четвер, 24 жовтня 2013 р.

Що почитати

                                                                   
2016 рік

21 жовтня 2016р.

Нові книги Костянтина Мордатенка

І все кипить бурхливим одкровенням…

Нещодавно вийшли з друку нові книги поета-краянина Костянтина Мордатенка. Ця подія завершилася презентацією книг у міській центральній бібліотеці. Дуже влучно про творчість молодого поета висловилася у передмові до  біобібліографічного покажчика «Костянтин Мордатенко – молодий паросток української поезії» його упорядник Тетяна Біла: «Книги К.Мордатенка стали помітним явищем у культурному житті міста. Вони розраховані на інтелектуального читача, (молодіжну і,) не тільки, аудиторію. Поет виступає не тільки як майстер художнього слова, як поет-лірик, а й як поет-філософ, поет-патріот, який детально й систематично працює зі словниками. Автор не боїться експериментувати зі словом. Його індивідуальний стиль вирізняє митця з поміж інших наших літераторів…»
            Петро Сорока: «Вірші Костянтина Мордатенка – це висока філологія. У них домінує осмислення, конструктивне начало, вони плід нелегких творчих пошуків і експериментів, гри словами, але гри не легковажної і бездумної, а мистецької, словотворчої (точніше – болетворчої), поштовхом якої служить переживання. Найулюбленіший троп поета – неологізм. Він творить багато, охоче, щедро і беззастережно, але органічно розсіває грона незвичних слів сторінками своїх книг. У нього, здається, немає віршів, у яких би не було одного-двох чи кількох словотворів. Я навіть думаю, що саме неологізм є тим джерелом, з якого народжується його поезія.»

Я тебе осонцюю,
К.Мордатенко
Джерелю ім`я твоє свято хлібне;
Кохання подібне до стронцію –
В душі накопичується і …квітне, блідне…
Проограню сніги пролісками,
Тигрово струмки Єфратять лід.
Наші серця – два геомагнітних полюси,
 Через один поцілунок – стільки бід…
                        («Освідчення»).

Пропоную Вам, шановні добродії, познайомитися із новими віршами  ліричної збірки «Мої слова маленькі репетиції», яка вийшла у 2016 році разом із іншими – «Милостива цното спраглих вуст» та «Сім слів».
            У ліричних віршах автор відобразив переживання як від себе особисто, так і в образі свого ліричного героя, який зв`язаний з ним його біографічним досвідом. Характер ліричного героя часто розкритий через його дії і вчинки:

скоїлося щось надвечори,
всидіти не міг у хаті далі –
вийшов до криниці, закурив,
дивлячись, як сонце догорало;

пересохлі губи облизав,
папіроса вислизнула з пальців,
щось найшло, не знаю навіть сам,
звідкіля узялось так зненацька?

впав піджак з похилених рамен,
шепотів твоє ім`я – нетямивсь,
і завив, як віхола в замет,
обхопивши голову руками…
                       
Є вірші, де автор прямою мовою звертається до когось:

Ви посміхнулися так сумно,
коли освідчився Вам я,
і кава пахла поцілунком,
і не вгамовувавсь рояль;

а я чекав на Ваше слово,
удавши впевненість либонь;
лиш у півтемряві шовковій
хрипів натужно саксофон;

лампади сяють мальовничі,
ви подумки далеко десь,
цигарка згасла в попільничці,
схолола кава…
мовчите…
                       
Розкриваючи образ ліричного героя автор використовує опис зовнішності

Трапунок

вона аж світилась, чиста,
як після дощу берізка;
в блакитних її очицях
зоріла блаженна звістка;

на щирих устах усмішка,
густішав розлив дедалі,
і так говорила ніжно,
як з вишні цвітінь злітає;

і сяяла, мов ікона,
це схоже було на чудо –
поклала його долоню
собі на животик: «чуєш?»

він глянув на неї мляво,
а в неї аж серце стало…
і грошей його не взяла,
і матері не сказала…


А далі…, якщо Вас зацікавила творчість геніального сучасного поета, нашого земляка Костянтина Мордатенка, завітайте до бібліотеки№8, що на масиві Леваневського,55, якщо, звичайно, маєте таку можливість і прочитайте його збірочки. Не пожалкуєте. Чекаємо на Вас! Будьте з нами.

***

14 вересня 2016р.


