Дам лиха закаблукам

З нагоди Міжнародного дня танцю, який відзначається 29 квітня, у бібліотеці #5 пройшов музичний калейдоскоп «Українські народні танці: спадщина предків і символ самобутності народу».

Цього разу учасниками яскравого дійства стали наймолодші користувачі, які завітали на гостини до бібліотеки, легко та грайливо, з дитячою щирістю та безпосередністю заполонивши своєю присутністю затишний простір читальної зали. Юні читайлики цього дня дізналися про те, що з давніх-давен українські народні танці підкорюють серця💝 палкою пристрастю, ніжною течією рухів та різнобарвними костюмами, а також почули чимало цікавинок про гопак і гречаники, аркан і коломийки, козачок і повзунець, а ще «сплели віночок» з українських бальних танців за допомогою поезії письменника-краянина В’ячеслава Третяка із циклу «Вірші, що танцюють».

Поринути у чарівний світ українського танцю просто таки манила колоритна книжкова виставка-інсталяція «Дам лиха закаблукам», біля якої всі залюбки фотографувалися, тендітні дівчатка демонстрували свої вишиваночки, віночки і стрункі ніжки, а найспритніші хлопчики були готові відразу станцювати  гопака.

День був сповнений чудовим настроєм, веселощами, іграми. Легкі  руханки, щирі усмішки – це те, що зробило цю подію незабутньою для всіх. Ми завжди раді бачити наших улюблених читачів і разом з ними відзначати цікаві події. Адже бібліотека – це не лише книги, це місце, де народжуються  неймовірні історії.

Бібліотека, що надихає!

Нещодавно у стінах нашої бібліотеки відбулася подія, яка заряджала енергією, натхненням і впевненістю в майбутньому — тренінг «Можливості молоді в рамках програм ЄС», організований харизматичним Дмитром Самарським.

Цей захід став справжнім магнітом для молоді з різних вишів нашого міста. Тут панувала атмосфера відкритого діалогу, нестандартних ідей та щирих емоцій. Жодної нудної теорії — лише жива комунікація, практичні знання та обговорення, що виводять за рамки звичного.

«Було дуже класно!» — саме так описали свої враження учасники. І ми їм віримо, адже такі зустрічі — це про розвиток, можливості, нові знайомства і надзвичайну енергію молодіжної ініціативи.

Дякуємо всім, хто долучився, і, звісно, — до нових інтелектуальних пригод у нашій бібліотеці!

Хочете ще більше драйву і знань? Слідкуйте за анонсами — попереду ще багато цікавого!

Чорнобильська катастрофа: трагедія, що змінила світ

26 квітня 1986 року сталася одна з найстрашніших техногенних катастроф в історії людства — аварія на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС), розташованій біля міста Прип'ять на півночі України. Вибух четвертого енергоблоку спричинив масштабне вивільнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище, наслідки чого відчуваються й досі.

Аварія сталася під час проведення інженерного експерименту, спрямованого на перевірку системи аварійного живлення. Через низку помилок у проектуванні реактора РБМК, недотримання інструкцій та порушення техніки безпеки реактор вийшов з-під контролю. Внаслідок цього відбувся вибух, який зруйнував частину енергоблоку та спричинив сильне радіаційне забруднення.

Негайно після аварії почалася евакуація населення з міста Прип’ять та навколишніх сіл. Загалом було евакуйовано понад 115 тисяч осіб. Радіоактивна хмара поширилася далеко за межі України.

Сотні людей, серед яких були пожежники, ліквідатори та інженери, отримали смертельні дози радіації, намагаючись зупинити поширення катастрофи. Загалом у ліквідації наслідків аварії взяли участь понад 600 тисяч осіб.

Чорнобиль спричинив не лише екологічні й технічні збитки, а й глибокі соціальні та психологічні травми. Багато постраждалих залишилися інвалідами, а десятки тисяч людей досі потерпають від хронічних захворювань, спричинених радіаційним впливом.

Чорнобильська катастрофа стала символом недбалості, замовчування правди та ігнорування безпеки. Вона змусила переглянути стандарти ядерної безпеки у всьому світі. Аварія стимулювала розвиток екологічного руху, міжнародного співробітництва в галузі ядерної безпеки та призвела до згортання програм будівництва нових АЕС у низці країн.

