Білоцерківські Гаї

Цими словами – «білоцерківські Гаї» творча письменницька родина Анатолія та Галини Гай  інколи підписувала свої листи друзям. Під такою ж назвою, 19 жовтня у бібліотеці № 5 пройшов День бібліографії до вшанування їх світлої пам’яті . 

Життя цих творчих натхненних людей сповнене багатьма цікавими зустрічами та вагомими здобутками .Члени Національної спілки письменників України, лауреати численних нагород, літературних та літературно-мистецьких премій, видавці, упорядники, редактори та громадські діячі, автори багатьох художніх і документальних книжок, вони внесли вагомий вклад у літературну скарбницю і громадське життя нашого міста. Їх твори, унікальні, добрі, талановиті, мудрі - це не просто книги, а стан душі, неспокій і свято Духу над банальною прозою буття. Але при цьому вони не повторювалися в темах і жанрах, кожен був особистістю, що вирізнялася  власним творчим почерком . Як дві половинки одного цілого, подружжя Гаїв гармонійно доповнювали одне одного, хоча були різними за вдачею: невгамовний, сильний духом борця Анатолій Іванович і красива мудра, натхненна, з чутливим і вразливим серцем Галина Семенівна. І завжди міцним підґрунтям їх творчої і життєвої долі були завзятість, сміливість, любов до українського слова. Про все це користувачі бібліотеки довідалися з майстерно окресленого літературного портрета, підготовленого бібліотечними фахівцями.

Багатий та різноманітний літературний доробок митців був представлений на книжковій виставці «Творчий ужинок білоцерківських Гаїв», при оформленні якої та під час ознайомлення читачів з її наповненням використана  інформаційна тека «Письменники-краяни» та прикнижкова бібліографія

Бібліографічно-книгознавчий блок експозиції доповнила інформаційна полиця краєзнавчих бібліографічних посібників, літературознавчих дайджестів, які прямо чи дотично стосуються творчості і життєвого шляху письменників.

Корисним та пізнавальним для учасників заходу стала презентація біобібліографічного покажчика «Набуток зрілого таланту» , присвяченого життю та творчості Анатолія та Галини Гай, виданого відділом методичної та бібліографічної роботи Білоцерківської ЦБС. В ньому  міститься інформація про твори письменників, біографічні матеріали, публіцистичні публікації, журналістську діяльність Анатолія Гая, публіцистичні публікації, у т. ч. статті про АТО та ООС на сході України, матеріали з домашнього архіву Гаїв.

Осягнути глибинну сутність творчості прославлених земляків допомогли літературні читання поезій Галини Семенівни та уривків з книг Анатолія Івановича. Емоційні,  чуттєві, глибокі, вони спонукали до роздумів про  покликання і талант, про скороминущість земного життя,  про ранимість душ людей творчих, талановитих., непересічних. 

Захід, що пройшов у бібліотеці, став важливим приводом для того, щоб перегорнути ще раз сторінки їх книг , розкрити майстерність таланту, осягнути їх Всесвіт.. Митець живе доти, доки живуть його твори. Білоцерківських Гаїв пам’ятатимуть читачі, друзі, колеги по перу і дорога їх серцю білоцерківська земля.

                                                                                        Наталя Семененко

 

Справжнє, живе і світле слово!

17 жовтня в ошатній залі бібліотеки – філії  №5 відбулася презентація збірки оповідань Тетяни Дмитрівни Ніконенко «Що скажуть люди…». 

А людей, що завітали на захід був повнісінький зал. Друзі, колеги, читачі та гості господині дійства – всі були охочі потрапити на презентацію. Ви запитаєте – чому? Бо це наша колега, життя якої протягом багатьох років пов’язане з книгою. 

Пані Тетяна очолює відділ комплектування та обробки літератури Білоцерківської бібліотечної централізованої системи імені Петра Красножона. Через її руки проходять потоки бібліотечного фонду. Це  свого роду бібліотечна бухгалтерія, де цифри переплітаються з книгами. Відділ доволі серйозний та відповідальний. Тому було щире здивування, коли  Тетяна Дмитрівна  принесла першу есею «Метелик» на мій розсуд ще рукописним варіантом. Сказати, що я була вражена – це не сказати нічого! Я була зачарована. А потім посипались нові оповідання, більш сміливі, часом сумні, або повчальні, з гумором та стражданнями. 

