Олег Орач давно вже пішов у засвіти, але залишив по собі вагомий літературний доробок. Тож нещодавно з нагоди ювілейної дати українського письменника в бібліотеці №5 відбулася літературна година. Працівники книгозбірні разом з учасниками Академії пенсіонерів підготували та провели цікавий захід, присвячений творчості Олега Орача. Завідувачка бібліотекою ознайомила присутніх з життєвим шляхом митця, а академісти підготували віршовані твори, які натхненно читали.
Народився майбутній письменник 6 лютого 1940 року в селі Благовіщенка на Запоріжжі у вчительській родині. Дитинство малого Олега пройшло на Донеччині, в степах Приазов'я. Його часто можна було побачити на узбережжі моря, бо мріяв стати моряком.
Ще у школі в селі Червоний Орач (звідки й псевдонім) хлопчик почав писати вірші. Одного разу вчителька, прочитавши ті перші, ще невправні віршики, пильно подивилася йому в очі й мовила: «Бути тобі поетом Українським». І хлопчик повірив учительці.
Навчався на історико-філологічному факультеті Донецького педагогічного інституту, де зустрівся з українським поетом, правозахисником Василем Стусом, про якого у 1993 році видав книжку спогадів. Йому пощастило і на мудрих викладачів, і на вірних друзів – зокрема таких, як майбутній український поет Василь Стус.
У 1965 році опублікував першу збірку поезій «Подорожник», підписану псевдонімом Олег Орач. А потім були ще такі книжки: «Земля на видноколі» (1968), «Передчуття» (1971), «Долоні» (1977), перший том вибраного «Поезії» (1984).
Автор дуже полюбляв писати для малечі. І з його пера побачили світ кілька десятків збірок поезій та дитячих книжок. Олег Орач – автор книжок для дітей: «Березневі світанки», «Хто де живе», «Дружна сімейка», «Довге літо», «Сірий котик Котовильцьо», «Жаб’ячі перегони», «Кукуріки кукурікали».
Протягом 30 років Олег Орач товаришував з Василем Стусом. Він публікував багато біографічних матеріалів про відомого українського поета-дисидента та шестидисятника, який загинув у російських таборах. Поет був один з ініціаторів перепоховання Василя Стуса в Україні.
Через чотири роки по смерті, Василь Стус повернувся на Україну... Його прах перевезено з табірного цвинтаря, що за Уралом, до Києва, на Байкове кладовище.
Ось як згадує про Олега Орача українська поетеса Раїса Харитонова:
«Минуло десять років, як з нами немає Олега Орача, надійного, вірного, принципового, дотепного, веселого, непогамовного, завжди закоханого в життя… – найближчого, як для Леоніда Талалая, так і для мене, друга, чудового письменника, автора незабутніх поетичних рядків про козаків, що повертаються з походу, з яничарських морів до стражденного рідного краю, по Чумацькому Шляху і по сонцю угадують путь – і гребуть, і гребуть, гребуть і гребуть, і не знають, що уже не на Січ, а у вічність гребуть».
Олег Орач лауреат премій ім. Лесі Українки та ім. В. Сосюри. Дружина – білоцерківчанка , українська поетеса Галина Калюжна.
Захід відкрив присутнім Олега Орача як українського письменника. У академістів було багато запитань про автора, його дружину та відбулася жвава дискусія щодо творчості поета.
Тож пізнаємо, вивчаємо і смакуємо українською літературою.
Підготувала Світлана Хмільова. Використані джерела з Інтернету.
Немає коментарів:
Дописати коментар