Вічно актуальне "Слово.."

2020 рік щедрий на книжкові ювілеї. Визначній пам’ятці давньоукраїнської літератури часів Київської Русі, знаменитому  "Слову о полку Ігоревім", виповнюється 835 років з часу написання. Невеличке за своїм розміром, але таке довговічне, воно продовжує хвилювати нас і сьогодні, тому що в ньому чудово сплетені історичні факти та мотиви народної поезії з елементами язичницької міфології. Військовий похід князя Ігоря  невідомий автор відтворив в епічно-ліричному стилі, піднісши об’єднуючу ідею Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, сварки, збройні суперечки, страждання мирного населення та за їх піднесення  свого особистого над загальним. Цю  середньовічну сагу  можна впевнено назвати золотим словом літератури східних слов’ян. "Слово.." увійшло в коло читання сучасної людини, залучаючи до історичного досвіду і художньої спадщини минулого.

Пропонуємо пригадати безсмертний твір з допомогою цитат .

Що почитати дітям на карантині

У найчарівнішу пору року, на Івана Купайла, коли сходить на землю Сила Сварожа, коли превеликої моці набувають духи, добрі й лихі. Головна негативна героїня – Мара, яка уявляється чудовиськом, що прагне влади над світом і для того хоче вкрасти з неба сонце. Для того їй потрібен Петрусь із його даром химородника, щоб зірвати чарівний квіт папороті. І під час того іспиту від його мужності залежатиме доля не тільки людей, а навіть самих богів. Проти нього постане лихе воїнство підступної Мари. І пропав би Петрусь, згинув би… але ж серед його друзів – Домовик Дрім і Лісовик Пугач, Віла Жива й сестра її Стрига. Але ж так хочеться повернутися додому, та він не простий дванадцятирічний хлопчик...

Тож для ваших дітлахів, більшість з яких люблять казку і фентезі, радимо книгу Дари Корній "Петрусь-химородник". Пригоди юного героя перенесуть їх у чарівний світ з-під майстерного пера письменниці, прививаючи любов до прекрасної давньослов'янської міфології.

Вдячні за служіння суспільству

Сьогодні, 3 травня, відзначається День свободи преси, що є чудовою нагодою подякувати журналістам за мужність і рішучість. Спасибі вам за те, що повсякчас ризикуючи, ведете запеклу боротьбу  аби отримати і донести до людей правдиву інформацію.

У цей особливий день хочемо розказати читачам про Пу́літцерівську пре́мію – одну з найпрестижніших премій у галузі журналістики. З 1917 року премія вручається щорічно в перший понеділок травня опікунами Колумбійського університету в Нью-Йорку.

Заснував премію американський журналіст і видавець угорського походження Джо́зеф Пу́літцер. До списку заслуг цього чоловіка належить звання засновника нового типу публіцистики – «нового журналізму», що передбачав відмову від поверхневості та «докопування до суті».

Ганяючись за сенсаціями, Пулітцер вдавався до крайнощів, переобтяжуючи «The Post-Dispatch» матеріалами про вбивства, злочини, секс тощо. У газеті також публікувалися скандальні історії з життя еліти Сент-Луїса. З'являлися статті під заголовками: «Боси Сент-Луїса», «Парочка перелюбників», «Чи пиячить містер Тюдор?». Такі матеріали не гребували перебільшеннями, напівправдою у виставленні громадян на загальне посміховисько, тож Пуліцер вважається ще й родоначальником жанру «жовтої преси».

У 2009 році премія вручається за 21 номінацію. 14 із них пов'язані з журналістикою: Перша категорія і єдина до нині, за яку дають золоту медаль, – це «Служіння суспільству» (Public service). Далі слідують номінації  «За висвітлення місцевих новин»; «За видатне розслідування»; «За майстерність»; «За видатну подачу сенсаційного матеріалу»; «За розкриття національної теми»; «За міжнародний репортаж»; «За нарис»; «За коментар»; «За художню критику»; «За редакційний коментар»; «За карикатури»; «За новинну фотографію»; «За художню фотографію».

Та, без сумніву, це видатна людина, що зробила чимало не тільки для американської, але й світової преси. Гроші ж, які він залишив по собі, стали основою для створення премії, яка зараз є однією з найпочесніших. Окрім журналістики, Пу́літцерівську премію також вручають за досягнення в галузі літератури, музики й театру. Нагорода за американськими мірками вважається невеликою – 10 тисяч доларів, але її престижність – виняткова.

