Птаха з Курбасового гнізда

18 квітня виповнюється 120 років від дня народження Валентини Чистякової (1900 – 1984) – видатної акторки і педагога, Народної артистки України.

Для поціновувачів мистецтва  нашого міста її постать цікава насамперед тим, що, як дружина і учениця великого театрального режисера  Леся Курбаса, вона зіграла на білоцерківській  сцені багато різнопланових  ролей -від  лірико-драматичних до гострохарактерних  (Нора —"Ляльковий дім" Г. Ібсена, Ярина — "Невольник" М. Кропивницького, Мірандоліна — "Господарка готелю" К. Гольдоні, Оришка—"Пошилися в  дурні" М. Кропивницького, Перша відьма—"Макбет" В. Шекспіра та ін.). 

Це було 100 років тому, коли влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх найкращих акторів і сформував трупу «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) – попередника легендарного  "Березолю" . Спершу актори осіли в Білій Церкві і працювали у приміщенні сучасного театру імені П. Саксаганського  За короткий час існування "Кийдрамте" Валентина  Чистякова зіграла п'ятнадцять ролей, що дозволило  Курбасові гідно оцінити її яскраву артистичну індивідуальність. Для нього  Чистякова, крім чудової юної дівчини з фіалковими очима,  була відмінним матеріалом, з якого геніальний режисер   ліпив актрису для свого новаторського театру. Благо яскрава жінка і особистість була талановита у всьому: вміла співати, танцювати, вирізнялася чудовою пам’яттю, артистизмом.

Для неї  "школа Курбаса" була тією найбагатшою "скарбницею", з якої все своє творче житгя актриса черпала натхнення у найрізноманітніших за стилем ролях, у найнесхожіших один на одного спектаклях.. Вони обоє залишили яскравий слід в українському театральному мистецтві . Але зробили не все, що могли . І не зі своєї вини. Йому дісталася розстрільна куля, а їй – одвічна жіноча скорбота, безнадійне чекання, самотність. . Вона завжди вірила в його талант, людяність, високість духу. І пам’ятала про це завжди. До кінця свого життя вона підписувалася -  «дружина Леся Курбаса»…

Детальніше  можна прочитати :

Іванців В. Птахи з Курбасового гнізда ∕ Володимир Іванців ∕∕ Рєпін В. Театр як життя : матеріали до історії театру в Білій Церкві ∕ Володимир Рєпін. – Біла Церква : Видавець О. Пшонківський, 2008. – С. 136-138.

Лесь Курбас і Біла Церква : хронологія творчості ∕∕ Рєпін В. Театр як життя : матеріали до історії театру в Білій Церкві ∕ Володимир Рєпін. – Біла Церква : Видавець О. Пшонківський, 2008. – С. 11-32

Рєпін В. Театр як життя : матеріали до історії театру в Білій Церкві ∕ упоряд.В. Іванців ∕ Володимир Рєпін. – Біла Церква : Видавець О. Пшонківський, 2008. – 192 с. : іл.

Гордєєв С. «Знов бачу чарівну Мірандоліну, тужливу Оксану, трагічну Катерину…» ∕ Сергій Гордєєв ∕∕ КіноТеатр. – 2016. - №1. – С.7-9

А також  - за посиланнями:


Муза Леся Курбаса
http://uahistory.com/topics/famous_people/4032

Валентина Чистякова - акторка школи Курбаса
https://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=1333