Одним словом, як висловилася наша колега Олена Крищенко у передмові до збірки: «Маємо ще одну дуже людяну книжку, яку, безперечно, варто почитати всім шанувальникам життєвих історій української літератури». Краще і не скажеш! Пишаємося, що саме в бібліотечній спільноті з’явилася нова літературна зірка – Тетяна Ніконенко. І сподіваємося, що далі буде…

                                                                                                        Світлана Хмільова

Запрошую поринути в чарівний світ шахів та пізнати секрети гри мудрих

 Навчати дитину логічним іграм потрібно з раннього віку, наприклад в 4-5 років можна приступити до навчання дитини гри в шахи. В цьому віці діти можуть легко запам’ятати дошку на 64 клітини і ігрові фігури, розуміють і запам’ятовують правила гри. Гра в свою чергу вчить зосереджуватися і концентруватися, показує що означає перемагати, а що – програвати, навчає аналізувати свої помилки.  Гра в шахи дозволить розвинути у дитини неординарні розумові здібності, відмінну пам’ять, уважність та забезпечить всебічний розвиток, навчить пізнавати  навколишній світ.
Чекаємо дітей в шаховий клуб «Білий кінь»  де завдяки логічним іграм дитина стане емоційно стійкою та навчиться досягати успіхів. Навчання стартували з вересня,  кожної середи о 15 годині на бажаючих чекає тренер Ігор Осіпов бібліотека#5 шаховий клуб         «Білий кінь».

 

65 років від дня народження Леоніда Кононовича, українського письменника, перекладача, майстра детективного жанру.

Леонід Кононович — перекладач, письменник, правозахисник. Народився в селі Красилівка Ставищенського району на Київщині. 

У 1975-1977 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету, звідки був відрахований через свою громадську позицію. Від 1981 до 1985 роки навчався на філологічному факультеті Київського педагогічного інституту іноземних мов ім. Горького, звідки знову був відрахований із мотивуванням "негативний вплив на молодіжний колектив". Ще у 80-ті роки минулого століття Леонід Кононович почав займатися перекладацькою діяльністю. На його рахунку майстерні переклади тритомного зібрання творів Альбера Камю, соціологічних досліджень Еміля Дюркгейма, творів Жана Бодрійяра та Моріса Бланшо.

У 1993 році відбувся письменницький дебют Кононовича: його роман "Я — зомбі" викликав справжній ажіотаж. За цим послідували романи "Мертва грамота" (2001), "Кайдани для олігарха" (2001), "Феміністка" (2002), і "Повернення" (2003). 

Ці книги принесли письменникові славу "батька сучасного українського кримінального роману", хоча всі вони пройняті жорсткою іронією і далеко не завжди вписуються в канони жанру. 

Наступна книга — "Тема для медитації" (2005) — виявилася набагато складнішою, насиченою історичними ремінісценціями. Цей роман став в Україні книгою року, висувався на Шевченківську премію й отримав премію імені Григорія Косинки (2009), він входить до списку найкращих українських книжок, які варто прочитати кожному. 

2016 року у видавництві "Фабула" вийшов останній на сьогодні роман письменника "Чигиринський сотник", який одразу став Книгою року за версією Держтелерадіо України. 

2019 року Леоніда Кононовича було висунуто на Шевченківську премію в номінації "Література".

Поєднуючи політичний роман із детективом, політичний або історичний роман з українською міфологією, Леонід Кононович намагається наблизити «високу» літературу до мас. Письменник так і не втілив у життя майже утопічну ідею з 1990-х – поширювати свої детективи серед україномовних читачів райцентрів і сіл, принципово відмежовуючись від російськомовного українського середнього класу. Однак він став чи не першопрохідцем жанрової гібридизації в українській літературі, автором творів, що цікаві як для елітарного читача, так і для масового.

Володарі гетьманської булави очима українських письменників

В одному зі стародавніх переказів Україну названо «шматочком раю на землі». Мабуть, тому доводилося народові знову й знову боронити її від запеклих зазіхань чужинців. Протягом віків, починаючи з 15 століття, обов’язок охорони українських земель покладався на козацтво.

Від часів зародження козацтва на землях України в середині XV століття з його середовища вибивався старший, або ж отамана, потім – гетьман. Одні кажуть, що така виборність була пережитком племінних часів, коли обирався найсильніший чи наймудріший – вождь племені, інші зауважують, що українці перебрали традицію в австрійських імператорів, польських королів або ж кримських ханів. Як би там не було, але вже на кінець XVІ століття в козацтва остаточно утвердився владний звичай обирати з-поміж себе найбільш здібного. При цьому важливо, з якого соціального середовища він походив – князів чи шляхти, козацтва, селянства чи духівництва. Хоча очевидно, що перевага віддавалася «козакам з діда-прадіда».

І до цього часу історики жваво дискутують стосовно того, яким було політичне становище козацьких гетьманів як правителів України, особливо якщо прирівнювати їх до європейських чи азійських володарів. Гетьман усієї України - колишня найвища урядова політична посада України, яка була еквівалентом голови держави.

