Сьогодні, 6 червня, вітаємо фахівців журналістської справи з професійним святом! Бажаємо, щоб ваш творчий вогник ніколи не згасав і палахкотів усе сильніше під подувом натхнення, яке є найбільшим рушієм для успіху у висвітленні важливих для суспільства тем. Таким же важливим цей вогник є хіба що для письменника. Часто буває, музи настільки вподобують людину, що вона, будучи журналістом, відважується стати ще й на письменницьку життєву стежку. Нерідко раніше здобуті навички живлять літературні тексти, дають авторам можливість надати їм дидактичної глибини і навпаки письменство сприяє розширенню свідомості та мовленнєвих горизонтів. Ось що з цього приводу кажуть майстри слова, які поєднали у собі ці дві іпостасі.
«Я ніколи не відокремлював для себе різні царини текстотворення, тому про журналістику від початку мав хибні уявлення, намагався відшукувати в ній насамперед якусь літературну цінність. <…> Регулярне писання текстів для мене давно стало шкідливою звичкою, і я відвик розмежовувати «роман» і «статтю» – це лише питання часу та енергетичних витрат. Просто я вже більш як двадцять років пишу і пишу, й цьому немає кінця-краю. А втім, на моє глибоке переконання, журналістика як жанр настільки змінилася протягом останнього десятиліття, що її варто було б уже й поховати. Без салютів, тихо, по-домашньому. І не згадувати. Скрипаль не потрібен нашому суспільству. Про стиль життя не можу нічого сказати, я в цьому нічого не розумію, живу без стилю – і нормально» (Михайло Бриних – автор чотирьох романів та трьох томів із серії «Шидеврів світової літератури» доктора Падлючча. Друкувався у багатьох виданнях, працював на радіо та ТБ, очолював відділи культури в журналі «Україна» та в «Газеті по-київськи»).
«У літературу я прийшла з юриспруденції, в журналістику – з літератури. Власне, завдяки одному письменницькому інтерв'ю. <…> Я себе зараз вважаю насамперед правником, котра добре володіє словом і не є байдужою до людей та життя. Власне, суто з моїх суб'єктивних міркувань ця небайдужість, деякі аналітичні здібності, почуття гумору та вміння відчувати слово і робить з мене журналістку та письменницю. І ніхто не знає, де починається друге або третє, і чи обов'язково при цьому «вбивати» перше» (Лариса Денисенко – авторка десяти романів, юрист. Співпрацювала з телеканалами «1+1» та СТБ, виданнями «Високий замок», «Право України», «Абетка Права», «Профіль», «Фокус», «Женский журнал», «ШО», DW, Feuilleton, Euxeinos, «Новое время» та іншими. Зараз – ведуча «Громадського радіо»).
«У літературу і журналістику прийшов з... інженерії. Коли вчився на третьому курсі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, почав писати оповідання. Отримав премію конкурсу видавництва «Смолоскип», яка давала змогу опублікувати книжку. <…> Мене особисто тішить, що останнім часом багато журналістів стали повноцінними письменниками, навіть не виходячи за межі свого жанру. <…> І для однієї і для іншої професії (якщо ми не говоримо про поетів) необхідний досвід, який здобувається у поїздках і постійному спілкуванні з різними людьми. <…> Ми всі розказуємо історії: письменники – вигадані, журналісти – ні. Хоча ніхто, крім журналістів, не знає, де ж межа між реальністю і фантомом» (Олег Криштопа – автор чотирьох книг прози та однієї в жанрі художнього репортажу. Друкувався у різних виданнях, був заступником редактора газети «Західний кур'єр», працював на радіо та ТБ, зокрема у проекті журналістських розслідувань «Закрита зона». Зараз робить історичний проект «Машина часу» на «5 каналі»).
«Для того щоб стати письменником, не обов'язково бути журналістом – це різні іпостасі! Я з перших рядків можу відрізнити твір, написаний журналістом, адже професія накладає певний відбиток на стиль, на форму, навіть просто на побудову речення. Не знаю, добре це чи погано, але так воно є. Навички до писання не завжди «перегукуються» з тим, що називається хист, покликання, дар, талант. Журналістика – професія, письменництво – стиль життя. Професії можна навчити, покликання ж дається від народження. Ось такий секрет» (Ірен Роздобудько – авторка понад 20 романів, кіносценарист та викладач сценарної майстерності в КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого. Працювала над програмою для школярів на «Українському радіо», друкувалась у донецькій пресі та в щоденній газеті «Всеукраїнські відомості», журналі «Наталі». Вже багато років є головредом журналу «Караван историй. Украина»).
Інна Храбуст
Цитати взято з джерела: https://detector.media/infospace
Немає коментарів:
Дописати коментар