Московитка, що закохала в себе Курбаса

https://photo-lviv.in.ua/moskovytka-scho-zakohala-v-sebe-kurbasa

Самотня муза з фіалковими очима

http://www.golos.com.ua/article/19977

Добра казка для дорослих

«Цуцик» Віталія Запеки – безсумнівно, подія в сучасному літературному житті. І не лише тому, що роман до болі правдивий, бо в біографії автора – три роки російсько-української війни. На відміну від «окопної» прози, це перший справді АНТИВОЄННИЙ роман про події на Сході. Написаний Людиною, якій болить те, що стільки років відбувається на Донбасі,написаний просто і страшно, від імені собаки, але про людей.У цьому романі тісно переплетені дві дуже близькій болючі теми для мене й, впевнена, не тільки для мене: це війна і собаки.Добра казка для дорослих – так би я охарактеризувала цю книгу. Місцями жорстка, місцями непроста, але дуже добра, сповнена надії. Такий прийом, коли дійсність в тому чи іншому художньому творі подається через погляд тварини – не новий, але все, що відбувається в цьому романі відтіняється беззастережною відданістю на яку здатний лише собака.В книзі є ВІЙНА. Хоча головний герой гадки не має чим вона відрізняється від миру, адже він народився в зоні бойових дій.ЛЮДИ. І якщо люди знають за що вони воюють – це їх вибір, то тварини стали заручниками цієї війни. Так стається, що Цуцик немає жодних підстав довіряти їм, та все жзустрічає частіше хороших людей, хоча не без винятків і, насправді, враховуючи в який страшний світ він приходить – це дає надію.ДРУЖБА. Пошук друга якому можна довіряти, якому можна служити, бути відданим постійно контрастує в Цуцика з недовірою до світу. Але саме те, що в світі, де дуже легко можна втратити близьких і дуже важко їх знайти, ми всеж знаходимо друзів – це і є головна місія цієї книги.Ну і чого немає в «Цуцику» і, як на мене, це дуже важливо, тотальної зневіри ні в житті, ні в людях.Кому би я радила цю книгу?

·Якщо ви любити тварин то це стовідсотково ваш вибір, особливо якщо ви «собачник», тому що ця історія від людини, яка любить і розуміє собак.

·Якщо ви любите реалістичні історії. Хоча це і казка але вона про життя, під таким, Цуциковим, незвичним кутом зору.

Якщо у вас поганий настрій , але щось «легке» вам не допомагає – реалістичні, добрі пригоди, як в романі «Цуцик» вам стануть в нагоді.

Що мені дала ця книга? Усвідомлення того, що є речі, які легко втратити, важливі речі, але теплі почуття навіть тривога за близьких, той факт що ми їх маємо здатні надати нашому життю сенс, а нам сил, щоби рухатися далі і врешті прийти додому. Впевнена, що кожен, хто прочитає роман, буде глибоко вражений, полюбить, як і усі, хто вже прочитав книгу, головного героя, а той, хто не має в реальному житті песика, заведе його. Не обов’язково рудого, не обов’язково Барсіка, а такого, який стане справжнім надійним другом.

P.S. Треба відзначити, що книга мала неймовірний успіх на Книжковому арсеналі у ветеранському наметі у 2019 році. Також житомирське видавництво вже оголосило, що подаватиме цей антивоєнний роман на премію «Книга року «Бі-Бі-Сі», а також на Національну премію України імені Тараса Шевченка.

                                                                                                                             Тетяна Ямінська

Великодня писанка - рукотворна молитва душі

Урок писанкарства. "Сяду я скраєчку - розпишу яєчко" Українська писанка є шедевром декоративно-ужиткового мистецтва.

Без писанок, крашанок не можна сьогодні уявити Великдень. Українська писанка – стежка до пізнання світовідчуття і світорозуміння народу. Вишуканість та витонченість орнаменту, дбайливо нанесеного на поверхню яйця, вміло підібрана колористика, гармонійне переплетення рослинних чи геометричних візерунків завжди викликає щире захоплення та здивування у шанувальників народної культури. Справжня писанка, напоєна віковічними соками до сьогодні зберегла символізм, регіональний колорит, а ще низку нерозгаданих таємниць. Разом з керівником гуртка декоративно -ужиткового мистецтва Людмилою Сябро читачі та колектив бібліотеки 8 мали змогу долучатися до сакрального дійства розпису писаноки он-лайн.

Зрозуміти себе і світ навколо

Психологічні знання та навики потрібні кожному. Адже вони допомагають краще розуміти себе, один одного, стосунки між нами, дають  можливість краще турбуватися про власний психологічний стан, власне психічне здоров’я – і звісно ж, краще розуміти інших. Це особливо актуально в теперішні непевні часи, коли усі зіткнулися з проблемами , які  самостійно не вирішити, коли усі плани руйнуються і виникає відчуття втрати контролю над власним життям.Саме тому радимо для прочитання журнал-тренінг «Колесо Життя», який допоможе зрозуміти себе і світ навколо. Видання присвячене психологічним аспектам життя, практикам роботи над собою, реалізації свого потенціалу. Журнал розповідає про призначення людини, її життєвий шлях, про наш нерозкритий потенціал, про можливі досягнення, вчить майстерності будувати своє життя, дає багато іншої корисної та цікавої інформації.  Видання орієнтовано на активних та успішних людей, які прагнуть бути на крок попереду - знати більше й вміти більше.

