125 років від дня народження поета, що "перелив Україну в слово"

"Якщо можна перелити Україну в слово –

то це повість Осьмачки, 

якщо може слово перенести пах України – 

то пахтить ця книжка всією запашністю України; 

якщо можна в слові збудувати батьківщину, державу,

 то вона збудована зримо і живо — видячки"

Ю. Шевельов

16 травня 1895 року на Черкащині (с. Куцівка, нині Смілянський район) народився поет, прозаїк і перекладач Тодось Осьмачка. Його батьки були селянами, до того ж мали багато дітей. Середню освіту змогли дати лише Тодосю, вищу ж довелося здобувати самотужки. Талант до письма проявився ще у школі, де він пробував писати свої дитячі поеми. Після закінчення середньої школи вчителював у Білозір’ї і готувався до іспитів. Вперше його вірш був надрукований у газеті “Черкаські вісті”. Та розпочалася Перша світова війна, і Тодося мобілізували до армії. Уже на фронті, розуміючи всю безглуздість воєнних протистоянь, симулював туберкульоз, аби розпрощатися з армією. І таки домігся свого.

По поверненню розпочав навчання у Київському інституті народної освіти. Став членом літературного кола “Ланка”, з 1926-го вона буде перейменована у літугруповування МАРС (Майстерня революційного слова). Перша збірка поезій під назвою “Круча” вийшла у 1922 році, а ще через три роки були опубліковані “Скитські вогні”.

Останню збірку “Клекіт” на теренах підрадянської України письменник надрукував у 1929 році. Його сучасники відмічали, що Осьмачка, після Шевченка, вище за будь-кого зумів у творах зобразити весь трагізм селянства і зміг дати словом рушійну революційну силу.

Нехай у лапах вашої гордині

в безодню тріпає земля,

на бій із вами виступить однині

душа знеможена моя.

У 30-х над письменником загуркотіла безжальна машина сталінських репресій. Хотів був утікати за кордон, але його схопили та кинули до в’язниці. Розуміючи, що у майбутньому він отримає лише свинцем у потилицю, Тодось знову вдається до симуляції. Цього разу прикидається божевільним. І його із Лук’янівської тюрми відправляють на лікування до психіатричної клініки. Там, зумівши врешті-решт втекти з-під варти, переховувався у рідному селі.

Поневіряючись без легальних документів більше десяти років по чужих хатах, глухих хуторах і селах, Осьмачка лише у 1942 році вернув до Львова. На руках – ще недописаний віршований роман “Поет”. Але саме в цій духовній столиці літературного життя поет починає трохи оклигувати. Листувався із Уласом Самчуком і мав наміри переїхати до Рівного. Але в’язниця та тортури скалічили йому життя. Став дуже замкнений, недовірливий, його підозрілість перейшла до стану фобії – панічно боявся НКВС. 
Та що б там не було, у 1943 році за збірку віршів “Сучасникам” йому присудили премію. Книга ознаменувала новий етап творчості поета.
Уже через рік Тодось разом зі своїми товаришами по цеху змушений був емігрувати перед наступом радянських військ. Спершу була Німеччина, там разом із Уласом Самчуком розбудовував літературну організацію МУР (Мистецький український рух), там же була закінчена і видана книга “Поет”. Саме в еміграції по-новому розкрився і засяяв талант письменника. З-під його пера вийшли твори у прозі “Старший боярин”, “План до двору”, “Ротонда душогубців”. У 1954 році вийшла книга-підсумок поетичних праць Осьмачки “Із-під світу”.
Займається перекладацькою діяльністю. Гнаний постійними страхами і страждаючи від манії переслідувань, переїжджає то з одного місця, то з другого. Сполучені штати Канада, Франція, Югославія, всюди і ніде – перекоти-поле. А ще до всього і глуха та байдужа читацька аудиторія, до якої апелював Тодось Осьмачка в надії зібрати кошти на видання своїх творів, посилювали відчай і безвихідь письменника. 

На початку липня 1961 року у Мюнхені, прямо посеред вулиці його розбив параліч. Друзі своїм коштом доправили Осьмачку до США на лікування у психіатричну лікарню “Пілгрім Стейт Госпітал”, з якої поет вже живим не вийде. 

7 вересня 1962 року серце поета зупинилося назавжди. Похований Тодось у штаті Нью-Джерсі.
Джерело: uain.press

Дізнатися детальніше про долю поета та його опір безчинствам радянської влади можна у програмі "Велич особистості" за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=4wJpAENFr1Q

Ознайомитися з переліком творів Тодося Осьмачки можна тут: http://chtyvo.org.ua/authors/Osmachka/

Джерело: uain.press

Величний Данте

15 травня - 755 років від дня народження Аліг’єрі Данте (1265- 1321), італійського поета. Видатного мислителя Данте Аліг'єрі на ряду з Франческо Петраркою та Джованні Боккаччо вважають творцем сучасної італійської мови. Саме Данте першим почав писати свої твори простою народною мовою, а не латиною. 

Цікаво що...

