Навесні, коли життя оживає,і про це наполегливо
нагадали
грайливі сонячні зайчики, Україна відсвяткувала день народження улюбленої поетеси
Ліни Костенко. У її віршах – космос і відчай, філософія свободи і втрат, безмір нюансів людських почуттів.Інколи
здається: краще написати уже неможливо– про стареньку грушу, якій сняться
«повні жмені груш» чи перкалеву зиму, про розумну, сильну і тендітну жінку чи філософа, чи може про
діда й бабу на призьбі, в яких чужі онуки обривають шовковицю.. Природно, що
ювілей Ліни Василівни,
для багатьох став
чудовою нагодою згадати і ще раз пережити, прожити, переосмислити непересічні
рядки завжди живих і актуальних її поезій .
Українське
альфреско
Над шляхом, при
долині, біля старого граба,
де біда-біла хатка
стоїть на самоті,
живе там дід та
баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе
їм яєчка золоті.
Там повен двір
любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі
стоять до холодів.
Хитаються патлашки
уздовж всії стежини,
і стомлений лелека
спускається на хлів.
Чиєсь дитя
приходить, беруть його на руки,
А потім довго-довго
на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба
— це коли в онуки,
а в них сусідські
діти шовковицю їдять.
Дорога і дорога
лежить за гарбузами,
І хтось до когось
їде тим шляхом золотим.
Остання в світі
казка сидить під образами.
Навшпиньки
виглядають жоржини через тин...
Немає коментарів:
Дописати коментар