І знову корисні поради для читання

Осмислення прочитаного - це ключовий момент, і воно не повинно припинятися, як тільки ви закінчили читати книгу.

Час від часу звертайтеся до улюблених уривків - це кращий спосіб утримати в пам'яті найважливіші частини книги. 

Це допоможе застосовувати на практиці знання, коли виникає відповідна можливість або ідея.

Тому, коли Ви закінчите читати книгу, повертайтеся до уривків, які викликали найбільший інтерес, робіть нотатки.

Книги не можуть нагадати про себе. Тому доводиться нагадувати собі самостійно, які знання потрібно освіжити, занурюючись в нову тему. Чудовою фотографічною пам'яттю володіють одиниці. Якщо Ви не можете цим похвалитися, з часом Ви будете забувати більшу частину прочитаного.

Вчити заново - це природна й необхідна частина будь-якого навчання, тож

Письменник і бізнес-тренер Раміт Сетхі (Ramit Sethi) рекомендує цікаву методику: кожні 4-6 тижнів він виділяє 40 хвилин, щоб переглянути свої замітки і анотації до книг і статей. Неважливо, коли була зроблена замітка: місяць, рік чи три роки тому, Раміт вибирає ті замітки, що підходять по темі до того, над чим він зараз працює. Можна робити щомісячний огляд останніх заміток або відбирайте ті, що будуть потрібні Вам у роботі, для саморозвитку або для налагодження відносин з іншими людьми. 

Зі святом джазу, дорогі співвітчизники!

Ілюстрації з відкритих джерел

До 145-річчя Рафаеля Сабатіні

Рафаель Сабатіні (Rafael Sabatini) (29 квітня 1875, Єзі, Італія — 13 лютого 1950, Адельбоден, Швейцарія) — всесвітньо відомий англомовний письменник італійського і англійського походження.

Народився 29 квітня 1875 року в італійському містечку Єзі (Jesi), біля Анкони на Адріатичному узбережжі. Його батько, італієць Вінченцо Сабатіні, і мати Анна Траффорд, родом з-під Ліверпуля, були відомими у свій час оперними співаками. Вони зустрілися на гастролях на Філіппінах. Після народження сина вони продовжували виступати і, вирішивши, що гастрольне життя не для дитини, відправили маленького Рафаеля до Англії, до батьків Анни, які мешкали в селі біля Ліверпуля. Уже тоді він пристрастився до книг і згодом говорив, що почав писати англійською тому, що найкращі оповідання прочитав саме англійською мовою.

Незабаром батьки Рафаеля завершили артистичну кар'єру і стали викладати спів, відкривши в Порто свою першу школу (згодом Вінченцо Сабатіні досяг чималих успіхів у навчанні майбутніх співаків, а король Португалії дав йому лицарське звання). І хлопчик, якому тоді було близько семи років, переїхав до батьків; там же в Португалії він навчався в католицькій школі, і до італійської й англійської мов, якими він володів з раннього дитинства, додалася португальська. Через кілька років родина Сабатіні повернулася до Італії й оселилася в Мілані, а Рафаеля відправили вчитися у Швейцарію, де він вивчив французьку і німецьку мови. Перша його проба пера була саме французькою мовою, у швейцарській школі. Рафаель продовжував читати, захопився історичними творами, серед його улюблених авторів були Шекспір, Дюма, Мандзоні, Жуль Верн, Вальтер Скотт. Особливо йому полюбилися книги американського історика Вільяма Прескотта, автора «Історії завоювання Мексики» і «Історії завоювання Перу».

У віці 17 років Рафаель Сабатіні покинув школу, і його батько, вважаючи, що вільне володіння п'ятьма мовами допоможе синові зробити кар'єру комерсанта, відправив його до Англії. В 1892 році він прибув у Ліверпуль і кілька років працював перекладачем. У середині 1890-х років Рафаель Сабатіні почав писати, а в 1899 році вже зумів зацікавити своїми оповіданнями головні англійські журнали. У 1901 році він отримав контракт на роман, не написавши ще жодного. В 1904 році вийшла його перша книга. У 1905 році, після виходу другої, він відмовився від комерційної кар'єри й цілком присвятив себе літературі — щороку писав повість чи роман, не рахуючи оповідань. У тому ж році він одружився з дочкою успішного ліверпульського комерсанта і переїхав до Лондона. У 1910-ті роки письменник видав зокрема такі книги, як «Суд герцога» (1912), «Прапор Бика» (1915), «Морський яструб» (1915), два томи «Капризів Кліо» («Ночі історії») (1917, 1919). В роки Першої Світової війни Сабатіні став англійським підданим і працював перекладачем в британській розвідці.