У кожного з гетьманів України були власні ціннісні орієнтири, але багатьох із них під впливом іноземної пропаганди свого часу звинувачували у «свавільстві», «зрадництві», «відступництві», «угодовстві», «демагогії» тощо, забуваючи при цьому про те, що вони були не тільки воїнами, але й політиками, а отже, подобалися одним і були ворогами для інших. Тож,  потрібно  зрозуміти людей, які діяли за тих чи інших історичних обставин, що значно відрізняються від сприйняття сьогочасної дійсності. Наше суспільство поступово осягає просту філософську істину – треба не судити, а намагатися розуміти своїх попередників, які творили нашу країну в далекий історичний час.

Пропонуємо подивитися на володарів гетьманської булави очима  українських письменників.

Віктор Вальд. «Меч Сагайдачного»

Величною та кривавою була перемога козаків у битві під Хотинським замком. Тоді поранили славного гетьмана Сагайдачного. На знак пошани, на честь великого подвигу він отримав з рук польського королевича Владислава меч. Та зброя стала символом козацької відваги й хоробрості. Однак тепер реліквію викрадено, і сліди злодіїв ведуть до султанського палацу в Стамбулі. Меч необхідно повернути. Сімнадцятирічний Іван Сірко та кілька найхоробріших відчайдухів-козаків вирушають до столиці Османської імперії. Серед ворогів вони зустрінуть друзів. Серед відчаю знайдуть відвагу. А ще зброю, яка здатна вразити в саме серце. Зброю, небезпечнішу за меч Сагайдачного та яничарські ятагани…

Ярослава Дегтяренко  «Між двох орлів»: трилогія

Перша книга – «Гідний наступник».  1657 рік. Зріє повстання проти гетьмана Івана Виговського. Московський цар Олексій отримує донос від кошового Барабаша із проханням дозволити козакам обрати нового гетьмана. Розбрат і міжусобиці на руку цареві. Він хоче використати запорожців для боротьби із Річчю Посполитою. Молодий козак Демко Гориченко дізнається про зраду Пушкаря та Барабаша й вирушає до Чигирина, щоб попередити гетьмана. Далеко від дому він дізнається, що його родину вбили, а хату спалили. Помста - усе, що залишається у хороброго Демка. І ще - кохання до красуні Наді, вихованки підступного Пушкаря… Між обов’язком та почуттями, між коханням та ненавистю, між двох орлів - яким буде вибір?..

Друга книга – «Зраджений гетьман» .Осінь 1658 року. Цар Олексій оголошує Україні війну. Лесько, намагаючись повернути кохання Олесі, дізнається, що вона вийшла заміж за іншого. З розбитим серцем хлопець кидається у вир війни, чекаючи нагоди загинути як справжній воїн. Але, схоже, на нього покладена важлива місія і помирати йому зарано. Тим часом гетьман Виговський шукає союзників, щоб протистояти військовій агресії Московії.Поки гетьман зайнятий війною, усіма забутий Юрась Хмельниченко, піддавшись на вмовляння свого дядька Якима Сомка, організовує проти Виговського змову. Ситуація в країні стає напруженою. Чим обернеться для України прагнення волі?

Третя книга - «Олеся: поміж честю та коханням» . Влада молодого

Хмельниченка слабка та непевна. Козацькі полковники підбурюють гетьмана зректися булави. Олеся отримує звістку, що в бою з татарами загинув її чоловік Михайло, і тепер дівчина вільна від шлюбу з нелюбом. Вона мріє повернутися до коханого Леся, та її звинувачують у крадіжці й ув’язнюють. Звідки чекати допомоги? Тим часом Юрій Хмельницький майже готовий скласти гетьманську булаву та віддати владу Виговському. Над Україною скупчуються темні хмари: Московія та Річ Посполита неситим оком задивляються на українські території. І поки держава чекає на тверду руку сильного керманича, Олеся сподівається на порятунок коханого. У цьому вирі подій, захищаючи своє від чужих, найголовніше - не втратити те, що є…

Павло  Загребельний. «Я, Богдан» (Сповідь у славі)

У романі Хмельницького зображено як мудрого політика, освічену, талановиту людину, непересічну особистість з неабиякими суперечностями, внутрішніми драмами. Роман написаний у формі монологу гетьмана (звідки й підзаголовок твору «Сповідь у славі»). Від його імені письменник звертається до народу, вболіває за його майбутнє. Богдан у сповіді відстоює правду звичайної людини: «Хіба й мене самого не пробували очорнити? Оточували легендами, але я волів жити поза ними, гаразд відаючи, що в легендах зникає жива особистість і лишається тільки безплотний символ, яким кожен може скористатися для своїх цілей».

