четвер, 29 жовтня 2020 р.

"Мої слова-маленькі репетиції..."

 День третій - поетичні читання "Мої слова - маленькі репетиції..."
 Вірші Костянтина Мордатенка читають бібліотекарі філії 8.








середа, 28 жовтня 2020 р.

«Я - блакитний розхристаний день…»

День другий - «Я - блакитний розхристаний день…»


Творчість
 Костянтина Мордатенка стала помітним явищем у культурному житті міста. Поет виступає не тільки як майстер художнього слова, а й як поет-філософ, поет-патріот, поет-лірик, який  не боїться експериментувати зі словом, вдало поєднуючи класичний стиль з модерном. Його індивідуальний стиль вирізняє митця з поміж інших літераторів. «Він творить багато, охоче, щедро і беззастережно, але органічно розсіває грона незвичних слів сторінками своїх книг» (Петро Сорока). Свого часу Костянтин Мордатенко став поетичним відкриттям популярного  часопису «Дніпро» , і «мов блакитний розхристаний день» увірвався на його сторінки.


я - блакитний розхристаний день,

крапельками весь дощик розвісив,

я навчився зелених пісень

у травневому буйному лісі,

я у тиші позичив сурму,

запросив білогриві каштани,

і мелодію сонця гучну

видував так, немовби востаннє,

молоком напував цвіркунів,

і тяглися хмарки, як прочани;

і скидалися на бистрині


Перша збірка віршів «Звезды в силках» видана у 2003 році. За збірки віршів «Тридцатое февраля» та «Рахманський Великдень» здобув міську молодіжну літературно-мистецьку премію ім. М. Вінграновського. Збірка «Любовоспас» відзначена міською літературно-мистецькою премією ім. І.Нечуя-Левицького за 2009 рік. Костянтин Мордатенко — лауреат премії голови Київської обласної державної адміністрації за 2009 рік у номінації «За творчі досягнення». У 2013 році журналом «Фокус» був названий найуспішнішим сучасним поетом України за кількістю виданих книг.




вівторок, 27 жовтня 2020 р.

«Поезією світ обожнюю…»

Є автори, які   пишуть не про те, що «модно», а те, що їм підказує їх поетичне чуття. Можливо, саме так їм вдається зберегти свою унікальність та донести щось важливе, спробувати вплинути на загальний фон байдужості й бездуховності. Йдеться, зокрема, про поета  Костянтина Мордатенка, який у цьому році відсвяткував свій 45-річний ювілей. Автор стислого післяслова, тонкий поціновувач поезії Василь Трубай наголошує, що "так як пише Мордатенко, ніхто до нього не писав і не пише зараз». Запрошуємо читачів ознайомитися з творчістю відомого письменника-краянина. Протягом трьох днів ви будете дізнаватися щось нове про непересічного майстра поетичного слова.





День перший - «Поетичне кредо Костянтина Мордатенка»

А скрипка закохалась в перший сніг..

https://exlibrus.net/ru/catalog/literatura/sovremennaya-proza/a-skripka-zakohalas--v-pershij-snig---38453

https://www.facebook.com/watch/?v=898264084005305

Дотик Словом. Інтимна лірика. Костянтин Мордатенко

http://dotyk.in.ua/mordatenko.html

Костянтин Мордатенко. «Це не руки – душа моя труситься…»

https://litgazeta.com.ua/poetry/kostiantyn-mordatenko-tse-ne-ruky-dusha-moia-trusytsia/

Костянтин Мордатенко. «Я – блакитний розхристаний ...

https://dyvoslovo.com.ua/15-0516/

Мордатенко Костянтин Леонідович — Вікіпедія

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD_%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Мордатенко Костянтин Леонідович | Енциклопедія ... http://esu.com.ua/search_articles.php?id=69258

 Костянтин Мордатенко: «Читання — це втеча від самотності»

http://bukvoid.com.ua/reviews/that%20to%20read/2013/03/14/074544.html

Моя печаль солодша за любов

http://biblioteka.com.ua/biblioteku/lit_guttya/new_books/2277-moya-pechal-solodsha-za-lyubov

