Що ми знаємо про Тита Блонського...

Тит Блонський (криптоніми: Б. Т., Б. Т. К, Т. К. Б.; 9 квітня 1830, Тлумач — 6 липня 1897, Дора) — український письменник, поет, драматург, громадський діяч, греко-католицький священик. Писав язичієм. Син церковного і культурного діяча Кирила Блонського. Тит Блонський народився в містечку Тлумач 9 квітня 1830 року в родині місцевого пароха о. Кирила Блонського. За тодішніми родинними звичаями йому була уготована подальша церковна кар'єра. Після висвячення на священика в 1854 році молодий Тит Блонський служив сотрудником на парафіях у Язлівці (1854—1860) і Бурштині (1860—1861), а у 1861 році став адміністратором парафії в карпатському селі Дора, де в 1865 році став парохом. Окрім присвяти себе Богу, Тит Кирилович посвячував себе й громадським справам. Він перейнявся становищем простого люду й пристав на тоді модні суспільні тенденції, пов'язані з москвофільством. Тому у всій подальшій суспільній та творчій його діяльності відобразилися промосковські православно-консервативні устремління. Творчих пріоритетів в Тита не було, він писав вірші, прозу, драму, релігійно-філософські роздуми, історичні розвідки та навіть малював, більшість його робіт були написані руським язичієм в суміші з церковнослов'янською мовою і підписані були криптонімами — Б. Т.; Б. Т.К; Т. К. Б. До наших днів дійшла лише частина його творів, та й ті зберігаються в різних архівах чи рукописах. Найбільш відомою стала його драма «Анастасія» в 4-х діях про життя галицьких бояр за часів Ярослава Осмомисла. А за роботу «Церковна живопись» він в 1884 році отримав медаль від Російської академії наук. Помер Тит Блонський в селі Дора (теперішнє Яремче) в 1897 році

Творчість Тита Кириловича представлена такими творами, як:

·  «Анастасія» → драма (4 дії) → 1886 року

·  «Мелодії травня» → поетична збірка → 1886 року

·  «Руїна» → повість → 1895 року

·  «Аккерманська полонена» → поема → 1863 року

·  «Падшим героям 1877—1878» → вірш → 1879 року

·   «Посвята визволенню Болгарії від османців» → вірш → 1879 року

·   «Из записок русского туриста» → проза → 1880 року

·         «Литературні записки» → проза → 1882 року

·         «Церковний живопис» → проза → 1882 року.

За матеріалами «Вікіпедії»

Феміністки не носять рожевого

Це слово має смачно-епатажний префікс фе- та упереджено-банальний суфікс –ізм. І лякає багатьох своєю непередбачуваністю . А як ви ставитеся до фемінізму?? Чи можна бути феміністкою – і водночас фарбувати губи, виходити заміж, готувати недільні сніданки для сім’ї і носити рожеве?.   Для  тих, хто досі не може дати відповіді на такі запитання, ідеально пасує книжка Скарлетт Кертіс «Феміністки не носять рожевого та інші вигадки».

Це збірка есеїв видатних жінок (акторок, співачок, активісток, письменниць, блогерок, дизайнерок), серед яких Кіра Найтлі, Сірша Ронан, Гелен Філдінґ, Емма Вотсон, Джемма Артертон, Скарлетт Кертіс. Добірка зворушливих, потужних, смішних, бентежних історій розповідає, як це бути жінкою у світі, переповненому стереотипів і розвіює чимало міфів та вигадок про фемінізм і відкриваєє очі не речі, про які ви, можливо, досі не задумувалися. Книжка є досить легкою у читанні. Досить зрозумілою та приємною. «Вона розрахована на максимально широку аудиторію, а отже, стане вдалим – і дуже корисним – подарунком і для тінейджерки, яка намагається вирішити, феміністка вона чи ні, і з’ясувати, що воно взагалі таке отой фемінізм, і для власниці компанії, яка задумується над тим, як підтримати інших жінок у своєму бізнесі»-Ганна Лелів, перекладачка.