Книга Зінаїди Луценко «Необдумана Міловиця»

Тільки після Помаранчевої революції ми дізналися правду про великі голодомори, що пережили українці в 30-х роках ХХст. під час колективізації та повоєнні роки. Але жоден підручник, як застарілий так і сучасний, не відтворює так натурально трагічної дійсності українського народу, як книга Зінаїди Луценко «Необдумана Міловиця». Книга подана у вигляді листа онуки Марти до своєї бабусі Міловиці: «А пам`ятаєш, як колись ти, Міловице, розпачливо кричала до своїх батька й матері: «Не піду я заміж ніколи й ні за кого, як не віддасте мене за Ілька! Буду сидіти в хаті та до сивих кіс виглядатиму у вікна!»
Мусили віддати наперекір долі, бо дочка втекла від нелюба, та вийшла заміж за свого Ілька, а його батьки не хотіли такої невістки, отож, довелося парубкові стати приймаком у бідних селян, Міловичиних батьків. Прожили вони нелегке буремне життя. Спочатку колективізація: «Пам`ятаєш, Міловице…якогось дня пройшла селом чутка, що Ількового батька побили. Побили за те, що не хотів він іти в колгосп, дуже муляло те новій владі… Прийшли до його двору одного дня люди з міліції, звалили на землю і тяжко побили ногами так, що не міг він більше ні ворушитися, ні дихати, а тільки лежав  і дивився широко розплющеними очима в небо. А тоді почали з хати бляху здирати, кинулися розкидати хату. Рвали дядьки шматки бляхи з верха й кидали на землю.
-          Оце тобі куркульня! – кричали.
Ходили ті ж дядьки, що вбили Ількових батьків Теклю й Ксеня, від двору й до двору, та й переписували у книжку, що й кому треба здати для держави. А тоді верещали по хлівцях наполовину вгодовані свині і мукали корови; і плакали по хатах жінки, прощаючись зі своїми годувальницями».
Зінаїда Луценко
Почалася війна: «А ти, Міловице, пересиджувала в льоху з дітьми вже третю ніч, і бухкало у вас над головою, й свистіло – бої йшли. У тісному погребі сиділо вас душ із тридцять…Пам`ятаєш, Міловице, як важкі дерев`яні двері вперше прочинилися на вулицю і випустили разом із теплом та вогкою парою нудний запах від випорожнення, бо до вітру виходити вам не можна було, і нужду справляли прямо в кутку у погребі…».
Тяжким було життя не тільки у Міловиці. Таких було багато. Так жили майже всі українці – в голодомор посилали дітей збирати колоски на полях, сподіваючись, що останнім все зійде з рук, але коли їх там ловили – то не сходило.
Трохи заможніші, кого звали куркулями, були виселені сім`ями до Сибіру. Були й такі, що роками ховалися по лісах від виселок аби не покинути рідної землі, гадаючи, що все колись минеться. Здавали до колгоспів, важкою працею придбану худобу, а хто противився – виганяли з осель і все помістя трощили “активісти”.
Та й війна не дуже жалувала – чоловіки йшли на фронт і багато хто звідти не повертався. Дітей німці забирали остарбайтерами на важкі роботи до Німеччини, а хто шукаючи кращої долі, ще раніше виїхав до Америки, то там і залишався назавжди, а матері витирали сльози із заплаканих очей видивляючись у далечінь. Через усі ці випробування пройшла в своєму житті і Міловиця.

В.Т. 
          
 ***
6 вересня 2016р.
                           Книга Олександра Виговського "Єврокаратель"


Нещодавно вийшла з друку книга «Єврокаратель» сучасного молодого білоцерківського журналіста і письменника Олександра Виговського.
Олександр Виговський популярний у Білій Церкві журналіст. З під його пера вийшло вже вісім книг, це – дев`ята. Темою книги стала гібридна війна в Україні, яку так «зашифровано» називають - АТО.  Днями, відбулася презентація в центральній бібліотеці книги, де зібралися:  читачі, літературна еліта, письменники, журналісти, друзі і знайомі письменника. На міському рівні, звичайно, це була подія, якщо зважити на те, що в Білій Церкві культурне життя бурлить.