Зона відчуження навколо ЧАЕС площею 30 км досі залишається непридатною для постійного проживання людей. У 2016 році над зруйнованим енергоблоком було зведено новий саркофаг — об’єкт «Укриття-2», який має стримувати радіацію на найближчі сто років.

Чорнобиль не забутий. Щороку 26 квітня в Україні та світі вшановують пам'ять жертв катастрофи. Ця трагедія нагадує про ціну технологічного прогресу, коли безпека людини не поставлена на перше місце.

Друзі!  Неймовірна зустріч з колегами з Донецької обласної бібліотеки для дітей. До бібліотеки-філії №5 завітала директорка цієї  бібліотеки пані Юлія Василенко зі своїми колегами, яких війна розкидала по всій Україні. Сьогодні вони були гостями  нашої книгозбірні. З великим захопленням переглянули персональну виставку з писанкарства Ірини Дудчик, у виставковій залі – чудову фотовиставку Леоніда Чуба та неперевершену виставку-конкурс писанок у Центральній бібліотеці для дітей. Відбулося дружнє спілкування, ділилися досвідом, проблемами та печалями. Наші колеги в наслідок російської агресії змушені були покинути свої домівки та шукати прихистку  в інших регіонах України, а дехто і за кордоном. Але ж ми народ незламний, тож працюють і живуть з вірою в справедливий мир та перемогу України.

Щиро бажаємо колегам наснаги, стійкості та віри!

23 квітня – особливий день для всіх, хто цінує магію слова, красу літератури та силу знань. Саме в цей день святкується Всесвітній день книги та авторського права, який об’єднує мільйони людей по всьому світу у любові до книги! Щиро вітаємо всіх шанувальників книги, усіх тих, хто шанує й розвиває друковане слово. 

Запрошуємо вас завітати до бібліотеки #5 у цей день, відкрити для себе нових авторів та збагатити свій інтелектуальний потенціал!

Разом ми можемо зануритися у безмежний світ книг і поділитися радістю читання!

Про нас пишуть в газеті Громадська думка № 33-34 / 25.04.2025

 

Всі ми діти Землі

Кожного року 22 квітня людство відзначає Всесвітній день Матері-Землі — особливе свято, яке нагадує нам про те, що наша планета не просто домівка, а жива істота, яка дарує життя, тепло і безцінні ресурси. Усі ми — незалежно від національності, раси, віросповідання чи поглядів — діти однієї Матері-Землі, яка об'єднує нас у великій родині людства.

Земля — це не просто територія під ногами. Вона дихає, живе, відчуває. Вона щедро ділиться з нами своїми багатствами: чистим повітрям, водою, родючим ґрунтом, розмаїттям рослинного і тваринного світу. Вона терпить наші помилки, але її ресурси не безмежні. І коли ми руйнуємо ліси, забруднюємо океани, викидаємо шкідливі речовини в атмосферу — ми шкодимо не лише планеті, а й собі.

Бути справжніми дітьми Землі означає не лише користуватися її дарами, а й дбати про неї. Це проявляється у дрібницях — коли ми сортуємо сміття, економимо воду й електроенергію, висаджуємо дерева чи просто не залишаємо сміття після пікніка. Наші вчинки мають значення, адже кожна дія формує майбутнє планети.

Всесвітній день Землі — це також заклик до єдності. У світі, що стрімко змінюється, де часто панують конфлікти і поділи, саме турбота про довкілля може об’єднати людей. Бо перед лицем екологічних викликів ми всі рівні — і лише разом можемо зберегти наш дім для майбутніх поколінь.

Цей день — не просто привід говорити про проблеми. Це день, коли кожен із нас може сказати: «Я — дитина Землі, і я відповідальний за її майбутнє». Малими кроками починаються великі зміни. І якщо кожен із нас зробить свій внесок — ми зможемо зберегти красу і гармонію нашої планети.

Пам’ятаймо: Земля — це не те, що ми отримали у спадок від предків, а те, що ми позичаємо у своїх дітей. Тож давайте разом берегти її, поважати та любити — як справжню Матір.

В руках майстрині народжується диво-писанка!