Юрій Косач «Рубікон Хмельницького»

Глибока та душевна повість про життя в умовах важкої історичної доби. Вона переносить читача в часи буремного XVII століття, коли Україна переживала складні часи боротьби за своє існування.

Повість розповідає про життя та діяльність легендарного гетьмана Богдана Хмельницького, який вів Національно-визвольну війну козацтва проти польської шляхти та її війська. Книга детально описує складні взаємини між польсько-литовським королівством та українськими козаками, а також драматичні історичні події, які відбувалися в той період.

Юрій Косач вдало передає емоції та переживання персонажів, розкриває широкий діапазон їхньої внутрішньої боротьби та моральних вчинків, роздумів. Кожен персонаж в книзі має свою характеристику, що дозволяє читачу більш детально розібратися в подіях, які розгортаються на сторінках повісті.

Окрім цього, книга «Рубікон Хмельницького» - це важлива історична реконструкція, яка допомагає зрозуміти та оцінити значення історичних подій періоду козацьких війн та Гетьманщини для українського народу. Її можна вважати не тільки чудовим літературним твором, а й цінним джерелом з історії України. Загалом, книга "Рубікон Хмельницького" - це видатний твір української літератури, який вражає своєю історичною детальністю, мудрістю та глибиною. Він сподобається всім читачам, котрі цікавляться вітчизняною історією, нашою сивою давниною та шукають відповідні книги на дані теми.

Богдан Лепкий. Трилогія про Івана Мазепу, яка складається з таких повістей:

1. Мотря

2-3. Не вбивай. Батурин

4. Полтава

5. З під Полтави до Бендер. Крутіж

Вони послідовно відтворюють хронологію подій, кожна з них має самостійне значення, тому й публікувалася автором окремо. Головний герой усіх п’яти повістей - український гетьман Іван Мазепа (1639–1709), кінцевою метою політики якого було утвердження державності України. Відчувається велика кропітка робота автора при створенні історичного роману. Сама постать визначного гетьмана Івана Мазепи дуже важлива в історії України, мало оцінена, але і не зовсім однозначна. Радянська історія нав’язувала українцям ім’я Мазепи як зрадника. Але ким був насправді Іван Мазепа? Відповідь на це нелегке, болюче і складне питання намагався знайти Богдан Лепкий і подав свою інтерпретацію подій, вчинків, рис характеру гетьмана Івана Мазепи.

Тимур Литовченко, Олена Литовченко «Пустоцвіт»

Влітку 1744 року імператриця Єлизавета Петрівна милостиво розглянула й затвердила петицію про поновлення гетьманства на українських теренах. Булава дісталася хлопцеві з незаможної родини, який зробив фантастичну кар’єру  -Кирилу Розумовському, рідному братові морганатичного чоловіка імператриці. Життя закружляло у скаженому калейдоскопі... А що ж одержала Україна?! Невиправдані очікування, бездарне керівництво, бездіяльність у вирішальні години... Фінал був закономірним: остаточна втрата державності.

Тимур Литовченко, Олена Литовченко «Принц України»

23 лютого 1957 року в Кремлі святкували не тільки День Радянської армії та Військово-морського флоту - політична еліта СРСР мала значно більш ґрунтовний привід для святкування: адже цього дня в Лондоні за загадкових обставин помер гетьман у вигнанні Данило Скоропадський, син гетьмана Павла Скоропадського. Особливо з цього радів радянський генсек Микита Хрущов. По-перше, тому, що ніяких гетьманів в Україні більш ніколи не буде, а по-друге - шлях до укладання повномасштабної торговельно-економічної угоди з Великою Британією відтепер був відкритий. То хто ж такий був Данило Скоропадський?

Ще будучи зовсім малим, він опинився з родиною на чужині. Проте мрії про незалежну Україну, яку хлопець, хоча й не довго, встиг відчути й побачити зблизька, ніколи його не полишали. Слідуючи заповіту батька, Данило Скоропадський усе своє подальше життя присвятив служінню в ім'я України, був палким патріотом і свято вірив у свій народ. Авторитет гетьманича серед української діаспори був надзвичайно високим, і його, безперечно, можна назвати одним із лідерів українського руху в еміграції. Отже значення цієї людини для українців, що жили за кордоном, важко переоцінити. Що ж все-таки сталося 60 років тому?..

Юрій Мушкетик «Останній гетьман»

У центрі  роману -  визначна історична постать, державний діяч, останній керманич козацької України Кирило Григорович Розумовський. Хоч би які оцінки давали йому історики, перед нами освічений і далекоглядний політик, що, ставши на гетьманство, дії свої передусім спрямував на модернізацію козацького ладу. Провів кілька важливих реформ і, попри будь- які утиски та перешкоди, встав на захист прав і свобод козацької автономії.