1. Італія протягом століть була розділена на безліч князівств та відокремлених міст-держав. Тут спілкувались на багатьох діалектах і єдиної мови не було. Але ситуація почала змінюватись на початку чотирнадцятого століття, коли світ побачила поема Данте Аліг'єрі «Божественна комедія». Поема швидко завоювала серця читачів по всій Італії і це стало причиною того, що рідний для Данте тосканський діалект, якою вона була написана, став основою літературної італійської мови.
2. Коли Данте заледве виповнилось тринадцять років, його заручили з Джеммою ді Донаті і через 14 років вони одружились, але істинним коханням та музою поета стала Беатріче Портінарі.
3. Хоч Данте і Беатріче були сусідами і бачились досить часто вони розмовляли всього двічі. За спогадами Данте вперше вони розмовляли коли йому було 9 років, на світській вечірці, куди його взяв зі собою батько, а вдруге аж через 9 років, коли вони випадково зустрілись на вулиці.
4. Попри те, що в шлюбі з Джеммою він мав трьох дітей, ім'я дружини Данте жодного разу не згадує ні в одному зі своїх творів, однак Беатріче він присвятив більшість сонетів і канцон зі збірки «La Vita Nuova» (Нове життя) і вона є одним з головних персонажів «Божественної комедії».
5. Данте і Беатріче стали символами любовної пари такими як Петрарка і Лаура, Трістан та Ізольда, Ромео і Джульєтта.
6. Свого часу Данте навіть вибрали на посаду пріора, але він був втягнутий в політичний конфлікт між партіями білих та чорних гвельфів і разом зі своєю партією білих гвельфів був вигнаний з Флоренції. Так почалися поневіряння поета по всій Італії, більше за життя до Флоренції він не повернувся.
7. Данте Аліг'єрі помер по дорозі з Венеції в Равенну у віці 56 років. Коли прах Данте транспортували з Равени в рідну Флоренцію урна була викрадена монахами з сусіднього монастиря, які не бажали розлучатися з поетом.
8. У 2008 році влада Флоренції, через майже 690 років після смерті Данте Аліг'єрі скасувала рішення про вигнання поета з міста. Проте це рішення наткнулось на велику критику і громадськість назвала його комерційним трюком для приваблення туристів.
www.factday.net

Як ми святкуємо День Європи

Щорічно у третю суботу травня в Україні відзначають День Європи.  Для українців  – це особливий день, адже Україну та ЄС єднають спільні цінності, історія та культура. 

День Європи запропоновано святкувати в усіх великих та маленьких містах, проводити святкові концерти, вистави, зустрічі з іноземцями з усіх європейських спільнот, які знаходяться на території України, на яких можна почути про життя у Європі, про історію та культуру інших держав.
Різні святкові заходи до Дня Європи вже четвертий рік поспіль готують і в бібліотеках. Цьогоріч вперше за роки існування свята, у зв’язку з карантином, святкування в Україні відбудуться в онлайн-форматі. Зокрема, для читачів бібліотеки №8 підготовано віртуальну подорож європейськими  містами та пізнавальну виставку, приурочену Дню Європи.

Варто знати:

• Представництво Європейської Комісії в Україні з’явилось у Києві майже одразу після проголошення Незалежності – 1993 року.


• Після виходу у 2020 році Великої Британії, ЄС нараховує 27 країн-учасників.

• У ЄС немає власних збройних сил, однак більшість країн-учасниць входять до НАТО.

• Музика європейського гімну взята з Дев’ятої симфонії, яку Людвіг ван Бетховен написав у 1823 році. У фінальній частині музичного твору Бетховен поклав на музику «Оду до радості», яку написав 1785 року Фрідріх фон Шиллер. У цьому вірші знайшла відгук ідея братання народів, яку поділяв і Бетховен. 
• ЄС є найбільшим торговим партнером України та її найщедрішим донором.

• Найпопулярніше місто Європи – Париж, його відвідують найбільше туристів.

• Безвізовий режим з ЄС дозволив українцям більше подорожувати. За 2019 рік українці загалом понад 15 млн разів перетнули сухопутний кордон, подорожуючи до країн ЄС, а гості з ЄС — понад 3 млн разів приїздили до України.

• Рада Європи це свято відзначає 5 травня, 9-го – Європейський Союз. Перше визнання Дня Європи відбулось у Раді Європи у 1964 році. Пізніше Європейський Союз започаткував свій власний Європейський день на відзначення декларації Шумана 1950 року, саме тому його називають ще  «Днем Шумана».

• 2020 рік проголошений роком Європи в Україні.

Джерела: armyinform.com.ua, ula.org.ua

Все починається з дитини, яка, мов зернятко, проростає в родині

Щорічно 15 травня відзначається Міжнародний день сім’ї (International Day of Families). В родині зароджується життя людини, тут вона формується як особистість. Сім’я - джерело любові та поваги. Будучи основою суспільства, вона залишається берегинею культурних традицій, загальнолюдських цінностей і наступності поколінь.

Головна мета цього святкування – підкреслити важливість сім'ї для суспільства, нагадати, що кожна родина особлива й унікальна, а також звернути увагу на численні проблеми, які виникають у родинах. 

На думку ООН, яким і було засновано це свято, коли зневажаються основні права однієї сім'ї – єдність усієї людської сім'ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою. Щороку до дня сім'ї обирається особлива тема. У 2020 році це "Сім'ї у розвитку: Копенгаген і Пекін +25".

Це ще доволі "молоде" свято, тому точно встановлених традицій його відзначення ще не сформувалось. Багато родин самостійно придумує, як відзначити цю дату: весело провести час вдома, виїхати на природу, прогулятися містом, відвідати зоопарк чи атракціони. Сьогодні є безліч варіантів зробити дозвілля оригінальним та незабутнім.