16 квітня, напередодні великого християнського свята Великодня, в бібліотеці-філії №5 відбулася чудова подія. В читальній залі книгозбірні була презентована персональна виставка писанок Ірини та Анни Дудчик «В руках майстрині народжується диво-писанка».

Великдень – це величне свято, яке наповнює серця світлими почуттями тепла і любові, дарує щастя та милосердя, віру в краще майбутнє України та українців.

Одним з головних символів свята є писанка. На виставці представлена різноманітна колекція писанок, травленок, мальованок, галунок, сорокаклинок, крапанок та лемківських писанок. Є роботи вихованців пані Ірини. Адже Ірина Дудчик – майстриня-писанкарка, керівниця школи рукомистецтва «Креатив» Центру позашкільної освіти та професійного самовизначення учнівської молоді «Соняшник». Вона щедро ділиться своїм досвідом та секретами майстерності зі своїми учнями. І це насправді дуже важливо, коли молодь вивчає та шанує українські традиції, відроджує і розвиває їх, пам’ятаючи про свою ідентичність.

Ірина Дудчик разом з донечкою Анною – постійні учасниці виставок декоративно-ужиткового мистецтва у виставковій залі бібліотеки-філії №5, де щоразу презентують різноманітні вироби. Але, як стверджує сама майстриня: «Писанки – то моя окрема любов». Ще у шкільні роки маленька дівчинка Іринка відвідувала центр творчості у містечку Тараща, де і навчилася розписувати писанки. Шкільні захоплення згодом стали професією. Ось вже 18 років вона передає свої вміння та досвід дітям у ЦПО «Соняшник».

На свято завітали вихованці пані Ірини, колеги, читачі бібліотеки. Пані Ірину привітали Лілія Ляшенко, директорка Центру позашкільної освіти та професійного самовизначення учнівської молоді «Соняшник»; Марія Люлька, головна спеціалістка відділу позашкільної освіти та виховної роботи Управління освіти та науки; Людмила Бугаєнко, завідувачка творчо-технічного відділу ЦПО «Соняшник».

Пролунали слова вітань і від бібліотечної спільноти: Олени Корнієнко, завідувачки центральної бібліотеки для дітей та Надії Гаврилової, завідувачки бібліотеки-філії №6.

Приємним подарунком для майстрині та всіх присутніх були музичні виступи від вихованців Центру позашкільної освіти.

Ірина Дудчик розповіла про мистецтво писанкарства, різноманітні техніки створення писанок, а на завершення дійства провела майстерку від для всіх охочих.

Бажаємо неперевершеній майстрині успіхів, творчого натхнення та наснаги!

Світлана Хмільова.

14 квітня 2014.. У цей день 11 років тому ми опинилися в іншій реальності.  В Україні офіційно оголосили про початок антитерористичної операції. Колони військової техніки з українськими прапорами виїхали на схід, де вже панували терористи. Потім були запеклі бої, гіркі втрати, «котли», відвойовані території – страшні та важкі роки. Минуло більше, ніж десятиліття , а війна триває. Україна бореться попри все.

Тема війни в Україні так само болюча, як і книжки про неї. Проза та поезія про війну вже стала невід’ємною частиною нашої героїчної історії . Хтось каже, що ще не має сил читати бодай щось на воєнну тематику, а комусь такі книги  допомагають глибше осмислити все, що відбувається з нами останні роки. Книжкова виставка «Рядки, що пахнуть порохом» у бібліотеці #5 допоможе пригадати, як в Україні починалася війна, яку навесні 2014-го називали АТО. Це добірка книг про  незламність, боротьбу, втрати та віру в перемогу. Це література, яка допомагає зрозуміти нашу історію, пережити біль через слово та осмислити сучасні події, а також побачити війну очима людей, які особисто борються з темрявою.

Символічним є той факт, що книжкова виставка «Рядки, що пахнуть порохом» перетнулася в просторі та часі з фотовиставкою Романа Наумова  « …і буде весна», яка експонується в бібліотеці.

Запрошуємо всіх охочих переглянути  особливі виставки та зануритися у книжкові та фото-історії, що розповідають про нашу реальність і силу духу.

Щиро дякуємо мужнім українським Воїнам за кожен світанок і за кожен вечір. Дякуємо за Вашу незламність та мужність, сміливість та стійкість.