Іван Нечуй-Левицький. « Гетьман Іван Виговський»

Історико-біографічний роман класика української літератури І. Нечуя-Левицького «Гетьман Іван Виговський» за радянських часів старанно замовчувався. Цей твір одночасно виконує дві функції: з одного боку, є посібником для вивчення історії України, має просвітительський характер, а з другого - засобами художнього письма відтворює реальні постаті нашого минулого.

Богдан Сушинський. «Шабля освячена Римом»

В основу  історичного роману Богдана Сушинського, відомого письменника, академіка, лауреата понад 20 літературних премій ім. Д. Яворницького, ім. Д. Галицького, ім. О. Дюма, ім. Джека Лондона (2019) та багатьох інших за твори на історичну тематику, покладено факти з життя гетьмана Івана Сулими - єдиного з поміж козацьких вождів України, кого удостоєно як борця з турецькою експансією Золотої медалі Папи Римського. Характер і доля Сулими розкриваються на тлі низки авантюрних пригод і політичних перипетій. Перебуваючи в турецькому полоні, гетьман реєстрового козацтва підбурює веслярів- галерників на бунт і, захопивши корабель, приводить його до Італії. Повернувшись в Україну, він згуртовує козаків і впродовж однієї ночі здобуває неприступну, на думку поляків, фортецю Кодак, зведену ними на Дніпрі неподалік Січі. Чимало романтичних сторінок твору розкривають своєрідні взаємини Сулими і визволеної ним із турецького рабства баронеси Ванди Оржинської.

Україно! Честь і слава синам твоїм!

Сьогодні у християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці, українці святкують День захисників і захисниць України та День козацтва. 

Для українців ця дата — можливість вшанувати воїнів, що захищають незалежність та суверенітет Батьківщини. Цього дня прийнято згадувати не лише героїв сьогодення, але й ветеранів Другої святової війни, наших предків козаків, які виборювали право на незалежність.

Споконвіку Пресвята Божа Матір була захисницею воїнів-захисників. Козаки навіть називали Покрову своєю заступницею і завжди молилися Діві Марії перед початком важливих битв. На Січі була побудована церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці, де збиралися козаки подякувати захисниці після вдалого походу. Покрова оберігає і оборонців сьогодення. Воїни просять Пресвяту Богородицю подарувати мир Україні та захистити її кордони від ворогів. Тому дату святкування обрали зовсім невипадково.

Потреба у загальнодержавному святі для відзначення українських захисників стала особиво гострою після окупації росією Криму та початку воєнних дій у Донецькій та Луганській областях.

Сотні військових загинули у боротьбі за територіальну цілісність та незалежність України, і потребували гідного вшанування.

У 2022 році, після повномасштабного вторгнення рф, українські воїни ще раз продемонстрували свою силу та незламність.

Вперше українці відзначали День захисника України 14 жовтня 2014 року під гаслом «Сила нескорених». Цього року Православна Церква України перейшла на новий церковний календар і вже цієї неділі, 1 жовтня, Україна вперше відзначає день своїх захисників і захисниць у нову дату. Усіх, хто бʼється заради держави. Усіх, хто додає сили Україні. Усіх, хто віддав своє життя заради України. 

Тож З Днем захисників і захисниць України! Ви та ваша мужність і відданість завжди будуть натхненням для всіх нас. Бажаємо сил та терпіння. Дякуємо за можливість жити на рідній землі. Дякуємо за те що щодня оберігаєте нас. Цінуємо вас та пам'ятатимемо завжди. 

Також до свята, у бібліотеці № 5 підготовлено виставку книжок присвячених героям України.

30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек!

Сьогодні ми приймали щирі вітання з професійним святом від академії пенсіонерів Благодійного фонду Костянтина Єфименка «Золота осінь».

Від першого дня вторгнення і до сьогодні бібліотеки по всій Україні, де не ведуться бойові дії, є територією безпеки, де кожен, хто потребує, знайде допомогу та прихисток. Бібліотекарі щодня працюють, щоб кожен, хто має потребу, мав доступ до інформації та інтернету. Зокрема, наша бібліотека #5 проводить творчі зустрічі та заняття з медіаграмотності та української мови.

 І, звісно ж, надаємо книжки своїм читачам. Також збираємо і надсилаємо літературу в бібліотеки інших країн, щоб кожен українець та українка, великі та малі, могли читати рідною мовою. Для допомоги Збройним Силам України — виготовляємо енергетичні ласощі, створюємо обереги, пишемо листи воїнам. 

Ми вдячні всім за привітання. Працюємо для вас надалі, любі читачі, містяни.

Вічний спомин. Бабин Яр...