Ось кілька цікавих і смішних фактів про сім'ї:
• Одружені чоловіки живуть довше, ніж холостяки. Вони також частіше займають вищі посади. Що ж до жінок, то заміжні, за статистикою, заробляють на 4-5% більше, ніж самотні.
• У німецькій мові існує слово Drachenfutter, що буквально перекладається як "корм дракона". Цим терміном німецькі чоловіки називають подарунок своїй дружині, – коробку цукерок або букет квітів – який вони змушені підносити, провинившись у чомусь, наприклад, повертаючись пізно додому п'яними.
• Звичай поцілунку молодят у кінці церемонії одруження прийшов до нас із Стародавнього Риму. Тоді він мав дещо інший сенс – весілля розглядалася як контракт, а поцілунок служив своєрідною печаткою, що скріплює договір.
• Традиція носити обручки на безіменному пальці прийшла до нас від древніх єгиптян, у яких її перейняли греки і римляни. Уже середньовічні автори запропонували пояснення такому звичаю: нібито через безіменний палець проходить vena amoris (вена любові), що йде прямо до серця.
• У середньовічній Європі, особливо в німецьких народів, суперечки нерідко вирішувалися судовим поєдинком – хто в ньому перемагав, того оголошували правим. Особливим різновидом таких дуелей були поєдинки між подружжям, які вирішували таким чином свої сімейні негаразди. Щоб зрівняти шанси, для чоловіків влаштовували обмеження: наприклад, один із законів наказував чоловікові в ході такого поєдинку знаходитися в неглибокій ямі і битися дерев'яною палицею, а дружина, озброєна камінням у бойовій "панчосі", могла переміщатися навколо нього вільно.
• У початковому тексті Камасутри сексуальним практикам відводилася тільки п'ята частина. Усе інше було присвячено сім'ї та любові загалом. 

Джерела: https://www.unian.ua, https://www.5.ua

Віртуальна подорож містами Європи

Складаючи план нової подорожі, ми в першу чергу вносимо у маршрут відомі туристичні міста. Проте, інколи таким чином ми оминаємо не менш цікаві місцинки, які здатні здивувати навіть досвідченого мандрівника неповторними пейзажами, архітектурою або історичним минулим. До вашої уваги пропонує список міст Європи, які обов’язково повинні потрапити у Ваш путівник! Приємної мандрівки!

Брешія, Італія
Історичні квартали міста між Венецією та Міланом якнайкраще підійдуть для неспішних прогулянок, а в околицях Ви зможете помилуватися мальовничими пагорбами і з’їздити на дивовижне озеро Гарда. Це місто також здобуло славу найбагатшого в Італії.

Бергамо, Італія
Місто розташоване на вершині пагорба, воно зачарує Вас особливим колоритом та неповторними пейзажами. Досхочу намилувавшись краєвидами, не забудьте зазирнути у котрийсь із місцевих ресторанчиків, щоб розсмакувати справжню італійську піцу.

Аннесі, Франція
Курортне містечко на березі озера, здається, застигло від помаху палички мага – час тут ніби зупинився. Прогуляйтеся старовинними мостами, відвідайте замок і просто вдихніть на повні груди свіжість.

Бордо, Франція
Величне місто з атмосферою аристократизму і безтурботності. Місто вина або «Маленький Париж».

Гавр, Франція
Лаконічність архітектури, безхмарні краєвиди протоки Ла-Манш, особлива атмосфера Півночі Франції… Насолодіться усім цим, а потім зазирніть у один з місцевих ресторанчиків, щоб випити скляночку сидру і розсмакувати французькі сири.

Альбаррасін, Іспанія
Фото міста з його рожевими будиночками стало б прекрасною ілюстрацією до книги про казкове королівство, розташоване на неприступних скелястих виступах і прогріте іспанським сонцем. Альбаррасін побудований на крутій скелястій місцевості й нагадує гніздо птиці, за таку подібність місто отримало падпільну назву — Орлине гніздо.

Мостар, Боснія і Герцоговина
Мостар — унікальне місце, де зустрічаються західна і східна культури. А міст, перекинутий через річку Неретву, і понині єднає боснійську і хорватську частини міста. Кожен мандрівник, який прибув у Мостар, насамперед йде дивитися Старий міст, а потім вже все інше. Популярність мосту в Мостарі порівнюють із Золотими Воротами в Сан-Франциско.

Блед, Словенія
Невелике містечко, яке розкинулося біля підніжжя Юлійських Альп на березі озера Блейскій, знамените на весь світ місцевим замком і медитативними пейзажами.
Кришталево чисте озеро Блед створено Бохіньскім льодовиком. Озеро замерзає в морозну зиму, утворюючи природний каток. Взимку в Блед можна покататися на лижах, ковзанах і санях. На альпійському озері можна покататися на байдарці, каное або гондолі, а також зайнятися риболовлею.

Брюгге, Бельгія
Місто, відоме як Північна Венеція, давно стало легендарним завдяки кінокартині Мартіна МакДонаха. Брюгге приваблює туристів з усього світу своєю таємничою і романтичною атмосферою.
Для того, щоб подивитися місто, вам буде потрібно два повних дні. Місто збереглося повністю, і якому напрямку ви не підете, всюди буде гарно!