Декілька цитат з книги:

*Мій фемінізм починається з любові. Я впевнена, що якби дівчат вчили пишатися тим, що вони дівчата, а хлопців вчили розуміти, що бути дівчиною – це теж класно, світ був би зовсім іншим. (Елісон Судол, співачка, авторка пісень, акторка)

* Мамо, я феміністка?» – відверто питаю я. Це питання дивує її так само сильно, як і мене. «А хіба ні?» – відповідає вона.(Еванна Лінч , акторка)

Книгу також можна прочитати онлайн 

http://loveread.ec/read_book.php?id=81243&p=3

Ще одна видатна особистість, ще один визначний ювілей

4 квітня 2020-го року виповнюється 110 років з Дня народження Ко́ндри Яросла́ва Микола́йовича – українського поета та перекладача. Народився письменник в селі Юр'ямполі (нині Борщівський район Тернопільська область). Закінчив 1936 р. Львівський політехнічний інститут. Брав участь у революційному русі. Належав до літературної організації «Горно» (1929 р.) та Спілки письменників України (1939 р.). З 1929 р. Друкувався як поет-модерніст. У  1931–1932 рр. співпрацював з журналом «Вікна».; Перші збірки «Багаття», «Юрба» (обидві – у 1931 р.) написані в дусі сим­­во­лізму. Автор ліричних поем «Вес­няне свято» («Шевченко напровесні»), «Юрба» (1930 р.), «В сонячному полоні» (1932). Збірки Ярослава Миколайовича сповнені життєстверджуючого оптимізму («Юність заводу», 1940; «Свободи путь», 1941; «Поезії» (1958; 1989), осуду колоніальної політики Польщі на західно-українських землях та фашизму. Усі ці книги були видані у Львові. Перу письменника належить і цикл сонетів «Сонце нам оддайте!», медитативна та пейзажна лірика, мініатюри на інтимну тему, поезії-заклики, вірші в прозі. Виступав із публіцист. статтями («Велике свято», 1940; «Наша відпо­відь вандалам», 1941), розвідками про творчість В. Бобинського, В. Сосюри, М. Терещен­ка. Спіль­но з Я. Галаном написав ст. «Iwan Franko». Пе­­рекладав із болгарської (Х. Ботев, Г. Милев), польської (В. Броневсь­кий, А. Рудницький, Л. Пастернак) та німецької (Е. Гінкель) літератури. Помер 15 грудня 1944 року у Львові, там же похований.

Інна Храбуст,
з інтернет-джерел.

Ви не повірите, або Дивак, що навчає наших дітей

Щороку 2 квітня, в день народження Ганса Крістіана Андерсена, в усьому світі святкується Міжнародний день дитячої книги. З 1956 року Міжнародною радою з дитячої книги (IBBY) присуджується Золота медаль Ганса Крістіана Андерсена – вища міжнародна нагорода в сучасній літературі. Цією медаллю нагороджуються письменники, а з 1966 року –художники, за внесок в дитячу літературу, а це 170 творів для дітей! Ганс Крістіан Андерсен відомий своїми неймовірно цікавими, повчальними, добрими і веселими, а, іноді, сумними казками. Діти всього світу зачитувалися ними. При цьому вони вчилися любити, товаришувати, довіряти і, найголовніше, вірити в диво та беззаперечну перемогу добра. Яким же він був, цей неймовірний казкар, з величезною фантазією та неймовірною глибиною душі? Андерсен відрізнявся високим зростом, був худорлявий і сутулий. Характер у казкаря теж був вельми неприємний і тривожний. Все його життя було наповнене фобіями: він боявся пограбувань, собак, втрати паспорта; боявся загинути у вогні, тому завжди возив з собою мотузку, щоб під час пожежі вибратися через вікно.Всерйоз вважав, що від кількості зубів у роті залежить його «плодючість як автора». Боявся отруєння, тож коли скандинавські діти скинулися на подарунок коханому казкареві і прислали найбільшу в світі коробку шоколадних цукерок, він в жаху відмовився від гостинця і відправив його своїм племінницям. З вище викладеної інформації ясно чому Ганс Християн Андерсен не мав успіху у жінок - але і не прагнув до цього. Однак в 1840 році в Копенгагені він зустрів дівчину на ім'я Дженні Лінд, про яку навіть написав у своєму щоденнику «Я люблю!». Він присвячував їй вірші і писав для неї казки. Вона ж зверталася до нього виключно «братик» або «дитя», хоча йому було 40, а їй всього 26 років. У 1852 Лінд вийшла заміж за молодого піаніста Отто Гольшмідта. Вважається, що в старості Андерсен став ще більш екстравагантним: проводячи багато часу в публічних будинках, він не торкався до тамтешніх дівчат, а просто з ними розмовляв. Пам’ятник для письменника був створений і установлений ще за його життя. Він навіть особисто затверджував проект архітектора Огюста Сабьо. В першому варіанті скульптури він мав сидіти в кріслі, оточений дітьми з книгою в руках. Але таке бачення скульптора його обурило. Він сказав, що в такому разі міг би і розказати казку, а не прочитати. У варіанті ж втіленому у життя, письменник стоїть із книгою в руці без слухачів.
Інна Храбуст,
з інтернет-джерел.