«Роман. Літописьмо» Костянтина Мордатенка у Львові

https://litcentr.in.ua/news/2018-11-16-9188

Стасюк О .Костянтин Мордатенко: повернення до цінностей та духовності в сучасній українській поезії

http://xic.com.ua/z-zhyttja/22-rozdumy-hrystyjanyna/421-kostjantyn-mordatenko-povernennja-do-cinnostej-ta-duhovnosti-v-suchasnij-ukrajinskij-poezij

Сучасна поезія | 7 ТЕЛЕКАНАЛ.

https://www.google.com/search?q=%D0%BA%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD+%D0%BC%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE&rlz=1C1AVFA_enUA801UA801&sxsrf=ALeKk02OKzgYNOhz29Df0mrzKq4a1Bl3Xg:1601900978684&ei=shF7X6KdKcKtrgSjn7XIBw&start=20&sa=N&ved=2ahUKEwiivrKWup3sAhXClosKHaNPDXk4ChDy0wN6BAgLEDY&biw=1280&bih=613

понеділок, 26 жовтня 2020 р.

Художній світ Володимира Лиса: 70 років з дня народження письменника


Володимир Савович Лис
 — український журналістдраматургписьменник  — святкує сьогодні 70-річчя.

Народився письменник 26 жовтня 1950 року на хуторі поблизу села Згорани на Волині. 1977 року закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Служив у війську, працював журналістом у районних газетах Волині, Хмельниччини, Херсонщини, Рівненщини, у волинській молодіжці, завідував літературною частиною Рівненського музично-драматичного театру. Нині редактор відділу державного будівництва незалежної громадсько-політичної газети «Волинь».

"Не уявляю, як рятуються від цього життя ті, хто не пише. Бо не можна всерйоз сприймати те, що нам пропонують і влада, і реклама, і проповідники, і політики, і всі, яким немає числа, і від яких немає порятунку".

У літературі дебютував як драматург, п'ять його п'єс було поставлено в різних театрах України, на українському радіо. Як прозаїк заявив про себе 1985 року. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників.

Автор романів

·         «Айстри на зрубі»,

·         «І прибуде суддя»,

·         «Камінь посеред саду»,

·         «Маска»,

·         «Острів Сильвестра»,

·         «Продавець долі»,

·         «Романа»,

·         «Графиня»,

·         «Століття Якова»

·         «Соло для Соломії»

«…хочу ще написати і про наше Полісся, і про хутір, на якому я народився і провів дитинство. Може, той шматочок нашої української землі якраз буде тим моїм острівком душі, який буде цікавий і іншим, і який якнайліпше висловить все, що я хотів сказати, грішний, цьому світові».

Побачили світ книги «Володимир Лис про Сократа, Данила Галицького, Фернандо Магеллана, Ісаака Ньютона, Шарлотту, Емілі, Енн Бронте», «Господар нашого двору» (п'єса), «Таємна кухня погоди» (книга народного синоптика).

За романом "Століття Якова" знято історичний мінісеріал.

Володимир Савович відомий як народний синоптик. Його довгострокові прогнози на цілий рік неодноразово збувалися.

Щиро вітаємо з ювілеєм та бажаємо незліченних творчих звитяг!

 

середа, 21 жовтня 2020 р.

85 років від дня народження Бориса Олійника


22 жовтня виповнюється 85 років від дня народження Бориса Олійника, українського поета, публіциста, громадського діяча, академіка НАН України, голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Борис Олійник дебютував у літературі 1959 року книжкою-нарисом «За Північним Дінцем». Перша збірка віршів «Б’ють у крицю ковалі» вийшла у 1962 році. 
На сьогодні Борис Ілліч – автор понад 40 книг віршів, есе, статей, які перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Найвідоміші збірки: «Б’ють у крицю ковалі», «Двадцятий вал», «Відлуння», «Сива ластівка», «Дума про місто», «Міра». Основний жанр – поетичний, виступав також у публіцистиці. Борис Олійник – ціла епоха в українській літературі, а його митецька й людська доля – один із яскравих прикладів існування (виживання) поета, людини творчої у тоталітарному суспільстві.
В історії української літератури ім’я Бориса Олійника стоїть поряд з іменами Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Віталія Коротича, Миколи Вінграновського та багатьох інших їхніх ровесників, чиї творчі пошуки формували літературне покоління “шістдесятників” з їхніми злетами та поривами за залізні рамки “соціалістичного реалізму”.
У 2012 році кандидатуру Бориса Ілліча висували на отримання Нобелівської премії з літератури.
30 квітня 2017 р. на 82-му році життя Бориса Олійника обірвалося, проте його твори будуть жити вічно, даючи продовження його нелегкій справі письменника.