В 1921 році Рафаеля Сабатіні мав уже чверть століття літературного стажу, але саме тоді до письменника прийшов успіх — з виходом в Англії, а пізніше в США, роману «Скарамуш», який розповідає про часи Французької революції. Книга стала міжнародним бестселером. Ще більший успіх мав його роман «Одісея капітана Блада». Взявши за основу окремі факти біографії знаменитого англійського пірата Генрі Моргана, письменник створив чарівний образ корсара-джентльмена, далекого від злості, корисливості, несправедливості. Видавці взялися перевидавати його більш ранні книги, за його творами ставили п'єси. А в 1935 році «Одіссея капітана Блада» була екранізована видатним американським режисером Майклом Кертіцем, головні ролі у фільмі зіграли зірки Голівуду Еррол Флінн і Олівія де Хевіленд. До середини 1920-х років Сабатіні став досить забезпеченим письменником. Однак у 1927 році письменника підстерігала трагедія — в автокатастрофі загинув його єдиний син, Сабатіні впав у депресію, а ще через кілька років вони з дружиною розлучилися. Однак поступово життя виправилося, письменник купив будинок зі ставком у тихому містечку на кордоні Англії й Уельсу, щоб займатися улюбленою риболовлею, де він і мав намір прожити решту життя. Але в 1935 році Сабатіні знову одружився. Разом із дружиною він кожен січень, за винятком років війни, катався на лижах у Швейцарії, в Адельбодені. Сабатіні продовжував писати, віддаючи перевагу оповіданням, і в 1930-ті роки з'явилися дві книги про капітана Блада, ще один том «Капризів Кліо». В роки Другої Світової війни в Сабатіні почалися проблеми зі здоров'ям, він став менше писати; його останній роман «Гравець» з'явився в 1949 році. А остання книга письменника — збірка оповідань «Турбулентні історії» (Turbulent Tales) — вийшла в 1950 році.

Взимку 1950 року Сабатіні, незважаючи на хворобу, відправився, як завжди, у Швейцарію. Але майже весь час він проводив у ліжку. І 13 лютого 1950 року помер і був похований в Адельбодені.

Рекомедуємо до прочитання:

Суд герцога (1912)

Прапор Бика (1915)

Морський яструб (1915)

Скарамуш (Scaramouche) (1921)

Одіссея капітана Блада (Captain Blood) (1922), 1959 переклад українською мовою П. Мовчана

Хроніки капітана Блада (The Chronicles of Captain Blood) (1931)

Фортуна капітана Блада (The Fortunes of Captain Blood) (1936) 2015 переклад українською мовою А. Санченка.

Дитячі роки Рафаеля описані в книзі для дітей «Андрій Кокотюха про Луї Буссенара, Томаса Майна Ріда, Миколу Миклухо-Маклая, Рафаеля Сабатіні, Роберта Луїса Стівенсона» / А. Кокотюха; художник М. Німенко. — Київ : Грані-Т, 2008. — 88 с. : ілюстр. ; 20 см. — Серія «Життя видатних дітей».

Страва для естетів, любителів магії, романтики і гострих відчуттів

Що ж, друзі, настав час поділитися своїми враженнями про "Каравал". Кілька днів тому мені на очі потрапила книга Стефані Ґарбер. Незвичайна назва, чудове оформлення і маленький уривок, що вдалося прочитати в електронному форматі, змусили мене почувати себе так, ніби я готуюся пірнути у глибини обіцяного.

По-перше, я з дитинства захоплена цирковою естетикою, не у всіх жанрах, звісно, але очікування неймовірних вражень загострюються,  коли книга заявляє: Каравал - циркова трупа,  на чолі з магістром магії - Легендою.

"Каравал" можна порівняти з літературно-кулінарним експерементом. Сестри-красуні  (як відразу здається) кличуть нас в авантюру, яка для них - мало не єдиний  вихід з пастки окутаного таємницями батька-тирана. Гострота від того, що за загадкових обставин  зникла їхня матір. Явно ідеалізований, та ще й небезпечний, красунчик, що з'являється на шляху дівчат, які мають зовсім різні життєві орієнтири. Усі ці інгрідієнти ретельно замішуються, збиваються в режимі циркової феєрії  - і готово! - п'янкий і полум'яний десерт під назвою "Каравал", страва для естетів, любителів магії, романтики і гострих відчуттів. 