Шкодер, Албанія
Шкодер  — найдавніше місто Албанії, та й одне з найдавніших міст Європи: він  — ровесник Афін і Риму.
Незважаючи на те, що місто вважається другою столицею і економічним серцем регіону, туристів воно залучає мало. Зате в околицях можна прогулятися до руїн фортеці Розафа і відправитися до одного з найкрасивіших озер світу — озера Коман.

Гданськ, Польща
Незважаючи на те, що Гданськ — великий порт і промисловий центр, він також приваблює тисячі туристів. У місті є історична частина, окремі зразки архітектури датуються XIII століттям! Так що незабутня прогулянка тобі гарантована.
Гданськ також величають янтарною столицею Польщі. Тут рівень життя високий, люди привітні, а природа щедро наділила це місце принадами, що приваблюють щороку тисячі туристів.

Джерела:

https://inflotcruises.com/ua/news/view/podorozh-yevropoyu

https://populyarne.com.ua/nerozkrucheni-mista-yevropy/

Читайте з користю. Читайте як Білл Гейтс

Ви притримуєтеся корисних порад для читання, і у Вас накопичився великий запас знань. З'являється логічне запитання: що робити з усім цим матеріалом? 

Запитуйте себе: 
Чи згодні Ви з прочитаним або вважаєте, що автор помиляється? 
Що робить прочитаний текст таким особливим? 
Чому автор піднімає цю проблему? 
Як його аргументи співвідносяться з Вашими особистими переконаннями? 
Чи з'явилися у Вас питання? 
Чи зацікавила Вас книга? 

Чесно відповідаючи на подібні питання, вже в процесі Ви самі зрозумієте, яким способом можете використовувати нові знання собі на користь. Аналізуйте чому книга підштовхує Вас до дії? Чому Ви погоджуєтеся або ні? Відповідь на подібні «чому» допоможе Вам зрозуміти як використати матеріал в житті.
І ще. Коли використовуєте знання в житті, записуйте результати і висновки і ви швидко помітите, як прочитані книги приносять для вас користь щодня.

Депортація кримських татар:причини та наслідки

18 травня вшановують пам'ять жертв геноциду кримськотатарського народу, а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу. Депортація кримськотатарського населення розпочалася 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня.  До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. За 2 дні було виселено 180014 осіб. Загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу (болгар, вірмен, німців, греків та ін.) склала 200 тис. осіб. Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників. Відразу після перемоги над нацизмом, у 1945 – 1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 демобілізованих з лав Радянської армії кримських татар. Навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. У 1946 році Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, історичну пам’ять про кримську державність та кримських татар було знівельовано. Перебуваючи у складі Російської Федерації, Кримська область залишалася в економічному просторі України.  Тож у 1954 році, враховуючи спільність економіки, територіальну близькість, тісні господарські й культурні зв'язки між Кримом та Україною, Верховною Радою СРСР , відповідно до радянського законодавства, було прийнято закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР». Подію приурочили до 300-річчя Переяславської ради. 1989 року Верховна Рада СРСР  прийняла Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав». Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих. З часу проголошення незалежності 1991 року взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. Українська держава визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі суверенної і незалежної України. У березні 2014 року Росія анексувала Крим. Ці її дії визнано незаконними Генеральною Асамблеею ООН. В умовах, коли Україна не може прямо впливати на ситуацію на півострові, до вирішення проблемних питань залучаються міжнародні, громадські та волонтерські організації, які працюють у царині захисту прав людини, аби належним чином  забезпечити безпеку кримських татар на півострові.

"Епічний спокій стилю і багатство мови"

Сьогодні день народження ПАНАСА МИРНОГО (1849–1920) — видатного українського письменника, який започаткував у нашій літературі жанр соціально-психологічного роману й повісті.Твори класика відображують лексику живої розмовної мови, якою вона була на Полтавщині в другій половині ХІХ ст.Народився 13 травня 1849 р. Був надто спокійним, любив самотність, завжди грав сам. Панас (Опанас) Рудченко здобував освіту у Миргородському парафіяльному училищі, потім у повітовому училищі Гадяча. І хоч мріялося про гімназію, університет, мусив Панас на чотирнадцятому році стати канцеляристом. Осоружна служба топтала гідність, честь і совість, єдиний вихід – літературна праця.Як письменник, Панас Мирний був під сильним впливом ідей українського вченого-історика, фольклориста і громадського діяча Михайло Драгоманова, дядька Лесі Українки, який значно вплинув на формування української і російської ліберально-конституційної думки. Його твори раннього періоду показують нариси з життя селянства та інтелігенції.
Виступивши продовжувачем традицій українського етнографічно-побутового натуралізму в дусі Марка Вовчка, Mирний незабаром визначився як реаліст з ухилом в психологізм. У своєму творчому розвитку він поступово еволюціонував до соціальної повісті та роману. Зрілий Мирний вже ніколи не опускається до чистого етнографізму; на першому плані у нього душевні переживання людини. В одному з найвдаліших в художньому відношенні оповідань Мирного, «Морозенко», де мати розповідає сину казку про снігових королів - коли хлопчик, заблукавши взимку в дорозі, замерзає, перед згасаючою його свідомістю проходять чарівні фантастичні образи.

