Громадянська лірика Миколи Костомарова

З нагоди вшанування 200-річчя від дня народження видатного українського історика, мислителя та громадського діяча Миколи Костомарова нещодавно в читальній залі бібліотеки-філії №8 відбулася літературна година «Громадянська лірика Миколи Костомарова»,  під час якої читачі відкрили для себе нові сторінки з життя вченого.
 
До книгозбірні завітали студенти Білоцерківського механіко-енергетичного технікуму, для яких бібліотекарі провели екскурсію книгозбірнею та запропонували відвідати виставкову залу де завідуюча сектором Людмила Михайлюк ознайомила студентів з роботами молодих художників Білої Церкви, представлених на виставці картин «Молодість і весна».

Насолодившись мистецькими роботами своїх ровесників, студенти з зацікавленістю прослухали літературну годину, присвячену Миколі Костомарову. Працівники бібліотеки підготували відеоролики про життя і творчість видатного вченого, читали його вірші громадянської тематики та лірику.

Микола Іванович був одним із засновників Кирило-Мефодіївського товариства і його головним ідеологом, пропагував українську історію і культуру не тільки академічною мовою. Ранні твори М.Костомарова проникнуті духом романтизму. В часи Кирило-Мефодіївського товариства він зазнав певного впливу могутньої музи Шевченка. Особлива сторінка в житті Костомарова – його публіцистична та полемічна діяльність. Микола Іванович знав і любив класичну світову літературу, насолоджувався літературними шедеврами античності, невтомно працював у російській культурі та найглибшою і найболючішою його любов’ю завжди були українське слово й українська пісня.

ПІСНЯ МОЯ

Од  Сосни  до  Сяна  вона  протягнулася,
До  хмари  карпатської  вона  доторкнулася,
Чорноморською  водою  вмивається,
Лугами,  як  квітками,  квітчається,
Дніпром  стародавнім  підперезана,
Річками,  як  стрічками,  поубирана,
Городами-намистами  пообвішана.

Гуляй,  моя  пісне,  високо,  високо,
Щоб  хмари  сизий  орел  летючи,
Тебе  не  нагнав.
Гуляй,  моя  пісня,  широко,  широко,
Щоб  по  степу  вітер,  траву  котючи,
Тебе  не  піймав.

…Співатиму,  співатиму,  поки  гласу  стане,
Хоч  і  слухать  не  захочуть,  я  не  перестану.