четвер, 27 серпня 2020 р.

Щоденник добровольця батальйону «Донбас»



Приємний молодий чоловік підписує книгу: «Від Піаніста». Грає на інструменті натхненно, заглиблюючись у якийсь власний світ. Чи то втікаючи від війни до своєї віддушини, чи навпаки поринувши у спогади… У бібліотеці-філії №8 триває презентація книги Ігоря Михайлишина «Танець смерті: Щоденник добровольця батальйону «Донбас». 

Прийшов хлопець у збройні сили прямісінько з Майдану, з 32 гуцульської сотні. Був червень 2014 року. Намети з новоприбулими переповнені, хтось заходить впевнено, хтось сумнівається. Але більшість не знає, куди насправді йде.

–…вы осведомлены о том, куда мы едем? ˂…˃ Мы не едем туда, чтобы кого-то удивить своей смелостью˂…˃

– Ми їдемо захищати свою землю.

– Верно! (уривок з книги)

Протитанковий гранатомет освоюють з інтернету. Навчаються заодно і службової субординації, тактики ведення бою та виживання. А вже через коротких два місяці доведеться опановувати ще й вміння боротися з напругою та панікою, що приходить тоді, коли твій батальйон безперервним дощем дірявлять ворожі кулі, коли працюють «Гради», «Урагани», стираючи з лиця землі щойно матеріальний, міцний прихисток та женучи бравих офіцерів у підвали молитися про те, щоб уціліти. Коли стовпи чорного диму не в змозі сховати частини тіл ще живих бійців, а в звуки бою вривається розпач солдатів. Розбитих, поранених, покинутих бронею, з фізично чи психологічно нездатним воювати підкріпленням, та все ж згуртованих для наступного кидка у цей вир із смерті та перемоги. Чиєї?...

«Тоді ми ще не мали армії в такому розумінні, а їхні війська на той час вже пройшли чеченську кампанію»

«Бій – це не література» (Володимир Бабенко, позивний «Фагот»).


Через гарну від природи пам'ять Ігорю вдалося вести щоденник, що став базою для написання книги. Каже, реконструював лише діалоги, а подій не змінював. Залишив навіть позивні побратимів. Кочерга, Монгол, Утьос, Самольот, Немо, Амбал і багато інших. Ми слухали про них, малюючи в уяві цього майже знайомого фаната «Динамо», тракториста, байкера, який створив коктейль «Слава Україні», і тут же чули «в тому бою ми його втратили» або «він пропав безвісти», «підірвався на міні», «втратив обидві ноги, але вижив, недавно навіть став удруге батьком».

Автор зізнається, писав історію свого взводу саме для того, щоб продовжити життя загиблих побратимів.  Вони ж думали, що йдуть на відпочинок, не знаючи про оточення ворожими силами. 119 днів хлопець провів у полоні, про який обіцяє розповісти в наступній книзі, над якою зараз працює. Згадувати про події нелегко.

На питання про позивний Ігор відповідає:

«Музика – це ще одна мова. Можна висловити все, що є всередині».

Під час полону піаніст Майдану остаточно розуміє величезну важливість музики в своєму житті. Після повернення в батальйон, їдучи на штурм, він бере у пікап з гранатометом на даху синтезатор і грає прямо в дорозі. А  по закінченню військового контракту здобуває професійну музичну освіту в Київському інституті музики імені Р.  Глієра.

Захід відбувся за сприяння КПБМР «Агенції стратегічного розвитку Білої Церкви» на чолі з Володимиром Бабенком, який, будучи побратимом автора книги, доповнив та прокоментував чесну оповідь очевидця і учасника однієї з найгіркіших подій в історії країни.












Інна Храбуст

1 коментар:

  1. Ігор Михайлишин27 серпня 2020 р. о 20:01

    Дякую за тепле приймання!

    Музика допомогла налаштуватись.

    ВідповістиВидалити