неділя, 9 липня 2023 р.

Три в одному: Книжкові трилогії, які затягують з першої сторінки

Якщо вам хочеться завжди почуватися добре, підвищити рівень інтелекту, покращити пам’ять та розвинути гнучкість мислення, знайдіть час для читання - саме воно сприяє цьому. А якщо не знаєте, яку книгу обрати, читайте далі, адже ми рекомендуємо лише найкраще! Хочемо познайомити вас із трилогіями, які є в наявності  у фонді  бібліотеки №5. Трилогії - це не тільки вишукана прикраса для книжкової полиці.  Ми пропонуємо добірку книжок, яким місце не на полиці, а в руках затятих книголюбів.

Василь Базів  «Антихрист» / «Справжня історія Орди-Росії» / «Україна і Росія: війна престолів»

      Фундаментальна трилогія есе-досліджень «Антихрист  Справжня історія Орди-Росії» — вулканічна версія-заперечення усіх відомих ідеологічних міфів про походження Московії та її стосунків із Руссю-Україною. Пошук крізь духовно-релігійну оптику приводить до карколомного висновку, що у Росії витворилася антихристиянська версія християнства. З-під варварської маски прозирає смертоносний оскал антихриста, що оселився на північних околицях Євразійського континенту. Полярний антропогенез витворив несумісні між собою ідентичності Русі-України і Орди-Московії, що призвело до війни ординської Росії проти християнської України. Трилогія подає велетенську панораму із тисячами маловідомих подій, невідомих фактів, імен — від короля (князя) Русі-України Володимира Рюрика до президента України Петра Порошенка.


Юрій Винничук«Вілла Деккера» /  «Агент Лилик» /  «Алмази з Танжера»

      В першій книзі трилогії  «Вілла Деккера» події відбуваються у Львові, за місяць до війни, у серпні 1939 р. Політичні події переплітаються з кримінальними. В місті відбуваються ряд жорстоких вбивств жінок, а ще – афери з вивезенням євреїв до Палестини, які почали зникати, не потрапивши до місця. Головний герой – Марко Крилович, журналіст, неофіційно працює в поліції і потрапляє в епіцентр цих подій, де вирують любовні та кримінальні інтриги. Любителі історичних детективів знайдуть для себе цікаву інформацію про атмосферу, яка панувала в місті перед війною, бо Львів тоді був центром дії розвідок кількох країн. Історія цікава та заплутана і вона не має завершення, тому що 1 вересня почалася війна, всі розслідування були зупинені.

У романі «Аґент Лилик» продовжуються пригоди, описані у «Віллі Деккера». Тепер події відбуваються під пильним оком НКВД. Нічний репортер Марко Крилович разом з колишнім комісаром поліції знову полюють на таємничого серійного душія. Оскільки всі жертви якимось чином пов’язані з Марком, чекісти його випускають з тюрми і використовують як приманк. Перед нами постає Львів, що втратив своє обличчя, але ще не пристосувався до нового. Процвітає контрабанда і серед колишніх злодіїв, як представників пролетаріату, класово близьких для нової влади, і серед чекістів, які продають голландцям сировину за алмази з Південної Африки.

В книзі «Алмази з Танжена», яка завершає  трилогію, совєти хазяйнують у Львові, містяни змушені миритися з нестачею найнеобхідніших товарів, а Марко Крилович досі працює на НКВД. Попри попередні успіхи, йому ще не довіряють — і він мусить пройти своєрідну посвяту, вбивши ворога влади. Щоправда, Маркові набагато краще вдається інше: розплутувати химерні історії, балансувати між різними силами й спокушати жінок. Чи встоїть перед ним досвідчена агентка, разом з якою Марко вирушить у Танжер, щоб відшукати контрабандні алмази?

 

Володимир Єшкілєв «Унія» / «Каїн» / «Малх»

«Прокляті гетьмани» - історична трилогія про один з найтрагічніших періодів в історії України - період Руїни, який настав після смерті Богдана Хмельницького і який, по суті,відбувається до цих пір. Перший роман «Унія» присвячено постаті гетьмана Івана Виговського, який за часів Хмельницького обіймав посаду генерального писаря, був учасником міжнародних зносин Гетьманщини з провідними тогочасними європейськими країнами. Після смерті гетьмана планувалося запровадити спадковість гетьманської влади і передати владу сину Богдана-Юрію Хмельницькому, а до його повноліття регентом став Іван Виговський. Але сталось зовсім не так,як хотів покійний гетьман. Відбувся розкол інтересів всередині козацької старшини, яка поділилася на 2 ворожі табори - частина старшини на чолі з Виговським почала відверто орієнтуватися на Річ Посполиту, а частина залишилася вірною малолітньому Юрію і боронила його інтереси. Ці ключові історичні події і лягли в основу цього роману.

