85 років від дня народження Бориса Олійника

22 жовтня виповнюється 85 років від дня народження Бориса Олійника, українського поета, публіциста, громадського діяча, академіка НАН України, голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Борис Олійник дебютував у літературі 1959 року книжкою-нарисом «За Північним Дінцем». Перша збірка віршів «Б’ють у крицю ковалі» вийшла у 1962 році. 

На сьогодні Борис Ілліч – автор понад 40 книг віршів, есе, статей, які перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Найвідоміші збірки: «Б’ють у крицю ковалі», «Двадцятий вал», «Відлуння», «Сива ластівка», «Дума про місто», «Міра». Основний жанр – поетичний, виступав також у публіцистиці. Борис Олійник – ціла епоха в українській літературі, а його митецька й людська доля – один із яскравих прикладів існування (виживання) поета, людини творчої у тоталітарному суспільстві.
В історії української літератури ім’я Бориса Олійника стоїть поряд з іменами Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Віталія Коротича, Миколи Вінграновського та багатьох інших їхніх ровесників, чиї творчі пошуки формували літературне покоління “шістдесятників” з їхніми злетами та поривами за залізні рамки “соціалістичного реалізму”.
У 2012 році кандидатуру Бориса Ілліча висували на отримання Нобелівської премії з літератури.

30 квітня 2017 р. на 82-му році життя Бориса Олійника обірвалося, проте його твори будуть жити вічно, даючи продовження його нелегкій справі письменника.

  МЕЛОДІЯ

Заболю,  затужу,

                     заридаю...  в  собі,  закурличу,

А  про  очі  людські

                     засміюсь,  надломивши  печаль.

Помолюсь  крадькома

                       на  твоє  праслов'янське  обличчя,

І  зоря  покладе  

                     на  мовчання  моє  печать.

Забіліли  сніги,

                 забіліли  на  цілому  світі.

Опадає  листок,

                 як  зів'яле  чаїне  крило.

Там,  де  ми  відбули,

                     там,  де  наше  відтьохкало  літо,  -

Забіліли  сніги...  забілили  сніги...

                                         замело.

Це  приходить,  мов  сон.

                                 Це  приходить  до  мене  із  марень:

Теплий  шепіт  і  схлип...  чи  сльоза,

                                                 чи  роса  од  ріки?

І  на  обрій  вечірній

                           ляга,  мов  на  еллінський  мармур,

Ледь  означений  профіль

                             і  тиха  лілея  руки.

Я  для  інших  одцвів,

                         я  під  серцем  сховав  свої  квіти.

Я  від  ока  чужого

                             туманом  осіннім  укривсь.

Але  якось  вночі

                       підійди  і  торкни  мої  віти  -

Я  тобі  засвічусь,

                     як  нікому  іще  не  світивсь!..

Заболю,  затужу,  заридаю...  в  собі,

                                                       закурличу.

А  про  очі  людські  

                         засміюсь,  надломивши  печаль.

Помолюсь  крадькома

                             на  твоє  праслов'янське  обличчя,

І  зоря  покладе

                       на  мовчання  моє  печать.   

(Б.Олійник)

Джерело: tsatu.edu.ua

Цікаві матеріали на тему: http://litakcent.com/2010/10/26/borys-olijnyk-retro/