понеділок, 27 квітня 2020 р.

Схиляємо голови перед українським генієм. Микола Зеров

26 квітня відзначаємо 130 років від Дня народження Зеро́ва Мико́ли Костянти́новича  — українського поета, літературознавця, літературного критика, полеміста, лідера «неокласиків», майстра сонетної форми та перекладача античної поезії.
Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зінькові.
"Батько вчитель, потім — завідуючий городською школою, нарешті — 1905 року — інспектор народних шкіл, мати — з дрібного землевласницького роду Яреськів — з-під Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство", - пише Зеров в автобіографії. 
Вчився Микола у Зіньківській школі, далі — в Охтирській та Першій Київській гімназіях (1903-—1908). Відтак — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.
1912 року з'явилися друком перші статті та рецензії Миколи в журналі "Світло", газеті "Рада".
З 1914 року за наказом попечителя Київського навчального округу Зерова призначено викладачем історії до Златопільської чоловічої, а з жовтня 1916 року -— ще й жіночої гімназії.
Молодші брати також виросли неабиякими особистостями. Дмитро став (вірніше, йому це дозволили) видатним ботаніком, академіком АН УРСР, який до кінця свого життя боявся навіть згадувати про братів. Молодший брат Михайло — став поетом і перекладачем, відомим під літературним псевдонімом Михайло Орест.
З початком революційних подій 1917 року Зеров учителює в Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину. 
1924 року було надруковано "Камену" - першу збірку віршів Зерова, до якої, втім, було включено й перекладний розділ з античних поетів.
Автор скромно виправдовував це перед сучасниками потребою "розробляти мову і стиль, удосконалювати техніку й синтаксичну гнучкість української поезії, називаючи їх „сухарями“ на розкішному бенкеті поетичної фантазії".
Перший випуск історико-літературного нарису "Нове українське письменство" і монографія "Леся Українка" тако були видані 1924 року. 
Від 1926 року Зеров виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Того ж року офіційна влада звинуватила "неокласиків" в антипролетарських настроях.
Червневий пленум ЦК КП(б)У 1927 року дав прямі директивні вказівки щодо політичної оцінки "неокласиків"; фактично ця постанова означала заборону літературної та критичної діяльності Зерова. Для нього лишалася тільки один напрямок —- історико-літературні студії.
Він пише передмови до творів українських письменників-класиків, які видавалися у видавництвах "Книгоспілка" та "Сяйво". З цих статей склалася книжка "Од Куліша до Винниченка" (1929 р.). Але й на цих позиціях пощастило затриматись недовго.
Початок 1930 року став переломним. "Книгоспілку" було реорганізовано, "Сяйво" закрито. Куліша і Винниченка проголосили фашистськими письменниками, заарештовано Максима Рильського. Зеров жив під постійною загрозою арешту.
Самогубство Хвильового в травні 1933 року стало ще однією драмою для Зерова.
Всі останні роки Зеров мовчав. Влада заборонила займатися творчою діяльністю, а з 1933-го— стає небезпечним навіть мовчання. 
Наприкінці 1934 року Зерова остаточно звільняють з університету. Він втратив останнє матеріальне опертя й змушений шукати будь-яку працю. Переживши ще одну трагедію —- смерть десятилітнього сина - Зеров переїжджає до Москви. 
Проте в ніч із 27 на 28 квітня 1935 року його заарештували під Москвою на станції Пушкіне. 20 травня відправили до Києва для слідства. Тут вченого, поета і перекладача фантазери з НКВД звинуватили у керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією.
Під час обшуку в нього вилучили книжки "Політика" з дарчим написом розстріляного у "справі 28" "терориста" Григорія Косинки та роман "фашиста" Пантелеймона Куліша "Чорна Рада". Це і були докази тероризму з боку Зерова, якого було засуджено до 10-річного ув'язнення. 
Наприкінці зими його було відправлено до Карелії за традиційним маршрутом: "Ведмежа Гора-Кемь-Соловки". В пункт призначення прибув у червні 1936 року.
За станом здоров'я Зеров не міг працювати лісорубом і тому прибирав кімнати господарської служби. Після закінчення роботи, у комірчині сторожа він займався перекладами та історико-літературними студіями.
9 жовтня 1937 року справа Зерова та ін. була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Його було засуджено до розстрілу. 3 листопада 1937 року вирок щодо Миколи Зерова було втілено.
Символічна могила Зерова знаходиться на Лук'янівському кладовищі в Києві разом зі справжньою могилою сина Котика (На фото Микола Зеров з дружиною та сином).
Творчий доробок Зерова є неоціненним для української літератури і культури в цілому. Він представлений такими роботами:
Антологія римської поезії,"Друкар", Київ, (1920)
Нова українська поезія, Антологія, «ДВУ», Київ, (1920)
Перец І. Л., Народні оповідання, переклад з єврейської М. Зерова і О. Гера, «ДВУ», Київ, (1920)
Камена, «Слово», Київ, (1924; 2-ге вид. 1943)
Нове українське письменство, вип. 1, «Слово», Київ, (1924)
Леся Українка, «Книгоспілка», Київ, (1924)
Сяйво (хрестоматія), упор. М. Зерова, Київ (1924).
Григорій Сковорода, Вірші латинською мовою, переклад М. Зерова, «Червоний шлях», 3, (1924)
Валерій Брюсов, 1873—1924, «ДВУ», Київ, (1925) — 14 перекладів М. Зерова.
До джерел, Збірник статей, «Слово», Київ, (1926, 2-ге вид. 1943)
Словацький, Мазепа, Трагедія на п'ять актів, переклад і вступна стаття М. Зерова, «Слово», Київ, (1926)
Наші літературознавці і полемісти, «Червоний шлях», 4, (1926)
Квітка й українська проза, «Життя й революція», XII, (1928)
У справі віршованного перекладу, «Життя й революція», IX, (1928)
Літературна позиція Старицького, «Життя й революція», VI, (1929)
Від Куліша до Винниченка, Збірник статей, «Культура», Київ, (1929)
До джерел, Краків-Львів, (1943)
Sonnetarium, (1948)
Catalepton, (1952)
Corollarium, (1958)
Нове українське письменство, Мюнхен, (1960)
Вибране, (1966)
Лекції з історії української літератури, Оквіл, (1977)
Твори: В 2 томах — К.: Дніпро, 1990.
Антологія римської поезії. Камена. Сонети і елегії, — Київ, «Час», (1990) — репринтне видання
Українське письменство / Микола Сулима (упоряд.) . — К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», (2003). — 1301с.
Українське письменство XIX століття. Від Куліша до Винниченка: Лекції, нариси, статті. — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», (2007). — 568 с.
Вибрані твори / упор. Володимир Панченко. — Київ: Смолоскип, Серія «Розстріляне відродження». 2015, — 880с.
Свидницький А. Люборацькі: повість / А. Свидницький ; ред. і вступ. ст. М. Зерова. — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1931. — 300 с. — (Літературна бібліотека. Українське письменство).
Сяйво: декламатор / упоряд. М. Зеров. — Київ: Сяйво, 1929 р. — 430 с.
Клен Ю. Спогади про неокласиків / Юрій Клен. — Мюнхен: Накладом Укр. вид. спілки в Мюнхені, 1947. — 48 с.
Перец І. Л., Народні оповідання, переклад з єврейської М. Зерова і О. Гера. — вступ. сл. Івана Дзюби; передм. Артура Рудзицького; спомини Григорія Кочура ; іл. Олександра Ройтбурда.- Київ: Кн. Палата України, 2018.

Немає коментарів:

Дописати коментар