Поетичний світ Володимира Іванціва

30 жовтня минає 85 років від дня народження письменника-краянина Володимира Опанасовича Іванціва(1936-2019) . Поет, перекладач, редактор, просвітитель, член Національної спілки письменників України, лауреат міської літературно-мистецької премії ім.І.Нечуя-Левицького, автор великої кількості поетичних, сатиричних, публіцистичних, літературних та краєзнавчих творів, упорядник багатьох книжок, він довгі роки стояв у перших рядах тих, хто відстоював право українців жити у власній Незалежній державі, боровся за чистоту української мови і за те, щоб кожен з нас пишався тим, що він українець. Будучи одним з тих, хто організовував Рух і відроджував «Просвіту» на Білоцерківщині, Володимир Іванців пропускав усі процеси через серце, гостро переживаючи за долю нашої країни. Володимир Опанасович належав до «Золотого фонду» Білої Церкви, мав звання «Почесний громадянин Білої Церкви». На його честь започатковано міський конкурс читців поезії.

Протягом усього творчого шляху письменник пропагував світлу місію популяризації літератури та українства. Його творчість захоплює своєю багатогранністю, вірші , спрямовані на якнайширшу аудиторію, читають маленькі діти і літні люди. Володимир Опанасович – автор поетичних та сатиричних, публіцистичних та літературно- та краєзнавчих книг: «Русява Рось» (1967), «Голокіст» (1992), «Вернутися дощем» (1993), «Знаки злодіяки» (1995), «Право на ім’я» (2000), «Український терпець: сатира плюс гумор» (2004), «Подолання синдрому Гоголя : есе, літературно-критичні статті» (2006), «Трички-брички» (2006), «Івангеліє від Іванціва» (2007), «У часі руху. В просторі Просвіти : З історії національно-демократичних сил Білоцерківщини» (2010), «Автограф кохання» (2011), «Окраєць часу» (2011), «АБЕцадло кримінальне» (2012), «Відкритим текстом» (2014), «Поглянь на себе у своїй сльозі» (2016). Перу Володимира Іванціва належать також численні переклади з болгарської, російської, чеської, латиської, польської, білоруської мов, що увійшли до україномовних антологій та збірників.

До останнього свого дня Володимир Іванців не полишав літературну працю. За кілька днів до смерті він поставив крапку в фундаментальній праці «Смак води, або Бог не коловорот», де систематизував літературознавчі й критичні нариси, статті та дослідження творчості білоцерківських письменників і літераторів. На жаль, побачити книгу йому вже не судилося.

… Поки ми молоді,

Починається бабине літо,

І, помітивши нас,

Загальмовують біг поїзди…

Там, де наші сліди,

Нам, як горам високим біліти.

І протопчуть стежки

мимо нас молоді.