Серед героїв роману «Каїн» читач зустріне й тих, з якими познайомив­ся на сторінках «Унії», й багатьох нових, котрим довелося жити і діяти за років Руїни. На ці буремні часи припадає гетьманство Те­тері, одного з найбільш обмовлених та знеславлених правителів України. Єшкілєв пропонує власне — неканонічне й несподіване — бачення цієї історичної постаті. А ще доповнює художню розповідь своєрідною «енциклопедію» політичних, дипломатичних та окультних процесів та подій XVII ст. Й не лише тих, які знайомі читачеві завдяки літописам, мемуарам і підручникам.

Османська держава почала свій останній та найнебезпечніший генеральний наступ на християнський світ, а Україна опинилася на шляху султанських армій. У вирі великої війни зникали останні сподівання на те, що козацький край збереже свою політичну самобутність. Володимир Єшкілєв в завершальному романі у трилогії,  «Малх», , вкладає до уст Дорошенка такі слова: «Очі козацькі спрямовані не до майбуття, а до сивої давнини, про котру ми знаємо мало, але дечого таки знаємо»

Олександра Шутко  «Хатідже Турхан»«Ковилі вітри не страшні»/«Султана-українка на османському престолі» / «Султана-українка — покровителька козаків»

 Матір’ю одного з нащадків славнозвісної Роксолани стала інша українка з Поділля – Надія, яка в гаремі султана Ібрагіма Божевільного отримала ім’я Хатідже Турхан. Вона жила в буремні роки середини XVII століття, насичені повстаннями у провінціях Османської імперії. На долю Хатідже Турхан випало чимало випробувань та труднощів. Але як дружина правителя, а згодом і регент малолітнього султана Мехмеда Четвертого, вона їх стійко переборювала.За правління сина Хатідже українські козаки на чолі з Богданом Хмельницьким та Петром Дорошенком у боротьбі за єдину вільну Україну отримали османський протекторат та діяли спільно з яничарами і кримськотатарським військом проти польського й московського гніту На жаль, постать цієї українки-султани, на відміну від Роксолани, є маловідомою в Україні.

Другий том присвячено рокам володарювання цієї султани в Османській імперії. Адже після страти свекрухи — великої валіде Кьосем — Хатідже Турхан стала регентом неповнолітнього сина — султана Мехмеда ІV і фактично керувала державою османів. За участі Хатідже Турхан відбувалися не лише державні призначення, а й аудієнції у султана послів з Азії, Африки та Європи.  Хатідже Турхан стала останньою представницею «Жіночого султанату» в Османській імперії, засновницею якого була Роксолана.

Третій том присвячено останнім двадцяти рокам життя цієї султани, яка заступалася за українське козацтво. Гетьман Петро Дорошенко не лише отримав протекторат її сина, Мехмеда Четвертого, а й об’єднав з ним свої сили задля походу на Кам’янець і Хотин у 1672–1673 роках. Валіде Турхан також відома як велика благодійниця. Після зведення грандіозної Нової мечеті у Константинополі вона опікувалася долею паломників до Мекки і Медини та спорудила мечеть на честь брата Юсуфа в місцевості, де Босфор впадає у Чорне море. Валіде Турхан збудувала собі найбільшу гробницю у столиці Османської імперії, до якої – справжнє паломництво серед турків, котрі надзвичайно шанують пам’ять про неї.

Читайте книги, які змусять задуматись про світ, у якому ми живемо, і про те, що потрібно в ньому змінити.

 



четвер, 6 липня 2023 р.

В ніч на Івана Купала...

Магічна ніч з 6 липня на 7 липня Івана Купала… Цього дня ми вшановуємо сакральні традиції і вірування наших предків, згадуємо та доносимо до сучасників одне із найбільш загадкових свят в українській культурі.

Наші пращури до нього ретельно готувалися та вірили, що без поклоніння стихіям природи, хорошого врожаю можна не чекати. Саме на це були направлені основні гуляння на Купала. 

Івана Купала бере свій початок ще до приходу християнства. В ті давні часи люди вважали: аби зійшло сонце, йшов дощ чи звіявся вітер – потрібні окремі обряди. 

Зокрема кожен обряд та купальська традиція заснована саме на тому, аби досягти якогось блага чи врятуватися від нечисті. І в  цьому чимало відголосів язичництва.

