Біль в моїй душі

В моїй рідній країні триває війна. Триває от уже довгих два з половиною роки. Помалу виснажує економічно і, що найболючіше і найгірше, забирає найкращих її синів. Кожного дня хтось гине в цій клятій війні від кулі снайпера чи підривається на розтяжці. Цей хтось –  для когось цілий світ, для когось він – найдорожча і найрідніша людина. А суха 2-х хвилинна статистика в стрічці новин повідомить: на сході країни серед наших військових є втрати – двоє загиблих, троє поранених. Що це, військова таємниця – озвучити імена і прізвища загиблих  воїнів? Вони не люди,  а просто військові одиниці, так, як скажімо, дві одиниці військової техніки? Чому, коли загинула в теракті в Турції туристка з України, відразу назвали ім’я та прізвище? А тут ні. Може я чогось не розумію? І чому мені це так болить?

      І ще дуже страшно, що всі ми звикаємо до цього щоденного болю, що в моїй країні триває війна. Психологи трактують цей стан, як властивість самозахисту людської психіки. На жаль ми стаємо більш байдужими. Байдужість глуха і жорстока. І тільки співчутливе серце здатне резонувати добром, не обміліти і не заніміти від щоденного болю. Щире співчуття обов’язково спровокує щедру і вірну дію.

Вчора до нашої бібліотеки завітав чоловік. Прочитавши об’яву, що в приміщені книгозбірні міститься волонтерський приймальний пункт, запропонував грошову допомогу для військових, що боронять нас на Сході. Допомагав не вперше і сказав: «Просто з вдячністю до захисників». Віддав кошти і побажав залишитися невідомим. Нормальний вчинок – нормальної людини. Норма для всіх нас, коли не варто розголошувати про свої добрі вчинки. Господь бачить і зараховує саме такі.  Дякувати Богу, він такий не один. Сьогодні до нас забіжить Костя Климчук і ми передамо йому зібрані кошти. Костянтин надійна і чесна людина, що використає їх з максимальною користю для адресатів.

Але імена героїв, які ціною свого життя дарують нам мир і спокій сьогодення, мають знати і пам’ятати зі щирою вдячністю всі українці.
З.Чутковська