Маємо надію, що обираючи щось цікаве для себе, ви скористаєтеся фондом періодики нашої бібліотеки №8 та інших книгозбірень міста.:)

75 років українському фантасту Сергію Сергійовичу Дяченку

Сергі́й Сергі́йович Дяче́нко ‒ український письменник-фантаст, сценарист. У минулому ‒ вчений-психіатр і генетик. Працює у співавторстві зі своєю дружиною Мариною Дяченко, що в минулому році відзначила своє 45-річчя. Сергій Дяченко народи вся 14 квітня 1945 року у Києві. Син видатного українського мікробіолога, професора Сергія Степановича Дяченко. У 1966 році закінчив Київський медичний інститут, працював лікарем-психіатром. Кандидат біологічних наук. 1989 року закінчив сценарний факультет ВДІКу. Член Союзу кінематографістів СРСР з 1987 року, Союзу письменників СРСР з 1983 року. Лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка 1987 року разом з А. Д. Борсюком (режисером), О. І. Фроловим (оператором) за повнометражний науково-популярний фільм «Зірка Вавилова» Київської кіностудії науково-популярних фільмів. Автор кіносценаріїв до фільмів: «Микола Вавилов», «Голод-33», «Гетьманські клейноди», «Генетика і ми», «Природи міцні затвори», «Совість у білому халаті», «Академік Беляев», «Зірка Вавилова» та ін. До 2009 року жив і працював у Києві, потім переїхав до Москви. У 2013 році разом з дружиною Мариною переїхали з Росії у США та відтоді проживають у штаті Каліфорнія. На загальноєвропейській конференції фантастів «Єврокон-2005» в Глазго разом з Мариною Дяченко визнаний найкращим письменником-фантастом Європи. У співавторстві з нею написав 25 романів, десятки повістей та оповідань, кілька дитячих книжок (детальніше — див. Марина та Сергій Дяченки).
Книги написані у тандемі Сергія та Марини Дяченків можете переглянути за цим посиланням https://uk.wikipedia.org/wiki/.
Цікавий факт. За визначенням самих авторів, вони «є носіями російської мови, що проживають в Україні». У 2009 році залишили Україну та переїхали в Москву. У 2013 році переїхали з Росії у США та відтоді проживають у штаті Каліфорнія.
Разом з тим, у самого Сергія Дяченка є твори написані українскою мовою:
·         Сергій Дяченко. Золотий дощ (кінооповідання). Київ.: Молодь, 1982.
·         Сергій Дяченко. Жах (кіноповість). Київ: Столица, 1991.
·         Сергій Дяченко. Крутіж. (кіноповість). Київ: Вера, 1992.
·         Сергій Дяченко. Оксамит i залізо (кіноповість). Київ: Ренессанс. 1994.
Інна Храбуст

Читати – нелегко, знати – важливо

Нехай сумна мелодія (саундтрек до фільму  «Список Шиндлера»-режисер Стівен Спілберг), яку ви щойно прослухали, нагадає, що11 квітня – Міжнародний день визволення  в’язнів фашистських концтаборів.

Пропонуємо познайомитися з книгами про найжахливіші сторінки історії 20 століття –  трагедію  часів Другої світової війни.

Бойн Д. Хлопчик у смугастій піжамі: роман / Джон Бойн, Львів: ВСЛ, 2017. – 192с.

Про дивовижну дружбу між дев’ятирічним сином коменданта і євреєм з концтабору, хлопчиком у смугастій піжамі Про два різні світи по обидві сторони огорожі.Як маленький хлопчик може зрозуміти, що он той чоловік поганий не через вчинки, а  через те, що він іншої національності? Йому можна це сказати , він може з цим погодитися. Але не зрозуміє і прийде за своїм.Люди часто усвідомлюють свої помилки, коли занадто пізно.До чого можуть призвести різні погляди на світ, дивна логіка дорослих, а також сила долі й божевілля випадку? Про це і навіть більше розповідає дивовижна книжка «Хлопчик у смугастій піжамі».

Вайсман Е.М. Сливове дерево: роман / Еллен Марі Вайсман. -  Х.: Фабула,2017. – 512с.