Пропоную відгуки і враження тих, хто вже встиг прочитати книгу.: 

Тетяна Ніконенко, завідуюча відділом комплектування та обробки літератури:
«Нова книга Олександра Виговського продовжує найкращі традиції сучасної української літератури. Це книга про війну, Майдан і одвічні людські цінності: патріотизм, дружбу, честь і гідність; книга, що не залишає нас після прочитання і заставляє задуматися і робити висновки – націю захищають не тільки солдати зі зброєю в руках, а й письменники своїм гострим і стальним пером».

Майя Боженко, бібліотекар читального залу бібліотеки№8:

О.Виговський
«Роман Олександра Виговського викликав сум`ятя почуттів. На мою думку, це найкраща серед його книг, що  належить до тих добірок, які, у перспективі, матимуть цінність для історії українського народу. В книзі відчувається чималий пафос і революційний романтизм».
Валентина Тимошенко, пр.редактор бібліотеки№8:
«Книга нагальна і має неабияку цінність на сьогоднішній день, коли Україна продовжує свою багаторічну боротьбу за незалежність. Мимоволі проводиш паралель з романами Зінаїди Луценко «Необдумана Міловиця» та Василя Шкляра «Чорний Ворон. Залишинець», що доповнили українську історіографію. Трохи переважає фантастичність, нереальність подій і нездоланний героїзм головного героя, що надає розповіді казковості. Але, той факт, що книга написана в буремні події, які відбуваються в нашій країні, свідчить про її історичну цінність у порівнянні із заполітизованими підручниками історії написаними на замовлення керманичів».
Дякуєо авторові за патріотичний дух, за відданість українському народу і високу громадянську позицію. Наші нащадки матимуть можливість читати книгу написану людиною, що на собі відчула епоху становлення української державності.

Виговський,О.
Єврокаратель / О.Виговський. – Біла Церква : ТОВ «Білоцерківдрук», 2016.- 255с.
Ця загадкова країна з її нескореним народом після подій Київського Майдану все більше приваблює і дивує світ. Побачити Україну зблизька, зрозуміти прагнення її народу, джерело стійкості, безстрашності й жертовності її героїв приїхав із зарубіжжя поляк українського походження Томаш Маршалок. Наш герой і не здогадувався, що незабаром стане «одним із»: частиною революційного майдану, найкращим розвідником загону спеціального призначення на дивній війні з дивною назвою «гібридна». Чи знайшов відповіді на свої запитання герой, чи усвідомив своє призначення на цій грішній землі, - читайте на сторінках захоплюючої книги



                                         ***
15 червня 2016р.

Життя як політ зірки : пам`яті Петра Івановича Красножона / Білоцерківський відділ культури і туризму, Білоцерківська міська ЦБС ; упоряд. О.В.Дученко, О.В.Бульда, О.О.Нагорна; відп. за вип. Р.П.Григоренко. – Біла Церква, 2016. – 86с.
Це видання присвячене світлій пам`яті заслуженого працівника культури України Петра Івановича Красножона, великого книголюба, бібліотекознавця, який усе своє життя віддано служив Білій Церкві.
Відлетіла у небо світла душа українського діяча культури, сина землі Довженкової зі славної історичної Чернігівщини -  людини з надзвичайним відчуттям обов`язку, совісті і честі, людини великої порядності і справи, якій віддав усе своє життя.
Обірвався політ його помислів і дій передчасно. Земного життя йому було відпущено 57 років і неповних 2 дні, але його діяння на благо людей, його вклад у розвиток культури та бібліотечної справи не лише Білої Церкви, а й Київщини дуже вагомий, тому ім`я начальника відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Петра Красножона навічно залишиться в історії нашого міста.
 «В який би край не закинула доля людину, вона до кінця  своїх днів не забуде ту рідну землю, де з`явилася на світ, ані батьківську хату та подвір`я, устелене зеленим споришем по якому зробила свої перші кроки. І якою б далекою не була дорога до рідного дому, та пам`ять і спогади линуть туди щоденно: до батьківських могил, до односельців-земляків, до школи і білосніжного цвіту калини».(П.Красножон)



                                                                     ***


Сергій Лойко "Аеропорт"