  МЕЛОДІЯ

Заболю,  затужу,
                     заридаю...  в  собі,  закурличу,
А  про  очі  людські
                     засміюсь,  надломивши  печаль.
Помолюсь  крадькома
                       на  твоє  праслов'янське  обличчя,
І  зоря  покладе  
                     на  мовчання  моє  печать.

Забіліли  сніги,
                 забіліли  на  цілому  світі.
Опадає  листок,
                 як  зів'яле  чаїне  крило.
Там,  де  ми  відбули,
                     там,  де  наше  відтьохкало  літо,  -
Забіліли  сніги...  забілили  сніги...
                                         замело.

Це  приходить,  мов  сон.
                                 Це  приходить  до  мене  із  марень:
Теплий  шепіт  і  схлип...  чи  сльоза,
                                                 чи  роса  од  ріки?
І  на  обрій  вечірній
                           ляга,  мов  на  еллінський  мармур,
Ледь  означений  профіль
                             і  тиха  лілея  руки.

Я  для  інших  одцвів,
                         я  під  серцем  сховав  свої  квіти.
Я  від  ока  чужого
                             туманом  осіннім  укривсь.
Але  якось  вночі
                       підійди  і  торкни  мої  віти  -
Я  тобі  засвічусь,
                     як  нікому  іще  не  світивсь!..

Заболю,  затужу,  заридаю...  в  собі,
                                                       закурличу.
А  про  очі  людські  
                         засміюсь,  надломивши  печаль.
Помолюсь  крадькома
                             на  твоє  праслов'янське  обличчя,
І  зоря  покладе
                       на  мовчання  моє  печать.   
(Б.Олійник)

Джерело: tsatu.edu.ua

Цікаві матеріали на тему: http://litakcent.com/2010/10/26/borys-olijnyk-retro/

вівторок, 20 жовтня 2020 р.

Книги, які поглинають

Літературний шаманізм, втеча у нереальні світи – ось чим, виявляється, насправді займаються читачі в бібліотеках і не тільки. А ось куди вони можуть потрапити відкривши друкований портал – справа абсолютно індивідуальна. Когось прикликав Фродо, а хтось вишукує розгадки таємниць, як Еркюль Пуаро. В будь-якому разі, одної книги для цього мало, потрібно повністю віддатися читанню, не зважаючи на час, місце чи погодні умови. До вашої уваги книги, які захоплять вас у свій полон і не відпустять аж поки ви не перегорнете останню сторінку.


Франсуаза Саган  «Сумна посмішка»
Головна героїня – молода дівчина, яка прагне отримати від життя якомога більше. Вона закохується, заводить романи, насолоджується життям. В її житті з’являється відданий друг і пристрасний коханець. І це дві різні людини.
Своє серце вона віддає коханцеві, який не оцінив такого подарунка. Він – адвокат і зразковий сім’янин, який не збирається перебудовувати життя заради дівчини, яка ним захопилася.



Джон Фаулз «Колекціонер»
Одинока недалека молода людина несподівано виграє величезну суму грошей в лотерею. Що він з нею зробить, особливо якщо враховувати його пристрасть до колекціонування метеликів і таємну любов до місцевої красуні? В історії протистояння маніяка і його жертви Фаулз побачив протиборство Добра і Зла, примітивного обивателя і піднесеного художника, Любові, Смерті і Краси.

пʼятниця, 16 жовтня 2020 р.