Сьогодні в бібліотеці присутні поринули в магію писанкарства…

Ви тільки уявіть, яка атмосфера чародійства  панувала  на майстерці з писанкарства.

Ті, хто думав, що розмалювати яйце – це просто, напевно, були приємно здивовані. Для багатьох з нас звичайне куряче яйце стало справжнім порталом!

Ми поринули в неймовірну подорож у світ історії, традицій та таємної мови наших пращурів. Кожна нанесена лінія виявилася не просто візерунком, а глибоким посланням, оберегом, благословенням, навіть молитвою, вкладеною з душею.

Учасники майстерки спочатку невпевнено тримаючи писачок, крок за кроком створювали свої унікальні шедеври. А потім наставала тиша… Моменти зосередженості, коли здавалося, що вони відчувають важливість та справжність того, що роблять власними руками.

Завдяки чудовій співпраці ГО "Люди" та UCARE,  розпис яйця подарував нам не просто цікаве дозвілля, а глибоке занурення в живу українську традицію. Атмосфера була напрочуд теплою та живою, наповненою творчістю та натхненням.

Після цього майстер-класу кожен, хто тримав писанку в руках, вже ніколи не подивиться на неї як на звичайне яйце. Тепер ми знаємо, що вона "говорить", розповідаючи нам про багату культурну спадщину нашого народу.

Дякуємо всім, хто долучився Dmytro Samarskyy, LITERRA 5 до цієї чарівної події! Сподіваємося, що цей досвід надихне вас згадати про давні традиції та, можливо, спробувати створити власну писанку.

Поезія, що зцілює…

За багаторічну свою трудову діяльність на ниві бібліотечної справи маю честь знайомитися з різними цікавими і талановитими людьми. Кожна особистість – для мене відкриття! Не перестаю дивуватися яка ж багата наша українська земля на талановитих митців, майстрів, письменників, поетів. А до поезії у мене якесь особливе ставлення. Мабуть, кожному з нас доводилося отримувати «потрясіння» від поетичних рядків. Поезія – вона як звучання душі, а душа не буває німою! Поезія пробуджує смуток чи радість, заспокоює або викликає біль, а ще вона зцілює… Саме цього кожен із нас потребує у ці тяжкі і лихі часи війни.

Тож нещодавно для себе відкрила нову зірку поетичного слова Анну Добронравіну. Я не літературний критик і не можу оцінювати творчість як справжній літературознавець, але поетична творчість пані Анни, її пронизливе та влучне слово мене вразило. Тому, виникло бажання познайомити з творчістю непересічної особистості читачів, а особливо молодь. Бо молоде покоління – це майбутнє України. Війна колись закінчиться, а розбудова , відновлення і доля нашої зболеної країни - у руках молодих. Ми повинні дбати про те, щоби вони були справжніми людьми і патріотами держави.

Зустріч із поетесою запланували на 10 квітня, о 16.30 зі студентами Білоцерківського фахового коледжу сервісу та дизайну. З цим закладом у нас давні партнерські та дружні зв’язки і без перебільшення можна сказати, що це один з кращих закладів освіти не тільки в Білій Церкві, а і в Україні. Тому співпраця з колегами - радість і задоволення! Отже про зустріч! В 16.30 оголошена повітряна тривога і ми всі разом зі студентами прямуємо в укриття. Та хай не сподіваються рашисти, що вони нас переможуть.

Зустріч всупереч повітряній небезпеці відбулася!

Анна Добронравіна знайомила присутніх зі своєю творчістю, щиро ділилася своєю біографією, здобутками та презентувала книгу - поетично-прозаїчну збірку «Я очима мами, або Рік, коли нас убивали» (Анна Степанюк «Я очима мами, або Рік, коли нас убивали». – Літвир, 2023). Книга про мрію кожного українця, незгасну віру і мужність нашого народу, про любов, відданість і біль, яку принесла у наші життя війна. Рік, у який вмістилося десятиріччя трьохсотлітнього відстоювання незалежності нашої держави.