Роман прослідковує життя молодої німкені Крістіни Біолц впродовж Другої Світової війни та після неї. На дівчину чекає широкий світ, який тільки починається за околицями її невеличкого німецького містечка.Вона пізнає світ із музики та книжок, через спілкування з Ісааком Бауерманом – освіченим сином заможних євреїв, у яких Крістіна працює служебкою. Але майбутнє готує молодим людям випробування, серед яких різниця в походженні є лише незначною дрібницею.Восени 1938-го Німеччина до невпізнанності змінюється під впливом гітлерівського режиму. Скрізь висять антиєврейські плакати, критикувати політику нацистів заборонено і навіть повернутися на роботу чи бачитися з коханим Ісааком неможна. Довгі роки Крістіна боротиметься з порядками, запровадженими в її містечку Гестапо, пройде крізь жахіття Дахау, із неймовірними труднощами виживе, щоб, нарешті, заговорити на повен голос.

Юрій Винничук. Танго смерті : роман ∕ Юрій Винничук. — Харків: Фоліо, 2015. – 250 с.

Роман про Львів 1930-х років. Це книга, яку мовби не читаєш, а живеш у ній.У творі йдеться про долю чотирьох повстанських родин: української, німецької, польської і єврейської, життя яких змінила війна і концтабір. Історія, розказана Юрієм Винничуком має реальну основу в якій є і пошуки давнього манускрипту, і таємниця «Танґа смерті”, яке виконували в’язні Янівського концтабору у Львові.  Читаючи, розумієш, що важливо жити, дружити, закохуватися. Попри обставини.

Кініллі Т. Список Шиндлера : роман / Томас Кініллі. -   Х.: Видавництво«Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»,2015. - 432с.

Світовий бестселер, удостоєний Букерівської премії та екранізований Стівеном Спілбергом.В основу роману лягли спогади в`язня краківського гетто, приреченого на смерть і врятованого Шиндлером. Книга розповідає історію Оскара Шиндлера, члена нацистської партії, що перетворився на свого роду героя, який врятував життя 1300 євреїв, визволивши їх з концентраційних таборів Польщі та Німеччини.Успішний бізнесмен Оскар Шиндлер відкриває в Кракові фабрику з виготовлення посуду. Для нього євреї з гетто і табору Плашув — просто дешева робоча сила. Однак зовсім скоро він відчуває безмежну повагу та співчуття до своїх робітників. Коли людей з Плашува починають перевозити до Аушвіцу, Оскар за допомогою свого друга, Іцхака Штерна, складає список тих, кого він нібито бере на фабрику.

Пахомова Т. Я, ти і наш мальований і немальований Бог : роман / Тетяна Пахомова. – Х.: Клуб Сімейного дозвілля, 2016. – 192с.

Переможець конкурсу «Коронація слова - 2016»Роман засновано на реальних подіях 1941–1945 років.Драматична та зворушлива сімейна сага, що пробуджує віру в добро та милосердя.. Крізь весь роман проводиться месендж — необхідно вірити в справедливість Божих цінностей. Бог незримо присутній на сторінках роману. Напружений сюжет  зачарує вас і змусить читати, не відриваючись.

Що ми знаємо про Тита Блонського...

Тит Блонський (криптоніми: Б. Т., Б. Т. К, Т. К. Б.; 9 квітня 1830, Тлумач — 6 липня 1897, Дора) — український письменник, поет, драматург, громадський діяч, греко-католицький священик. Писав язичієм. Син церковного і культурного діяча Кирила Блонського. Тит Блонський народився в містечку Тлумач 9 квітня 1830 року в родині місцевого пароха о. Кирила Блонського. За тодішніми родинними звичаями йому була уготована подальша церковна кар'єра. Після висвячення на священика в 1854 році молодий Тит Блонський служив сотрудником на парафіях у Язлівці (1854—1860) і Бурштині (1860—1861), а у 1861 році став адміністратором парафії в карпатському селі Дора, де в 1865 році став парохом. Окрім присвяти себе Богу, Тит Кирилович посвячував себе й громадським справам. Він перейнявся становищем простого люду й пристав на тоді модні суспільні тенденції, пов'язані з москвофільством. Тому у всій подальшій суспільній та творчій його діяльності відобразилися промосковські православно-консервативні устремління. Творчих пріоритетів в Тита не було, він писав вірші, прозу, драму, релігійно-філософські роздуми, історичні розвідки та навіть малював, більшість його робіт були написані руським язичієм в суміші з церковнослов'янською мовою і підписані були криптонімами — Б. Т.; Б. Т.К; Т. К. Б. До наших днів дійшла лише частина його творів, та й ті зберігаються в різних архівах чи рукописах. Найбільш відомою стала його драма «Анастасія» в 4-х діях про життя галицьких бояр за часів Ярослава Осмомисла. А за роботу «Церковна живопись» він в 1884 році отримав медаль від Російської академії наук. Помер Тит Блонський в селі Дора (теперішнє Яремче) в 1897 році