Вже у творі «Лихі люди» Мирний проявляє симпатії до політичних поглядів раннього Драгоманова, який представляв собою суміш анархізму і народницького соціалізму з лібералізмом. Виступаючи проти капіталізму, що розвивається, ідеологом якого в українській літературі був у той час Нечуй- Левицький, Панас Мирний протиставляє цьому «духу підприємливості» (капіталізму) дух «вільної громади». Негативне ставлення до міста позначилося і в його великому романі «Повія» (1883). Тема проституції як соціального зла капіталістичного суспільства розробляється письменником і в низці більш дрібних творів, але в цьому романі отримує поглиблене синтетичне вираження. «Повія», як і «Нана» у Золя - уособлення нового капіталістичного суспільства, якому народники протиставляли патріархальне життя села. Соціальний антагонізм між капіталістичним містом і селом розгорнуті в романі Мирного чітко і конкретно. Героїня роману Христя Притиківна змушена залишити село і відправитися в місто шукати роботу. Не знайшовши її, вона стає повією. Капіталістичне місто в уявленні письменника повністю розкладається і в свою чергу розкладає село. Поетичний, проникливий і майстерний опис української природи в романі (в описі природи Панас Мирний - великий майстер і віртуоз) контрастує з навмисно холодними і суворими міськими сценами.

Свого розквіту письменник досяг у романі «Хіба ревуть волі, як ясла повні» (1880), написаному спільно з братом Іваном Рудченком (псевдонім Білик) на тему про капіталізацію і класове розшарування села. Головний герой роману, Чіпка, зображений складним і суперечливим.  Псля низки марних спроб поліпшити становище своєї родини і селянської бідноти він стає розбійником. Літературні критики вбачають головну силу Панаса Мирного як літератора в пластичному зображенні глибоких соціальних процесів, які заломлюються в душах людей згідно з їхнім положенням на тому чи іншому щаблі суспільної драбини. «Реалізм Мирного, - писали дослідники, - тепер здається дещо старомодним, але досі епічним спокоєм стилю, багатством мови і пластичністю малюнка, правдивим зображенням побуту українського села, яке здатне протидіяти непродуманому захопленню новизни заради новизни».

225 років від дня народження Павела-Йозефа Шафарика

Шафарик  Павел-Йозеф (13 травня, 1795 — 26 червня 1861) — словацький та чеський поет, історик, мовознавець, етнограф, діяч чеського і словацького національного відродження.

Основні наукові праці: "Історія слов’янської мови та літератури за всіма наріччями" (1826), "Про походження слов’ян" (1828), "Слов’янські старожитності" (1836—37), "Слов’янська етнографія" (1842), в яких досліджував етногенез слов’янських народів, їхні мови, фольклор та історію. Один із перших європейських вчених, котрий науково об’єктивно визначив територію та етнічні межі українського народу й обґрунтував самостійність української мови, зробив систематичний огляд української літератури.

Шафарик підтримував широкі зв’язки з ученими і діячами культури слов’янських та інших країн, у тому числі з українцями О.Бодянським, І.Вагилевичем, Я.Головацьким, М.Максимовичем, І.Срезневським. Публікував праці українських учених у своєму журналі.

·         Тарас Шевченко присвятив Шафарикові поему «Єретик». У віршованій присвяті є зокрема такі слова

Слава тобі, любомудре,
Чеху-слов'янине!
Що не дав ти потонути
В німецькій пучині
Нашій правді.

 Початкову освіту Шафарик отримав від батька. Після закінчення гуманітарної школи у містечку Добшина Шафарик восени 1810 року їде вчитися до євангелістського ліцею у Кежмарку. Там на нього чекав п'ятирічний курс навчання, який Шафарикові вдалося закінчити за чотири роки. 

В 1814 році вийшла друком його перша збірка віршів — «Татранська муза зі слов'янською лірою». В цей же час Шафарик закінчує ліцей.

Для продовження освіти Шафарик відправився до Єнського університету в Німеччині, оскільки батько хотів бачити його священиком. Тут він перекладав на чеську мову «Хмари» Арістофана та «Марію Стюарт» Шіллера, почав роботу над історією слов'янських літератур. Також написав близько сімдесяти віршів, які зробили його відомим у Чехії та Словаччині.

·         На честь Павла Йозефа Шафарика названо астероїд 8336 Шафарик

Шафарик залишив університет, не закінчивши курсу, у травні 1817 року. Причини передчасного припинення навчання називають різні.

Далі Шафарик влаштувався вихователем в родині Гашпара Кубіні у Братиславі. Під час цієї роботи Шафарик у співавторстві з Франтішеком Палацьким видав працю «Початки чеської поезії, особливо просодії», що справила великий вплив на оновлення духу чеської поезії, підвищивши вимоги до літературної критики.

У 1819  він здобув роботу учителя у Новому Саді, до рідного краю він уже не повернувся.

·         Іменем Шафарика названо площу в Братиславі, вулиці в багатьох словацьких містах, а також у Новому Саді та Белграді, та українському місті Львові та університет у Кошицях.

17 червня 1822 року Шафарик одружився з 19-річною інтелігентною дівчиною – Юлією Амброзієвою, що походила з родини словацького селянина.

Попри напружену педагогічну працю Шафарик у Новому Саді провадить велику наукову роботу. Але згодом через позицію Австро-Угорщини щодо євангелістськоїосвіти, йому довелося шукати іншу роботу.