Пані Анна лавреатка третього Всеукраїнського конкурсу малих прозових форм імені Василя Стефаника. Новела «Брат» опублікована у альманасі «Імпресія-2024». Опанувала три курси у письменницькій академії «Риба» під наставництвом письменника Любка Дереша. Разом зі школою публікувалася із чотирма новелами у трьох збірниках «Любов перемагає» (Саміт-книга, 2023), «Її війна» (Саміт-книга, 2023), «Молода українська проза часів невизначеності» (Саміт-книга, 2024). Окремі оповідання та поезії опубліковані у книгах «Тридцять» (Літвир, 2023), «Літературний альманах. Відображення» (Стасюк, 2023), у періодичному видання «Життєві історії».

Авторка є членом громадської організації «Поетична родина» та активно веде літературні сторінки у соцмережах.

А ще Анна Добронравіна - мама, яка народила п’ятеро дітей, пройшла через горе і випробування, не здалася, виховує своїх діток та знаходить час для творчості.

Дякую пані Анні за ті миті насолоди і смутку, щему і віри, які вона щедро дарувала слухачам!

Чудовий захід, не зважаючи на обставини, теплий і зворушливий!

                                                                                                                          Світлана Хмільова

Про нас пишуть у газеті "Громадська думка"

 

Практики усвідомленості.

Коли життя позбавлене позитиву, дуже важливо об’єктивно оцінити свій стан. Адже від поганого настрою до депресії один крок. Тож учасники академії та користувачі бібліотеки №5 приймають участь в цікавому тренінгу «Боремося з депресією», які проводить кожного четверга  Валентин Педченко. Професійне роз’яснення, невимушене спілкування, доступні поради отримують присутні. 

Одна із причин депресії – всього на всього тимчасова неуважність до себе. Валентин Анатолійович розповідає, що прості медитації – практики допомагають впоратися зі стресом, тривогою, пригніченістю, знайти гармонію і душевний спокій. Академісти з задоволенням відвідують тренінги та мають можливість переглянути в читальній залі  літературу по психології та медицині.

Як живуть роми в Україні

Роми — одна з найбільших національних меншин в Україні. За різними оцінками, їх чисельність коливається від 50 до 400 тисяч осіб, оскільки далеко не всі роми ідентифікують себе у переписах. Їхнє життя в Україні сповнене контрастів: з одного боку — багатовікова культура, збереження традицій, міцні родинні зв’язки, з іншого — соціальна вразливість, дискримінація та обмежений доступ до базових послуг.

Життєві умови ромів в Україні різняться залежно від регіону. У деяких громадах люди живуть у складних соціально-економічних умовах — без доступу до якісної освіти, медицини чи стабільної роботи. Багато ромів не мають документів, що ускладнює доступ до соціальних послуг та працевлаштування.

Разом із тим, існують приклади успішної інтеграції ромів у суспільство. У деяких містах і селах ромські активісти співпрацюють з місцевою владою, створюючи програми підтримки освіти, профорієнтації та юридичної допомоги.

Роми мають багате культурне надбання, яке передається з покоління в покоління. Мова, пісні, танці, народні ремесла — усе це є невід’ємною частиною їхньої ідентичності. Багато ромів дотримуються традиційного способу життя, що включає ранні шлюби, повагу до старших та велику роль родини в усіх сферах життя.

Рівень освіти серед ромського населення залишається низьким. Причинами цього є як економічні труднощі, так і стереотипи та дискримінація в навчальних закладах. Однак останніми роками завдяки підтримці міжнародних організацій відкриваються освітні центри для ромських дітей, де вони можуть здобувати знання в більш комфортних умовах.

Роми мають багату культурну спадщину: свою мову, музику, традиції, які вони дбайливо зберігають і передають з покоління в покоління. Попри труднощі, багато представників громади пишаються своєю ідентичністю і прагнуть зберегти її.

На жаль, більшість ромських громад в Україні живе у складних соціально-економічних умовах. Багато з них проживають у тимчасових або самовільно зведених поселеннях, часто без доступу до водопостачання, каналізації, медичних послуг та якісної освіти. Безробіття серед ромів дуже високе, що частково зумовлено дискримінацією на ринку праці, а також низьким рівнем освіти.