30 березня відзначаємо 120 років від дня народження українського письменника доби Розстріляного відродження Леся Гомона

Королевич Олександр Дмитрович (літературний псевдонім — Лесь Гомін) народився 30 березня 1900 року в м. Черкаси у сім'ї візника. Про свої молоді роки письменник згадував: «Із 1918 до 1924 року вчився в Києві. Під час громадянської війни (лютий, 1920 рік) я добровільно вступив до Червоної Армії, працював на відповідальних постах по мобілізації людей і транспорту, по боротьбі з бандитизмом і дезертирством. Як закінчилась громадянська війна, я потрапив до Київського всеобучу інструктором і тоді, працюючи, закінчував освіту (Київський ІНО). Демобілізований у червні 1924 року. Відтоді починається моя громадсько-літературна робота». Писати ж Гомін почав ще у 1919 році. Деілька його поезій, етюдів та оповідань були надруковані в періодичних виданнях. Періодично друкувався в газеті «Радянська думка» в Черкасах. Перу Леся Гомона належать збірки оповідань «Контрольні цифри» (1931), пʼєси «Маски (1933)». 1934  року Держлітвидав України допоміг підготувати до видання його роман «Голгофа», частина якого була надрукована на сторінках літературно-художнього журналу «Металеві дні». Але як окрема книга роман вийшов лише у 1959 році, автора, на жаль, вже не було в живих. Досі не відомо, коли Леся Гомона заарештовано: судово-слідчу справу донині не віднайдено. Єдине, що збереглося в архіві Спілки письменників, — копія довідки, виданої 4 грудня 1958 року про те, що постановою президії Верховного суду УРСР вирок Одеського обласного суду, ухвала і постанова Верховного суду УРСР 1935- 1936рр. щодо Королевича Олександра Дмитровича, українського письменника, скасовані, а справу припинені за недоведеністю складу злочину. Помер Лесь Гомін 16 січня 1958 року в м. Черкаси.  
Інна Храбуст, за інтернет-джерелами

Бібліодайджест періодичних видань "Сумління нашої нації"

Тим, хто вивчає чи цікавиться творчістю Ліни Костенко, пропонуємо бібліодайджест періодичних видань  «Сумління нашої нації»

1.Антологія присвят Ліні Костенко ∕∕ Літ. Україна. – 2020. – 15 лют. – С.2.

Результати пошуку

https://nspu.com.ua/anonsi/ogoloshuietsya-prijom-poetichnih-prisvyat-lini-kostenko/

Результати веб-пошуку

.

2.Гойденко О. Ліна Костенко : геній слова, «залізна жінка» ∕ Ольга Гойденко ∕∕ Порадниця.–2020. – № 12. – С.1,4.

https://poradnica.com.ua/lina-kostenko-genij-slova-zalizna-zhinka/

3. Грицишин О. Історія життя Марусі Чурай у її піснях ∕ Олекса Грицишин ∕∕ Дивослово . - 2019 – № 5. – С. 20-24.
https://sites.google.com/site/blogucitelamuzicnogomistect/vihovna-robota/istoria-zitta-marusi-curaj-u-ieie-pisnah-4-6-klasi

4.Кургак М. Поетеса і епоха : [ювілей Ліни Костенко ] ∕ Микола Кургак ∕∕ Уряд. кур’єр. – 2020. – 19 берез. – С. 3.
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/pro-poetesu-i-epohu/

5.Кущ П. Ювілейний флешмоб поезії Ліни Костенко ∕ Павло Кущ ∕∕ Уряд. кур’єр. – 2020. –24 берез. - С.3.

6.Ліна Костенко про Україну, українську мову та кохання ∕∕ Літ. Україна. – 2020. - № 11-12. – 28 берез. – С.1.

7.Омелянчук І. Весна починається з Ліни Костенко  ∕ Інна Омелянчук   ∕∕ Уряд. кур’єр. – 2020. –11 берез. - С.17.
https://ukurier.gov.ua/uk/news/vesna-pochinayetsya-z-lini-kostenko/

8. Панченко В. Небо Марусі Чурай ∕ Володимир Панченко ∕∕ День. – 2019. –15-16 берез. - С.16-17.
https://m.day.kyiv.ua/uk/article/kultura/nebo-marusi-churay

9.Перфілова Н. Вивчаємо життєтворчість Ліни Костенко ∕ Наталія Перфілова ∕∕ Дивослово . - 2020. –№ 2. – С16-17.
https://dyvoslovo.com.ua/archive/02_2020/