"Біла Церква у моєму серці", - Анатолій Гай


15 жовтня на нашій бібліотечній галявині відбулася презентація «Антології творів літераторів, художників і композиторів «Біла Церква у моєму серці» Анатолія Івановича Гая. У дружньому колі гостей і глядачів письменник, військовий, краєзнавець та патріот відсвяткував народження цікавої книги, створеної нести  до читачів неоціненні знання. Щиро бажаємо натхнення на нові ідеї та їх втілення і чекаємо подальших творчих зустрічей! З повагою бібліотека №8.





Перевірте себе! Вітаємо переможницю.

Нещодавно, на віртуальних платформах бібліотеки-філії №8 усі охочі могли взяти участь в онлайн-вікторині до Дня захисника України. Дякуємо всім, хто взяв у ній участь. Переможницею ж стала  наша колега, Вікторія Вітряк. Вітаємо її з цим здобутком і даруємо чудову книгу. 


А нашим читачам пропонуємо поглибити свої знання в історії України. До вашої уваги правильні відповіді на запитання вікторини, що була розміщена на блозі 14.10.2020: http://bcbiblio8.blogspot.com/2020/10/blog-post_14.html





четвер, 15 жовтня 2020 р.

Книги, які поглинають

Літературний шаманізм, втеча у нереальні світи – ось чим, виявляється, насправді займаються читачі в бібліотеках і не тільки. А ось куди вони можуть потрапити відкривши друкований портал – справа абсолютно індивідуальна. Когось прикликав Фродо, а хтось вишукує розгадки таємниць, як Еркюль Пуаро. В будь-якому разі, одної книги для цього мало, потрібно повністю віддатися читанню, не зважаючи на час, місце чи погодні умови.
До вашої уваги книги, які захоплять вас у свій полон і не відпустять аж поки ви не перегорнете останню сторінку.

     Стівен Кінг «Під куполом» 
     Маленьке містечко раптом стало відрізаним від        решти світу – його покрив купол невідомого походження. Військові роблять спроби його зруйнувати. В цей час жителі містечка страждають від наслідків такого аномального явища – жахливої спеки, забрудненого повітря.
Але найстрашніше – НЕ екологічна катастрофа, яка їх чекає. Вам буде цікаво спостерігати за поведінкою людей в замкнутому просторі. Всього через тиждень після події жителів маленького спокійного містечка буде не впізнати.




    Іен Мак’юен  «Амстердам»
   Двоє друзів – успішний головний редактор популярної     щоденної газети і знаменитий композитор, що працює над «Симфонією тисячоліття», – укладають угоду про евтаназію: якщо один з них впаде в стан безпам’ятства і перестане себе контролювати, то інший зобов’язується його вбити… Витончено зачаровує роман про те, як легко людина здатна зруйнувати все навколо себе.
Запрошуємо в бібліотеку №8, де вас чекає безліч цікавих книг.

вівторок, 13 жовтня 2020 р.

Козачка, дружина і мати: стосунки козаків із жінками


Справжні козаки шанували жінок, а українки відповідали їм коханням та вірністю. Стосунки між чоловіком та жінкою в Україні завжди були побудовані на глибокій шані та взаємній повазі. Звичаї козаків пропагували серед січовиків безшлюбність, однак виховували у парубків шанобливе ставлення до жінки – матері, сестри, дружини, коханої дівчини. Відсутність постійного спілкування з жіноцтвом на Січі не призводила до забуття, байдужості та зневаги, більше того, спричинювала обожнення жіночого начала. Українська жінка завжди була чоловікові надійним товаришем, вірною супутницею, вправною господинею. Вона була готова у будь-який час відбити ворожий напад, при цьому пильно піклуючись про сім’ю. Вільний норов, гордість і самовпевненість української жінки сприяли її войовничості. Нестабільне життя біля татарських кордонів зумовлювало необхідність озброєння. За таких умов жінки переймалися інтересами чоловіків і братів. І хоча Запорізька Січ була недоступною для жінок, проте українка мимоволі була пов’язана військовими обов’язками. У місцевості, повній небезпек, їй часто доводилося ставати на захист родинного вогнища, домашнього майна.
Життя на прикордонні привчало українських жінок до витривалості, самостійності, сміливості, вміння постояти за себе і свою родину зі зброєю в руках. Становище жінок в Україні за козацької доби було досить стабільним і регулювалося нормами, закріпленими світським та церковним законодавством. Жінка в Україні володіла свободою більшою, ніж будь-де. Московщина в той час вже утвердилась як сильна деспотія, і одним з перших актів закріпачення народу стало знищення жіночої свободи. Посилаючись на Біблію, де "жона да убоится мужа свого", російський Домострой нагадував, що за "непослушание" чоловік повинен бити жінку "и ребра ей сокрушать". А в Україні було цілком інакше. Стосунки чоловіка та жінки були рівноправні, жінка мала велику свободу. Жіноцтво зберігало свої права, навіть розширювало їх, а суспільний устрій розвивався демократичним шляхом. Нарівні з чоловіками українські жінки були об’єктом прав і зобов’язань. Карні норми забезпечували цілковиту охорону жінки, інколи право брало їх під спеціальний захист, наприклад, вагітних жінок.

