четвер, 20 січня 2022 р.

«Я копала криницю до джерельного дна…»

21 січня 2021 року   виповнюється  80 років від дня народження члена Національної Спілки письменників України, лауреата міської літературно-мистецької премії імені І.С. Нечуя-Левицького та Київської обласної літературної премії імені Г. Косинки, відомої поетеси з нелегкою долею Ніни Опанасенко (1942- 2013). 

Ніна Опанасенко - непересічна особистість, вольова, емоційна, творчо обдарована жінка, яка у своїх творах переносить у вир своїх власних почуттів, роздумів та моральних цінностей. Духовне коріння, доля Ніни Петрівни беруть початок із Мар'янівки Васильківського району Київської області. 1949 року пішла у перший клас, училася в хатах-школах, а вже 1954 року Іван Семенович Козловський подарував мар’янівським дітям двоповерхову школу. 1959 року тендітна дівчинка-розумничка, на відмінно склавши вступні іспити, стала студенткою філологічного факультету столичного університету. Та не судилося, у 18 років юну дівчину підстерегла тяжка хвороба, яка прикувала до ліжка, знерухомила тіло. У стінах Київської обласної лікарні отримала диплом філолога. Саме тут Ніна Петрівна зробила перші кроки у літературі. 1971 року в газеті «Ленінський шлях» з’являється перша добірка віршів. 1975 рок -  видрук першої книжечки «Солнечное эхо». Потім були збірки поезій «Ветка в окне», «Упавший лист», «Время растить радость», «Здравствуй день», «Ночь разбросала светлячки». З 1986 – член Національної Спілки Письменників України. Новою сходинкою до висот поетичної майстерності стали для неї україномовні збірки: «Стрічати зірку і людину», «Зболена душа не сиротіє», «Всміхається щастя мені», за які удостоюється міської літературно - мистецької премії імені І. С. Нечуя-Левицького, нагороджується Міжнародною пам'ятною медаллю  «Одолевшие судьбу».

Упродовж наступних років побачили світ збірки поетеси «О четвертій над ранок», «Бігли білочки з ялини», «Квітка ломикамінь». Письменниця стає лауреатом Київської обласної літературної премії імені Григорія Косинки, її нагороджено орденом rнягині Ольги ІІІ ступеня. Визнанням творчих здобутків Ніни Петрівни Опанасенко стало занесення до "Золотого фонду Білої Церкви" та присвоєння звання «Почесного громадянина міста». Матеріал про Ніну Петрівну вміщено в біографічному енциклопедичному словнику «Жінки України». Поетеса продовжувала працювати. Виходять у світ: книга-казка «Що болить тобі, мій колосочку», «Всіх наділяю серцем чистим». В період помаранчевих подій побачила світ поетична збірка «Захочемо – набудемось!». Наступною стала збірка «Переінакшене щодення», казка «У білому, в зеленому, у синьому саду», книга-спогад « …І чую Ваше сердечне». Найкращі поезії були зібрані у книзі «Вибране».Героями збірки нарисів, есеїв, спогадів «Всіх наділяю серцем чистим» є, за свідченнями самої письменниці, рідні їй  по духу люди, серед яких і наші колеги-бібліотекарі – Тетяна Іванівна Сулейманова та Юлія Віталіївна Харченко. 

… Кожен із нас упродовж земного життя несе свій хрест, який не вибираємо і не можемо змінити, хоча часто жаліємось одне одному, що заважка ця ноша, що немає сил іти далі, бідкаємося: чому непосильний вантаж звалено саме на наші плечі. Поетеса Ніна Опанасенко, наша землячка, була  наділена Всевишнім не лише важелезним хрестом, який, врізаючись у виснажене хворобою тіло, спричиняє надлюдські страждання, а й великим талантом – дивом Словотворення. І те диво надійною свічечкою осяває шлях усім, хто коли-небудь доторкнувся до її глибокої душі чи до її творчості.

                                  … Моя душа

                                                не плаче й не сміється.

                                  Моя душа

                                                у небо дивиться й мовчить.

                                  У промінцях осінніх днина гнеться,

                                  Неначе вже немає

                                                ні квіток, ні птиць.

                                  Ані дерев небачених,

                                                ні слова

                                  Людського, благодатного –

                                                розгублені листки…

                                  Десь заблукав

                                                останній промінець любові,

                                  Яким і серце зв'язане, й зірки.


                                                               



 

Немає коментарів:

Дописати коментар