Творчість Тита Кириловича представлена такими творами, як:

·  «Анастасія» → драма (4 дії) → 1886 року

·  «Мелодії травня» → поетична збірка → 1886 року

·  «Руїна» → повість → 1895 року

·  «Аккерманська полонена» → поема → 1863 року

·  «Падшим героям 1877—1878» → вірш → 1879 року

·   «Посвята визволенню Болгарії від османців» → вірш → 1879 року

·   «Из записок русского туриста» → проза → 1880 року

·         «Литературні записки» → проза → 1882 року

·         «Церковний живопис» → проза → 1882 року.

За матеріалами «Вікіпедії»

Феміністки не носять рожевого

Це слово має смачно-епатажний префікс фе- та упереджено-банальний суфікс –ізм. І лякає багатьох своєю непередбачуваністю . А як ви ставитеся до фемінізму?? Чи можна бути феміністкою – і водночас фарбувати губи, виходити заміж, готувати недільні сніданки для сім’ї і носити рожеве?.   Для  тих, хто досі не може дати відповіді на такі запитання, ідеально пасує книжка Скарлетт Кертіс «Феміністки не носять рожевого та інші вигадки».

Це збірка есеїв видатних жінок (акторок, співачок, активісток, письменниць, блогерок, дизайнерок), серед яких Кіра Найтлі, Сірша Ронан, Гелен Філдінґ, Емма Вотсон, Джемма Артертон, Скарлетт Кертіс. Добірка зворушливих, потужних, смішних, бентежних історій розповідає, як це бути жінкою у світі, переповненому стереотипів і розвіює чимало міфів та вигадок про фемінізм і відкриваєє очі не речі, про які ви, можливо, досі не задумувалися. Книжка є досить легкою у читанні. Досить зрозумілою та приємною. «Вона розрахована на максимально широку аудиторію, а отже, стане вдалим – і дуже корисним – подарунком і для тінейджерки, яка намагається вирішити, феміністка вона чи ні, і з’ясувати, що воно взагалі таке отой фемінізм, і для власниці компанії, яка задумується над тим, як підтримати інших жінок у своєму бізнесі»-Ганна Лелів, перекладачка.

Декілька цитат з книги:

*Мій фемінізм починається з любові. Я впевнена, що якби дівчат вчили пишатися тим, що вони дівчата, а хлопців вчили розуміти, що бути дівчиною – це теж класно, світ був би зовсім іншим. (Елісон Судол, співачка, авторка пісень, акторка)

* Мамо, я феміністка?» – відверто питаю я. Це питання дивує її так само сильно, як і мене. «А хіба ні?» – відповідає вона.(Еванна Лінч , акторка)

Книгу також можна прочитати онлайн 

http://loveread.ec/read_book.php?id=81243&p=3

Ще одна видатна особистість, ще один визначний ювілей

4 квітня 2020-го року виповнюється 110 років з Дня народження Ко́ндри Яросла́ва Микола́йовича – українського поета та перекладача. Народився письменник в селі Юр'ямполі (нині Борщівський район Тернопільська область). Закінчив 1936 р. Львівський політехнічний інститут. Брав участь у революційному русі. Належав до літературної організації «Горно» (1929 р.) та Спілки письменників України (1939 р.). З 1929 р. Друкувався як поет-модерніст. У  1931–1932 рр. співпрацював з журналом «Вікна».; Перші збірки «Багаття», «Юрба» (обидві – у 1931 р.) написані в дусі сим­­во­лізму. Автор ліричних поем «Вес­няне свято» («Шевченко напровесні»), «Юрба» (1930 р.), «В сонячному полоні» (1932). Збірки Ярослава Миколайовича сповнені життєстверджуючого оптимізму («Юність заводу», 1940; «Свободи путь», 1941; «Поезії» (1958; 1989), осуду колоніальної політики Польщі на західно-українських землях та фашизму. Усі ці книги були видані у Львові. Перу письменника належить і цикл сонетів «Сонце нам оддайте!», медитативна та пейзажна лірика, мініатюри на інтимну тему, поезії-заклики, вірші в прозі. Виступав із публіцист. статтями («Велике свято», 1940; «Наша відпо­відь вандалам», 1941), розвідками про творчість В. Бобинського, В. Сосюри, М. Терещен­ка. Спіль­но з Я. Галаном написав ст. «Iwan Franko». Пе­­рекладав із болгарської (Х. Ботев, Г. Милев), польської (В. Броневсь­кий, А. Рудницький, Л. Пастернак) та німецької (Е. Гінкель) літератури. Помер 15 грудня 1944 року у Львові, там же похований.