Тож 6 липня в бібліотеці-філії №5 відбулося обрядове спілкування з цікавою історією свята, майстер-класом плетіння вінків та фото зоною для всіх охочих. 

Які ж квіти потрібно вплітати у вінок на Івана Купала і що означає кожна квітка?

У слов'янській традиції існує повір'я, що квіти і рослини в Купальську ніч мають цілющу силу. Дівчата вплітали їх у вінки і заговорювали, щоб знайти міцне здоров'я, вдало вийти заміж або отримати хороший урожай. Квітів, які найчастіше використовувалися у вінках, було багато:

  • безсмертник - символ здоров'я і довголіття;
  • чорнобривці - символ вірності і краси;
  • деревій - символ свободи і нескореності; 
  • барвінок - символ життя і вічної любові;
  • калина - символ дівочої краси;
  • любисток - символ відданості і любові;
  • ромашка - символ Сонця, чистоти і вірності;
  • мальва - символ Віри, Надії і любові;
  • волошка - символ краси і ніжності;
  • вусики хмелю - символ гострого і гнучкого розуму;
  • мак - символ родючості;
  • незабудка - символ вірності і сталості. 
Якщо дівчина хотіла попросити у вищих сил здоров'я і благополуччя, то вплітала в вінок цілющі трави, а якщо важливий був хороший урожай, то доповнити традиційний вінок можна було пшеницею, ячменем або житом.

Ми спробували відтворити старовинні обряди та традиції. Було цікаво та пізнавально.

Працівники читального залу підготували книжкову виставку-інсталяцію «Традиції та прикмети святкування Івана Купала».

Світлана Хмільова







вівторок, 4 липня 2023 р.

Благодійна виставка картин Андрія Клепаровського «ЗСУ на допомогу дітям»

Благодійна виставка картин Андрія Клепаровського «ЗСУ на допомогу дітям» відкрилась у виставковій залі при бібліотеці-філії №5. Кожна робота Андрія – це зізнання в любові до України, до життя, до природи, до дітей і гордість та віра в своїх побратимів.

На наш вік випало важке випробування, саме зараз вирішується бути чи не бути державі Україна, бути чи не бути народу України її культурі, мові, Незалежності, існуванню.    Десяти-дванадцятирічні діти ростуть і не знають, що таке мирне життя. Кожної миті ми відчуваємо біль і тривогу, несемо втрати, але віра в Перемогу, незламну міць і силу духу наших воїнів в боротьбі з нечистю, яка прийшла на нашу землю.

Благодійна виставка продаж картин військовослужбовця Андрія Клепаровського «ЗСУ на допомогу дітям» – це виставка художника з великим серцем. З перших днів повномасштабного вторгнення він став на захист України від російських окупантів.

Реставратор за освітою у вільний час змінює зброю на пензель. Андрій родом із Львівщини. Однак вже майже 20 років живе на Київщині, займався підприємницькою діяльністю. Ця виставка не перша. Раніше Пан Андрій експонував свої роботи у Львові та Обухові.

У мирний час Андрієм написано багато картини на яких яскраво та неординарно зображена мальовнича природа рідного краю, козацька доба, військова техніка, а зворушливі картини з дітлахами та кумедні зображення тварин вражають своєю безпосередністю і любов’ю автора до малечі.

Благородна мета виставки – допомогти однорічному Марку Тиндику з села Путрівка, що на Васильківщині, який бореться з тяжкою хворобою – катарактою лівого ока. Всі зібрані кошти від продажу своїх робіт автор віддасть на підтримку маленького українця і великого борця за життя.

На відкритті виставки відбувся аукціон, було придбано до 30 картин. Кожен бажаючий може і зараз зайти і обрати картину за власним уподобанням, тим самим зробивши посильний внесок на лікування хворої дитини.

Підтримати художника завітали комбат 114-ї бригади 250 батальйону ЗСУ, їхній капелан, пресофіцер та побратими.

З концертною програмою на відкритті виставки виступили: артистка-вокалістка Київського обласного академічного музично-драматичного театру ім. П. Саксаганського Анжеліка Тимченко та солістки народного вокального ансамблю «Терниця» Оксана Кирута та Людмила Шараєвська. 




Вірші відомих українських поетів проникливо прочитала військовослужбовиця 114 бригади артистка драматичного театру і кіно Діана Воронцова. 

Український вареничний фуршет для майстра пензля та гостей приготували членкині клубу «Золота осінь» Академії пенсіонерів Благодійного фонду К.Єфіменка, який працює у книгозбірні. Їхнє материнське тепло та любов зігріло захисників і нагадало про родинний затишок і рідний дім. 