10. Романс по телефону з Ліною Костенко: [інт. з композит. і співаком Павлом Тютюнником ] ∕ Павло Тютюнник; спілк. Тетяна Олійник ∕∕ Слово Просвіти. – 2020. - №11. – С.5.

http://www.lvivpost.net/kultura/n/45552

11.Сумління нашої нації : до 90-річчя Ліни Костенко ∕∕ Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2020. – № 1. – С. 71-82.

http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/elcat/new/detail.php3?doc_id=1915356

Кришталевого символу поетеса

Навесні, коли життя оживає,і про це наполегливо нагадали грайливі сонячні зайчики,  Україна відсвяткувала день народження улюбленої поетеси Ліни Костенко. У її віршах – космос і відчай, філософія свободи і втрат,  безмір нюансів людських почуттів.Інколи здається: краще написати уже неможливо– про стареньку грушу, якій сняться «повні жмені груш» чи перкалеву зиму, про розумну, сильну і тендітну жінку чи філософа, чи може про діда й бабу на призьбі, в яких чужі онуки обривають шовковицю.. Природно, що ювілей Ліни Василівни, для багатьох став чудовою нагодою згадати і ще раз пережити, прожити, переосмислити непересічні рядки завжди живих і актуальних її поезій .

                Українське альфреско

Над шляхом, при долині, біля старого граба,

де біда-біла хатка стоїть на самоті,

живе там дід та баба, і курочка в них ряба,

вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,

і вишні чорноокі стоять до холодів.

Хитаються патлашки уздовж всії стежини,

і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки,

А потім довго-довго на призьбі ще сидять.

Я знаю, дід та баба — це коли в онуки,

а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами,

І хтось до когось їде тим шляхом золотим.

Остання в світі казка сидить під образами.

Навшпиньки виглядають жоржини через тин...

Літературний дайджест

У кінці ХХ ст. розпад СРСР (а заодно і «залізної завіси») та, як каже В. Єшкілев, «культурний шок від надміру нової інформації» відгукнувся у  представників творчої еліти новими принципами і засобами відтворення дійсності. Намагання поєднати постмодерну ідею з модерною реальністю зумовлює характерну ознаку стилю ‒ ґротеск або стьоб.

Сьогодні відзначаємо 60-річчя Юрія Андруховича, одного з трьох най-визначніших зачинателів постмодерну, сучасного поета і прозаїка, перекладача і культуролога. 

Біографія

Народився 13 березня 1960 року в Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) 

      У 1991 закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві. Працював газетярем, служив в армії, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису «Перевал» (1991-1995). На початку 90-х років разом з Ю. Іздриком починає видавати перший в Україні пост-модерністський журнал “Четвер” (1991-1996).

Родина: Батько Ігор Мар’янович (1930-1997р.); мати Ганна Степанівна (1940р.); дружина Ніна Миколаївна (1959р.); дочка Софія (1982р.) і син Тарас (1986р.).

Володіє польською, німецькою мовами.

У 1985 році Ю. Андрухович разом з В. Небораком та О. Ірванцем заснували поетичну групу «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Балаган-Буфонада). Прізвиська авторів походять від того, що Ю. Андрухович є найстаршим серед   трьох,    О. Ірванець   став

Підскарбієм через захоплення нумізматикою, а В. Неборак став Прокуратором через свою схильність до аналізу та літературознавства.

Наше життя — Бу-Ба-Бу.

Наша історія — Бу-Ба-Бу.

Наша політика — Бу-Ба-Бу.

Наша економіка — Бу-Ба-Бу.

Наша релігія — Бу-Ба-Бу.

Наше мистецтво — Бу-Ба-Бу.

Наша країна — Бу-Ба-Бу.

І це Бу-Ба-Бу потрібно перебороти...

                              В. Неборак

   Основоположники поетичної групи поясню­ють, що бу-ба-бу — це стиль художньої літератури, де немає обмежень. Бубабісти вважають, що й політика, і економіка, і мистецтво можуть стати об'єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя.

Громадська діяльність

Певний час був радником мера Івано-Франківська з питань культури. Має яскраво виражену громадянську позицію, підтримуючи європейську інте-грацію України. Разом з Андрієм Бондарем, Сергієм Жаданом і Лесем Подерв'янським) започат-кував громадську кампанію щодо відміни закону «Про захист суспільної моралі», виступав за звільнення з російського ув'язнення незаконно за-судженого українського ре-жисера О. Сенцова.

Бібліографія

Поетичні збірки

·         «Небо і площі» (1985)

·         «Середмістя» (1989)

·         «Екзотичні птахи і рослини» (1991)

·         «Екзотичні птахи і рослини з додатком „Індія“: Колекція віршів» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997)

·         «Пісні для мертвого півня» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004)

·         «Листи в Україну» (К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2013)].