Жінка козака, засудженого до смертної кари, мала непорушне право на його майно. Ні про яке переслідування дружини та дітей злочинця не йшлося. Більше того, в Україні існував звичай, за яким лише жінка могла зберегти життя засудженому на смерть козакові, якщо згоджувалася взяти з ним шлюб. За переказами, записаними у другій половині XIX ст. Г.П. Надхіним на Катеринославщині дізнаємося: "Молодий козак за якийсь злочин був засуджений до смертної кари. Коли прочитали декрет і палач підвів засудженого до плахи, із натовпу вийшла дівчина і накрила хусткою його голову, даючи тим самим знак, що вона обирає його собі за чоловіка і тим звільняє від страти".
Поряд із Січчю не меншу, а нерідко й більшу роль у формуванні українського характеру відігравало жіноцтво. Найвищі чоловічі якості - честолюбство, сміливість, звитяжність тощо - завжди мали простір для цілковитого втілення на Запоріжжі, але ніколи не спрямовувались на "боротьбу за хатню владу". Жіноцтво ж мало доволі повну свободу самовираження вдома. Воювати козаку з дружиною вдома було не до лиця, бо "жінка за три кутки хату держить, а чоловік лише за один". Постійна небезпека, війни і повстання були тими обставинами, що історично створили тип жінки-оборонця своєї садиби і родини, привчили українок до витривалості, самостійності, сміливості, вміння постояти за себе зі зброєю в руках.
Панівний тип жінки-козачки – це образ дружини-господині, яка дає лад в усьому при відсутності свого чоловіка, зайнятого у військових походах. Будучи грамотною, національно відданою, вона любила Батьківщину і готова була до її захисту. За звичаями Січі, як справжні лицарі, козаки мали суворо дотримуватися ґречності з жіноцтвом. Наскільки великої ваги надавалося стосункам жінки і чоловіка, свідчить звичай, згідно з яким покарання чекало кожного, хто образить жінку.
Коли козак "зганьбить жінку не за пристойністю - публічно на базарі киями покарати".
Згідно зі звичаєвим правом, нещадно карали не лише за присутність жінки на Січі, а й за перелюбство. За цей злочин козаки відповідали сповна. Зокрема, у вироках, записаних до "Справной книги", говориться, що парубка Грицька за такий ганебний гріх засуджено до спалення на вогнищі." Був випадок і смертної кари за зґвалтування.
Запорожцям не дозволялося бути жонатими у місці їхнього проживання (на Січі), а жінкам одружених годилося жити поблизу, в зимівках і слободах, куди козаки навідувалися час від часу. Однак брати участь у козацьких судах жінкам не заборонялося. Отже, козак до жінки ставився підкреслено з повагою, великодушно та шляхетно. Вона була для нього зіркою Світла, до якої хоч близько, але дотягнутися "зась". Суворі січові звичаї і порядки, які не допускали жінку, хто б вона не була: чи люблячою дружиною, чи коханою дівчиною; спартанський, аскетичний спосіб життя воїна-лицаря - сприяли вихованню в козака високої святості до прекрасної половини людського роду, що є його початком і вічною охоронницею.
Джерело: hroniky.com

понеділок, 12 жовтня 2020 р.