Тримати паперовий варіант книги виявилося задоволенням. 400 сторінок атмосферних пригод швидко станули, подарувавши чимало приємних сюрпризів і приємні спогади.  Однак. Чекайте не цирку, а швидше його ілюзії. Замість трюкачів тут всуціль переодягнуті актори, що наче зустрічають перед самим дійством, обіцянка якого так лоскоче фантазію на початку книги.

І ще одне але. Що це книга у жанрі янг-едалт фентезі (і навіть про існування такого жанру) я дізналася щойно, та це цілком пояснює те, що читаючи книгу я подумала, це буде хороше чтиво для підростаючої романтичної душі, яка поки що читає  книги без плутанини реального і магічного світу, що може закінчитися... - ну про це вже читайте самі))

Інна Храбуст

Говорити мовою танцю

29 квітня -  день особливий для всіх, хто йде по життю, танцюючи та не може втриматися, коли чує музичний ритм. Адже у всьому світі він відзначається як Міжнародний день танцю. Неспроста народна мудрість каже: танцюрист – це не той, хто робить рухи під музику, у справжнього танцюриста танцює душа! Щиро вітаємо  всіх, хто причетний до цього прекрасного мистецтва та хочемо пригадати, як органічно доповнювалися мовою танцю літературні вечори, мистецькі години, арт-зустрічі, що проходили в нашій бібліотеці.

Читайте як Білл Гейтс (продовження)

Не читайте швидко
У століття ефективності ми намагаємося опанувати інформацію так швидко, як тільки можливо. Але читання вимагає часу. Вся користь від нього проявляється не відразу, зазвичай після прочитання значної частини книги.
Швидкість читання - це навик, який можна і потрібно доводити до досконалості. Але здатність швидко вбирати слова за рахунок обробки основної інформації приходить з досвідом, сама собою. Ваш мозок буде тим швидше обробляти мову та ідеї, чим частіше ви будете взаємодіяти з ними. Тому для початку згадайте свою основну мету: Ви хочете додати книгу в чек-лист або насправді навчитися чомусь новому?
Інша перевага читання полягає в тому, що Ви отримуєте задоволення від самого процесу. Без заїждженої філософії, вища мета життя - це радість. Деякі ідеї занадто важливі, в них занадто багато вкладено, щоб пробігтися по ним очима. Пам'ятайте, що Ваша ціль - навчитися, а не прочитати якомога більше книг.

Вибирайте формат, який підходить саме Вам
Вибирайте той формат, який підходить Вам найкраще і який більше відповідає Вашим цілям: паперова книга, електронна або аудіо.
Для деяких людей основний спосіб отримання інформації про навколишній світ - це сприйняття на слух, їх називають аудіалами. І для них найбільш підходящий формат - аудіокнига. Поки одні засинають під аудіокнигу, як на лекції, іншим, навпаки, зручніше сприймати інформацію на слух. Аудіоформат дає більше можливостей для читання в русі (поки їдеш на поїзді або в автомобілі, або займаєшся у спортзалі) і незамінний для людей, які занадто рухливі і не можуть довго всидіти на одному місці з книгою в руках.
Електронна книга має ряд переваг перед паперовим аналогом. Рідер або смартфон з додатком для читання компактніший від книжкової шафи. Електронна версія в рази дешевше, адже левову частку вартості друкованої книги складають витрати на папір, друкарські роботи і транспортування. Довгий видавничий процес скорочується, і книга раніше доходить до читача. Крім того, стало простіше дістати будь-яку книгу. Навряд чи мешканці великих міст стикалися з подібною проблемою, а от у регіонах, де з книжкової інфраструктурою не все гладко, це актуально.
Але читання - це навантаження на очі. І навіть від найсучасніших електронних дисплеїв очі втомлюються швидше, ніж від традиційних книг. Не рятують нічний режим і можливість регулювати підсвічування. У цьому плані хороші електронне чорнила, але навіть вони далекі від досконалості.
З читанням електронних книг пов'язані і певні психологічні бар'єри. Ми звикли до швидкого читання з екрану - погляд перестрибує з рядка на рядок, шукає найважливіше, пропускає цілі абзаци. Тому, коли відкриваєш читалку, складно швидко перебудуватися, увага розсіюється. Читання друкованої книги завжди більш вдумливе і розмірене.
(за javalibre.com.ua)

Схиляємо голови перед українським генієм. Микола Зеров

26 квітня відзначаємо 130 років від Дня народження Зеро́ва Мико́ли Костянти́новича  — українського поета, літературознавця, літературного критика, полеміста, лідера «неокласиків», майстра сонетної форми та перекладача античної поезії.

Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зінькові.

"Батько вчитель, потім — завідуючий городською школою, нарешті — 1905 року — інспектор народних шкіл, мати — з дрібного землевласницького роду Яреськів — з-під Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство", - пише Зеров в автобіографії. 

Вчився Микола у Зіньківській школі, далі — в Охтирській та Першій Київській гімназіях (1903-—1908). Відтак — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.

1912 року з'явилися друком перші статті та рецензії Миколи в журналі "Світло", газеті "Рада".

З 1914 року за наказом попечителя Київського навчального округу Зерова призначено викладачем історії до Златопільської чоловічої, а з жовтня 1916 року -— ще й жіночої гімназії.

Молодші брати також виросли неабиякими особистостями. Дмитро став (вірніше, йому це дозволили) видатним ботаніком, академіком АН УРСР, який до кінця свого життя боявся навіть згадувати про братів. Молодший брат Михайло — став поетом і перекладачем, відомим під літературним псевдонімом Михайло Орест.

З початком революційних подій 1917 року Зеров учителює в Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину. 

1924 року було надруковано "Камену" - першу збірку віршів Зерова, до якої, втім, було включено й перекладний розділ з античних поетів.

Автор скромно виправдовував це перед сучасниками потребою "розробляти мову і стиль, удосконалювати техніку й синтаксичну гнучкість української поезії, називаючи їх „сухарями“ на розкішному бенкеті поетичної фантазії".

Перший випуск історико-літературного нарису "Нове українське письменство" і монографія "Леся Українка" тако були видані 1924 року. 

Від 1926 року Зеров виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Того ж року офіційна влада звинуватила "неокласиків" в антипролетарських настроях.

Червневий пленум ЦК КП(б)У 1927 року дав прямі директивні вказівки щодо політичної оцінки "неокласиків"; фактично ця постанова означала заборону літературної та критичної діяльності Зерова. Для нього лишалася тільки один напрямок —- історико-літературні студії.

Він пише передмови до творів українських письменників-класиків, які видавалися у видавництвах "Книгоспілка" та "Сяйво". З цих статей склалася книжка "Од Куліша до Винниченка" (1929 р.). Але й на цих позиціях пощастило затриматись недовго.

Початок 1930 року став переломним. "Книгоспілку" було реорганізовано, "Сяйво" закрито. Куліша і Винниченка проголосили фашистськими письменниками, заарештовано Максима Рильського. Зеров жив під постійною загрозою арешту.

Самогубство Хвильового в травні 1933 року стало ще однією драмою для Зерова.

Всі останні роки Зеров мовчав. Влада заборонила займатися творчою діяльністю, а з 1933-го— стає небезпечним навіть мовчання. 

Наприкінці 1934 року Зерова остаточно звільняють з університету. Він втратив останнє матеріальне опертя й змушений шукати будь-яку працю. Переживши ще одну трагедію —- смерть десятилітнього сина - Зеров переїжджає до Москви. 

Проте в ніч із 27 на 28 квітня 1935 року його заарештували під Москвою на станції Пушкіне. 20 травня відправили до Києва для слідства. Тут вченого, поета і перекладача фантазери з НКВД звинуватили у керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією.

Під час обшуку в нього вилучили книжки "Політика" з дарчим написом розстріляного у "справі 28" "терориста" Григорія Косинки та роман "фашиста" Пантелеймона Куліша "Чорна Рада". Це і були докази тероризму з боку Зерова, якого було засуджено до 10-річного ув'язнення. 

Наприкінці зими його було відправлено до Карелії за традиційним маршрутом: "Ведмежа Гора-Кемь-Соловки". В пункт призначення прибув у червні 1936 року.

За станом здоров'я Зеров не міг працювати лісорубом і тому прибирав кімнати господарської служби. Після закінчення роботи, у комірчині сторожа він займався перекладами та історико-літературними студіями.

9 жовтня 1937 року справа Зерова та ін. була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Його було засуджено до розстрілу. 3 листопада 1937 року вирок щодо Миколи Зерова було втілено.