 Одна з найбільших трагічних подій яка сталася в Києві і в історії України періоду Другої світової війни – це розстріли  в урочищі Бабин Яр.  Наприкінці вересня 1941 року німецькі нацисти  знищили єврейське населення міста. Від так Бабин Яр став символом Голокосту і нацистських злочинів загалом.  Там нищили не лише євреїв, а й ромів, радянських військовополонених, українських націоналістів.

Більше про те, що сталося в Бабиному Яру 82 років тому, можна ознайомитись в читальній залі бібліотеки 5, переглянувши книжкову виставку-реквієм «Вічний спомин. Бабин Яр…»

 

Автографи історії на вулицях Білої Церкви

Повітря тут пронизане історією.

Традиційний вересневий день краєзнавства, присвячений Дню міста у бібліотеці №5 цьогоріч пройшов під назвою «Автографи історії на вулицях Білої Церкви».

Вулиці міста…Широкі і вузенькі, сучасні і старовинні, затишні і велелюдні, вони є німими свідками і сучасниками багатьох подій. У них- наша історія, вони – наша сучасність, яка через кілька поколінь також стане історією. Саме про це у довірливій розмові зі своїми користувачами говорили бібліотечні фахівці впродовж дня14 вересня.

Про цікаві факти з минувшини білоцерківських вулиць йшла мова у книжковій візії «Історія міста на сторінках книг», що дала можливість відчути подих епох, а також по-новому подивитися на місто з його відомими особистостями, архітектурними перлинами, дивовижними подіями. Наприклад, відкриттям для багатьох став факт про те, що у давнину Біла Церква поділялася не на вулиці, а на родові садиби і родинні хутори, а останні у свою чергу ставали кутками.

Вулиці, провулки і площі дістають свої назви не випадково – вони тісно пов’язані з багатовіковим життям міста і ходом історичних подій. Щоб пізнати їх історію, розкрити таємниці, які вони несуть через століття, найактивніші читачі разом з бібліотекарями здійснили пішохідну мандрівку «Духовні перлини Білої Церкви».

Цього дня своїм літературним наповненням, оригінальними цитатами та яскравими ілюстраціями привертали увагу постійно діюча виставка краєзнавчої літератури « Княже місто, овіяне легендами» та книжкова виставка-ювілей «Незвідані стежки «Олександрії»( до 235 річчя дендропарку) .

Справжнім сюрпризом стала літературна зустріч з нашою колегою, завідуючою відділом комплектування і обробки літератури Тетяною Никоненко , твори якої надруковані у білоцерківських часописах «Громадська думка», «Замкова гора», львівській газеті «Життя. Історії», а також у новій збірці оповідань, яка готується до друку.

Присутні із задоволенням слухали прекрасні прозові мініатюри в авторському виконанні та були щиро  зворушені щемливими, глибокими та витонченими новелами, особливо ностальгійною «Нашою вулицею». Тому що на житттєвому шляху кожного були і рідна стежина, і  такі ж баба Галя з бабою Настею, і учителі від Бога…

Тож, зустріч, як і захід в цілому, були дуже атмосферними та залишили багато приємних спогадів. Адже головним для міста залишаються не старовинна бруківка чи сучасні архітектурні ансамблі ,а люди, які проживають у цьому місті, на цих вулицях. І саме вони творять історію міста, його сучасне і його майбутнє.

 

Мистецький фронт Анатолія Демчука

Нещодавно в бібліотеці-філії №5 відбулася надзвичайно патріотична та зворушлива зустріч! Благодійний концерт артиста естради, Заслуженого діяча мистецтв України, Народного артиста України, Героя України 2023 року Анатолія Демчука. 

Демчук Анатолій Васильович  істинно народний митець, який черпає свій талант з нашої української землі, від діда-прадіда, справжній український самородок. 

Народився 4 березня 1958 року на Тернопіллі. Закінчив Теребовлянське культурно-освітнє училище (1978) та Київське училище естрадно-циркового мистецтва (клас читців у Андрія Сови).  І незабутній Андрій Сова мав неабиякий вплив на майбутнього артиста. Творча біографія активно розпочалася після здобуття звання лауреата Всеукраїнського конкурсу "Вишневі усмішки" (1979). Артист "Укрконцерту", артист Київської державної філармонії, артист розмовного жанру Запорізької філармонії (1979-1989).

Брав участь у Першому Міжнародному фестивалі-марафоні "Будьмо, люди!" (Україна-Словаччина-Україна, квітень 1994 року), де здобув популярність глядачів і гарні відгуки в пресі, на радіо і телебаченні. Після цього мав власні концертні програми, роботу ведучим на радіо і телебаченні. Має гарний голос і сам виконує пісні у своїх програмах і виступах.

Лауреат Всесоюзного огляду творчої молоді (1986), лауреат Запорізької обласної премії імені М. Андросова (1988).

