столу

Суп зігріває шлунки населення Землі вже протягом майже 9000 років! Важко перелічити всі види супів, винайдених за цей час людством. Легкі або наваристі, прості в приготуванні або складні, м’ясні або вегетаріанські, з картоплі, локшини, рису або водоростей, – не обмежуйте себе і сьогодні, в Міжнародний день супу побалуйте себе стравою за незвичайним рецептом з нашого книжкового фонду!

Смачного!

«Я мріяла, що в Україні мене почують…»

Квітослава. Кейсі. Квітка. Американська співачка українського походження, популярна виконавиця рекламних джинґлів у США, оперна і блюзова співачка, виконавиця українських народних і популярних пісень 4 квітня їй  виповнилося б 68 років.

Дивна, багато в чому трагічна доля випала цій маленькій симпатичній жінці, відомій вокалістці, яку в 1998 році назвали найбільш упізнаваним голосом США. ЇЇ голос був удостоєний Оскара, вона пропагувала українську пісню за океаном.   Касети з її піснями привозили з відряджень і переписували на магнітофонах. 

Феноменально талановита. Здавалось, співачка, що народилася за тисячі кілометрів від України,  відчуває українську душу краще, ніж самі українці.

Для тих, хто хоче більше дізнатися про життя  успішної американки з великою українською душею  пропонуємо знайомство  з  книгами та публікаціями , які є у фондах нашої бібліотеки. 

Горак Р. Журавлі відлетілі. Есеї про Квітку Цісик та її рід/ Роман Горак. – Львів : Апріорі, 2018. – 400 с.

Книгу «Журавлі відлетілі. Есеї про Квітку Цісик  та її рід» письменник Роман Горак  писав на основі архівних документів та спогадів сучасників Квітки Цісик.  Мабуть, один з уривків книги достеменно і тонко передає весь трагізм людського життя, життя Квітки, яка була душею, та лише раз фізично була там, звідки озивалися предки:

"... І пролетіли журавлі через душу кожного українця молитовною вервицею над Україною з її нелегкою долею, залишивши нам назавжди оте прощальне й непроминальне "кру-кру" - від усіх, хто відлетів і не зміг повернутись назад... Бо занадто був великий океан. Занадто були слабі й надламані крила.Тільки долетіли болісним голосом предків. Бо мусили долетіти"..

Клименко О.І. Коростишівський Платонов[ Текст]: роман / 

Олександр Іванович Клименко.– К.:МВП «Ярославів вал»,2010.–214с. 

Видавництво «Ярославів Вал» видало роман Олександра Клименка "Коростишівський Платонов", головною героїнею якого поряд з Андрій Платоновим, Сергієм  Курьохіним, Ернестом Хемінгуеєм є Квітка Цісик. 

Урятувати хвору дівчинку, спасти померлих від голоду дітей, повернути життя синові Андрія Платонова – здавалося б, непосильні для людини завдання. Але мистецтво, як і віра, може творити справжні дива.

«Я хотів, щоб сама Квітка Цісик продовжувала своє життя , рятуючи життя жінок України» [ інтерв’ю з Алексом Гудмахером, продюсером українсько – американського проєкту про дієву пам’ять співачки], спікер Альона Руденко// День. – 2019. – 5=6 квітня. – с.23

Українець, який живе в США, Алекс Гутмахер вже впродовж 12-ти років повертає Квітку Цісик додому, доводячи, що над пам’яттю не владний час, а бажання врятувати життя стирає будь-які кордони.

https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/ya-hotiv-shchob-sama-kvitka-cisyk-prodovzhuvala-svoye-zhyttya-ryatuyuchy-zhyttya

Стельмашевська О. Квітка Цісик на театральній сцені. Вперше!/ Ольга Стельмашевська // День. – 2019. – 29 березня. – с.16

Проект «Незабутня Квітка» — змінює формат вечорів пам’яті Квітки Цісик на театральні імпрези. Кожен захід проекту «Незабутня Квітка» є не тільки культурно-мистецьким, освітнім, а перш за все — благодійним і соціальним. Про феномен співачки очима театралів, музикантів, журналістів та гостей із США.

http://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/kvitka-cisyk-na-teatralniy-sceni-vpershe

Творчість Квітки надихає. У ній все – ліричність та емоційність, глибина і проникливість, життєва мудрість, якась первісна гармонія і спокій. А коли слухаєш її пісні, то завжди відпочиваєш і наповнюєшся почуттям любові й… туги, немов наслідуючи символічні слова пісні «Два кольори», де любов і журба завжди поряд.

