Тільки після Помаранчевої
революції ми дізналися правду про великі голодомори, що пережили українці в
30-х роках ХХст. під час колективізації та повоєнні роки. І жоден підручник,
як застарілий так і сучасний, не відтворює так натурально трагічної дійсності
українського народу, як книга Зінаїди Луценко «Необдумана Міловиця». Книга
подана у вигляді листа онуки Марти до своєї бабусі Міловиці: «А пам`ятаєш, як
колись ти, Міловице, розпачливо кричала до своїх батька й матері: «Не піду я
заміж ніколи й ні за кого, як не віддасте мене за Ілька! Буду сидіти в хаті та
до сивих кіс виглядатиму у вікна!»
Мусили віддати наперекір долі, бо дочка втекла
від нелюба, та вийшла заміж за свого Ілька, а його батьки не хотіли такої
невістки, отож, довелося парубкові стати приймаком у бідних селян, Міловичиних
батьків. Прожили вони нелегке буремне життя. Спочатку колективізація: «Пам`ятаєш, Міловице…якогось
дня пройшла селом чутка, що Ількового батька побили. Побили за те, що не хотів
він іти в колгосп, дуже муляло те новій владі…