Основні проблеми, з якими стикаються роми в Україні, — це бідність, відсутність доступу до освіти, медичних послуг, дискримінація, а також недостатня інтеграція в українське суспільство. Водночас громадські організації та окремі ініціативи намагаються покращити ситуацію, зокрема шляхом адвокації прав ромів та підвищення рівня толерантності в 

Ромська громада часто стикається з упередженим ставленням та стереотипами. У суспільстві побутує багато негативних уявлень про ромів, що ускладнює їх інтеграцію та взаємодію з іншими громадянами. Такі стереотипи нерідко призводять до випадків дискримінації в школах, лікарнях, органах влади.

Попри складнощі, в Україні реалізуються різні державні та громадські ініціативи, спрямовані на покращення становища ромів. Відкриваються освітні програми, культурні центри, надається правова допомога. Активно працюють ромські активісти, які просувають права своєї громади та виступають за рівноправ’я.

Життя ромів в Україні є складним, але не безнадійним. Поступово відбуваються зміни, хоча шлях до повної інтеграції ще довгий. Головне — подолання стереотипів, підвищення рівня освіти та забезпечення рівного доступу до прав і можливостей. Тільки через взаємну повагу та підтримку можна побудувати справді інклюзивне суспільство.

4 квітня, у міській виставковій залі, що діє при бібліотеці-філії №5 Білоцерківської централізованої бібліотечної системи ім. П.Красножона відбулося відкриття персональної фотовиставки Леоніда Чуба «Від весни до весни».

Пан Леонід народився і все життя проживає у Білій Церкві на масиві Леваневського (нині проспект Незалежності). Навчався в загальноосвітній школі №3, згодом в Київському автомобільно-дорожньому інституті. За професією інженер-будівельник, а за покликанням художник-фотограф.

Фотографією марив все життя, ще з раннього дитинства. Свою першу персональну фотовиставку пан Леонід присвятив своїй мамі Любові Василівні, яка мріяла, щоби син став фотографом.

Леонід Миколайович має родину – дружину Олену та сина Олега. Символічно, що виставка відкривається в дні третьої річниці визволення Київщини від російських загарбників. І символічно, що в читальній залі книгозбірні діє фотовиставка Романа Наумова «…і буде весна», на якій зображені наслідки окупації Київщини.

Фотовиставка пана Леоніда дає надію і віру, що буде весна і буде мир, і буде перемога, це − гімн життю. Представлені у виставковій залі 95 робіт відображають неймовірну красу природи Білоцерківщини. Від пильного ока митця не сховалося те, що ми за браком часу та своєю заклопотаністю не помічаємо. Малесенька комашка, жучок, бджілка, пелюсточка, квіточка, краплинка, павутинка і ще багато чого цікаво помітив спостережливий фотограф.

Світлини дарують позитивні емоції, яких ми як ніколи потребуємо зараз. Цікаво, що знимки виконані за допомогою камери смартфона.

Виставка благодійна, всі кошти від продажу фоторобіт будуть передані на потреби ЗСУ.

З вітальним словом на відкритті виставки виступила директорка КЗ БМР Білоцерківська ЦБС ім. П.Красножона Леся Поліщук. У виставковій залі лунали щирі вітання від друзів та родини.

Пан Леонід розповів про свої роботи та прочитав вірш Ліни Костенко «Вже почалось, мабуть, майбутнє…», подарував бібліотеці книгу Софії Андрухович «Амадока».

На свято завітала ще одна гостя − неперевершена білоцерківська саксофоністка Інна Кухаренко, викладачка Білоцерківської школи мистецтв №5 ім. Сергія Томащука. У її виконанні прозвучали чудові мелодії.

Запрошуємо до перегляду, виставка діятиме до 28 квітня.

Виставка, яку неможливо забути !!!

Сьогодні в нашій бібліотеці відкрилася особлива фотовиставка «…і буде весна» Романа Наумова, присвячена звільненню Київщини від російської окупації. Про події звільнення міст та сіл Київщини розповіла Майя Боженко, а про фотохудожника Романа Наумова та його роботи організаторка виставки Олена Фастівська. Зі слів завідувачки бібілотеки Світалани Хмільової кожен знімок - це не просто кадр, а свідчення, емоція, пам'ять.На відкриття виставки завітали викладачі та студенти Білоцерківського коледжу сервісу та дизайну, учасники Академії «Золота осінь», читачі бібліотеки та мешканці мікрорайону.