Чекаємо на зустріч.

Герой-коханець Казанова

Чотири п’ятих насолоди полягали для мене в тому, щоб дати щастя жінці. 

Я любив їх до божевілля, але ще більше любив свободу. 

Дж. Казанова

Герой-коханець

Ім'я Казанови перш за все асоціюється з його любовними пригодами на ряду з Дон Жуаном чи сучасником Казанови Ловеласом. Але Казанова не був Дон Жуаном, він не завойовував жінок зарази перемог. Кожну з численних обраниць він любив палко і всерйоз, навіть якщо зустрічався наодинці з нею всього раз.

Якщо порівнювати Казанову з його егоїстичними сучасниками, то його взагалі можна назвати еталоном порядного чоловіка. Одружився він за тодішніми мірками дуже пізно — в 40 літ і після цього був вірний свій дружині. 

Джако́мо Джірола́мо Казано́ва кавалер де Сенгаль — дворянський титул, вигаданий самим Казановою (2 квітня 1725, Венеція — 4 червня 1798, Духцов, Чехія) — відомий італійський авантюрист, мандрівник і письменник

Навчався в університеті Падуї. Хотів прийняти духовний сан через любовні пригоди був виключений з семінарії. Жив у Неаполі, Римі, Константинополі, Парижі, Берліні, Санкт-Петербурзі та навіть на західній частині України. Гостинно приймала його й Австрія, Німеччина, Франція, Іспанія, Італія та й зрештою Чехія. Серед його знайомих були Вольтер, Гете та Моцарт.

Скрізь де бував мав безліч пригод, зокрема й любовних. До честі чоловіка, зі своїми пасіями він завжди був чесним. Перш ніж дійти до близьких стосунків, відверто повідомляв, що не має серйозних намірів і хоче лиш отримати та подарувати задоволення. 

Книга в шкіряній палітурці з художнім тисненням і фотодруком

«Любовные похождения Джакомо Казановы». Ціна на ринку продажів - 4100 грн.

«Мемуари Казанови де Сенгаль...»

Через написаний ним алегоричний роман, в якому був ображений дворянин Грімальді мусив виїхати в Чехію. Саме тут у семидесятирічному віці він взявся за свої «Мемуари Казанови де Сенгаль, розказані ним самим» у 10 томах.  На відміну від інших авторів-мемуаристів, що писали до і під час Казанови, наш герой ставить на перше місце не питання державної ваги і не ратні подвиги, а справи любовні. За життя видати твір не вдалося, а після смерті Казанови рукопис і крали, і перепродували, і перекладали на інші мови. 

Окремі перекладачі викидали усі «грубі» на їхній розсуд слова чи гомосексуальні сцени, але при цьому розширювали інші еротичні епізоди, а деякі взагалі дописували на свій розсуд. Так десять томів виросли до дванадцяти. Фантазії нові дописувачі не шкодували, деяким замальовкам тепер здивувався б і сам Казанова. Порівняти оригінал і представлений загалу твір можна: у 2010 році Національна бібліотека Франції придбала оригінальний рукопис за 7 мільйонів євро, і він зберігається у цій книгозбірні.

Казанова є автором і низки літературних творів — комедії «Молюккеіда», тритомної «Історії смути в Польщі», п'ятитомного фантастично-утопічного роману «Ікозамерон» та інших творів, а також перекладів, в тому числі «Іліади» Гомера .

Один із найвідоміших портретів Казанови, створений венеціанським живописцем Алессандро Лонгі.

Підготувала Інна Храбуст

Опрацьовані матеріали:

https://www.volyn.com.ua/news/149876-v-ukraini-vidomyi-babii-kazanova-kolys-otrymav-vidkosha

https://ukr.media/culture/350145/

https://photo-lviv.in.ua/tajemni-zmovy-ta-veseli-pohodenky-dzhovanni-dzhakomo-kazanovy-u-lvovi/

https://uk.wikipedia.org/ 

День вражаючих новин

Сьогодні, 1 квітня День народження у містичного, загадкового та й, виявляється, дивакуватого письменника - Миколи Гоголя. 

