За два дні у вересні 1941 року на околиці Києва розстріляли понад 30 тисяч євреїв. Це була одна з найбільших масових акцій знищення мирного населення під час Другої світової війни.
За два дні, 29 і 30 вересня 1941 року, на околиці Києва
розстріляли 33 771 людину. Серед них були євреї, сінті та рома, радянські
військовополонені, комуністи-підпільники. Але євреїв було найбільше: понад 30
тисяч людей. Розстріли в урочищі Бабин Яр стали однією з найбільших масових
акцій знищення людей під час Другої світової війни.
До війни в Києві проживали близько 50 тисяч євреїв. З
початком військових дій на території СРСР багато втекли на схід, вглиб країни,
інші - пішли на фронт, а більшу частину тих, хто залишився в місті,
розстріляли. Полювання на євреїв почалося відразу, як тільки німці взяли Київ:
євреїв виловлювали на вулицях, у дворах і били. А наприкінці вересня по всьому
місту були розклеєні оголошення, в яких йшлося про те, що всім євреям належить
29 вересня зібратися на розі вулиць Мельникова та Дегтярівської, взяти з собою
документи, цінні речі, теплий одяг. За непокору погрожували негайним
розстрілом.
Бабин Яр був обраний німецьким командуванням через наявність
там ровів і ярів. Це полегшувало завдання катам: їм не довелося рити глибокі
могили для тисяч трупів. Крім того, місце було досить віддалене від центру
міста: там легко було сховатися від допитливих, та й пострілів було не чутно.
Це був не просто розстріл. Це був конвеєр. Людей, які кричали від жаху, вбивали пострілами в потилицю упродовж декількох годин поспіль. Тільки за перший день було розстріляно понад 20 тисяч людей. Одна група німців відповідала безпосередньо за розстріл, інша - складала трупи, третя - сортувала цінні речі, четверта - стерегла тих, хто чекав своєї "черги" ...
Назустріч бігли якісь люди: "Швидше! Швидше! Ешелони чекають!" Потім повз натовп проїхали вантажівки. Вантажівки були наповнені якимись речами. На речах сиділи німці, грали на губних гармошках, весело реготали. "Це нас дещо заспокоїло: хіба можна так реготати, коли там вбивають людей?"
"Ми почали рухатися із колоною у напрямку кабельного заводу. По мірі того, як наближалося місце призначення, люди ставали усе більш тривожними, квиління ставали чимдалі більш моторошними. У деяких випадках заплакані матері, у останній раз цілуючи своїх маленьких дітей, передавали їх з рук у руки якихось добросердих людей".
"У нас загинуло не так багато людей, – згадував водій
зондеркоманди 4а Віктор Трілл. – Я знаю тільки двох вояків шупо [Schupo /
Schutzpolizei – охоронна поліція], які уві сні були застрелені одним колегою,
так як у нього через розстріли здали нерви…
Обидва застрелених товариші були поховані належним чином з
військовими почестями, в той час як товариш, що зійшов з розуму, застрелився,
був десь заритий в безіменній могилі. Тоді у нас у всіх нерви були не в порядку
– в одних в більшій мірі, в інших у меншій. Я після розстрілів не міг їсти три
дні, настільки у мене були пошарпані нерви".
"Це був конвеєр, що не розрізняв чоловіків, жінок і
дітей. Дітей залишали з матерями і розстрілювали разом з ними.
Я спостерігав за всім цим недовго. Підійшовши до ями, я
настільки злякався того, що побачив, що не міг довго туди дивитися. В ямі я
побачив вже 3 ряди трупів, покладених на протяжності приблизно 60 метрів.
Скільки пластів лежало один на іншому, я розгледіти не міг".
"З обох боків чорніли протитанкові "їжаки".
Від них тягся колючий дріт. За заставою стояли впритул один до одного з
автоматами німці – тримали розгорнуті мішки. "Персональаусвайс! Шатц!
Захен!" (Документи! Коштовні речі!)" Усім стало зрозуміло: це не
евакуація!" – згадувала Баташова це місце.
"Я бачила, як німці забирали дітей у матерів і живими
кидали їх у яр, бачила побитих і убитих жінок, старих, дітей. На моїх очах
молоді люди ставали сивими".
Діна Пронічева врятувалася не одна. У ярі вона зустріла
хлопчика на ім'я Мотя, десь чотирнадцяті років. Його під час розстрілу накрив
своїм тілом батько.
Але на світанку Мотю, який не втримався, щоб швидше втекти з цього жахливого
місця, побачили і застрелили німці.
"До вечора я просиділа у ямі-смітнику, а коли стемніло – потрапила
у сарай в якомусь обійсті. Вранці мене знайшла там хазяйка цього обійстя".
Діна сказала, що йшла з місця оборонних робіт. Але скривавлений одяг не
давав підстав для сумнівів, звідки вона прийшла насправді.
Через якийсь час син хазяйки обійстя прийшов з німецьким офіцером.
"Я у ньому упізнала того гітлерівця, який у перший вечір приходив з
перекладачем і наказав нас розстріляти".
Пронічеву провели спочатку у будинок, де вже зібрали групу таких утікачів –
15-20 осіб. Потім їх перевозили в інше місце. "По дорозі я вистрибнула
з машини, за мною вистрибнула іще одна дівчина…"
Пам'ятаймо ці звірства і недопустімо їх знову...
Джерела:
www.dw.com
www.istpravda.com.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар