Є імена про які
хочеться говорити незалежно від ювілейної дати. Вони, хоч як би пафосно це не
звучало, є духовними провідниками нації. До таких належить окраса і гордість
України, геніальна поетеса, волинська Мавка наш патент на благородство перед
Європою і світом… Наша Леся Українка! Звичайно, ми знаємо про неї багато, але
от найінтимніші струни її душі для багатьох не такі вже й відомі. Саме для
того, щоб розвіяти «стандартний набір» асоціацій нав’язаних шкільними
підручниками (портрет у наглухо застібнутій темній сукні, нудний потік
громадянської лірики) бібліотечні працівники: Н.Семененко, В. Шевчук, Т.
Качанова, Т. Ямінська провели
літературний вечір присвячений цій непересічній постаті. Говорили про Лесю
Українку, як про жінку. Геніальну,
талановиту, мужню, але все таки жінку, що так само, як і кожна людина,
закохувалась, страждала, мріяла…
бібліотеки №8 мали змогу відкрити
для себе нову Лесю, яка боролася за право на особисте щастя. Вишукана поезія,
неперевершене прочитання Наталею Семененко «Листів…» , яке, до речі,зірвало
аплодисменти глядачів – все це налаштувало глядачів на ліричний лад, адже кожен
твір – це глибока думка, одягнена в довершену поетичну форму. Родзинку заходу додав мультимедійний супровід і вдало підібрані
музичні твори М. Лисенка, Д. Шостаковича,
Л. Бетховена. Та все ж, головним на вечорі було
Лесине слово, таємні дивини якого знала тільки вона.
Вже
понад сто років звучить над Україною «Лісова Пісня» на два голоси – «шелестом
тихим вербової гілки» і «голосом ніжним тонкої сопілки». І сотворилося велике
диво – Сопілка Лукаша не тільки розбудила від зимового сну Мавку, а й
воскресила душу України. І її не погасити в небесах вічності, а із сяйва душ,
мов із біблійного тернового вінка лине молитва за Україну:
Ні,
я жива! Я буду вічно жити!
Я
в серці маю те, що не вмирає!
Тетяна Ямінська
Немає коментарів:
Дописати коментар