Що ж, давайте розбиратися, які звички мав Микола Васильович. По-перше, М. Гоголь дуже любив рукоділля: в’язав, кроїв, шив хустинки та ткав пояси для сестер. По-друге, Микола Васильович не любив свій ніс і просив художників змінювати його форму. Гоголь любив готувати і пригощати друзів варениками і галушками. Гоголь не любив симетрії. Коли садив сад, виходив на горбик, кидав камінці – де впав, там садив дерево. Робив особливий напій з козячого молока і рому і коли його колотив, сміявся, мов Гоголь любить гоголь-моголь. Гоголь дуже любив солодощі, тому носив у кишені цукор. Катав кульки з білого хліба, коли щось писав, позаяк це його заспокоювало. У школі вчителі не ставили  Гоголю гарних оцінок за учнівські твори, натомість він мав хист до малювання. А ще письменник боявся грози, а за сім років до смерті заповів не ховати його поки остаточно не впевняться у факті смерті. При ексгумації, за однією з версій, було виявлено, що його голова повернута на бік.З Першим квітня вас! Гарних та по-доброму вражаючих новин.

Інна Храбуст

З нашого фонду: «Теплі історії. Він і Вона»

Збірка оповідань «Він і Вона» справді гріє теплом: береш в руки глянути лише, а вона чіпляє виглядом шоколаду, запахом, кольором та розмаїтим смаком слів. Таких, як їх відчувають різні наші письменники, таких, як сама зав’язь почуттів – від першого знайомства до стихійної, невтолимої  спраги. Чим вона пахне – закоханим літом, бузком чи грейпфрутом, мандариновим світлом? Вона створює нову матерію, породжуючи світ відчуттів. Ніжний дотик вершкового крему, приправленого фруктовим сиропом. Коробочка з обережно впійманими, надзвичайними моментами.  Хай смакує.

Інна Храбуст

 

 

Вічно молодий "Березіль"

Майже сто років тому Лесь Курбас запропонував українцям новий театр, який назвав філософським. «Березі́ль» — український театр-студія — був заснований 30 березня в 1922 році у Києві. В 1926 році його було переміщено до Харкова. Вистави спонукали  думати в непрості часи «совєтських» стандартів. Варто згадати й умови, в яких у той час розвивалося мистецтво. У Німеччині, Австрії та інших країнах вирував експресіонізм. Деформовані, спеціально підкреслені риси, гіпертрофований грим, гра, де поєднуються трагізм і гротеск. «Березіль» узяв все це на озброєння, поєднуючи гру і літературу.
Лесь Курбас зайняв рішучу позицію проти театрального реалізму, що, на його переконання, придушував актора. Він намагався позбутися рутини, об'єднуючи в одне ціле ритміку й пластику дикції, міміку й акробатичну гнучкість акторів. Що ж до декорацій та костюмів, то вони творили чудо в фресках кольорових форм відповідно до стилю п'єси: античного, романтичного, експресивного, символічного або конструктивістичного. Л. Курбас вимагав від кожного актора зусилля концентрації, щоб він захоплювався загальною ідеєю вистави, збагнув внутрішні чинники дії та глибокі переживання дійових осіб.

Режисер стає абсолютним господарем своєї вистави. Вистави Курбаса викликали літературну дискусію 20-х років, до якої багато хто долучився. «Березіль» ставив буквально все, роблячи акцент і на репертуарі театру корифеїв, і на популярних п'єсах 20-х років, і на класиці: Шекспір, Мольєр, Тарас Шевченко. Новий театр не боявся брати теми, які висував час. Активно залучається драматургія експресіоніста Миколи Куліша, трагедії: голод у селі; розрив між ідеалами і дійсністю, гордіїв вузол мрії і реальності. Зі сцени не сходить «Украдене щастя» Івана Франка. Ця вистава поєднувала нове прочитанням відомого твору і водночас класичну постановку.
«Березіль» не опускався до примітивного рівня, він вів публіку за собою, сміливо і водночас доступно ставлячи елітарні твори. Навіть якщо цензура вимагала революційних тем, Курбас ставив не примітивні агітки, а класичні твори. Наприклад, на тему селянської війни він поставив п'єсу Проспера Меріме «Жакерія».

Підготувала Інна Храбуст
Джерела:
https://uk.m.wikipedia.org/
https://smekni.com/a/130810-3/novatorstvo-teatru-berezl-3/
 
 

Чи знаєте ви «Лісову пісню»?

Серед цьогорічних книг-ювілярів – неперевершена драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки. Написана 110 років тому, вона і сьогодні  вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови . Це драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра. А як добре ви знаєте цей шедевр української та світової літератури?  Пропонуємо перевірити у нашій віртуальній вікторині.