Прибувши до Праги 4 травня 1833 року, Шафарик спрямував свої зусилля на матеріальне забезпечення родини і продовження наукової праці. В той час йому дуже допомогли чеські патріоти. Вони забезпечили його житлом, що в той час було найпотрібніше, бо в родині народилися хлопчики-близнюки Ярослав та Богуслав (другий з них помер у віці чотирьох років). Крім них у Шафариків у Празі народилися ще четверо дітей.

Під час життя у Празі Шафарик щороку отримував від своїх чеських друзів допомогу у розмірі 380 золотих з умовою що він усі свої роботи писатиме лише чеською мовою.

·         Ім'я Павла Йозефа Шафарика було розміщене під вікнами Національного музею в Празі у списку 72 найвизначніших імен чеської історії.

Протягом останніх п'яти років життя хворів і страждав від різних фобій, хоча на той час він уже позбувся матеріальних труднощів. Депресія призвела до того, що 23 травня 1860 року він скочив до Влтави. Проте його вдалося врятувати. Ця подія дуже схвилювала чеське суспільство.

Помер 26 липня 1861 року, похований на місцевому празькому кладовищі.

Гауґен Турмуд і його сумні казки для дітей

На околиці Осло є гарна й затишна вілла. У ній багато книжок і квітів, особливо книжок. Коли до тієї оселі потрапляють журналісти, їм спершу здається, що саме книги — справжні мешканці будинку, а його реальний господар просто гостює у книг. Що ж так вабить журналістів у дивовижну віллу на околиці Осло? Там разом із псом Сіднеєм живе один із найвідоміших сучасних норвезьких письменників — Турмуд Гауґен, якому сьогодні виповнюється 75 років.

Він — людина-загадка, людина-парадокс. Вродливий, завжди усміхнений, гречний, каже, що любить гостей і веселі вечірки. Його девізи: «Співай навіть під час дощу», а також «Життя таке коротке, в ньому не вистачає свят, то ж людина конче мусить щось із цим зробити». При цьому він живе насамоті з книжками та квітами й пише сумні казки про самотність — про дитячі самогубства, кризу взаємин і трагедію нерозуміння у зовні щасливих родинах, приниження й непотрібність маленької людини у світі дорослих. Зважаючи на авангардну стилістику й інші мовні експерименти (не кажучи вже про вибір тем), літературні критики вже понад три десятки років (протягом яких з’явилися 24 книги Гауґена) не можуть збагнути, чому більшу частину шанувальників творчості Гауґена складають діти. 



Про вже відомого Гауґена говоритимуть: «Діамантовий перекладач найвідоміших книжок». Поміж багатьох здобутків перекладацького доробку Турмуда Гауґена — «Хроніки Нарнії» К.  С. Люїса: — цей переклад вважається одним із найліпших у світі.)
Підкоривши столицю, Турмуд Гауґен нарешті зважився відвідати малу батьківщину. Цей візит став предтечею для геніальної книжки — «Південна мрія» (1977). Це лірична історія вмирання села, показана через переживання маленького хлопчика, що живе й росте в тому селі. Щоб наголосити на трагедії зникнення цілого пласту безцінної культурної спадщини, яка супроводжує подібне відмирання давніх сіл, письменник вдався до мовного експерименту — твір написано місцевою говіркою.

Т. Гауґен — перший дитячий письменник, який дістав Скандинавську літературну премію (1984). Є в його скарбничці й Золота медаль ім. Г.-Х. Андерсена (1990), і Європейська премія за книгу для дітей (1986), і двічі Скандинавська премія шкільних бібліотек (1986, 1997)
Успіх Гауґена — несподіванка для нього самого. Коли письменникові зателефонувала голова журі, щоб повідомити про присудження Премії імені Г.-Х. Андерсена, він ледь не зомлів від шоку, потім бідолаха три дні не міг спати і захворів.
Про те, в чому секрет успіху його сумних книжок у дітей   Гауґен  відповідає «Без суму немає радощів. Сум — передумова радощів. Народна музика часто сумна, одначе під неї танцюють»...
Джерело: vsiknygy.net.ua

"Батько " Пітера Пена

Джеймс Метью Баррі, автор «Пітера Пена», народився 9 травня 1860 р. у невеличкому містечку в Шотландії (Велика Британія) у родині простого ткача. Хоч їхня родина й жила незаможно, проте батькові вдалося вивчити дітей. Джеймс закінчив Единбурзький університет і став журналістом. Баррі одружився з молодою акторкою, котра зіграла в одній з його п’єс. Шлюб виявився невдалим і був розірваний у 1909 році. Дітей у подружжя Баррі не було.

1885 р. він переїхав до Лондона, де й прожив до кінця життя. Все своє життя Баррі захоплювався мандрівниками і дослідниками, людьми активного і відважного життя. Його друзями стали такі відомі письменники, як Джон Голсуорсі, Герберт Веллс, Артур Конан Дойл. До початку ХХ ст. Баррі стає помітною фігурою в літературному житті Англії. Цьому сприяли його особисті якості: він був людиною високої порядності і доброти.

