Використання сил природи, темна магія та психологічний вплив. Усе це про національних героїв, українських козаків, що майстерно володіли не лише бойовим мистецтвом, а й древніми знаннями.
Світ характерника – це дивний і загадковий світ, де переплітаються історичні реалії і вигадка, де співіснують характерники, козаки, які мали надприродні здібності – проходили крізь стіни, перетворювалися на звірів, уміли чути і бачити на великій відстані. Очевидці частенько розповідали, як ті струшували з себе кулі та кидали їх назад у ворогів. Ми не знаємо достеменно, що з цього правда, але до наших часів дійшли перекази і легенди, традиції, що розказують чия кров тече в наших жилах і навіть деякі таємні знання.
Характерники вміли дивовижні речі, якими користувалися самі, а часто навчали і їм і козаків. Наприклад, від набридливих комах слід натертися настоянкою певних трав, дьогтем чи хоча б мокрою глиною. Рятуючи важко поранених, вони вводили людей в транс, щоб ті не відчували болю під час операцій.
А ще розповідають, що характерники володіли мистецтвом виготовлення так званих “криків”: брали комиші, занурювали їх у воду, потім у віск і кричали на них. Віск якимось магічним чином бирав ці звуки. Згодом такі творіння розкидали по степу: якщо хтось наступав на нього, лунав крик і вартовий вже знав про наближення ворога.
А отримали вони свої сили у спадок від древніх українських волхвів. Коли відбулось хрещення Русі, всіх, хто мав справи з темними силами, переслідували. Саме тому віщуни, жерці та волхви об’єднувались у Січі, на основі яких розвивались школи бойового гартування. Тут створювали справжніх українських лицарів за допомогою віри, споконвічних звичаїв та древніх обрядів. Згодом їх справу продовжили характерники. Тут можна з легкістю повести паралель із Запорізькою Січчю.
Ховали їх не священики, а самі козаки, за старовинним звичаєм, лицем до низу. Декому, щоправда, забивали ще й кілок у серце, аби він не тривожив світ живих з потойбіччя. Так сонце не могло торкнутися своїм промінням їхнього лиця та оживити їх.
Свого часу, гнані московським військом характерники втекли за Дунай аби створити нову Січ, Задунайську. Хоча деякі залишились і в околицях Запоріжжя, жили собі звичайним життям, от тільки прожили більше ста років, “ні хмара, ні грім” їх не брали, робили зброю і заговорювали її, чим і привернули до себе увагу оточуючих.
Звідки походить саме слово “характерник” сказати досить важко. Козаки були людьми “з характером” мужніми, з міцною волею та здатністю впливати на інших. Але для декого це надто спрощене пояснення. Існує також версія, що ця назва походить від імені богині Хари. Хара – одне з імен богині Ради чи Лади – матері богів, богині любові, гармонії та мудрості. Вважається, що характерники – ті, кого богиня звільнила від смертності тіла.
Денис Богуш «Козак-характерник, або Таємна наука діда Архипа»
Василь Шкляр «Характерник».
Джерело:ranok.ictv.ua
Інна Храбуст
Немає коментарів:
Дописати коментар