Це було недавно, це було давно

 7 грудня в бібліотеці №8 відбулася презентація книги Анатолія Івановича Кульчицького «Це було недавно, це було давно». На захід завітали учасники Академії пенсіонерів «Золотої осені». Завідувачка бібліотекою Світлана Хмільова розповіла про автора та його літературний доробок, адже  Анатолій Іванович шанована людина не тільки в нашому місті, а й далеко за її межами.Анатолій Кульчицький – талановитий поет і композитор, заслужений працівник культури України, член  Президії Українського фонду культури, відповідальний секретар Київського обласного об’єднання «Культура», член національної музичної спілки України, учасник кількох міжнародних Шевченківських свят «В сім’ї вольній, новій», делегат першого та другого Всесвітніх форумів українців у 1992, 1997 роках.Творчість А.Кульчицького достойно оцінена. Він – лауреат Міжнародної премії ім. В.Винниченка (2004) за створення пісень про рідне місто, лауреат Білоцерківської міської літературно -мистецької премії  ім. І. Нечуя -Левицького(1992), лауреат Всеукраїнської літературно- мистецької премії  ім. І. Нечуя-Левицького(2009) за збірку «Пісні, як люди, мріють і живуть…», його ім’я  занесене  до «Золотого фонду» м. Білої Церкви. А.І.Кульчицький має державні нагороди, 9 медалей. У 1998 році нагороджений медаллю «За подвижництво в культурі».Анатолій Іванович є автором кількох популярних в народі гімнів, написаних ним на власні вірші. Це – «Білоцерківщина – мій отчий край», «Пісня про Вишгород»,  «Пісня про 72-у гвардійську механізовану дивізію».

Загалом у творчому доробку автора  понад 600 пісень, 7 вокальних циклів, 16 видань – пісенних збірок, 32 пісні про Білу Церкву.Рушієм творчості Анатолія Івановича є любов. Любов до України, рідного міста, його людей, до усього чистого, світлого й прекрасного через поезію й музику. Як сказав сам автор, що у нього три музи – це його законна дружина, пісня та культура.Зустріч відбулася дуже цікавою, змістовною та теплою. Автор з трепетним натхненням розповідав про своїх друзів,  відомих та прославлених українців, про дружбу, про зустрічі з якими описується в книзі.А потім був баян… Пісня лилася за піснею, вірш звучав  за віршем – і  академісти навіть незчулися, як пролетіло дві години спілкування з паном Анатолієм. Присутні не шкодували  оплесків для автора. Душа в пісні –  є найголовнішою в творчості митця.
Коли з душі, як з пісні, пісня ллється,
Красива, вічна, чиста, як дитя,
Я розчиняю навстіж своє серце,
І в світ пливуть найкращі почуття.

                                                                                                                                  Майя Боженко