Історія Пітера Пена почалася з того, що Джеймс Баррі, переїхавши до Лондона, потоваришував із сусідами — молодим подружжям Артуром і Сильвією Девіс, які мали п’ятеро дітей. Та ось трапилося лихо: спершу Артур Девіс, а потім і Сильвія померли. І Джеймс Баррі став опікуном п’ятьох їхніх синів, узявши на себе їх виховання та освіту. Отож в іграх із п’ятьма бешкетниками, у казочках на ніч, у цікавих та захопливих розповідях і народилася Небувандія (Небувалія) — країна вічного дитинства — та Пітер Пен, загублений хлопчик, який не хотів дорослішати й так і залишився малим хлопчиськом.

Спершу (1904 р.) з’явилася дитяча п’єса «Пітер Пен». Вона стала настільки популярною, що відтоді спектаклі про Пітера Пена ставлять щороку на Різдво не тільки в Британії, а й далеко за її межами.1911 р. побачила світ повість «Пітер Пен і Венді», яка принесла письменникові славу. Вона перекладена багатьма мовами світу, її залюбки читають і діти, і дорослі. Пітер Пен став неначе реальною особою: про нього вже пишуть книги інші письменники, знімають фільми, створюють мультики, йому ставлять пам’ятники.

Якщо ж ви хочете глибше пізнати творчість Джеймса Метью Баррі, наступна інформація для вас. Упродовж 15 років (1885–1900) Баррі займався літературною діяльністю. У цей час написані такі твори: невдала мелодрама «Краще померти» («Better Dead» (1888)), любовно-психологічні романи «Маленький священик» («The Little Minister» (1891)), «Сентиментальний Томмі» («Sentimental Tommy: The Story of his Boyhood» (1896) і його продовження «Томмі і Грізел» («Tommy and Grizel» (1900)), біографічна книга про матір «Маргарет Огілві» («Margaret Ogilvy» (1896)), кумедна книга про шкоду і задоволення від паління «Аркадія, моя любов».

У дилогії про «сентиментального» Томмі Дж. Баррі створює багато в чому автобіографічний образ письменника і журналіста, який, незважаючи на всі зусилля, не зумів взяти на себе тягар дорослого життя. Тут також згадується малюк, який відбився від батьків і дуже радий тому, що загубився, і боїться, що його все-таки знайдуть і змусять вирости; його можна назвати прототипом майбутнього «Пітера Пена». Однак, порушуючи у цих романах серйозні питання, Баррі не міг дати відповіді, як їх вирішити – і переводив оповідь в ідеалізоване романтичне річище, далеке від реальності. На тлі успіху романів Баррі в той самий час у США піратським чином публікуються декілька збірок його малої прози: «A Holiday in Bed and Other Sketches», «A Tillylos Scandal», «Two of Them».

П'єси Баррі, що мали шалений успіх у публіки, є, мабуть, найвищим досягненням його творчості для дорослих. Веселі комедії, написані з прекрасним знанням законів сцени, привертають увагу блискучими діалогами, стрункістю композиції та дотепністю. Першим сценічним успіхом Баррі стала постановка драматургічної версії його «Маленького священика» (1897). Однак лише «Кволіті-стріт» (1901), блискуча комедія про життя Англії початку ХІХ ст., ввела його в коло видатних драматургів того часу. Успіх закріпили такі п'єси: «Чудовий Крайтон» (1902), той же «Пітер Пен» (1904), «Що знає кожна жінка» (1908), «Виглядає як дванадцятифунтова купюра» (1910), «Поцілувати Попелюшку» (1916), «Дорогий Брут» (1917), «Поважна дама демонструє свої медалі» (1917), «Мері Роуз» («Mary Rose» (1920)). Снобізм та претензії людей вищого світу і політиканів піддаються висміюванню у найкращих із цих комедій – «Кволіті-стріт», «Чудовий Крайтон», «Що знає кожна жінка». У п'єсах Баррі реальність часто поєднана з вигадками, а гумор і комічні ситуації овіяні світлою печаллю.

Баррі був також автором великої кількості одноактних п'єс. Деякі з них були написані з нагоди і ставились лише один раз. До таких, зокрема, належить п’єса з умовного циклу творів про Пітера Пена – «Коли Венді виросла: Запізніле пояснення». Інші, навпаки, були доволі популярні. Багато його п’єс були згодом екранізовані.

За свою літературну та громадську діяльність Дж. М. Баррі удостоївся великої пошани: 1913 р. отримав титул баронета, 1922 р. нагороджений орденом «За заслуги», 1919 р. став лорд-ректором Сент-Ендрюського університету, а 1930 р. — почесним президентом Единбурзького університету. Помер письменник 19 червня 1937 року.

5 нетипових книг про материнство

Кожному поколінню є що сказати  про матір, тому що це - один із найдавніших архетипів світової культури й найбільш поширених мистецьких образів. Література другої половини ХХ – початку ХХІ століття чи не вперше заговорила про підводні камені й приховані загрози материнства (причому як у бік дитини, так і матері). Мати – це далеко не завжди  елегійна Мадонна чи героїня народних пісень. До вашої уваги – 5 нетипових книжок про матусь і доньок. Найкращі подруги , найміцніші стосунки чи гіркота суперечок протягом життя?  Різні родини, різні історії, але єдине – зв'язок на усе життя. Добірка сюжетів останніх десятиліть із різних країн світу – ще один доказ того, що материнство має безліч обличь, проявів і образів.

