вівторок, 2 грудня 2014 р.

Поетичні лабіринти


У читальному залі бібліотеки №8 відбулася зустріч з Миколою Сергійовичем  Мазуренком, автором поетичних збірок “Ціна життя” (2010р.), “Вода, що тече” (2012), “Жди меня” (2013), “Новий мир” (2013), “Якщо кохаєш, то живеш” та Оленою Мартузаєвою, котра принесла для читачів у дарунок нову збірку своїх поезій  “Лабиринты моей души». Першою книгою її віршів була збірка “Контрасты”.
Зустріч залишила у серцях читачів теплі і душевні спогади. Спочатку Микола Мазуренко розповів  про свою творчість, почитав вірші, а потім слово взяла пані Олена.
Настрою цієї жінки можна позаздрити, як і її думкам, котрі свіжістю і неповторністю вилилися плавними римами на листки паперу. Вірші розкриваються перед читачами маленькими філософськими сюрпризами, що робить їх романтичними, неповторними і знайомими, бо взяті із життя.
Поетка з почуттям гумору декламувала вірші і так же гумористично розповідала  свою творчу біографію, в якій немалу роль відіграла її мама. Хотіла стати хірургом, але життєві обставини привели на філософський факультет. Кілька місяців працювала у школі. А далі різні професії: завідуюча бібліотекою м`ясо-молочного технікуму, викладач кафедри бухобліку у Білоцерківському університеті, робота в податковій  інспекції. Звичайно, при такому колоритному житті і філософія поезії пані Олени колоритна. Про це свідчать її вірші, які ми пропонуємо вам прочитати.

Осень – не спросит, весна – не красна,
Лето – отпето, зима – не страшна.
Все чередою приходит, уходит,
Только погода меня не заводит:
Осенью – насморк, а летом сгораю,
В зиму судьбу на коньках догоняю:
Шмякнулась больно, потерла ушиб.
Жизнь не догнала, а жребий пришиб.
Да и весной не отходит душа…
Все надоело…Но жизнь – хороша!

***
Я, приходя домой, снимаю маску,
Кладу ее в комод, беру другую…
И окунаюсь в жизнь свою, как в сказку,
Где в разных лицах я себя рисую.
Перебираю маски, примеряю,
Рассматриваю трещинки на коже:
Вот в этой маске я тебя теряю,
А в этой друг без друга мы не можем…
А это что за маска? Я не знаю!
Какой красивый и печальный вид…
Я наклоняюсь ниже и вздыхаю:
На дне комода зеркало лежит.

Немає коментарів:

Дописати коментар