Хто б міг подумати, що ми доживемо до війни. Отої страшної, що наводить жах навіть на тих, хто не воював. А дожились. Тільки завдячуючи нашим Героям, ми її не відчуваємо. Це вони забезпечують нам мир і спокій, хіба що повідомлення в новинах про вбитих і поранених повертає нас із буденної ейфорії в реальність. А так, ніби нічого й не відбувається – діти ходять до школи, зранку всі поспішають на роботу та  лише  гірка сльоза скорботи не висихає в очах матерів, дружин і дітей тих, хто вже ніколи не повернеться звідти.
Донецький аеропорт. Цей динозавр  240 днів тримав у напрузі всю Україну. Про ці події розповідає у своєму романі «Аеропорт» Сергій Лойко – кореспондент і фотограф Los Angeles Times, який спеціалізується на війнах і збройних конфліктах. Висвітлював військові події в Нагірному Карабаху, Румунії, Таджикистані, Чечні, Грузії, Афганістані, Іраку. 
Українську революцію й подальшу війну Сергій описував практично без перерви з першого дня – 30 листопада 2013 року по лютий 2015-го. У 2015 році за роботу на війні в Україні Сергій Лойко був удостоєний однієї з найвищих нагород в американській журналістиці – 
Overseos Press ClubBob Considine aword «За хоробрість, достовірність, оригінальність, глибину та виразність описаного». У цьому ж році Сергій отримав престижну премію «За найкращі репортажі 2014 року».
Сергій був єдиним іноземним кореспондентом, який побував у Донецькому аеропорту в жовтні 2014 року й провів там з кіборгами повні чотири дні.
Хоча роман написаний з реальних фактів, усі персонажі – плід художнього вимислу автора, як і назва Аеропорту.
Маленький український гарнізон Аеропорту денно й нощно відбиває атаки супротивника, який значно переважає його в живій силі й техніці. Але тут, у цьому зруйнованому до підвалин  Аеропорту, підступні й жорстокі вороги зіштовхуються з чимось неочікуваним і неймовірним. Із кіборгами. Вороги самі так назвали захисників Аеропорту за їхню нелюдську живучість та впертість приречених. Кіборги, в свою чергу, ворогів назвали орками.
Разом із кіборгами в Аеропорту перебуває американський фотограф, який через низку причин переживає цю необов`язкову війну як особисту драму. Його очима, ніби в калейдоскопі , в перервах між боями читач також побачить усю історію того, що історики назвуть не інакше, як російсько-українська війна.
Книга залишає важкий слід в душі, але її потрібно прочитати  заради тих, хто віддав своє життя за незалежність України.
Героям Слава!
Запитуйте книгу на абонементі бібліотеки№8


2015 рік
8 грудня 2015р.


«Криничар» Мирослава Дочинця 

Мирослав Дочинець. Криничар. Книга вийшла з друку 2012 року.
Шановний добродію, якщо вам недалеко за 20, то ви знайшли для себе гарного Гуру, а якщо ви вважаєте себе зрілою людиною, то знайдете  тут підтвердження своєї життєвої мудрості.
А що говорить автор?:
«Дорогий читальнику, наберися неспішності, як я зараз. Будь терплячим, як криничар, що довбає колодязь у кремінному перелазі. І матимеш відплату. Зчитуючи попасом мої душевні поневіряння, мої життьові зарубки, дійдеш і до головного. Я відкрию тобі секрет, як здобути те, чого домагаються всі – Багатство. Я відкрию тобі принаду двох головних свобод – звільнення від страху і від злиднів. Бо лише ці дві свободи владні привести до того, що керує світом і людьми.
Ось писемний діяріюш про мій світ – хиткий острівець у морі часу…».
Це твердження  виявилося далеко не простим і лише добре вчитавшись, зрозумієш його смисл. Не таким є світ, як ми його бачимо, то лише наслідки переломних дій кришталика у нашому оці. І щоб відкрити таємницю людського буття, не вистачить  короткого життя. Ми це розуміємо пройшовши майже весь  життєвий шлях створений для нашого прозріння, до якого ми йдемо поступово, весь час навчаючись, аби вже мудрим і підготованим переступити поріг потойбіччя.
На цій книзі ви не знайдете мітки «Коронація слова», «Книга року», чи будь-якої іншої.
Але, читайте гарні книги українських письменників, вони того варті, навіть, якщо не отримали ніякої нагороди, бо найкраща нагорода для письменника – талант від Бога і вдячність його читачів.
 Читайте книги Мирослава Дочинця і як бідний сирота – герой його роману вишукував свій крейцер на дні криниці, перемиваючи пісок, так будете вишукувати злато мудрості, купаючись у величі його слів, як у бурхливому потоці гірської ріки.
В.Т.  
                                                                      ***
16 листопада 2015р.