Українські воїни захищають все живе і всіх живих. За мужніми плечима захисників наше майбутнє. Їм наша шана і віра Перемогу.

Виставка діятиме до 29 липня за адресою: просп. Незалежності,55.





"Відповідальність, яка не виснажує, а розвиває та надихає"

У кожного в житті настає час, який вимагає бути відповідальними за свої вчинки, чесними по відношенню до себе, в першу чергу. Але не завжди у нас вистачає сміливості прийняти правильне рішення, зробити рішучий вчинок. 

Тому в нашій бібліотеці дуже часто проходять тренінги з цікавими професіоналами, які діляться власним досвідом, розкривають секрети життя та розказують про  величезний вплив на ваше майбутнє оточуючих. А що таке «відповідальність» нам в доступній формі розповіла Ірина Савченко. Хто був відсутній може насолодитися фото.





четвер, 22 червня 2023 р.

Творча зустріч з Романом Кухаруком

22 червня в бібліотеці –філії № 5 відбулась творча зустріч з письменником Романом Кухаруком - українським прозаїком, поетом, журналістом і громадським діячем, головою Українського клубу. 

«Література – моє покликання. Політика – мій обов’язок. Журналістика – моя професія»- зазначає автор.

На заході письменник представив публіці свою нову книгу «Вдень і вночі» та зачитав декілька віршів. А також розповів про творчість, перші проби пера, дитинство та захоплення.

На зустрічі були присутні користувачі бібліотеки  та бібліотекарі. Поетеса Тетяна Строкач презентувала свою нову книгу, а Оксана Щербань прочитала власні вірші. 

Зустріч пройшла цікаво і невимушено.








До Дня Скорботи і вшанування жертв війни в Україні

Щороку 22 червня наш народ вшановує світлу пам'ять мільйонів українців, життя яких обірвала Друга світова війна. Горем і болем вона увірвалась в кожну українську домівку, кривавою лінією пройшла через кожне серце, кожну долю.

Наш священний обов’язок – навіки зберегти пам'ять про тих, хто відстояв перемогу в тій жахливій війні, тих, хто став жертвою смертельних жорен нацизму.

Сьогодні, потерпаючи від кривавої військової агресії, ми особливо гостро усвідомлюємо ціну свободи, миру та безпеки. Кращі сини і доньки українського народу знову, зі зброєю в руках, захищають наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір.

Вічна пам'ять загиблим. Честь і слава живим героям!

четвер, 15 червня 2023 р.


Літня людина припиняє вести активну професійну діяльність, коло її спілкування звужується. Такі психологічні, ціннісні, мотиваційні зміни визначають новий життєвий ритм. Проте, це відчуття спустошеності можна подолати, якщо пенсіонер знайде нові інтереси, хобі, захоплення.  Наша академія пенсіонерів «Золота осінь»  довела, що життя може бути цікавим. Кожного четверга проводимо  - зустрічі, заняття,  психологічні тренінги. Завдячуючи підтримці від  Благодійного фонду Костянтина Єфименка  літні люди мають можливість  зробити своє  життя активним і насиченим. Хочу відмітити, що всі зібрання проходять в затишній залі бібліотеки №5 КЗ БМР Білоцерківської ЦБС ім. П.Красножона - творчі зустрічі з письменниками, поетами, художниками  організовують бібліотекари книгозбірні. Всі заняття відбуваються в активній співпраці і за бажанням академістів. От і зараз у нас нове захоплення - Йога, нова учасниця академії  Наталя Недашківська люб’язно ділиться досвідом здорового способу життя та як покращити настрій завдяки не важким вправам.  Життєві реалії сьогодення показують, що таким  академіям потрібно об’єднувати людей, які потребують уваги та підтримки. З повагою академісти «Золотої осені».

Духовне послання. Крони» Тіта Макашева.

 

Перша персональна у Білій Церкві на біс!  Філософський погляд на буття через призму споглядання розвитку крони дерева- так презентує Тіт Макашев основний лейтмотив своєї виставки картин, яка відкрилась у виставковій залі при бібліотеці №5. Народився  художник у мистецькій сім’ї в місті Одеса 18 грудня 1968 р. 

В 4 роки отримав першу перемогу у  загальносоюзній виставці дитячого малюнку „Діти миру за мир”, а в 8 років зіграв першу роль, у кінофільмі  „Раба любові“.  

1984 року закінчив навчання у Театральному класі ЗОШ №37 м.Одеса з відзнакою.