Артист від бога – натхненно та зворушливо, на оголеному нерві, доторкнувся струн душі кожного присутнього. Глядачі заслуховувались гумором, бувальщини та патріотичними піснями. Символічно, що саме у виставковій залі бібліотеки проходило дійство, де представлена неперевершена виставка декоративно - ужиткового мистецтва "Жива традиція". Виставка вразила Анатолія Демчука і він висловив своє захоплення: "Я потрапив у справжній храм!"

Пан Анатолій завітав до Білої Церкви не сам, а з командою однодумців. Ведучою програми була пані Леся Порядченко, яка окрім того разом із сином Едуардом дуже професійно і талановито виконували  пісні та читали вірші на патріотичну тематику.  До слова сказати родина Порядченків є Лауреатами Всеукраїнських конкурсів, а в молодого дарування – Едуарда різнобічні таланти. Він  надзвичайно майстерно виконує гуморески Павла Глазового, за що глядачі не шкодували долонь та оплесків.

На завершення заходу всі присутні разом з артистами виконали Гімн України  та вшанували хвилиною мовчання всіх загиблих у кривавій війні проти України.

Кошти, зібрані з благодійного концерту будуть передані на потреби Збройних Сил України. Тільки спільними зусиллями, вносячи кожен свою часточку, ми зможемо перемогти та вигнати російського загарбника з нашої землі.

Можу порадувати прихильників творчості Анатолія Демчука, незабаром він знову відвідає наше місто з концертною програмою. Слідкуйте за анонсами!

                                                                                                        Світлана Хмільова                                                                                               

Ходімо www кіно

Щорічно у другу суботу вересня в Україні відзначається День українського кіно.

Україна завжди була кінематографічною державою. Адже перше українське кіно зняли у далекому 1896 році. Наша держава знана у світі потужною школою поетичного кіно, всесвітньо відомими іменами Олександра Довженка, Сергія Параджанова, Юрія Ільєнка та багатьма іншими талановитими майстрами.

За останні роки українська кіноіндустрія гучно заявила про себе на світовій арені.  Вітчизняні режисери  знімають якісні кінострічки, які змушують прикипіти до екранів,  отримують шалену підтримку від кіноманів.Нове українське кіно  навчилося подорожувати міжнародними кінофестивалями та виборювати там головні нагороди. Багато режисерів спробували себе в повнометражних дебютах, решта відточувала стиль далі. Головне досягнення українського кіно в тому, що воно стало конкурентним із закордонним.

Пропонуємо 7 найкращих екранізацій українських книжок, якими варто пишатися.

“Тіні забутих предків“  (в міжнародному прокаті  “Диќі ко́ні вогню́ “ (англ. Wild Horses of Fire).  Рік виходу: 1965. Режисер: Сергій Параджанов, оператор Юрій Іллєнко, композитор Мирослав Скорик, який написав унікальну музику до кінострічки. Головні актори: Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова ,Тетяна Бестаєва,Спартак Багашвілі Микола Гринько,Леонід Єнгібаров ,Ніна Алісова. Екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського.

Самобутня культура Карпат, ні з чим не зрівнянна фольклорна стихія гуцулів, їхні багатовікові звичаї та обряди – цей новаторський для свого часу фільм заклав основи українського поетичного кіно.  “Тіні забутих предків“  очолили список топ-100 найкращих українських фільмів та увійшли в історію як символ дисидентського руху та боротьби українців з радянським режимом. Фільм був відзначений призом на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966. Стрічка отримала 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них - 24 гран-прі) у двадцять одній країні.

 

“Захар Беркут”

Рік виходу: 2019. Режисер: Ахтем Сеїтаблаєв, Джон Вінн. Головні актори: Роберт Патрік, Андрій Ісаєнко, Цегмід Церенболд, Томмі Фленаган, Олег Волощенко, Поппі Дрейтон, Алекс МакНіколл.

Це неперевершена екранізація повісті Івана Франка. До створення фільму долучились не тільки українські зірки кіно, але й голлівудські. За сюжетом, монгольська орда поступово загарбує карпатські села, забираючи з собою полонених. Та на одному перевалі двоє місцевих мисливців звільняють бранців з ворожого табору. Розлючений хан готовий знищити всі поселення. Та він не знає, що боротись йому доведеться проти Захара Беркута.

“Віддана”

Рік виходу: 2020. Режисер: Христина Сиволап. Головні актори: Маріанна Янушевич, Алеся Романова, Роман Луцький.

Чуттєва та водночас емоційна драма знята за мотивами книги Софії Андрухович “Фелікс Австрія”. У центрі сюжету – панночка Аделя та її прислуга Стефанія. Змалку дівчата росли разом. Коли ж Аделя виходить заміж, вони продовжують жити в одному маєтку та вже не розуміють, ким є одна одній.