Символічна могила Зерова знаходиться на Лук'янівському кладовищі в Києві разом зі справжньою могилою сина Котика (На фото Микола Зеров з дружиною та сином).

Творчий доробок Зерова є неоціненним для української літератури і культури в цілому. Він представлений такими роботами:

• Антологія римської поезії,"Друкар", Київ, (1920)

• Нова українська поезія, Антологія, «ДВУ», Київ, (1920)

• Перец І. Л., Народні оповідання, переклад з єврейської М. Зерова і О. Гера, «ДВУ», Київ, (1920)

• Камена, «Слово», Київ, (1924; 2-ге вид. 1943)

• Нове українське письменство, вип. 1, «Слово», Київ, (1924)

• Леся Українка, «Книгоспілка», Київ, (1924)

• Сяйво (хрестоматія), упор. М. Зерова, Київ (1924).

• Григорій Сковорода, Вірші латинською мовою, переклад М. Зерова, «Червоний шлях», 3, (1924)

• Валерій Брюсов, 1873—1924, «ДВУ», Київ, (1925) — 14 перекладів М. Зерова.

• До джерел, Збірник статей, «Слово», Київ, (1926, 2-ге вид. 1943)

• Словацький, Мазепа, Трагедія на п'ять актів, переклад і вступна стаття М. Зерова, «Слово», Київ, (1926)

• Наші літературознавці і полемісти, «Червоний шлях», 4, (1926)

• Квітка й українська проза, «Життя й революція», XII, (1928)

• У справі віршованного перекладу, «Життя й революція», IX, (1928)

• Літературна позиція Старицького, «Життя й революція», VI, (1929)

• Від Куліша до Винниченка, Збірник статей, «Культура», Київ, (1929)

• До джерел, Краків-Львів, (1943)

• Sonnetarium, (1948)

• Catalepton, (1952)

• Corollarium, (1958)

• Нове українське письменство, Мюнхен, (1960)

• Вибране, (1966)

• Лекції з історії української літератури, Оквіл, (1977)

• Твори: В 2 томах — К.: Дніпро, 1990.

• Антологія римської поезії. Камена. Сонети і елегії, — Київ, «Час», (1990) — репринтне видання

• Українське письменство / Микола Сулима (упоряд.) . — К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», (2003). — 1301с.

• Українське письменство XIX століття. Від Куліша до Винниченка: Лекції, нариси, статті. — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», (2007). — 568 с.

• Вибрані твори / упор. Володимир Панченко. — Київ: Смолоскип, Серія «Розстріляне відродження». 2015, — 880с.

• Свидницький А. Люборацькі: повість / А. Свидницький ; ред. і вступ. ст. М. Зерова. — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1931. — 300 с. — (Літературна бібліотека. Українське письменство).

• Сяйво: декламатор / упоряд. М. Зеров. — Київ: Сяйво, 1929 р. — 430 с.

• Клен Ю. Спогади про неокласиків / Юрій Клен. — Мюнхен: Накладом Укр. вид. спілки в Мюнхені, 1947. — 48 с.

• Перец І. Л., Народні оповідання, переклад з єврейської М. Зерова і О. Гера. — вступ. сл. Івана Дзюби; передм. Артура Рудзицького; спомини Григорія Кочура ; іл. Олександра Ройтбурда.- Київ: Кн. Палата України, 2018.

Читайте як Білл Гейтс (продовження)