Кров, що в наших жилах: до святкування Дня захисника України

  


Використання сил природи, темна магія та психологічний вплив. Усе це про національних героїв, українських козаків, що майстерно володіли не лише бойовим мистецтвом, а й древніми знаннями.

Світ характерника – це дивний і загадковий світ, де переплітаються історичні реалії і вигадка, де співіснують характерники, козаки, які мали надприродні здібності – проходили крізь стіни, перетворювалися на звірів, уміли чути і бачити на великій відстані. Очевидці частенько розповідали, як ті струшували з себе кулі та кидали їх назад у ворогів. Ми не знаємо достеменно, що з цього правда, але до наших часів дійшли перекази і легенди, традиції, що розказують чия кров тече в наших жилах і навіть деякі таємні знання.

Характерники вміли дивовижні речі, якими користувалися самі, а часто навчали і їм і козаків. Наприклад, від набридливих комах слід натертися настоянкою певних трав, дьогтем чи хоча б мокрою глиною. Рятуючи важко поранених, вони вводили людей в транс, щоб ті не відчували болю під час операцій. 

А ще розповідають, що характерники володіли мистецтвом виготовлення так званих “криків”: брали комиші, занурювали їх у воду, потім у віск і кричали на них. Віск якимось магічним чином бирав ці звуки. Згодом такі творіння розкидали по степу: якщо хтось наступав на нього, лунав крик і вартовий вже знав про наближення ворога.

 

А отримали вони свої сили у спадок від древніх українських волхвів. Коли відбулось хрещення Русі, всіх, хто мав справи з темними силами, переслідували. Саме тому віщуни, жерці та волхви об’єднувались у Січі, на основі яких розвивались школи бойового гартування. Тут створювали справжніх українських лицарів за допомогою віри, споконвічних звичаїв та древніх обрядів. Згодом їх справу продовжили характерники. Тут можна з легкістю повести паралель із Запорізькою Січчю.

Ховали їх не священики, а самі козаки, за старовинним звичаєм, лицем до низу. Декому, щоправда, забивали ще й кілок у серце, аби він не тривожив світ живих з потойбіччя. Так сонце не могло торкнутися своїм промінням їхнього лиця та оживити їх.


Свого часу, гнані московським військом характерники втекли за Дунай аби створити нову Січ, Задунайську. Хоча деякі залишились і в околицях Запоріжжя, жили собі звичайним життям, от тільки прожили більше ста років, “ні хмара, ні грім” їх не брали, робили зброю і заговорювали її, чим і привернули до себе увагу оточуючих.

Звідки походить саме слово “характерник” сказати досить важко. Козаки були людьми “з характером” мужніми, з міцною волею та здатністю впливати на інших. Але для декого це надто спрощене пояснення. Існує також версія, що ця назва походить від імені богині Хари. Хара – одне з імен богині Ради чи Лади – матері богів, богині любові, гармонії та мудрості. Вважається, що характерники – ті, кого богиня звільнила від смертності тіла.

Денис Богуш «Козак-характерник, або Таємна наука діда Архипа»

 

Василь Шкляр «Характерник».

 



Джерело:ranok.ictv.ua

Інна Храбуст


Чи до смаку козацька кухня


Щиро вітаємо захисників держави - сильних, мужніх і вірних своїй сім'ї та країні чоловіків з прийдешнім святом. Висловлюємо свою вдячність та побажання здоров'я та наснаги!

До Дня козацтва ми приурочили низку цікавих сюрпризів. Незабаром у блозі бібліотеки8 ви зможете прочитити про те, якими були характерники і що вони вміли насправді, які були стосунки у козаків із жінками і навіть взяти участь в онлайн-вікторині. Тож, слідкуйте за нашими новинками, а поки ви налаштовуєтеся на свято, пропонуємо для Вас виставку-інсталяцію на тему "Козацька кухня. Перегляд кулінарного роману Лесі Гончар та Руслана Найди".