“Червоний”. Рік виходу: 2017. Режисер: Заза Буадзе. Головні актори: Микола Береза, Олег Шульга, Олександр Мавріц, Любов Тищенко, Ігор Колтовський, Олег Стефан, Володимир Шпудейко.

За сюжетом, до підрозділу НКВС потрапляють два українці: воїн УПА Данило Червоний та пілот Віктор Гуров, якого вважають дезертиром. Чоловіки мають кардинально різні думки щодо політики. Та їх об’єднує одне: обидвоє повинні пройти крізь каторги, допити та нелюдські умови ув’язнення. Фільм “Червоний” зняли за мотивами однойменної книги письменника Андрія Кокотюхи.

“Чорний ворон”. Рік виходу: 2019. Режисер: Тарас Ткаченко. Головні актори: Тарас Цимбалюк, Павло Москаль, Азізбек Абдурашидов, Андрій Мостренко, Олексій Тритенко, Наталія Сумська.

Історична драма була знята на основі книги Василя Шкляра “Чорний ворон”. Головний герой – офіцер армії УНР Іван, якого часто кличуть Вороном. Він прагне почати нове життя з вагітною дружиною, тому переїжджає з нею на хутір недалеко від міста Кам’янка. Однак вже на вокзалі подружжя розуміє, що втекти від війни їм не вдасться: до міста прибув цілий полк на чолі з чекістом Євдокімовим. Він ув’язнює батька Івана та намагається змусити чоловіка бути шпигуном серед повстанців. Перед Вороном вибір – терпіти ганьбу і насильство заради ілюзії миру, чи самому приєднатися до повстанців.

“Дике поле”. Рік виходу: 2018. Режисер: Ярослав Лодигін. Головні актори: Олег Москаленко, Володимир Ямненко, Олексій Горбунов, Руслана Хазіпова, Георгій Поволоцький, Євгенія Муц, Ігор Портянко

Гостросюжетний фільм зняли за мотивами роману “Ворошиловград” Сергія Жадана. За сюжетом, Герман повертається до рідного Старобільська, що на Донбасі. Та його візит був вимушений: старший брат безслідно зник, а на сімейний бізнес – стару бензоколонку – зазіхають ті, хто захоплює шматок за шматком землю. Тому Герману доводиться вступати у боротьбу.

“Спіймати Кайдаша”.

Рік виходу: 2020. Режисер: Олександр Тіменко

Головні актори: Віктор Жданов, Ірина Мак, Тарас Цимбалюк, Григорій Бакланов, Антоніна Хижняк, Дарина Федина, Юлія Врублєвська

Комедійний серіал зняли за мотивами повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сі’мя”.  Автори телепроєкту показали сучасних Кайдашів, зобразивши їхнє життя з 2005 до 2014 років. Тут можна побачити блискучий український гумор, побут села та, звісно, ж одвічну проблему батьків та дітей.

Вітаємо усіх, хто творить, любить і вболіває за вітчизняний кінематограф зі святом - Днем українського кіно. Запрошуємо відвідати бібліотеку №5 для  ознайомлення з кінознавчим сегментом нашого бібліотечного фонду, адже українське кіно - унікальне, наші фільми багаті душею, а дух української нації - непереможний.

 

 

 

 

 

1 вересня - День знань!

Майже у кожного 1 вересня - День знань - асоціюється зі школою та святковою лінійкою.

Привітання у віршах, прозі, хвилюючі промови батьків зі сльозами в голосі, трепетні побажання першої вчительки, підбадьорливі оплески несміливим кумедним першачкам, і море квітів — таким є свято 1 вересня. Традиції та святкування 1 вересня не міняються десятиліттями. Щороку початок вересня шкільним дзвоником скликає у світ знань допитливих дітей різного віку.

У дитячих садочках 1 вересня розпочинається зі знайомства із групою, вихователем та нянею. У школах — із привітань з Днем знань на урочистій лінійці. В університетах 1 вересня проводять презентації факультетів, викладачі бажають студентам цікавого навчального року, пояснюють план на семестр, знайомлять із дисциплінами. Ну, а вже після 12 години у День знань у парках, скверах, кафе та біля фонтанів галасливі гурти школярів, батьків фотографуються на згадку, ділячись враженнями про літо та планами на перший семестр.

Цей день особливо урочистий і хвилюючий, адже саме з нього починається незвіданий, цікавий і, водночас, нелегкий шлях до пізнання, до нових звершень, до самостійного життя.

Бажаємо усім школярам, студентам на цьому шляху підкорити нові вершини знань, зустріти добрих і надійних друзів та досягти омріяної мети.