понеділок, 28 вересня 2020 р.

Серце налите правдою й любов’ю: 175 років Івану Карпенку-Карому



Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка Бобринецького повіту на Херсонщині. Після початкової освіти в дяка Іван вступає до Бобринецької повітової школи, яку успішно закінчує 1859 р., одержавши на згадку книгу «Собрание литературных статей Н. И. Пирогова» з дарчим написом: «Дана от Бобринецкого уездного училища ученику 3-го класса Ивану Тобилевичу за успехи в науке...»

На цьому його освіта закінчилася, хоч і мріяв Іван поступити до університету, але матеріальні обставини не дозволяли. Тож 14-річний юнак був змушений стати на службу.

Згодом майбутній корифей українського театру познайомився з колишніми акторами трупи Жураховського — Голубовським та Кропивницьким. Саме ці два актори стали ініціаторами створення аматорського театрального гуртка, до якого увійшли молоді чиновники Бобринця, в тому числі й Тобілевич. На невеликій убогій сцені вони ставили свої перші вистави: «Ревізор», «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці», «Москаль Чарівник» та ін.


Саме в цей час вони ставлять п’єсу Марка Кропивницького «Семен Мельниченко» («Дай серцю волю — заведе в неволю»). Трупі було непросто, позаяк бракувало акторів. Іванові доводилося тоді виконувати роль не лише парубків, а й ролі молодиць та дівчат.

Крім Івана Карповича, згодом у постановках почали брати участь і його молодші брати Микола та Опанас, а також сестра Марія.

З часом театр переїздить до Єлисаветграда, де незабаром здобуває популярність. Репертуар був переважно один і той же, але з’явилися й новинки: «Гаркуша» Стороженка, і «Назар Стодоля» Шевченка. В родинному альбомі Тобілевичів збереглися дві світлини з тих часів: Іван Карпович у ролі Назара Стодолі та його перша дружина Надія Карлівна Тарковська — в ролі Галі. Він настільки був захоплений цією п’єсою, що навіть своїх дітей назвав іменами Назар та Галя.

Про велику любов глядачів до актора свідчить той факт, що на сторінках видання «Елисаветградский вестник» для заохочення глядачів не раз сповіщали, що в постановці бере участь «любимец публики И. К. Тобилевич».

В1883 р. Івана Карповича звільняють від служби на підставі симпатій до народницького руху та участі в поширенні «крамольних» думок серед народу.

Якраз на той час у місті сформувалася трупа М. Старицького, в якій уже працювали молодші брати, тому Іван без вагань вступає до трупи, де його радо прийняли. Здавалось би, починалося нове життя, але під час гастролей у Ростові прибуло розпорядження, в якому поліція вимагала, щоб Карпенко-Карий негайно залишив Ростов і обрав місцем проживання якусь провінцію, оскільки йому було заборонено жити в Малоросії й у великих центральних містах імперії.


Перший рік перебування під «гласним наглядом» у Новочеркаську для Тобілевича виявився особливо важким. Щоб мати засоби до існування, був змушений працювати робітником у кузні і згодом спромігся відкрити невелику майстерню, де виготовляв палітури для книжок.

Однак сцена манила до себе. В одному з листів до Садовського він писав: «Надіюсь незабаром прибути в товариство, щоб служити одностайно ділу рідного театру». І все ж дочекався: 1889 р. з Карпенка-Карого таки зняли нагляд поліції, тож тепер на нього чекала справа всього життя — театр.

Повернувшись на таку омріяну сцену, драматург до самої смерті не покидатиме її. Спочатку Іван Карпович став учасником трупи Садовського, проте разом з Панасом Саксаганським очолив окреме театральне товариство, яке складалося здебільшого із молоді.

Михайло Старицький так оцінював майстерність братів: «На мою думку, найталановитішим із братів Тобілевичів треба визнати Миколу Садовського, хоч і зазвичай грає рівно. Найдосконалішим з технічного боку — Саксаганського, а найглибшим і, так би мовити, найґрунтовнішим — Івана Карповича Карпенка-Карого».

Три роки, проведені в Новочеркаську, минули не марно. Тут були написані відомі п’єси. Ще в Єлисаветграді він написав п’єсу «Чабан», імовірно, того ж року з’явилася перша редакція «Підпанків», але в Новочеркаську були створені також його найвідоміші твори: «Хто винен» («Безталанна»), «Бондарівна», «Розумний та дурень», «Наймичка» і «Мартин Боруля». Загалом у доробку драматурга 18 п'єс.

 Вікторія Вітряк

Немає коментарів:

Дописати коментар