Роман Наумов, професійний фотограф, який зафіксував історію Гостомеля, Бородянки та Бучи під час окупації. Присутні переконалися, що такі світлини неможливо просто розглядати - їх потрібно відчути. Тут немає постановочних сцен, лише реальність, побачена через об'єктив майстра. Відвідувачі згадували, ділилися враженнями, але всі без винятку відчували одне: ці фотографії розмовляють з нами, вони вимагають усвідомлення, розуміння та пам'яті. А ще бажаючі мають можливість придбати фотокартини.

Виставка триватиме до 15 квітня. Приходьте, щоб побачити та відчути те, що неможливо передати словами.

Про нас пишуть у газеті «Громадська думка"

     

27 березня у виставковій залі відбулось відкриття виставки світлин «Світло сердець». Це фотопроєкт, створений родинами загиблих воїнів, завдяки фотографині Наталії Андрощук.

Виставка організована ГО «Небесні Янголи» за підтримки депутатів Білоцерківської міської ради, приватних підприємців, різних організацій та небайдужих людей, які долучилися до важливої справи – збереження пам’яті про всіх, хто загинув від російського агресора – дорослих та дітей, військових та цивільних.

Поряд з нами є родини, які втратили своїх рідних на цій війні. Вони об’єднались в ГО «Небесні Янголи», щоб разом полегшити біль втрати і щиро підтримати один одного в тяжкі хвилини. Їм  дуже потрібна підтримка і розуміння від нас. Тетяна Смогоржевська – одна з організаторок проєкту розповіла про громадську організацію та біль і віру, що їх об’єднали.

На експозиції представлено 32 фотокартини, на яких зображені матері, дружини та діти загиблих Героїв. За кожною світлиною зламана війною доля цих родин. На світлинах жінки, вбрані в українські вишиванки, тримають особисті речі героїв (портрети, шеврони, тактичні браслети) − своїх синів, чоловіків, батьків …

Війна триває і забирає найкращих. Вони віддають своє життя заради мирного та щасливого майбутнього України, за дітей, дружин, матерів, за нас з вами.

Виставка «Світло сердець» діятиме до 2 квітня за адресою: просп. Незалежності, 55.

                                                                                                      Любов Михайлюк.

27 березня - Міжнародний день театру

Щороку 27 березня відзначається Міжнародний день театру - професійне свято людей, які присвятили своє життя служінню великому і прекрасному мистецтву.

Театр – особливий і чудовий світ, у якому все незвичайне - драматургія, творчість актора, режисура, музика, живопис, архітектура, танці, спів.  саме цей вид мистецтва відображає насамперед наше  життя, радість і смуток, захоплення і розчарування. Не дивлячись на свою багатовікову історію, театр популярний і досі. Він є своєрідною розрадою у сучасні важкі часи, бо поєднує в собі і літературу, і акторську гру, і музику.

З нагоди Міжнародного дня театру бібліотека #5 презентує книжкову виставку-натхнення  «Театр? Театр… Театр!!!», яка познайомить вас з  книгами про театральне мистецтво,  привідкриє таємниці закулісся… і на якусь мить навіть допоможе відчути себе актором.

Тож, поспішайте на побачення з примхливою пані Мельпоменою разом з бібліотекою #5

#ДеньТеатру

#ТеатрСаксаганського

Розстріляне сьогодення і розстріляне відродження

Розстріляне відродження – літературно-мистецьке покоління 20-х – початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Щоразу на зустрічах у клубі «Світлиця слова» згадуємо сумні і трагічні історичні події, що відбувалися в Україні з її справжніми синами і доньками.

Цього разу була розмова про Євгена Плужника та Михайля Семенка. Присутні слухали розповідь про їх коротке життя, яке закінчилося трагічно. Євген Плужник помер у соловецькій камері, а Михайль Семенко був розстріляний у застінках НКВД в 1937 році. Обговорювали творчість обох поетів, читали їх поезії та провели паралель із сьогоденням. Адже і сьогодні українці продовжують виборювати свою незалежність та гинуть, не підкорюючись російському агресору.

Тож до нових зустрічей щосереди у бібліотеці-філії №5.