понеділок, 22 лютого 2021 р.

Сакральний код українського тризубця

Народні знаки і символи - сакральний код, закарбований в предметах побуту та культури, в орнаментах, народному одязі та мистецтві, мегалітичних і культурно-історичних пам'ятках. Сварги і свасті, ромби, громовики і перуниці, алатирі, руни, сонячні колеса, згарди та інші - усі вони свідчать про тисячолітню спадщину українського народу. Ці знаки - свідки епох. Зародились вони ще тоді, коли людська рука викарбувала перші петрогліфи на скелі, коли людина вперше осідлала коня і спекла хліб. Символіка як зародок цивілізацій, може розповісти багато чого цікавого і таємного та розкрити численні загадки древніх. 
Історія українського Тризуба
Згідно язичницьких вірувань тризуб є відображенням Триглава або Роду: праворуч розміщується Дажбог – чоловіче начало, ліворуч – Макош – жіноче начало, посередині – Перун, народження і смерть. Цікаво, що ця схема лежить в основі побудови календарів і православних церков: вхід розташовується в західній частині, яка символізує осінь, смерть, зародок; люди входять лицем до східної частини – весна, народження, дитина; південна частина – літо, чоловік, Білобог; північна – зима, жінка, Чорнобог. 
Вірогідно, у ті часи тризуб був одним з рунічних знаків, який спрощено зображав дерево з трьома гілками догори і символізував Білобога (плюс). На противагу йому існував такий же символ, перевернутий до низу – Чорнобог (мінус).

Також вважається, що тризуб – це відображення Рарога – вісника небесної справедливості,  сокола, який летить з висоти донизу. В багатьох древніх цивілізаціях цей птах асоціювався з чимось високим: у стародавньому Єгипті – це був символ Сонця, в Монголії сокіл знищив “сонячного перевертня”, перси асоціювали його з царською владою, індіанці та слов'яни називали так доблесних воїнів. У вруваннях наших предків саме сокіл сидів на верхівці світового дерева. Тому дехто вважає, що саме падаючий вниз сокіл став прототипом родового гербу Рюриковичів. 
Прапори дружинників Святослава саме з тризубами. Щоправда, Святослав обрав собі простіший варіант - з двома зубцями. Одна з гіпотез стверджує, що це була літера “Ц” (від слова “цар”) зі зміщеним до центру хвостиком.
Його син Володимир Великий не зрадив традиціям, однак впродовж свого правління постійно удосконалював свій герб. Почав з того, що додав ще один зубець, далі ускладнював його графічними елементами. Остання зміна відбулась після  хрещення Русі, коли князь додав паличку до середньої лінії, щоби вийшов хрест.
Джерело: https://spadok.org.ua/narodni-symvoly-i-oberegy



Немає коментарів:

Дописати коментар