Поезія — це те, що втрачається при перекладі

Сьогодні (26 березня 1874 року) народився Роберт  Лі Фрост.

Що ми знаємо про одного з найпопулярніших американських поетів XX століття?

* Роберт Фрост нагороджений Золотою медаллю Конгресу за поезію (1960).

* Чотириразовий лауреат Пулітцерівської премії. 

* У 86 років письменник прочитав свого відомого вірша «Дар навічно» (англ. The Gift Outright) на інавгурації Президента Джона Фіцджеральда Кеннеді. 

* Це перший поет, що виступив на церемонії інавгурації американського президента. 

* Серед перекладачів його творів українською мовою є Дмитро Павличко, Остап Тарнавський, Валерій Бойченко, Євген Крименко, Максим Стріха, Віталій Коротич, Микола Удовиченко та інші.

Роберт Фрост помер у Бостоні 29 січня 1963 року.

Цей непересічний письменник є автором багатьох неймовірно гарних і влучних цитат. Із деякими з них пропонуємо ознайомитися і вам:

• "Світ складається наполовину з людей, які мають що сказати, але не мають можливості висловитися, та наполовину з тих, хто не має що казати, але які постійно говорять".

•   "Я ніколи не приймаю свою сторону в сварках".

• "Чоловік будує будинок, а жінка робить його рідним вогнищем".
• "Різниця між паном і його слугою: обидва курять одні й ті ж сигари, але лише один платить за них".
• "Різниця між дорослими і дітьми полягає у вартості їх іграшок".
• "Відправитися в пекло власним шляхом — невідмінне право кожного".
• "Світ повен охочих: деякі хочуть працювати, інші хочуть дозволити їм працювати".
• "Поезія — це те, що втрачається при перекладі". (Ця цитата була обрана цитатою дня 26 березня 2016 року).

Підготувала Інна Храбуст 

Джерела : 

https://uk.wikiquote.org/wiki/, 

https://uk.wikipedia.org/wiki/

Світ сцени - зоряна завіса

Там, де натхнення і образи,

Де квіти, оплески і сум.

Там все окремо і одразу,

Визнання натовпу і глум...

Стоїть окремо світ куліс,

Світ сцени - зоряна завіса,

Де небо щастя й море сліз,

Я звідала це, я актриса.

                                                     Ада Роговцева

27 березня у всьому світі відзначають особливий день, коли гра перетворюється у справжнє життя - Міжнародний день театру. Офіційно святкувати його почали з 1961 року у Франції. День, 27 березня, обрано не випадково. За легендою саме цієї дати у Стародавньому Римі відбулася перша вистава.

У бібліотеці 8 для любителів театрального мистецтва  розгорнуто книжкову виставку-антураж  «Театр? Театр…Театр!!!» . Запрошуємо до перегляду. Поспішайте на побачення з примхливою  пані Мельпоменою.

Бажаємо всім, хто трудиться на театральних теренах, неймовірного успіху, нових постановок, натхнення і нескінченних оплесків. 

МУРАХИ В БІБЛІОТЕЦІ або як отримати задоволення від професії

Надіюся, ви не проти дещиці роздумів. В них народжується істина, поштовх, енергія для наступних дій, витривалість для справи, що потребує незмінного натхнення.

Колега-бібліотекар, певне, впізнає себе – чайку над морем інформаційного шуму, що виловлює з нього потрібне, красиве та надихаюче аби окрилити ціле місто читачів.

Та якби мене спитали, з чим я асоціюю наш заклад, то отримали б досить кумедну відповідь. З перших днів тут я бачу одну і ту ж картинку: всі дороги Леваневського ведуть в бібліотеку, яку створили трудівниці з бібліотечної системи. Бібліодіви, бібліографині, як тільки їх не називають. Це вони, підтримуючи і доповнюючи одна одну, дбають про ті полиці, що тримають на собі величезний багаж знань (бібліотека ж бо – головне джерело інтелекту). Це вони є провідниками між ними та читачами через цілий комплекс маніпуляцій для систематизації та обліку, влаштовують і просвітницькі та мистецькі заходи, залучають відвідувачів до своєї спільноти в мережі блогів та сторінок.

Робота тут кипить, люди приходять і змінюються. У всіх них різні запити і потреби, та їх всіх об’єднують книги, громадський простір, коворкінг і кваліфікована допомога працівників. Усе це і є бібліотека, що весь час оновлюється, до-пере-будовується і росте, як той мурашник, що тримається на ентузіазмі та особистих якостях цих, жартома кажучи,  багатофункціональних «комп’ютерів у спідницях».