Інна Храбуст,
з інтернет-джерел.

Ви не повірите, або Дивак, що навчає наших дітей

Щороку 2 квітня, в день народження Ганса Крістіана Андерсена, в усьому світі святкується Міжнародний день дитячої книги. З 1956 року Міжнародною радою з дитячої книги (IBBY) присуджується Золота медаль Ганса Крістіана Андерсена – вища міжнародна нагорода в сучасній літературі. Цією медаллю нагороджуються письменники, а з 1966 року –художники, за внесок в дитячу літературу, а це 170 творів для дітей! Ганс Крістіан Андерсен відомий своїми неймовірно цікавими, повчальними, добрими і веселими, а, іноді, сумними казками. Діти всього світу зачитувалися ними. При цьому вони вчилися любити, товаришувати, довіряти і, найголовніше, вірити в диво та беззаперечну перемогу добра. Яким же він був, цей неймовірний казкар, з величезною фантазією та неймовірною глибиною душі? Андерсен відрізнявся високим зростом, був худорлявий і сутулий. Характер у казкаря теж був вельми неприємний і тривожний. Все його життя було наповнене фобіями: він боявся пограбувань, собак, втрати паспорта; боявся загинути у вогні, тому завжди возив з собою мотузку, щоб під час пожежі вибратися через вікно.Всерйоз вважав, що від кількості зубів у роті залежить його «плодючість як автора». Боявся отруєння, тож коли скандинавські діти скинулися на подарунок коханому казкареві і прислали найбільшу в світі коробку шоколадних цукерок, він в жаху відмовився від гостинця і відправив його своїм племінницям. З вище викладеної інформації ясно чому Ганс Християн Андерсен не мав успіху у жінок - але і не прагнув до цього. Однак в 1840 році в Копенгагені він зустрів дівчину на ім'я Дженні Лінд, про яку навіть написав у своєму щоденнику «Я люблю!». Він присвячував їй вірші і писав для неї казки. Вона ж зверталася до нього виключно «братик» або «дитя», хоча йому було 40, а їй всього 26 років. У 1852 Лінд вийшла заміж за молодого піаніста Отто Гольшмідта. Вважається, що в старості Андерсен став ще більш екстравагантним: проводячи багато часу в публічних будинках, він не торкався до тамтешніх дівчат, а просто з ними розмовляв. Пам’ятник для письменника був створений і установлений ще за його життя. Він навіть особисто затверджував проект архітектора Огюста Сабьо. В першому варіанті скульптури він мав сидіти в кріслі, оточений дітьми з книгою в руках. Але таке бачення скульптора його обурило. Він сказав, що в такому разі міг би і розказати казку, а не прочитати. У варіанті ж втіленому у життя, письменник стоїть із книгою в руці без слухачів.
Інна Храбуст,
з інтернет-джерел.

30 березня відзначаємо 120 років від дня народження українського письменника доби Розстріляного відродження Леся Гомона