Оповідання

·          «Зліва, де серце» (1989) (журнал «Прапор», 1989)

·         «Трициліндровий двигун любові» (Харків: Фоліо, 2007) (разом із Сергієм Жаданом і Любком Дерешем)

·         «Письменники про футбол» (Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2011) (у співавторстві)

·         «Лексикон інтимних міст» (Meridian Czernowitz, 2011)

Романи

·         «Рекреації» (Сучасність, 1992; Київ: Час, 1997; 1998; Львів: Піраміда, 2005)

·         «Московіада» (1993, 1997, Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000; Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006)

·         «Перверзія» (Сучасність, 1996, № 1-2; Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997; Львів: Класика, 1999)

·         «Дванадцять обручів» (Київ: Критика, 2003; 2004; 2005; 2006)

·         «Таємниця» (Харків: Фоліо, 2007)

·         «Коханці Юстиції» (Чернівці: Meridian Czernowitz, 2017)

Збірки есе

·         «Дезорієнтація на місцевості» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999; 2006)

·         «Моя Європа» (спільно із Анджеєм Стасюком) (Львів: Класика, 2000; 2005; 2007)

·         «Диявол ховається в сирі» (Київ: Критика, 2006)

·         «Тут похований Фантомас». 2015

Мемуари

·         Лексикон інтимних міст — Київ: Майстер книг, 2011. 

     Переклади

·         «День смерті пані День» (2006) — переклади американської поезії бітників 60–70-х років

·         В. Шекспір «Гамлет» (2008);

·         переклади з польської: Т. Конвіцькій та інші;

·         переклади з німецької: Р.-М. Рільке, Ф. фон Герцмановскі-Орландо та сучасна німецькомовна поезія;

·         переклади з російської: Б. Пастернак, О. Мандельштам

     Нагороди

·         2001 — лауреат премії ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина).

·         2005 — лауреат премії миру імені Еріха Марії Ремарка, Оснабрюк, Німеччина.

·         2006 — лауреат премії книжкового ярмарку у Лепцігу за європейське взаєморозуміння.

·         3 грудня 2006 — лауреат Літературної премії Центральної Європи ANGELUS, за роман «Дванадцять обручів».

      Музика

·         Вірші Юрія Андруховича були покладені на музику такими гуртами, як «Мертвий півень», «Плач Єремії», «Sіґал Sпожив Sпілка», «Знову за старе», «Karbido» (Польща) тощо.

      Кіно

·         У 1992 році режисер Андрій Дончик зняв за мотивами оповідань Юрія Андруховича кінофільм «Кисневий голод».

      Театр

·         11 березня 2007 року у Молодому театрі у Києві відбулася прем'єра вистави «Нелегал Орфейський» за мотивами роману Юрія Андруховича «Перверзія». Автор брав участь у постановці п'єси і сам зіграв одну з ролей.

Творчість Андруховича має значний вплив на сучасний літературний процес. Його твори перекладено і бачено в Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Швеції, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусі, Литві, Словаччині; з його іменем пов’язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Серед ряду літературних нагород (як вітчизняних, так і міжнародних) — премія ім. Гердера ( Гамбург, Німеччина) за 2000 рік.

·                   Західна критика визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, порівнюючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко. Андруховича часто називають «патріархом сучасної літератури», хоч він це звання повністю заперечує, мовляв, він є патріархом «Бу-Ба-Бу» і не більше.

ПІСНЯ МАНДРІВНОГО СПУДЕЯ

Агов, мої маленькі чортенята!

З-під свити я вас випущу на світ‒

туди, де кров з любов'ю черленяться,

де пристрастей i пропастей сувій…

Я ‒ ваш отець, тож будьте мені вірні!

(які невірні рими в голові!),

але коли до серця входять вірші ‒

прекрасні, наче крила голубів,

які тоді надії!..

З риторик і поетик академій —

гайда на площу, як на дно ріки!

Підслухані у вирі цілоденнім,

ті рими — вчителям наперекір

(у вчителів, здається, перекір) !

Або в поля, як на зелену прощу —

читати вірші травам і вітрам!..

І постарайтесь, я вас дуже прошу,

щоб явір тихі сльози витирав,

щоб небо, нахилившись, наслухало,

щоб завше був натхненний соловій…

Хвалу воздавши часові зухвалу,

звірят і пастухів благословіть!..

Отож, — на світ, за діло — чарувати!

Агов, мої маленькі чортенята!

Ю. Андрухович

Інна Храбуст