Нам пропонують наплив інформації, тож, на жаль чи на щастя, на підсвідомому рівні ми навчилися йому опиратися, тому маємо нові завдання. Американський бібліотекознавець Мелвіл Д’юї з цього приводу сказав  “Якою я бачу сучасну бібліотеку?  Якщо стара книгозбірня була джерелом, до якого йшли всі спраглі знань, то нова – це водогін, що розносить живильну вологу по домівках”. Утворюються нові, цікаві слова, працювати теж стало цікавіше.

Тож якщо ви наділені контактністю, товариськістю, емоційністю, вмінням розуміти і слухати, культурою, загальна ерудицією, вмінням професійно викласти свої думки та вести дискусію – імовірно, це ваша професія. А якщо вмієте щиро допомагати і опікати, прагнете безперервного розвитку – бібліотека стане чудовим пристанищем для еволюції як вашої душі, так і вашого розуму. Надихає? Вперед, до звершення!

Інна Храбуст

5 міфів про людей з синдромом Дауна

Всесвітній день людини з синдромом Дауна (World Down Syndrome Day) відзначається щорічно 21 березня.

Кажуть, що людям з синдромом Дауна властиві статева агресія, неадекватна поведінка, часта зміна настроїв – від благодушності до люті, але це глибока помилка. Навпаки, люди з синдромом Дауна здатні показати приклад щирої любові, оскільки вони милі і доброзичливі. Але у кожного – свій характер і настрій, як і у звичайних людей. Ми не знаємо злочинів, скоєних людьми з синдромом Дауна.

Звичайно, у деяких з цих людей бувають певні захворювання (вада серця, наприклад), але говорити про «невиліковну хворобу Дауна» абсолютно некоректно. Перш за все тому, що це не хвороба, а генетичний стан, який визначається наявністю в клітинах додаткової хромосоми. Зайва, 47-а хромосома, зумовлює появу ряду фізіологічних особливостей, внаслідок яких дитина повільніше розвивається і пізніше своїх ровесників проходить загальні для всіх дітей етапи розвитку. Люди з синдромом Дауна не є хворими: вони не «страждають» від синдрому Дауна, не «уражені» цим синдромом і не «є його жертвами».

За статистикою, одна дитина з 700 немовлят з’являється на світ з синдромом Дауна. Це співвідношення однакове в різних країнах, кліматичних зонах, соціальних прошарках. Воно не залежить від способу життя батьків, їхнього здоров’я, шкідливих звичок, харчування, кольору шкіри або національності. Хлопчики і дівчатка з синдромом Дауна народжуються з однаковою частотою. Батьки при цьому мають нормальний набір хромосом.

Пропонуємо вам дізнатися найпоширеніші міфи про цей синдром та спростувати деякі з них.

Міф 1. Синдром Дауна – рідкісний стан.

Насправді все навпаки: це найчастіша хромосомна аномалія, яка зустрічається в медицині.

Міф 2. Синдром Дауна – спадкова хвороба.

Лише 1% всіх випадків синдрому Дауна мають спадкову причину.

Міф 3. Більшість дітей з синдромом Дауна народжується від зрілих батьків.

Насправді, більшість дітей з синдромом Дауна народжується від матерів віком до 35 років. Хоча після 35 років шанси народити дитину з синдромом підвищуються.

Міф 4. Всі люди з синдромом Дауна мають серйозні інтелектуальні ушкодження.

Більшість людей з синдромом Дауна мають легкі або середнього ступеня інтелектуальні відхилення.Вони можуть успішно займаються спортом або мистецтвом та навчатись у школах разом з дітьми без особливостей.

Міф 5. Люди з синдромом Дауна не здатні піклуватись про себе.

Такий же міф, як і попередній. Світ знає купу прикладів, коли такі люди не лише піклуються про себе, але й мають успішне життя.

В Україні людей із синдромом Дауна можна зустріти на роботі в супермаркетах.

Вони розставляють товари, працюють в кафетерії та пекарні.

Вони можуть піклуватись про себе самі: готувати їжу, прибирати, самостійно їздити в транспорті.

На першому фото  – Модель Меделін Стюарт, на другому – акторка, спортсменка і адвокат Паула Саж. Першим ресторатором  синдромом Дауна став успішний і відомий Тім Харріс (третє фото). Його заклад "Tim’s Place" неофіційно називають найбільш дружнім рестораном у світі!