Фредерік Бакман «Моя бабуся просить їй вибачити»

Ельзі – сім, і вона не така, як інші. Її Бабуні – сімдесят сім, і вона неймовірно шалена – якщо вважати шаленством, приміром, стояння-на-балконі-й-обстрілювання-перехожих-із-рушниці-для-пейнтболу. А ще бабуся для Ельзи найкращий – і єдиний – друг. Щоночі Ельза ховається від світу в бабусиних історіях про Країну-Спросоння та Королівство Міамас, де ніхто не мусить бути «нормальним». Та коли Бабуня помирає й залишається жити лише в листах, написаних до тих, перед ким вона відчувала провину, – ось тоді й починається найбільша Ельзина пригода... «Моя бабуся просить їй вибачити» – книжка про життя: сумне й смішне, болюче й захопливе водночас, а також про одне з найважливіших прав людини – право бути інакшим. З точки зору материнсько-дочірніх стосунків роман «Моя бабуся просить їй вибачити» цікавий тим, що ролі матері й доньки перебирає на себе по черзі кожна з персонажок.

Мартина Бунда  «Байдужість»

Коли постає питання, за що триматися, коли твій світ зруйновано війною чи життєвими негараздами, коли втрачаєш орієнтири й коли здається, що поруч нема нікого сильного – куди хочеться піти, де заховатися? Персонажки роману Мартини Бунди «Байдужість», сестри Ільда, Ґерта й Труда, протягом усього сюжету роману й перебігу власних доль твердо відповідають: у Дівочу Гору, до самотньої хатини, де на них завжди чекає мати Розеля. «Байдужість» – це чергова історія про цілих три покоління жінок (бабуся, мати, доньки), зраджених чоловіками чи розчарованих у них і виховані в жіночому колі. Саме це й рятує матір із доньками і в час війни, і ще складнішого повоєння – усвідомлення, що покластися ні на кого, крім самих себе. Тож і гуртуються навколо того єдиного, в чому певні з народження: матері та сестер, які будуть поруч, хай там що.

Ельфріде Єлінек «Піаністка»

Ельфріда Єлінек – відома австрійська романістка, драматург, поет і літературний критик, лауреат Нобелівської премії у галузі літератури 2004 року. Одна із найпровокаційніших письменниць ХХ століття.

Головна героїня роману Еріка Когут, викладачка гри на фортепіано в консерваторії, живе разом з матір'ю, яка свого часу виховувала доньку як музичного вундеркінда, і все ще плекає надії зробити з Еріки зірку. Любов матері до доньки зображена як вимоглива тиранія, що час від часу межує із садизмом. Стосунки матері та доньки коливаються між сльозливими обіймами та запеклими сварками. Особистість Еріки настільки спотворена та пригнічена постійним тиском матері, що Еріка нездатна ні на дружбу, ні на любов, ні навіть на стосунки з чоловіками.  А відносини Еріки з молодим та вродливим студентом, які розпочинаються як цілком прийнятне залицяння до неї парубка, перетворюються на взаємне знущання.

Селесте Інґ « Несказане»

Лідія — центр всесвіту сім’ї Лі. Довкола неї обертаються усі мрії, сподівання, слова і вчинки. Мати наперед визначила її долю  - свою блакитнооку дівчинку вона бачить лікаркою, дорослою, упевненою в собі жінкою. Купує їй книжки, допомагає робити домашні завдання, береже, мов коштовний скарб, і навіть не пускає з дому. Батько мовчки потурає дружині. Інші двоє дітей ростуть у тіні виплеканого батьками «сонечка». Та одного дня їхня зірка зникає назавжди. Чорна діра, що утворилася у душах батьків, затягує всіх, хто лишився... Чи наважаться рідні, опинившись на краю прірви, нарешті сказати те, про що мовчали? Несказане» - це книга про те, як важливо усвідомлювати, що твої діти – це особистості, яким не можна нав’язувати свої мрії і прагнення, якими не можна нехтувати. Це неймовірно болюча книга, яку, однак, варто читати, адже вчитись завжди краще на чужих помилках.

Сильвія Плат «Під скляним ковпаком»

1950-ті. Юна американка Естер Ґрінвуд завдяки перемозі в конкурсі журналу мод потрапляє на стажування до нью-йоркського видання. Перед  мешканкою околиці Бостона відкриваються яскраві панорами Нью-Йорка – цікава робота, вечірки, нові знайомства. Здавалося б, що може бути ліпше, та дівчина поступово заглиблюється в депресію. Мати, як і більшість оточення Естер, не визнає, що депресія є хворобою. Їй просто досадно, що донька, в яку вона стільки вклала, вийшла з ладу і не може виконувати покладених на неї функцій.  Попереду у героїні  -  спроби самогубства, тяжке лікування та неоднозначний фінал.  Книга не просто розповідає історію - це автобіографічний роман, де авторка описує  свої думки,переживання.

Книги  запитуйте на абонементі.

Як доповнення радимо також статті з журналу-тренінгу  "Колесо життя".    Через наших предків ми з'єднані з вічним і неперервним потоком буття, і наше завдання передати його далі. Ми маємо продовжити творити саме  Життя -через нас самих, через наших дітей, через те, що ми робимо. ? Світ був до нас i буде після нас. Проте ми прийшли сюди невипадково і не зникнемо без сліду. пригадати? Відновлюємо коріння. Гармонізуємо зв'язок поколінь. Передаємо свої здобутки в майбутне.  Про це у №5 за 2019 рік,  темою якого є «Ритми  поколінь»