З 1985 по 1989 р.р. – навчався на художньо-педагогічному відділенні Одеського художнього училища ім. М. Б.Грекова.

З 1989 по 1999 р.р. продовжив навчання в Національній Академії мистецтва України, де став дипломантом майстерні станкового портрету, керівник – професор В.Г.Пузирков. (1995). У тому ж році відбулася персональна виставка у конференц-залі  Київради, де проходила зустріч бізнесменів Великої сімки з представниками уряду.

До 2009 року брав участь у 19-ти виставках живопису і сучасного мистецтва, будучи членом Міжнародної мистецької асоціації „Терра-Інкогніта – асоціація за сприяння сучасному малярству в Україні”.

З 2003 р. працював головним художником Київського обласного театру ім. П.К.Саксаганського. В тому ж році організував мистецько-філософську студію для дітей „Візантійська троянда”.

2006 р.- працював в Коледжі сервісу та дизайну м. Біла Церква.

2007 р.- Державна академія керівних кадрів  культури і мистецтв, Інститут ландшафтного дизайну (м. Київ).

З 2009 року є другим редактором філософського часопису «Суб Роза». У 2009-2019 роках активний учасник у мистецьких проектах як вiльний живописець. Картини знаходяться в колекціях світу, зокрема в Лондонському зібранні Джеральда Даррела, у музеї Української Академії мистецтв. Начальник Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Юлія Ковальська привітала і подякувала автору за цікаву виставку. Підтримали і високо оцінили роботи   Тіта Макашева його друзі і колеги-художники.

Свій виступ всім присутнім подарували учні і викладачі школи мистецтв №6, чим створили справжнє мистецьке свято.

Цікава людина, цікаві картини, цікава виставка. Тож долучайтесь, споглядайте, філософствуйте, насолоджуйтеся високим мистецтвом разом з Тітом Макашевим.

 Виставка працює до 26 червня за адресою: просп.. Незалежності,55.

                                                                                                          Любов Михайлюк.



 

середа, 7 червня 2023 р.

Діти мають жити в мирі!

Дата 4 червня обрана не випадково, цього дня у світі відзначають Міжнародний день дітей – безневинних жертв агресії – це протест проти насильства та війни!

День пам’яті вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, Верховна Рада України встановила у 2021 році.

На початок червня 2023 року більше ніж 1476 дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії рф. За офіційною інформацією 484 дитини загинули та понад 992 отримали поранення різного ступеня тяжкості.

Хай палають свічки пам’яті загиблих діток у наших серцях.

 

пʼятниця, 2 червня 2023 р.

#бібліотека_у_валізі #library_in_a_suitcase


Багато років для мене день 1 червня був справжнім святом, навіть у 2014 під час тимчасової окупації ми намагалися подарувати миті радості нашим читайликам. В ковідному 2020 був віртуальний марафон - цілий день ми розважали малечу: ігри, руханки, майстерки, театралізовані вистави. 2022, звісно - порожнеча, бо нема бібліотеки, колективу і в загалі - жодного ресурсу. Цього року я мала можливість доєднатись до проведення свята з колегами бібліотеки-філії №5 Білоцерківської ЦБС ім. П. Красножона. Дякую, любі колеги, за вашу роботу, що проводите чудові, яскраві свята, у тому числі, для діток-переселенців. Була щасливою познайомитись з дивовижною виставкою дитячого малюнку «Веселкові барви» та передати подарунки найкращим, на мій погляд, юним художницям: Куба Емілії - за роботу «Мрія в серці» та Мусієнко Маріані за роботу «Берегиня». Родзинкою заходу було те, що роботи дітей будуть використовуватись для створення муралів. Мрію що і у відбудованих містах Донеччини на будинках з'являться дитячі мрії. Сьогоднішній день був прожитим з полярними емоціями: радості, що життя триває і навіть під час війни ми маємо можливість зробити дітей трошечки щасливішими. Але цей день прожитий і з присмаком болю, бо наші діти гинуть і це нестерпно боляче ...

З вірою і надією чекаю того часу де будуть добрі новини, радісні події, дитячій сміх, мир і Перемога.

Юлія Василенко





неділя, 28 травня 2023 р.

Моє Заріччя

28 травня - Всеукраїнський день краєзнавства. Саме цього дня 1925 року у місті Харкові розпочалася Всеукраїнська конференція з краєзнавства під час роботи якої було створено Український комітет краєзнавства.

Пропонуємо до Вашої уваги оповідання нашої колеги Тетяни Володіної, присвячене рідному куточку Білої Церкви.