Інна Храбуст

Джерела:

https://life.pravda.com.ua/society/2019/03/21/236168/

http://caritas.ua/news/syndromom-dauna-mify-ta-pravda/

http://ivannapekelnik.blogspot.com/2018/11/blog-post.html

Поетичні передзвони

 «Поезія - це свято як любов

О, то не є розмова побутова.»

                                  Ліна Костенко

Поезія – ліки для душі. Коли потрібно, вона заспокоїть або ж, навпаки, збурить, надаючи сил для боротьби. У віршах закладена мудрість, потрібна для вирішення особистих проблем, а ще вона звучатиме у тій самій тональності, що потрібна душі читача. Поезією  сьогодні зачитуються, надихаються та насолоджуються. Саме українські поети солов’їною мовою можуть ніжно та трепетно зачепити струни будь-якої душі. 

З нагоди Всесвітнього дня поезії, який традиційно відзначається 21 березня, вітаємо усіх шанувальників  та пропонуємо  познайомитися із поетичними збірками українських поетів-сучасників з фонду бібліотеки 8.

Іван Андрусяк «Часниковийсік»

Поет  у своїй книжці «Часниковий сік» відчитує «час теперішній крізь овид часу вічного», додаючи «бодай дещицю здорового часникового духу» в постмодерну стихію смогу й міазмів. Позначене авангардовим художнім мисленням, його письмо базується на класичних традиціях української поетики.До розділу «Овид» увійшли вибрані вірші періоду легендарної «Нової дегенерації» та знакових попередніх збірок автора – «Отруєння голосом», «Шарґа», «Повернення в Ґалапаґос», «Дерева і води».

 

Наталка Білоцерківець «Готель Централь»

Творчість Наталки Білоцерківець як палаюче пристрасне серце, накладене на розгорнуту книжку. Захоплює  неймовірною ніжністю, щирістю та проникливістю, відчуттям «внутрішнього світла».  Одвічне питання суті людського існування – бути чи володіти – поетеса проводить через конкретні ситуації «житейського моря», де народження, юність, кохання постають як містеріальні перетворення-випробування її ліричних героїв. «Готель Централь» - це збірка-підсумок, до якої  увійшли твори з попередніх збірок "Підземний вогонь" , "Листопад" , "Алергія" та  вірші останніх років.

Павло Вольвач. «Південний Схід»

Вихраста поезія − так можна наректи книжку Павла Вольвача «Південний Схід». Поетичні вирішення як відлуння блукань самого автора, важких пошуків і незвичних спостережень. Поезія ця не відірвана від життя на вулиці, в потязі, вона не окреслена кабінетом і чудовими краєвидами. У ній є те, що можна назвати конденсатом душі, яка трагічно чує цей світ. «Всі мої вірші з Південного Сходу. І сам я звідти... Полини, будяки, а вдалині - хутро димів над заводськими трубами. Кисень моїх віршів і мій світ...» - так говорить про свої поезії сам Павло Вольвач. .Збірка віршів «Південний Схід» номінувалася на Шевченківську премію 2001року.

Василь Герасим’юк. «Поет у повітрі»

Василь Герасим’юк належить до поетичного покоління вісімдесятників. Він із тих митців, чия поезія міцно закорінена вкультурну традицію. Збірка віршів та поем «Поет у повітрі» задумана автором не як томик вибраного із лірикиостанніх років минулого тисячоліття, а як книга-присвята.Данина названій стихії. І неназваній. Відповідно включено і чотири поезії з попередніх збірок, одна з яких (“Діти трепети”) починалася і закінчувалася словом Марія. “Поет у повітрі” починається і закінчується словом «поет».У 2004 р. за збірку «Поет у повітрі» йому було присуджено Національну преміюУкраїни імені Тараса Шевченка

Юрко Іздрик. « Меланхолії»

«Меланхолії» - книга, яка пульсує живими емоціями. Це поезія, що не ховається в холодні слова і загадкові метафори, а ловить моменти життя і оголює його найпотаємніші сенси. Тут стільки любові, скільки може вмістити серце чоловіка, яке вміє відчувати біль і красу однаково гостро.Чуттєві жінки і квіти в акварельних аплікаціях Мар’яни Савки - ніби прагнення наблизити прекрасне, вклеїти собі у щоденник, притулити до серця, відправити у конверті до запитання.Погортавши збірку "Меланхолії", зрештою розумієш, що творцям видання вдалося вдало поєднати нібито непоєднувані речі-брутальну ніжність з легкістю й романтикою. Якщо "це" про меланхолію, то вона незвичайна - світла, обнадійлива, життєствердна.

