Письменник, воїн і садівник

15 жовтня минає 70 років від дня народження відомого письменника-краянина Анатолія Гая (1952-2021)

Він народився 1952 року в селі Бірки Другі (нині Бірки) на Кіровоградщині. Закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету (1974). Як військовий журналіст побував у багатьох «гарячих точках» планети: В’єтнам, Ангола, Афганістан, Нікарагуа, з квітня 2016 р. по листопад 2017 р. редагував військовий вісник 72-ї механізованої бригади «Знамено перемоги» в зоні АТО, пише про митця Вікіпедія. Працював кореспондентом газет «Радянська Житомирщина» й «Київська правда».

Активний громадський діяч. 3 1989 року – голова правління Білоцерківського ВАТ «Афганець» (об’єднання воїнів-інтернаціоналістів і воїнів запасу), яке спорудило колишнім учасникам афганської війни – жителям Білої Церкви 320 упорядкованих квартир. З 1991 р. очолював на громадських засадах Київське обласне творче об’єднання «Культура». Був депутатом чотирьох скликань Білоцерківської міської ради, головою постійної депутатської комісії з питань культури, та двох скликань Київської обласної ради, де очолював постійну депутатську комісію з питань розвитку культури, мов, національних та інтернаціональних традицій, охорони історичної спадщини.

З 2003 р. – голова Київської обласної організації Національної спілки письменників України. У 2005–2010 роках відповідав за проведення Всеукраїнських нарад молодих літераторів у Коктебелі та в Ірпені, був упорядником альманахів творів учасників нарад.

З 2015 р. – заступник голови Українського фонду культури. Не один рік був заступником голови комісії з присудження Київської обласної літературної премії ім. Григорія Косинки, членом Комітету з присудження премії Міністерства оборони України ім. Богдана Хмельницького, комісій з присудження премій ім. Миколи Сома та Данила Бакуменка. Понад 10 років очолював комісію з присудження Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. І. С. Нечуя-Левицького.

Автор художніх і документальних книжок для дітей і дорослих: «Зажинки» (1979), «Хамаль –

місяць весняний» (1984), «Сім струн райдуги» (1985), «Тиша над полігоном»(1986), «На тих афганських рубежах»(1991), «Біла Церква. Шлях крізь віки» (у співавторстві, 1994), «Чорна рота» (1995), «Вужик» (1998), «Палаючий перевал» (1999), «У нас „афганцями“ їх звуть» (1999), «Блаженна Марія» (2002), «Дивізія гвардійського гарту» (2002), «Золото колосся і зірок» (2003), «Біла Церква – Афганістан – Вічність» (2004), «Т. Г. Шевченко і Київщина: історія трьох поезій» (2004), «Київщина в творчості Т. Г. Шевченка» (у співавторстві, 2004), «Мальовнича Київщина Т. Г. Шевченка» (укр., рос., англ., 2004), «Там, за Гіндукушем» (2006, 2009), «Розхристане буття» (2007), «Іменна гільза» (2009, 2012), «Відлуння двох воєн» (2010), «Далекі гарнізони» (2011, 2014), «Вірність гвардійському знамену» (2012), «Крапля нашої крові на чужім знамені» (2014), «Вогненні рубежі „Прапороносців“» (2018).

Упорядник антології поетів Київщини «…Ота стежина в нашім краю» (2007), Київського обласного тому Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років (2008), двотомника «Сльоза пекучої пам’яті» (2009), антології письменників Київщини до 65-річчя Перемоги над гітлерівською Німеччиною «З глибини всенародного подвигу» (2010), антології письменників – членів Білоцерківської міської організації НСПУ «Літературна Білоцерківщина» (2008) та ін.

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня за вагомий внесок у вшанування пам’яті жертв геноциду українського народу, медаллю «Захисник Вітчизни» у 1999 р., чотирнадцятьма орденами і медалями колишнього СРСР та інших держав, Почесними відзнаками НСПУ та Міністерства культури і туризму України, орденом «Козацька слава» ІІ ступеня.

Лауреат літературно-мистецької премії Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України ім. Б.Хмельницького 2012р. та лауреат Міжнародної літературної премії ім. І.Кошелівця 2012р. за книги «Далекі гарнізони», «Іменна гільза», «Вірність гвардійському знамену», Київської обласної літературної премії ім. Г.Косинки 2008р. за збірки оповідань «Розхристане буття», «Там, за Гіндукушем» та впорядкування антології поетів Київщини «Ота стежина в нашім краю», міської літературно-мистецької премії ім. І.Нечуя-Левицького 1995р. за книгу «Чорна рота». За кращі свої книги Анатолій Гай удостоєний міжнародних літературних премій ім. М. Сингаївського (2015) ім. Д.Бакуменка (2018) ім. В.Винниченка (2019), літературно-мистецьких премій Українського фонду культури ім. І.Нечуя-Левицького (2014) та Міністерства оборони України ім. Б. Хмельницького (2011).

Він був не лише письменником, а й  садівником,  городником, будівельником, адвокатом, затятим рибалкою, цікавим розповідачем… 16 квітня 2021 року підступний ковід відправив його у вирій вслід  за донечкою і вірною дружиною.

Анатолія Івановича Гая памя’тають читачі, друзі, письменники,  Київщина , дорога його серцю білоцерківська земля та рідна Кіровоградщина.