вівторок, 4 серпня 2020 р.

Поезія в серці бібліотеки

У кожному з нас ховається чутлива душа, що прагне прекрасного, прагне творити і насолоджуватися. Тож не дивно, що вона повсякчас відгукується новими думками, ідеями та римами. Завжди раді приймати чудові вірші і натхненну прозу від наших читачів, друзів, постійних та нових відвідувачів "поетичної вітальні". Хай чудові слова принесуть нові відчуття та сили на звершення!


Місяць
З неба місяць у ночі
В річку заглядає:
Що за диво у воді,
На хвилях гойдає?
Схожий дуже він на мене
Такий однобокий,
З хмарами він як і я
Блукає одинокий.
От навколо вже зірки
Світяться як свічки
Теж гойдаються вони
З місяцем у річці.
Що за диво на Землі
Місяць промовляє
Я на небі, він в воді
В сонця запитаю?
Тільки сонечко зійшло
Місяць здивувався,
Де ж подівся місяць той,
Що в річці гойдався?!
Лариса Кузьомко-Новацька


***
Жіночим сердцем не жартуйте
Хіба весна буває без струмків,
Червнева ніч - без солов'я й троянди?
Самотня жінка
в круговерті днів
Себе щасливою чи зможе називати?
Уголос зможе...
А в душі - ніч темна,
І очі ті замислені, сумні...
Чоловіки! Перед жінками будьте щирі,
Бо для любові створені вони.
Приспів:
Самотня жінка дуже тихо
Схиляє голову від дум.
Образа у душі не втихла,
І не зникає її сум.
Її не радують троянди,
не тішать співом солов'ї.
Щасливою хотіла б стати,
Та сум не відпуска ії.
Жіночим серцем ніжним не жартуйте,
Душа ії тонка, немов струна.
Флірт - це не все. Кохання подаруйте,
Щоб в ії серці розцвіла весна.
Біль в її серці не зника безслідно:
Жіноча доля завжди нелегка.
Підтримка ваша дуже їй потрібна,
Бо й сильна жінка - іноді слабка...
Приспів:
Самотня жінка, хоч весела, -
Журба бринить в ії очах...
Щоб посміхатись, має сили,
Насамоті ж рида душа.
Бо час збіга... Весна вирує,
З календаря зрива листки...
Пекучий біль в душі панує,
коли вона у самоті.
Белла Кукуладзе



***
Липневим медом ніжаться вуста,
липневим сонцем розімліло літо,
і буйна зелень травами густа
ховає поміж себе вітер.
Вчорашня спека, випита до дна,
ясним світанком наливає дзбанок,
безмежна синь небесного рядна
вдяга хмарин біліючий серпанок.
Розплавлене повітря мерехтить,
пливе понад зігрітою землею,
здається, ніби, застигає мить
увитою лінивою змією
і сонно кліпає на час в спекотний день,
розлігшись на його принаднім лоні,
чекаючи води з небесних жмень,
підставивши жаркі свої долоні.
Адель Станіславська


Немає коментарів:

Дописати коментар