Королевич Олександр Дмитрович (літературний псевдонім — Лесь Гомін) народився 30 березня 1900 року в м. Черкаси у сім'ї візника. Про свої молоді роки письменник згадував: «Із 1918 до 1924 року вчився в Києві. Під час громадянської війни (лютий, 1920 рік) я добровільно вступив до Червоної Армії, працював на відповідальних постах по мобілізації людей і транспорту, по боротьбі з бандитизмом і дезертирством. Як закінчилась громадянська війна, я потрапив до Київського всеобучу інструктором і тоді, працюючи, закінчував освіту (Київський ІНО). Демобілізований у червні 1924 року. Відтоді починається моя громадсько-літературна робота». Писати ж Гомін почав ще у 1919 році. Деілька його поезій, етюдів та оповідань були надруковані в періодичних виданнях. Періодично друкувався в газеті «Радянська думка» в Черкасах. Перу Леся Гомона належать збірки оповідань «Контрольні цифри» (1931), пʼєси «Маски (1933)». 1934  року Держлітвидав України допоміг підготувати до видання його роман «Голгофа», частина якого була надрукована на сторінках літературно-художнього журналу «Металеві дні». Але як окрема книга роман вийшов лише у 1959 році, автора, на жаль, вже не було в живих. Досі не відомо, коли Леся Гомона заарештовано: судово-слідчу справу донині не віднайдено. Єдине, що збереглося в архіві Спілки письменників, — копія довідки, виданої 4 грудня 1958 року про те, що постановою президії Верховного суду УРСР вирок Одеського обласного суду, ухвала і постанова Верховного суду УРСР 1935- 1936рр. щодо Королевича Олександра Дмитровича, українського письменника, скасовані, а справу припинені за недоведеністю складу злочину. Помер Лесь Гомін 16 січня 1958 року в м. Черкаси.  
Інна Храбуст, за інтернет-джерелами

Бібліодайджест періодичних видань "Сумління нашої нації"

Тим, хто вивчає чи цікавиться творчістю Ліни Костенко, пропонуємо бібліодайджест періодичних видань  «Сумління нашої нації»

1.Антологія присвят Ліні Костенко ∕∕ Літ. Україна. – 2020. – 15 лют. – С.2.

Результати пошуку

https://nspu.com.ua/anonsi/ogoloshuietsya-prijom-poetichnih-prisvyat-lini-kostenko/

Результати веб-пошуку

.

2.Гойденко О. Ліна Костенко : геній слова, «залізна жінка» ∕ Ольга Гойденко ∕∕ Порадниця.–2020. – № 12. – С.1,4.

https://poradnica.com.ua/lina-kostenko-genij-slova-zalizna-zhinka/

3. Грицишин О. Історія життя Марусі Чурай у її піснях ∕ Олекса Грицишин ∕∕ Дивослово . - 2019 – № 5. – С. 20-24.
https://sites.google.com/site/blogucitelamuzicnogomistect/vihovna-robota/istoria-zitta-marusi-curaj-u-ieie-pisnah-4-6-klasi

4.Кургак М. Поетеса і епоха : [ювілей Ліни Костенко ] ∕ Микола Кургак ∕∕ Уряд. кур’єр. – 2020. – 19 берез. – С. 3.
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/pro-poetesu-i-epohu/

5.Кущ П. Ювілейний флешмоб поезії Ліни Костенко ∕ Павло Кущ ∕∕ Уряд. кур’єр. – 2020. –24 берез. - С.3.

6.Ліна Костенко про Україну, українську мову та кохання ∕∕ Літ. Україна. – 2020. - № 11-12. – 28 берез. – С.1.

7.Омелянчук І. Весна починається з Ліни Костенко  ∕ Інна Омелянчук   ∕∕ Уряд. кур’єр. – 2020. –11 берез. - С.17.
https://ukurier.gov.ua/uk/news/vesna-pochinayetsya-z-lini-kostenko/

8. Панченко В. Небо Марусі Чурай ∕ Володимир Панченко ∕∕ День. – 2019. –15-16 берез. - С.16-17.
https://m.day.kyiv.ua/uk/article/kultura/nebo-marusi-churay

9.Перфілова Н. Вивчаємо життєтворчість Ліни Костенко ∕ Наталія Перфілова ∕∕ Дивослово . - 2020. –№ 2. – С16-17.
https://dyvoslovo.com.ua/archive/02_2020/

10. Романс по телефону з Ліною Костенко: [інт. з композит. і співаком Павлом Тютюнником ] ∕ Павло Тютюнник; спілк. Тетяна Олійник ∕∕ Слово Просвіти. – 2020. - №11. – С.5.

http://www.lvivpost.net/kultura/n/45552

11.Сумління нашої нації : до 90-річчя Ліни Костенко ∕∕ Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2020. – № 1. – С. 71-82.

http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/elcat/new/detail.php3?doc_id=1915356