вівторок, 31 березня 2020 р.

Кришталевого символу поетеса



Навесні, коли життя оживає,і про це наполегливо нагадали грайливі сонячні зайчики,  Україна відсвяткувала день народження улюбленої поетеси Ліни Костенко. У її віршах – космос і відчай, філософія свободи і втрат,  безмір нюансів людських почуттів.Інколи здається: краще написати уже неможливо– про стареньку грушу, якій сняться «повні жмені груш» чи перкалеву зиму, про розумну, сильну і тендітну жінку чи філософа, чи може про діда й бабу на призьбі, в яких чужі онуки обривають шовковицю.. Природно, що ювілей Ліни Василівни, для багатьох став чудовою нагодою згадати і ще раз пережити, прожити, переосмислити непересічні рядки завжди живих і актуальних її поезій .

                Українське альфреско
Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біда-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.
Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки,
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба — це коли в онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.
Дорога і дорога лежить за гарбузами,
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин...


Немає коментарів:

Дописати коментар