Моє Заріччя

Далекий 1955 рік. Такі довгі дні в дорозі від Чукотки до Білої Церкви подолані, і зрештою ми (2 брати, я і мама) стоїмо на березі річки Рось.

Мости іще збудують у майбутньому, а поки що залишався тільки один вихід – доїхати паромом на зарічанський берег.

Миле моє Заріччя. Ти манило мене з усіх країн, де я була, і не було ріднішої землі, чим ця мала батьківщина, дана дідами й прадідами.

В дитинстві думали, що на світі одна – єдина Біла Церква і Заріччя, але виявилося, що багато місць під цими назвами. Заріччя (тоді ще село) було для недалеких міських жителів приводом заздрощів і глузувань.

На березі річки зібралися два гурти парубків, які чубилися між собою, не поділивши територію.

До нашого тимчасового прихистку приплив паром. Мама наказала старшому братові:

- Володя, біжи до родичів, нехай ідуть зустрічати нас. Гукай усіх наших.

Брат з радістю зайшов у паром і зачаровано вдивлявся на рухи старого діда з колотушкою, якою він тягнув проволоку, натягнуту поперек річки. Ставши дорослою, я думала, може це Харон, переодягнувшись у старий одяг, перевіз нас і навіки прив’язав до Заріччя. Шкода стало старому мудрецю сім’ю, що так довго поневірялася по світу.

А тим часом серед молодиків назрівала бійка. Я з братом Віктором охопили маму з двух сторін, створивши їй ‘’надійний захист’’.

Десь за пів години до парома прибігла юрба людей, які щось вигукували, махали нам руками. Декілька хвилин їзди паромом – і нас цілували, обіймали, тішилися зустріччю.

Серцем я відчула – це наші родичі.

Рідня! Свої по крові й духу, завжди підтримають, скажуть правду в очі, приголублять, а коли треба, то й насварять. Мамин рід – то рід хліборобів : працьовитих, терпеливих, звиклих до холоду й голоду.

Як казала наша бабуся, перенесли владарювання червоних, білих і зелених: не зламалися, не плазували ні перед ким і завжди залишалися людьми.

Усіх нас, нащадків прадіда Мини – судді на Заріччі, якого обирала громада, називали ‘’мирцями’’.

Ось ми, на березі річки стоїмо разом з родичами, очманілі від радості, від такої довгоочікуваної зустрічі.

Ніби захмеліли від нових незнаних відчуттів і легенький вітерець ніжно торкався нас і ніс літню прохолоду, і пахощі свіжоскошеного сіна, що так і лишився найпривабливішим для мене. На всі голоси кумкали жаби, притягувала погляди незнайома чорна річка. Пробуджував апетит думок від запізнілої вечері, яку готували надворі.

За безкрайніми снігами залишалися ніжні спогади про сувору природу Чукотки, вічну мерзлоту й холод. Всіх нас переповнювало почуття спокою. Нарешті ми приїхали додому.

Починалося нове життя…

Зі стежинки, якою колись зовсім рідко ходили, утворилася вулиця, почалося будівництво нових приватних осель.

Рідна своя хата! Це прихисток надій, тепла й радості, захист від житейських буревіїв. Мама світилася від того, що будується сімейне гніздечко.

Підростали ми з братами, виростала і наша хата. На підвалинах зводилися стіни, а перед тим у кожен куток замуровувалися копійки – на достаток у домі.

Коли почали зводитися стіни, отоді ми відчули солодкий смак слова ‘’толока’’. На толоку сходилися всі охочі.

Відбувалась магічна вистава, де приймали участь і малі, і дорослі. По колу водили колгоспних коней, які місили глину, солому й воду. Якщо не було коней, то жінки зі сміхом і підтиканими спідницями самі робили заміс.

Старі люди, які завжди безжально слідкували за дотриманням ними ж установлених правил, цього разу були не такі суворі. Діди з цікавістю поглядали на дорідних молодиць, що пустували, співали та пускали бісики з очей.

І вся громада працювала з жартами, добродушним кепкуванням. Найпроворніші надихали своєю енергією інших та час від часу звучало : ‘’Нумо швидше!’’.

Завжди у нас цінувалися бувалі люди, дослухалися до їхніх порад, як на будівництві, так і на імпровізованій кухні. Так, справді, вчитися було у кого.

Старим людям було приємно долучатися до спільної справи зі своїм досвідом і отримувати увагу, на яку вони справедливо заслуговували.