Для того, щоб навчитися чогось, в першу чергу Ви повинні зрозуміти, навіщо читаєте. Ваша мета, головне завдання повинне стати вашою дороговказною зіркою. Вона буде захищати Вас від непотрібної інформації, наприклад від статей із привабливими заголовками або дріб'язкових «цікавих фактів». Мета буде направляти Вас до корисної інформації, сприяти розвитку читацьких уподобань. Завдяки розумінню цілі Ви перестанете читати бездумно. Необхідно дотримуватися інформаційної дієти і визначити свою мету - це перший крок на цьому шляху. Які книги вибирати? У двох словах все, що відповідає Вашій меті та інтересам. Головне - розставити пріоритети і з розумом розпоряджатися часом. Наприклад, Ваша мета - домогтися підвищення у відділі продаж. Це означає, що Ви повинні вміти продавати і керувати людьми. Спочатку Ви читаєте кращі книги по техніці продажу і керуванню, а на додаток - книги з психології, саморозвитку і мотивації. Це допоможе Вам уникати клікабельних статей із застарілими теоріями про продажі і популярних бізнес-книг, в яких практично немає корисної інформації. Ваша мета роздобути роботу допоможе прокласти маршрут крізь різні книги. Коли Ви закінчуєте читання про продажі та психологію, Ваша ціль веде Вас до вивчення біографій кращих продажників: Вам захочеться зрозуміти, як їм вдалося домогтися успіху. Або Ви захочете дізнатися, як управляти офісною політикою або працювати на свій бренд. Ваш дороговказ буде тримати Вас на правильному шляху. А як щодо вивчення заради вивчення? Цікавість - теж прекрасна причина для читання, якщо воно не йде врозріз з Вашими основними цілями. Наприклад, якщо ви збираєтеся поліпшити свої знання про маркетинг за наступні три місяці, а 100% вільного часу читаєте про дайвінг, це навряд чи назвеш ефективної тратою часу. Але якщо Ви будете 75% часу читати про маркетинг, а 25% - про дайвінг, це не тільки безпечно для ваших інтересів, але іноді навіть корисно. Але незалежно від Ваших цілей, постійно пильнуйте меню Вашої інформаційної дієти, немов Ви на справжній дієті, щоб бути впевненим, що Ви отримуєте всі необхідні поживні матеріали. Оцініть значимість ресурсів, на які Ви заходите найчастіше, і звертайтеся тільки до тих, що приносять користь. У світі, який завалює Вас інформацією, критично важливо усвідомлювати, що Ви читаєте.

За javalibre.com.ua

Твори Нобелівських лауреатів у перекладі українською

Нобелівська премія з літератури — найпрестижніша міжнародна літературна премія у світі, що присуджується щорічно з 1901 року за видатний внесок у розвиток світової літератури.  Пропонуємо вашій увазі добірку творів лауреатів Нобелівської премії, які були перекладені українською мовою.

1920 р. Кнут Гамсун «На зарослих стежках».  Хоч у 1920 році норвезький письменник Кнут Гамсун отримав Нобелівську премію з літератури за «Соки землі», втім уваги варті і інші його твори. Наприклад, рекомендуємо прочитати останню книгу автора – «На зарослих стежках»

1946 р. Герман Гессе «Сіддхартха». За сміливість і проникливість у його творах, які є прикладом класичних гуманістичних ідеалів та високого художнього стилю.

1968 р. Ясунарі Кавабата «Сплячі красуні. Давня столиця. Стугін гори» За його майстерність оповіді, за допомогою якого він із великою чуттєвістю зображує сутність японського духу.

1969 р. Самюел Беккет «Уот» За його новаторські драматичні й прозові твори, в яких трагізм сучасної людини стає її тріумфом.

1976 р. Сол Беллоу «Гендерсон, повелитель дощу». За людське розуміння і тонкий аналіз сучасної культури, які поєднані у його творах.

1994 р. Кендзабуро Ое «Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї» Хто поетичною силою створив уявний світ, в якому життя і міф проявляються у вигляді картини скрутного життя людини.

2006 р. Орхан Памук «Мовчазний дім» Хто у пошуках меланхолійної душі рідного міста знайшов нові символи для зіткнення і переплетення культур

2008р. Жан Марі Гюстав Ле Клезіо «Потоп». Автор нових напрямів, поетичних пригод, чуттєвих захоплень, дослідник людства поза межами правлячої цивілізації.

2010 р. Маріо Варгас Льйоса «Хто вбив Паломіно Молеро?». За детальний опис структури влади і за яскраве зображення повстання, боротьби і поразки особистості.

2015р. Світлана Алексієвич «У війни не жіноче обличчя За її багатоголосу творчість — пам’ятник стражданню і мужності у наш час.

 Кожен із цих романів став світовим бестселером . Тому – приємного вам читання!

З Міжнародним днем книги та авторського права!

День народження книги, книги паперової, електронної, живої, багатослівної, чи й зовсім без тексту, - яка до вподоби обирайте самі!

День народження джерела, що навчає і розвиває, підтримує і виховує, розширює горизонти і дає дорогу в світ! 

День народження книги, яка вражає і п'янить, та, без сумніву, є прекрасним творінням людини і способом залишити по собі слід. Слід в історії, науці, слід в серцях майбутніх поколінь... 

(Ілюстрації з відкритих джерел)

23 квітня - Міжнародний день книги та авторського права!

