пʼятниця, 24 липня 2020 р.

До 140-річчя з дня народження Володимира Винниченка – українського політичного та громадського діяча, прозаїка, драматурга та художника (продовження)


Говорячи про постать В. Винниченка, не можна оминути увагою його політичну діяльність. Саме зі вступом до університету народжується Винниченко-революціонер, саме в цей час створюється РУП, а в тому ж таки 1900 році харківський адвокат М. Міхновський написав програмний документ, який видав окремою брошурою «Самостійна Україна», що стала програмою дій для цілого покоління. Володимир Кирилович не став винятком.

Влітку 1902р. Винниченко їде на Полтавщину, де розгортає агітаційну роботу серед робітників та селян: агітує єднатися в боротьбі за кращу долю. А на осінь того ж таки року Винниченко вступає на службу у війську, де продовжує популяризувати ідеали.
Постійні відлучення з казарми в умовах тотального шпіонажу дали свої плоди. Над Винниченком нависла загроза арешту, він змушений утікати за кордон. Друзі допомогли йому добратися до Львова, де він ще завзятіше займається ідеєю українства: друкується в газетах із соціалістичними статтями, видає книжки, які потім доправляє на Наддніпрянщину. Але під час чергової спроби власноруч доправити заборонену літературу Винниченка затримали і доправили до Київської тюрми, де він просидів півтора року в одиночній камері. Пізніше автор згадуватиме: «Царський уряд це знав, його жандармерія ганялася за мною по всій Україні, і я мусив майже щотижня міняти фальшиві паспорти й місце проживання, навіть час від часу переїздити з України до Росії».
Крім Росії, Винниченко перебував у Франції, Італії, Австрії, Швейцарії, але ніде довго не затримувався. Приїздив Винниченко і в Україну з фальшивими паспортами. 
Так могло тривати вічно, однак революція в Росії дала можливість вчорашньому вигнанцю не тільки повернутися на Батьківщину, а ще й стати одним із лідерів українського руху.
«Велика хвиля настала!» – таким гаслом зустрів Михайло Грушевський визволення України з-під віковічних кайданів неволі. Це хвиля накрила і Винниченка. Після проголошення першого Універсалу Центральної Ради, автором якого був Володимир Кирилович, він стає на чолі Генерального Секретаріату. 
Його з головою накривають реалії. Від банальних дрібниць як купівля столів і стільців для Секретаріату до прийомів представників Тимчасового уряду, зустріч з іноземними журналістами, переговори з робітничими і солдатськими депутаціями; вислуховування скарг, безкінечні урядові засідання.
Після повалення Центральної Ради у Володимира Кириловича була ще одна спроба послужити Україні в складі Директорії, але і вона зазнала невдачі
Прізвище Винниченка ви не знайдете  серед письменників розстріляного відродження. Його не катували в сталінських таборах, не доводили до самогубства. Він помер своєю смертю на чужій землі – забутий і самотній.
Вікторія Вітряк

Немає коментарів:

Дописати коментар