Ще одна прочитана книга

Твори Андрія Кокотюхи мають тенденцію поступового наростання розвитку сюжету. Спочатку до ваших рук потрапляє звичайнісінька книга із міткою «Коронація слова». Оце і все, що привертає увагу. Сірі,  не яскраві палітурки, скоріше всього відштовхують, аніж приваблюють. Прочитавши перші сторінки твору, починаєш дивуватися: що в цьому такого, до чого тут «Коронація». І тільки терпіння примушує прочитати ще, потім, ще одну сторінку, а потім на вас находить  стан читацької ейфорії – ще одну прочитаю…,а потім, ще одну… і так на увесь вихідний день ви із Кокотюхою. А вже коли вашого терпіння вистачило до 70-ї сторінки, будьте певні, - далі на одному подиху «проковтнете» весь роман і куди тільки подінеться обурення відносно «Коронації слова». Це про  роман «Зоопарк, або діти до 16».
Отож, шановні добродії, читайте молодих українських письменників, у майбутньому класиків української літератури, бо вони того варті.
В.Т.


***

21 вересня 2015р.

Цю книгу я не змогла пропустити буз уваги. Тому рекомендую і вам, шановні користувачі – читайте, вчитуйтеся, сьогодні на ваших очах, пишеться нова історія України і ви самі є творцями і учасниками цього процесу. Можливо… колись доведеться розповідати внукам про наших героїв.



Волонтери. Мобілізація добра : збірка / укл. і передм. І.Карпа. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. – 256с.
Міст.авт.: Галина Вдовиченко, Катерина Бабкіна, Лариса Денисенко, Ірена Карпа, Ірина Славінська, Гаська Шиян, Ірен Роздобудько, Андрій Любка, Макс Кідрук, Сергій Жадан.
Книга про звичайних людей поруч із нами, які іноді здаються справжніми атлантамина чиїх плечах тримається наш світ, що похитнувся водномить. Тих, хто робить надзвичайне для бійців, поранених, сиріт, біженців з ранку до вечора шукаючи  можливості для допомоги: збирає гроші на ліки, надає притулок тим, хто залишив рідні домівки, годує, напуває, зігріває…Це волонтери. Мирні воїни світла. Строкатий килим із віршів, есеїв і щемливих оповідань найкращих українських авторів змусить задуматися над цим феноменальним явищем та, мабуть (хто знає), зважитися на власний крок.

***
«…У цій книзі  - про волонтерство і не тільки – зібрано чимало історій від найкращих українських авторів. (Усіх улюблених заманити , на жаль, не вдалося. Причини на те були різні – у когось брак часу, у когось небажання загравати з подібними темами, «невідчуття» їх.)
Але вийшло далеко не зле. Вийшло, як би то сказати, вчасно. І значно ширше, ніж уявлялося на початку, - думала, буде збірка струнких і стриманих есеїв від українських опініон-мейкерів. А на виході одержали строкатий килим із віршів, есеїв, щемливих оповідань і ріал-таймових записок. Хтось сильно заглиблювався в деталі, проблематику, саму суть феномену волонтерства, хтось лише пройшов по дотичній, геніально зачепивши ті струни, що найбільш зрезонують у читацькій душі. Кожен для себе вирішує, наскільки кон`юктурною чи пропагандистською є соціальна тематика. Як на мене, хороший автор інтуїтивно уникне ризику творити штампи. Війна, до якої найбільший стосунок має українське волонтерство, - тема неоднозначна, гостра, болюча і значно об`ємніша,  ніж ми зараз можемо собі уявити.
Як там у Жадана?
Прийде час, і яка-небудь наволоч
обов`язково буде писати  про це героїчні вірші.
Прийде час, і яка-небудь наволоч
скаже, що про це взагалі не треба писати.»
Ірена Карпа

ЗАПИТУЙТЕ КНИГУ НА АБОНЕМЕНТІ. ПРИХОДЬТЕ.
 БУДЬТЕ ЗАВЖДИ З НАМИ!