 Храм книг  ХV століття

Нещодавно прочитала книгу Домінік Фортьє «Книжкова обитель». Хто така автор книги? Домінік Фортьє народилася в Квебеку в 1972 році.  Працювала редактором, перекладачем, видавцем. 2016 році за роман «Книжкова обитель» отримала Премію Генерал-губертатора Канади в галузі літератури. Чому зацікавилася цією книгою? Звісно, маючи професію бібліотекаря та ознайомившись з анотацію до книги, стало цікаво про яку ж книжкову обитель йдеться в книзі.  А розповідається про старовинну бібліотеку ХVстоліття. Протягом століть ченці монастиря Монт-Сен-Мішель збирали по світу та зберігали безцінні скарби – книги. Мова йде про таку собі фортецю посеред моря, відому ще як місто книжок, до якої вервечкою тягнулися паломники, щоб поклонитися божому Храму св. Михайла та Храму мудрості і знань. В книзі дві розповіді водночас – роман та творчі нотатки. Книга буде цікавою тим, хто полюбляє неспішну, плавну розповідь, з філософськими роздумами про релігію, бога, смерть та сенс життя. А ще про безсмертя та втрату книжкових скарбів. І на останок трішки цитат із книги та про книгу. «Впродовж століть в абатстві знаходила прилисток одна з найзначущіших бібліотек континенту і скрипторій, в якому робили переклади з грецької й арабської, однак сьогодні вона не інакше як тінь самої себе… Знання згубилися, любов до праці, до книжок – рух у зворотньому напрямку: спочатку перестали любити книжки, потім уже й робота насправді нікого не цікавила, і знання зникло…Книжки перестали бути скарбом. «Колись його бібліотека знала ліпші часи. Монт-Сент-Мішель був відомий як місто книжок. . Фортеця посеред моря, яка бореться, захищає мову, знання, інтелект.» « Є книжки, як лампи чи маяки, і їхнє світло дає змогу вести людей у темряві цього світу…». «Письмо Домінік Фортьє відзначене  багатою, красивою і звучною мовою. Подорож, яка наповнена зворушливими, яскравими моментами».

Mario Cloutier, La Presse

                                                                                      Відгук на книгу Світлани Хмільової.

22 квітня - День нашої планети

Бережімо нашу Землю, адже вона, як дбайлива мати, все ще любить нас. Це доводять і квітучі гаї, і родючі ґрунти, і зелені ліси, що дають нам можливість дихати і жити. Шануймо і цінуймо її дари.

(Світлини з інтернету)

Читайте як Білл Гейтс

Ми часто звертаємо свою увагу на життя багатих та успішних. Думаємо, можливо, вигулькне серед усієї тієї круговерті подій, фактів і  вподобань один невеличкий секрет, якого так бракує для удачі людям, що стабільно і систематично працюють на благо цивілізації і трішки навіть на свій розвиток. Не знайшовши тієї маленької таємниці, махаємо рукою: певно, вони вже такі народилися з умінням крутитися в цьому світі. Та біда часто виявляється у неправильному запиті. Ми хочемо знати, «як досягти успіху та статків, клацнувши пальцями». Тут доцільно було б згадати ряд афоризмів про тяжку працю і гарний результат.

Чи легко Вам щотижня прочитувати по книзі, незважаючи на щоденні клопоти і роботу? А якщо це ще й книги «не для відпочинку», а такі, при читанні яких мозок активно працює? Звучить і зовсім не реально. Однак… Білл Гейтс читає на рік близько 50 книжок, приблизно одну книгу на тиждень. Ілон Маск ‒ по дві книги в день. Уоренн Баффетт на читання витрачає 80% свого дня. Коли їх запитували, що допомогло їм досягти успіху, вони відповідали ‒ «читання», адже це:

А) основний метод засвоєння і переробки потрібної інформації;

Б) рушій розвитку вміння аналізувати і робити висновки;

В) спосіб бути увесь час у вирі подій, йти в ногу з часом;

Г) запорука уникнення стресу, підвищення впевненості, емпатії, рішучості та загального задоволення від життя;

Д)  вміння красиво і ефективно спілкуватися.

Та варто зауважити, успішні люди дуже прискіпливо обирають книжки, націлюючись на самоосвіту, а не розваги. Зокрема до їхнього «літературного списку» часто потрапляють біографії та автобіографії великих людей для натхнення і порад.

Інна Храбуст