Сергій Жадан. «Антена»

80 нових віршів, написаних автором упродовж останніх років. Невідомо, на чому тримається чутливість «Антени», але це 80 спроб упіймати коливання повітря, вловити перетікання в просторі невидимих радіохвиль, відчути на дотик час, у якому ми живемо, яким ми дихаємо, який ми проговорюємо. Час, кожен доторк до якого лишає опік. Час, у якому приватні щоденникові записи можуть Ілюстрації до збірки зробив культовий харківський художник Гамлет. "Власне, це не зовсім ілюстрації, – резюмує Сергій Жадан, – Гамлет фактично намалював всю книгу. У ній розписаний кожний розворот. Загалом – 150 ілюстрацій на 300 сторінок тексту. Вийшло яскраво й несподівано".

Світлана Короненко. «Ворожба на віршах»

Світлана Короненко - поетеса, яка вміє дивувати. А ще вона вміє бути чесною з собою:

мовчати, коли мовчиться, і говорити, коли несила стримувати бажання ословити емоції, а ще - змінюватись і сміливо експериментувати. А крім цього всього їй удається закладати в поезію тиху музику. Ту, яку потім помічають і увиразнюють композитори. У поетичну  збірку «Ворожба на віршах" увійшли вірші з книжок: "Сузір'я веснянок", "Голос дощу", "Пі світлом летючих псів"; Есеї: ("Білий бог". Про Володимира Юрчишина), ("Се розпука моя, невтишима тоска, се любов моя плаче так гірко...". Про Івана Франка), ("Лягала жінка на благеньку хмарку...". Про Катерину Білокур)

Іван Малкович. «Все поруч»

До книги вибраного відомого українського поета разом з віршами з попередніх збірок увійшли нові та неoпубліковані вірші й переклади, а також есеї та інтерв’ю. «Це нове знайомство з добре знаним поетом відкриває в несподіваному ракурсі те, що так чи інакше було властиве йому протягом усього поетичного шляху - вишуканість простоти і рідкісний ліризм, який досконало поєднує печальне та комічне; він не боїться бути спонтанним і ніжним, - чого боятися, коли ти зберігаєш вірність своєму янголові, або, висловлюючись загальнозрозумілою мовою людей, - своїй ідентичності...» (Кость Москалець).

Петро Мідянка. «Луйтра в небо»

Поезія, – за словами самого Петра Мідянки, – це сплеск емоції, гра словом... Принаймні, є іноді таке, що коли треба мовчати – тоді мовчати, а коли можна говорити – тоді говорити... Луйтрою у тих краях, де мешкає Петро Мідянка, називають драбину, східці. Отже - східці в небо. Нова збірка поезій закарпатця Мідянки - це його дев’ять сходинок до себе нинішнього. Від першої збірки «Поріг» (1987 р.) до «Ярмінка» (2008 р.) – і до найновіших віршів та циклу культурологічних есеїв. «Його луйтра, оперта на Мараморош, пересягає срібні овиди Срібної Землі, чорні землі й білий світ і впирається в Небесні Стовпи. Про них колись снив і малий Тарас. Либонь, це дорога кожного Поета.» Мирослав Дочинець. Петро Мідянка — переможець книжкового рейтингу «Літакцент року–2008».

              

Екологічна культура на часі

У всьому світі 20 березня прийнято відзначати свято під назвою День Землі.Засноване американцем Джоном Мортоном у далекому 1840 році, воно є популярним і сьогодні. Цього дня проводять конференції про природу, екологічні виставки, суботники, озеленюють вулиці. У читальній залі бібліотеки №8 з такої нагоди оформлена тематична викладка літератури «Як почуваєшся, Земле?» Книги, довідкова література, статті з періодики, яскраві ілюстрації з фондів бібліотеки промовисто говорять про красу і багатство рідної землі та необхідність оберігати ї. А інсталяція за мотивами «Лісової пісні» Лесі Українки нагадує, що на самому початку ХХ століття письменниця у своїй найвідомішій драмі - феєрії зробила предметом розмислів, поміж іншого, глибинні проблеми зв’язку людини з довкіллям. Недарма, Мавку часом називають "екологічним сумлінням" нашої землі..

