Як великий український письменник, М.Коцюбинський, займає особливе місце в історії української літератури. Його твори вражають глибиною почуттів, проникнуті гострим соціальним підтекстом та безсмертною красою української природи.
19 вересня працівники бібліотеки-філії №5 підготували для читачів літературне досьє «Вишукана досконалість творів Михайла Коцюбинського» з переглядом відео роликів та презентацією книжкової виставки.
Адже твори митця – це найкраща українська коротка проза і на сьогодні. Просто його треба читати і перечитувати, щоби зрозуміти психологічні тонкощі опису драм та переживань головних героїв.
В українську літературу М. Коцюбинський увійшов перш за все як майстер психологічної прози. Ранні його оповідання «Харитя», «Ялинка» (1891), «Маленький грішник» (1893) проникнуті надзвичайним психологізмом, сповнені мальовничістю, експресивністю.
Вершиною досконалості особливого художнього стилю М. М. Коцюбинського є відомі твори «Fata morgana», «Що записано в книгу життя» (1910), «Тіні забутих предків» (1911). Останні новели письменника – «Хвала життю», «На острові», «Цвіт яблуні» – доповнені елементами неоромантизму. Окремі твори письменника екранізовано й інсценізовано, перекладено мовами багатьох народів світу.
Коцюбинський не любив розповідати про себе. Автобіографічні відомості, які він подавав до своїх творів, здебільшого обмежувалися скупими згадками про дати й місця. Але, у його біографії є випадок, коли з ним трапилася ледве чи не містична історія.
Коцюбинський зупиняється на цьому епізоді детальніше. Йому вісім, він росте в російськомовній сім’ї й сам говорить російською. Аж ось хлопчик дістає запалення легень і, лежачи в гарячці, раптом починає говорити українською, яку до того чув тільки від челяді. З одного боку, це дивує батьків Михайла і його самого. А з другого – дає Коцюбинському посил про те, що треба говорити, а згодом і писати українською мовою. Після цього випадку формується його світогляд.
Згодом Коцюбинський увійде до лав «Братства Тарасівців» – молодіжної революційної організації, що прагне зробити Україну незалежною.
В творчості М.Коцюбинського є три основні цикли літератури: бессарабський, кримський та карпатський.
В бессарабському циклі народжується новела «Для загального добра», де головний герой – вчений Тихович намагається зрозуміти та витримати негативні наслідки дій, вчинених заради добра решти людей.
Дуже продуктивний та цікавий його кримський цикл новел. Коцюбинський спостерігає безліч історій із життя кримських татар, частину з них переносячи у свої тексти: наприклад, у новелі «Під мінаретами» письменник змальовує нічний танець дервішів і зцілення хворого, в «У путах шайтана» — звичаї жінок-мусульманок.
Дуже болісно звучить тема свободи мусульманської жінки. Вона продовжується в акварелі «На камені», яка є одним із найкращих текстів циклу. Тут на тлі моря, яке то розбурхане, то спокійне, зароджується кохання Алі та Фатьми, але нажаль драматичне.
«На камені» — це абсолютно модерний твір, самодостатній, як гора чи квітка. Його треба читати, аби глибше пізнати Крим — не туристичний, а такий, яким він є насправді.
Коцюбинський постійно почувається втомленим: він не може поєднувати роботу і творчість, сім’ю та кохання. Грошей, отриманих на службі, не вистачає.
У листах цього періоду письменник жаліється на здоров’я: дається взнаки постійне нервове виснаження. Йому намагається зарадити меценат Євген Чикаленко: влітку 1908 року він запрошує Коцюбинського до свого маєтку в Кононівці. Враження від перебування там стали основою для ліричної новели Intermezzo, яка є візитівкою письменника. Іntermezzo — це текст-прогулянка, текст-пісня, це гімн українській природі!
Письменник серйозно хворий: його мучить туберкульоз і астма. Він двічі їздив лікуватися на Капрі та у Карпати, у село Криворівня. До його смерті залишається два роки… Письменник безмежно вражений карпатським краєм: чарівною природою, сакральними звичаями та обрядами, побутом та культурою гуцулів, єдностю людини з світом природи.
На тлі цих вражень народжується шедевр української класики – повість «Тіні забутих предків». Твір, який прославив Михайла Коцюбинського та Україну на весь світ, завдяки не менш талановитому грузинському режисеру Сергію Параджанову, який екранізував повість ( в міжнародному прокаті «Дикі ко́ні вогню́»).
«Одчиняючи вранці вікно, я раз у раз бачу ряд цвітучих агав. Стоять, стрункі і високі, з вінцем смерті на чолі, й вітають далеке море(Капрі.1913рік).»
Ave, mare, morituri te salutant!.. Здрастуй, море, приречені на смерть вітають тебе!
25 квітня 1913 року Михайла Коцюбинського не стало. Але для нас, його нащадків, залишалися його безсмертні твори.
Українська і світова література була би значно біднішою, якби в ній «не засвітився яскравою зіркою» Михайло Коцюбинський — чоловік, який був вишуканим естетом, не вчився в університеті, але знав дев’ять мов та мав величезний літературний смак.
Світлана Хмільова
Немає коментарів:
Дописати коментар