За кухню слугувала маленька плита, на якій варилися у баняках борщ і картопля. Пахощі розносилися навкруги такі, що й сам Мішлен позаздрив би. А найсмачніші наїдки - то від бабусі Марійки. Коли проходили повз її хату відчували смачні запахи печені, юшки, або й якоїсь незнайомої страви.

Перед обідом на великі пеньки клалися дошки, стелилися церати. У центрі стола стояли пляшки з оковитою. Обов’язково була зелена цибуля, редька, тонко порізане прозоре сальце, борщ, картопля. Іноді була й риба, якої в річці було так багато, що після риболовлі заповнювалися повні ночви.

Як же ми любили ті миті, коли всі за столом були як одна родина, обідали, ділилися спогадами та бувальщинами. Моїм братам та сусідським хлопцям було за честь – вести коней до річки мити копита від глини.

З толоки люди йшли гуртом по домівках, щоб через декілька днів зустрітися на толоці в інших господарів.

Озираючись на ту пору, тільки з плином часу усвідомлюєш, наскільки люди були добрішими та дружнішими, і це стало найкращою порою нашого життя.

Спрацювали і закладені у фундамент копійки, тільки не так , як гадалося. Достаток був сумнівний, але хата була дійсно багата на родичів, друзів, знайомих наших друзів.

Сусіди говорили: ‘’У вас хата ніби медом помазана’’. А насправді, то наша любов і доброзичливість як магніт притягувала людей.

Тільки у нас, у великій залі, висіла боксерська груша, яку нещадно товкли хлопці майже з усього Заріччя. У нас допізна грали в лото, під звуки голосні радіоли вчилися танцювати хлопці і дівчата, з’являлися перші симпатії.

Це була пора, коли всі рідні живі й здорові, ти можеш покликати маму, і вона озветься до тебе, рідною лагідною рукою відведе всі біди і ти повіриш, що щастя назавжди поселилося у рідній хаті. 

Тетяна Володіна.

субота, 27 травня 2023 р.

«Як тебе не любити..»

Над Києвом - золотий гомін,

І голуби, і сонце!

Внизу —

Дніпро торкає струни...

                               

 Павло Тичина 

                                                    

28 травня - День Києва, міста, що  стало справжнім символом незламності духу, давши відсіч імперським амбіціям Кремля.  У 2023  українській столиці виповнюється 1541 рік. Пропонуємо пройтися його  вуличками  та визначними місцями, переглянувши  підбірку книг з фондів бібліотеки #5  «Як тебе не любити..».

Іван Нечуй-Левицький «Хмари»,   (інтелігенція у Києві у 1870–1872 роках)

У романі «Хмари» автор звертається до теми української інтелігенції. Назва роману є символічною, оскільки хмари — то своєрідне уособлення національного гноблення та придушення української культури. У цій атмосфері моральної задухи формується характер головних героїв. Це люди широких прогресивних поглядів, які, незважаючи на всі перепони, своєю просвітницькою діяльністю здіймають хвилі національної свідомості народу та розганяють «хмари», прагнучи до світла




Валер'ян Підмогильний «Місто» (підкорення Києва молодим чоловіком у 1920-ті).

Головний герой роману «Місто» Валер’яна Підмогильного Степан Радченко приїздить до міста, щоб отримати освіту і повернутися у село. Проте, незважаючи на заслуги перед революцією, його тут ніхто не чекає, і він змушений підкоритися порядкам і законам міста. Хлопець наполегливо працює, вчиться і з часом стає відомим письменником. Така зовнішня сторона еволюції героя. Внутрішня еволюція Степана відбувається надзвичайно драматично і суперечливо. Письменник показує її через зміну його стосунків із жінками. Жінки - це своєрідний центр його духовного життя, джерело творчого натхнення. Важливими ознаками роману є іронічність оповіді, психологічна переконливість, світлі й чарівні образи жінок, цікаві описи деталей. Роман захоплює читача і викликає світлі почуття.


Володимир Винниченко  «Записки Кирпатого Мефістофеля» (страждання чоловіка під час кризи віку у Києві 1916 року).

Доля видатного українського письменника Володимира Винниченка (1880-1951) була надзвичайно складною та бурхливою. Цей талановитий художник слова був відомим політичним діячем, який все своє життя присвятив боротьбі за побудову вільної, самостійної України. Тому не дивно, що твори його довгий час було заборонено друкувати. Головний герой роману Записки Кирпатого Мефістофеля Яків Михайлюк наче не живе, а грає в життя. Навіть до свого одруження він ставиться як до гри. Але на перешкоді стає один факт: виявляється, що у Кирпатого Мефістофеля є син, що народився проти його бажання. Гра закінчується: Михайлюку треба обирати між коханою і дитиною.