Кожен для себе повинен знайти шляхи, для покращання навколишнього середовища. Можливо, хтось прибере сміття у своєму дворі, а дехто просто не залишить слідів свого перебування на природі. Але разом ми можемо  зробимо наше довкілля кращим, і надалі не забуватимемо про його охорону.

Емоційний відеокліп українського гурту «Антитіла», основним посилом якого є : світ крихкий, і в будь-який момент може статися непоправне, тому треба оберігати наш спільний дім- планету Земля.

 

Життя прожити – не поле перейти: 55 років Олександру Виговському

17 березня Олександрові Виговському виповнилося б 55 років.У бібліотеці №8 добре знали цю незвичайну людину, позаяк тут відбулася не одна презентація його книг та мистецьких витворів. Будучи журналістом він часто висвітлював заходи, що тут проходили, а оскільки був ще й нашим другом, зазирав у гості і просто поговорити. 

Світлана Хмільова: "Кожна земля, країна чи містечко має своїх видатних особистостей, а можливо тих людей, які випереджають час… Такою яскравою зіркою сяяв талант  знаного білоцерківського журналіста, скульптора та письменника Олександра Виговського. П’ять років тому в нашій бібліотеці відбувся ювілейний вечір, присвячений творчості  митця… Як швидко плине час.  Ми добре пам’ятаємо Сашка, його гострі, критичні, часом іронічні статті в газеті «Копійка», його особливий стиль подачі матеріалу. Він ніколи не догоджав владі чи політикам, бачив світ оголеним, не прикрашеним яскравими фарбами. Олександра вже немає на цьому світі, але є його книги, його творчість,  тож він завжди залишається  з нами…"

Наталя Семененко: "Працюючи в різних бібліотеках, часто зустрічалася з ним на презентаціях книг та культурно-мистецьких заходах... Він  був відомою людиною в нашому місті – талановитим, непересічним митцем, який у всьому мав свій творчий почерк і власне бачення. При цьому відзначався надзвичайною скромністю і щирістю. Він ніколи не лукавив з оточуючими і з самим собою. Коли за редакційним завданням писав про якусь подію,  тихенько сидів десь у куточку. Збоку здавалося, що його думки знаходяться десь далеко. Проте наступного дня видавав «на гора» суперпрофесійну статтю, з малопомітними для багатьох деталями, спостереженнями і нестандартними висновками".

Майя Боженко: "Олександр Виговський – багатогранна особистість. Мені здається, не багато є людей, які б сказали, що знали його добре. Кожна зустріч із Сашком відкривала його по різному – серйозний, іронічний і водночас – мудрий. Ніжно кохав свою дружину. Творив, писав не прагнув сподобатись всім і кожному. Таким я його запам’ятала. У вірші «Жизнь прожить – не поле перейти…» весь Олександр Виговський.

 

ЖИЗНЬ ПРОЖИТЬ - НЕ ПОЛЕ ПЕРЕЙТИ…

Жизнь прожить - не поле перейти,

Не папироской подымить или кадилом, 

Не плюнуть наземь и не растереть

И не назвать соседа „крокодилом”.

Жизнь прожить: не взять себе - отдать, 

Чтоб красиво, чтобы по уму;

Кусок - голодному, холодному - тепла, 

Чай с сигаретами - через забор в тюрьму. 

Жизнь проживи, чтоб не было легко;

А это, если честно, очень сложно... 

Приятелю запойному - кредит,

Вернуть который будет невозможно. 

Конфеты - детям, женщинам - цветы,

И только так, уже никак иначе.

Дай Боже с жертвою - на „ты”,

А с палачем - на „ты” тем паче.

Дай Боже волею дышать,

И черной правды дай и белой чести,

Чтоб совести своей не возражать

И уберечь себя от серой мести.

Дай Боже не разрушить - сотворить.

Дай Боже породить, не убивая,

В трудах взращая крошечную жизнь;

А как иначе, ведь она - живая.

Пусть гложат муки творчества в ночи, 

Когда плевать на недостаток сна,

И чтоб без устали жену любить;

А как иначе, ведь она - жена.

Дай Боже мудрости во всём,

Чего бы не касались ум и руки...

Зарубки оставлять после себя,

Себя не отдавая на поруки.

Пусть будет так... аминь... аминь!

Надеюсь, Бог нас не забудет.

За наши вдохновения подаст,

Не заберёт и не осудит.

Олександр Виговський