понеділок, 28 грудня 2020 р.

В тендітній оправі людини


Дванадцять років тому я школяркою прийшла на засідання районної літературної студії, де познайомилася з людьми, яких до сих пір згадую із вдячністю за життєву мудрість. Якось Лариса Леонідівна попросила допомогти їй зробити книгу для подруги, що працює в музичній школі. Від тих відвідин лишилася в мене чіткі спогади про те, в яких умовах жила надзвичайно талановита жінка, про засипаний цукром лимон та її скарб – друкарську машинку. Тоді ж ми записали невеличке інтерв'ю. 
 
В тендітній оправі людини
   Імя Лариси Проковської є досить відомим в межах нашого району та області. Ця безмежно талановита поетеса вже не перший рік користується любов’ю читачів. Зараз має більше тисячі віршів, декілька з яких покладено на музику, та 4 збірки. Лариса є учасницею Черкаського літературно-творчого об’єднання «Орфей» та Шполянської літературної студії ім. О.Влизька.
    З її творчістю знайомі сотні людей, а з її нелегкою долею – одиниці.
Лариса (таке її дівоче прізвище) народилася в тяжкому післявоєнному 1947 р. на Житомирщині. Батько працював військовим, мати – викладачем англійської мови.
    З перших днів життя дівчинка відчула всю суворість долі, народившись кволою та хворобливою. Тоді порятунком стало молоко, яким її відпоювали в селі. Коли Ларисі виповнилося 7 років, батька перевели по службі, і  їхня родина переїхала в Черкаси.
    В 11 років вона перенесла експериментальну операцію в Київському ортопедичному інституті. Слабкий організм не витримав навантаження. Це викликала клінічну смерть. В інституті Лариса провела пів року. Операція очікуваного результату не дала. З того часу хвороба Паркенсона не дає їй спокою.
    На жаль, світлий час дитинства не викликає в неї приємних спогадів. Через хворобу, вона відстала в навчанні від дітей свого віку на 2 роки, тому була старшою за однокласників. З хворої, та ще й старшої, дівчинки діти знущалися та кепкували, тому змушена була часто змінювати школи.
    Тоді ж рятувала поезія. Перший вірш був написаний в 16 років. Так вона почала писати, хоча ще трохи слабкі та дитячі, але власні вірші. З часом вони ставали все професійнішими, і вже через три роки вона дістала визнання навіть відомого в той час поета Григорія Донця. Через вир життя у творчості Лариси настала досить довга перерва – 30 років.
     Після школи вона закінчила Канівське культурно-освітнє училище, здобувши професію бібліотекаря. Після чого була направлена на роботу в Шполянський район. Але пропрацювала недовго. Коли отримала ІІ групу інвалідності, переїхала в Шполу до знайомої, згодом купила кімнату.
     Щастя прийшло коли не чекала. По листуванні вона познайомилася з майбутнім чоловіком  – Анатолієм Проковським. Потім зустрілись. Попри інвалідність, він був добрим та оптимістичним. Так доля звела двох чудових людей. Одружилися в 1982 році. Отримали квартиру на
вул. Леніна. Майже 25 років прожили душа в душу. Анатолій став для  неї і чоловіком, і другом, і батьком – усім. Дітей Бог, на жаль, не дав.
Минулий, 2007 рік став для Лариси найтрагічнішим: пішов з життя її чоловік, не доживши до срібного ювілею 2 місяці. Ця страшна подія викликала загострення хвороби.
       Зараз Лариса не може самостійно навіть харчуватись, не кажучи вже про хатню роботу. Живе в поганих умовах, але не скаржиться. Дякує няні, яку прикріпила районна влада, та добрим сусідам.
      Незважаючи ні на що, вона продовжує писати вірші. Слабими, тремтячими руками набирає їх один за одним на друкарській машинці, яка давно стала її найкращою, вірною подругою та помічницею. Пише вона про різне і для різних вікових категорій, але найдивовижніше те, що наскрізною темою творчості людини, яка  в своєму житті майже не знала ласки та потерпала від самотності, є доброта та милосердя. Сама Лариса проводить паралель між собою та Лесею Українкою. Справді, вони обидві не здаються перед хворобою, і заходять в собі сили Жити…
       Міцного здоров'я Вам, Ларисо Леонідівно, довгих років та творчих успіхів.
Інна Крижанівська
2008 рік

Лариси Проковської вже серед нас немає, та через роки мені й досі хочеться, щоб ви знали цю письменницю, цікавилися її творчістю і життям, що, без сумніву, є прикладом, який надихає не опускати рук і не спинятися творити прекрасне  в цьому світі.

***


Приглашена я на балет.

Я контрамарку получила.

Мне осень добрая вручила

Листочек желтый, как билет.

О позолоте интерьера

Своим друзьям я расскажу.

На пне удобном я сижу…

Почётной гостьей на премьере.

На отдых провожая лето,

Ему желают долгих лет.

Приглушен рампы яркий свет,

В ладонях – листики либретто.

Здесь симфонический оркестр

Звучит торжественным прологом

Под неба голубым пологом,

То птичье пение окрест.

И в пачку белую одета

Берёзка – юная Одетта.

И вздохи ветра в кроне ели,

Как плач отвергнутой Жизели,

Звучат в душе апофеозом

Те звуки осени златой,

Своею дивной красотой,

Своей победою над прозой.

Лариса Проковська

2 коментарі: