Давні наші предки: ще древні арії, орії, укри – були набагато практичнішими від нас, бо вірили в силу Слова, у магію імени, котре супроводжувало людину все життя. На жаль, сучасні українці зачасту проживають все життя і жодного разу не задумуються й так і не дізнавшись, чому її так названо, що означає її ім’я, чи рідне воно. А якщо й запитати дітей: "Які ви знаєте українські імена?", то називають: Галя, Іван, Андрій, Наталка, Микола, Оксана… Після заперечення починають називати інші: Гаврило, Кирило, Горпина, Пріська, Фрося, Кіндрат, Христя, Явдоха... Ну, ви зрозуміли: тобто в нас закладено таке собі підсвідоме і, мабуть, напівсвідоме поняття, що всі оті давні (а в чиємусь розумінні – негарні) сільські імена – українські.
І це в якісь мірі так, бо названі імена, хоч деякі і не наші, давно вже вийшли
з ужитку в інших народів, однак в Україні довго ще використовувались. Але хто
їх використовував? У тому-то й річ, що їх нам нав’язували служителі
церкви. І носіями цих не всім гарних імен ставали бідняки, які не мали що дати
священикові, аби він вибрав їхнім дітям красивіше ім’я. Про це йдеться в повісті
Івана
Нечуя-Левицького "Микола
Джеря". Саме так отримала ім’я його героїня, донька бідного
кріпака, Нимидора, точніше – Минодора.
Отже, раніше ім’я обирав священик. Від чого ж
залежала його щедрість і милість у цьому виборі? Передусім, від умісту кошика,
з яким приходив новоспечений батько до служителя церкви. По-друге, від
найближчого дня імени тієї людини, яку християнська церква канонізувала у
святі. І ніхто й не замислювався, який стосунок чужа людина має
до українського немовляти, щó те наймення означає, який народ створив його і
навіщо випадковим іменням нагороджувати, а нерідко й таврувати людину на все
життя.
Називати
дітей чужими іменами стали здебільшого випадково, адже нічого
спільного зі значенням цих символів ми не маємо. Судіть самі: Петро з грецької – "камінь",
Павло з латинської – "малий", Оксана з грецької –
"чужоземка"…
Згадаймо, шановні батьки, як ми обирали імена
своїм дітям. І чи завжди достатньо того, як звучить ім’я або щоб воно було
рідкісним? Якщо дослідити значення
такого гарного і милозвучного імені Клава,
отримаємо "ламана", "кульгава". Чоловіча ж версія вмені взагалі має соромітницький
зміст.
Якщо рідко зустрічаються Ярослава, Гордій, Мирослав, Ростислав, то про наші давні й такі гарні, зрозумілі без перекладу імена Величко, Бажан, Ярош, Орій, Соловей, Дарина, Любава, Добролюба, Калина, Ждана, Оріяна, Росава – ми й не чули. Хіба що – як про прізвища, в які перейшло багато імен і саме тому збереглись. А тим часом український іменослів налічує близько 2 000 наймень! Якщо ж хочете знайти дійсно українське ім’я, дивіться в корінь, саме ця частина слова несе його основний зміст. Якщо він вам зрозумілий без перекладу, швидше за все, ним колись називали своє чадо люблячі батьки на нашій історичній Батьківщині. Ось наприклад, Ярослава має два корені й обидва зрозумілі: яра, себто весняна, молода, і слава. Скажіть, будь ласка, чи не буде вона навіть підсвідомо "виправдовувати" своє ім’я стати славною? Як Людмила – милою? А Леся – ласкавою і ніжною? Любомир, Добролюб, Лада, Велимир – добрими та справедливими?.. Так хочеться, щоб ці якості знову стали важливими і шанованими, адже несуть в собі просвітлене розуміння головних речей, не розмінюючись на дрібязкові чвари та не орієнтуючись на багатство як ціль. Лише ставши народом, на який можна рівнятися, отримаємо сильну, гідну наших предків державу.
За матеріалами https://uamodna.com/articles/nashi-imena-chy-ridni-vony-nam
Немає коментарів:
Дописати коментар