середу, 21 жовтня 2020 р.

85 років від дня народження Бориса Олійника


22 жовтня виповнюється 85 років від дня народження Бориса Олійника, українського поета, публіциста, громадського діяча, академіка НАН України, голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Борис Олійник дебютував у літературі 1959 року книжкою-нарисом «За Північним Дінцем». Перша збірка віршів «Б’ють у крицю ковалі» вийшла у 1962 році. 
На сьогодні Борис Ілліч – автор понад 40 книг віршів, есе, статей, які перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Найвідоміші збірки: «Б’ють у крицю ковалі», «Двадцятий вал», «Відлуння», «Сива ластівка», «Дума про місто», «Міра». Основний жанр – поетичний, виступав також у публіцистиці. Борис Олійник – ціла епоха в українській літературі, а його митецька й людська доля – один із яскравих прикладів існування (виживання) поета, людини творчої у тоталітарному суспільстві.
В історії української літератури ім’я Бориса Олійника стоїть поряд з іменами Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Віталія Коротича, Миколи Вінграновського та багатьох інших їхніх ровесників, чиї творчі пошуки формували літературне покоління “шістдесятників” з їхніми злетами та поривами за залізні рамки “соціалістичного реалізму”.
У 2012 році кандидатуру Бориса Ілліча висували на отримання Нобелівської премії з літератури.
30 квітня 2017 р. на 82-му році життя Бориса Олійника обірвалося, проте його твори будуть жити вічно, даючи продовження його нелегкій справі письменника.

  МЕЛОДІЯ

Заболю,  затужу,
                     заридаю...  в  собі,  закурличу,
А  про  очі  людські
                     засміюсь,  надломивши  печаль.
Помолюсь  крадькома
                       на  твоє  праслов'янське  обличчя,
І  зоря  покладе  
                     на  мовчання  моє  печать.

Забіліли  сніги,
                 забіліли  на  цілому  світі.
Опадає  листок,
                 як  зів'яле  чаїне  крило.
Там,  де  ми  відбули,
                     там,  де  наше  відтьохкало  літо,  -
Забіліли  сніги...  забілили  сніги...
                                         замело.

Це  приходить,  мов  сон.
                                 Це  приходить  до  мене  із  марень:
Теплий  шепіт  і  схлип...  чи  сльоза,
                                                 чи  роса  од  ріки?
І  на  обрій  вечірній
                           ляга,  мов  на  еллінський  мармур,
Ледь  означений  профіль
                             і  тиха  лілея  руки.

Я  для  інших  одцвів,
                         я  під  серцем  сховав  свої  квіти.
Я  від  ока  чужого
                             туманом  осіннім  укривсь.
Але  якось  вночі
                       підійди  і  торкни  мої  віти  -
Я  тобі  засвічусь,
                     як  нікому  іще  не  світивсь!..

Заболю,  затужу,  заридаю...  в  собі,
                                                       закурличу.
А  про  очі  людські  
                         засміюсь,  надломивши  печаль.
Помолюсь  крадькома
                             на  твоє  праслов'янське  обличчя,
І  зоря  покладе
                       на  мовчання  моє  печать.   
(Б.Олійник)

Джерело: tsatu.edu.ua

Цікаві матеріали на тему: http://litakcent.com/2010/10/26/borys-olijnyk-retro/

Немає коментарів:

Дописати коментар