Віктор Петров (Домонтович) «Дівчинка з ведмедиком»   (ексцентрична історія про любов у Києві 1920-х).

Модерністський неокласичний інтелектуальний роман українського письменника Віктора Петрова-Домонтовича,  написаний  на 30 років раніше, знаменитого  роману "Лоліта"Набокова,   у 1928 році. Сюжети у книг схожі. Майже про те ж, але глибше і цікавіше. Проте навіть в Україні він маловідомий. Тема роману-  життя київської інтелігенції в 1920-х рр. Центральними мотивами твору є мотив абсурду та мотив-гри. 16-річна головна героїня Зіна бавиться з іграшковими ведмедиками не тому, що не хоче дорослішати,  у такий спосіб вона імітує домінування над кимось чи чимось, вихід за межі дозволеного, і цю модель вона переносить на взаємини з людьми, зокрема, з головним героєм, яким починає маніпулювати. Тож ведмедик набуває символічного значення: людина – іграшка  долі.


Олесь Ільченко
. «Місто з химерами» (атмосферний, з детективними нотами роман про Київ 
початку ХХ ст.).

Роман Олеся Ільченка «Місто з химерами» дозволяє повернутись в часі і зануритись у життя Києва початку ХХ століття: зазирнути за лаштунки театру Соловцова, зустріти Ларису Косач в Музеї старожитностей, випити гарячого шоколаду в кафе «Семадені», поспостерігати за будівництвом Миколаївського костелу і навіть політати аеропланом разом із Ігорем Сікорським. Уважні читачі й читачки дізнаються про загадки життя відомого будівничого Владислава Городецького і разом з героями роману отримають можливість розкрити головну таємницю Києва. Що означає «зловісний трикутник»? Чому його було створено? Що знаходиться в центрі цього трикутника? Чому небезпека чатує над старим містом і чи справді вона вже в минулому?

Марина Гримич «Клавка» та продовження «Юра» (романи з присмаком мелодрами. Перший - про Київ 1947 року та Спілку письменників, другий - про Київ 1968 року)

Дія роману Марини Гримич «Клавка» відбувається у Спілці письменників України і в київському письменницькому будинку РОЛІТ у 1947 році, коли відбувся сумнозвісний Пленум, відомий в історії розгромом української літератури, зокрема паплюженням Юрія Яновського та Максима Рильського. Літературне життя 1940-х, повоєнний Київ, Євбаз, комунальна квартира — це те тло, на якому розгортається динамічний сюжет.

Роман  «Юра» є незалежним продовженням роману «Клавка. Юра - студент-фізик, успішний комсомольський ватажок, перспективний науковець-початківець  - потрапляє в лещата непростих обставин і в пекло власних сумнівів: йому потрібно зробити моральний вибір, а він відчуває, що не готовий до цього


Володимир Даниленко
«Кохання в стилі бароко» (любовний детектив, загадка пов'язана з
київською архтектурою та ландшафтом).

До архітектора Валерія Колядевича приходить молода жінка і за гонорар пропонує розгадати кросвард, який залишився після смерті її чоловіка. Колядевич береться за серію небезпечних загадок, у яких розкривається приховане життя міста. Захопившись вродливою незнайомкою, він не знав, що таємниця жінки пов’язана з його смертю. У романі Володимира Даниленка «Кохання в стилі бароко» через містику показується зворотній бік життя, викладаються факти, які доводять, що в біографії кожної людини є таємні механізми, які рухають її долею, і на прикладі Владислава Городецького, Олександра Архипенка, Сержа Лифаря, Олександра Мурашка та інших піднімається завіса над загадковими історіями, що відіграли фатальну роль у їхньому жит

Євгенія Кононенко: «Ностальгія» ( У пошуках втраченого Києва)

Привиди минулого переслідують героїв книжки Євгенії Кононенко «Ностальгія».  «Ностальгія» - це «три в одному»: детективний роман із несподіваною розв'язкою, роман-топографія старого міста та історія кохання з ностальгійним присмаком. Історія про осінньо красиве почуття двох дорослих людей, яких поєднала необхідність розслідувати загадкове вбивство двадцятирічної давнини. «Ностальгія» - це повість про київський внутрішній простір, який є настільки викривленим, що жодні дві точки не можна з'єднати по прямій. Це простір, кривизна якого весь час міняється й іноді стає від'ємною, тому минуле зникає назавжди. Але героям «Ностальгії» щастить відшукати минуле. Принаймні те, до якого вони причетні.