17лютого  2015р

Медвідь,Г.
На струнах душі : збірка оповідань / Ганна Медвідь. – Львів. – ЛА «Піраміда», 2014. – 252с.
Нова прозова книга Ганни Медвідь «На струнах душі» приваблює лаконічністю і динамікою сюжетів, драматизмом подій, які нікого не залишають байдужими. Історії героїв оповідань вражають відвертістю, кожен твір – особливий. Тут переплелося все: життя і смерть, чоловіки та жінки, кохання і ненависть, батьки і діти, друзі та вороги.
Засуджувати персонажів оповідань, співчувати їм, плакати чи сміятися разом прийдеться вам, шановні читачі.
Запрошую всіх до цікавої подорожі сторінками книги, написаної легко і щиро, в притаманному авторці стилі.


2014 рік


4 грудня  2014р.


Кожний народ має свою мову. Література має мову одну – духовну, єдину на всіх і  колоритну, як грані душі митця.
Не можу стриматися, шановний Добродію, і  раджу прочитати  невеличку збірку поезій «Лабиринты моей души» нашої землячки – білоцерківчанки Олени Мартузаєвої.
«Мал золотничок, да дорог» - гласить народна мудрість. Будьте певні, - це про книгу нашої поетеси.
Пропоную вашій увазі її вірші. Читайте, насолоджуйтеся поетичною філософією, запитуйте книгу в бібліотеках міста.
В.Т.

Із збірки «Лабиринты моей души»

Я, приходя домой, снимаю маску,
Кладу ее в комод, беру другую…
И окунаюсь в жизнь свою, как в сказку,
Где в разных лицах я себя рисую.
Перебираю маски, примеряю,
Рассматриваю трещинки на коже:
Вот в этой маске я тебя теряю,
А в этой, друг без друга мы не можем…
А это что за маска? Я не знаю!
Какой красивый и печальный вид…
Я наклоняюсь ниже и вздыхаю:
На дне комода зеркало лежит.

Или еще вариант:

…вот так порою в жизни и бывает,
Вот так мы в этом мире и живем:
Чужих – легко, себя – не замечаем,
И даже в зеркалах  не узнаем…

***
Как хорошо мы жили плохо!
Сменился век, ушла эпоха
И сын частенько говорит,
Что был у нас не тот «прикид»…
Мои потомки! Если б знали,
Какие страсти нас терзали,
Какие юбки мы носили
И как умело всем дерзили!
Как были молоды, надежны
И были ночи как тревожны,
Как мы любили и страдали –
Вам испытать дано едва ли!

Любимый сын, ты говоришь,
Что мы не ездили в Париж…
Все это, право, ерунда:
Сейчас не ездим, как тогда.
И пусть скрутила жизнь в спираль –
Нам ничего совсем не жаль:
Мы были счастливы планетой,
Страной гордились – той, не этой!
Мы память сердца сохранили.
 Как хорошо мы плохо жили!

***
Я часто делал то, что не хотел,
А что хотел – не смог и не успел:
Не попросил прощенья у родных,
И у детей, оставленных одних,
Не поклонился матери за жизнь,
И не сказал мечте своей: «Проснись!»
Я не простил друзей, врагов, обид,
Хотя Господь прощать всегда велит.
Менял друзей на деньги и на женщин,
Не замечая в жизни терний, трещин.
И пусть весь мир казаться будет пошлым –
За будущее все мы платим прошлым!

***

Я не люблю тебя, прости,
И не хочу твой крест нести:
Креста хватает своего,
До смерти мне носить его.
Мне хватит, верь, своих обид:
Чужие портят внешний вид,
Чужие серной кислотой
Мне жгут и сердце, и покой…
Решать хочу свои проблемы,
Не слушать чьи-то мысли, темы.
Хочу свободной быть, прости…

Упал?! Помочь твой крест нести?!

                                                                          ***

27 травня 2014р.
Світлана Талан "Помилка"

Кожна прочитана книга, є для мене підтвердженням того, що  українська література багата творами письменників, яких варто не тільки читати, але й перечитувати кілька разів.
Не винятком є роман Світлани Талан “Помилка”.
Хто із нас не робив помилок у своєму житті? Мабуть немає такої людини, як і немає жодного героя  її роману, котрий би в чомусь не помилявся. Іноді здається, аж забагато помилок, серед  яких можна знайти навіть свої.
Головна героїня твору заслуговує на співчуття і побажання здоров`я, адже не кожен здатен витримати такі удари долі. Якби моя  воля, то наділила  б її  щасливішою долею, адже як і всі жінки, вона заслуговує на щастя. Але, як написано, так написано. Не викликала б книга такої цікавості, якби була інакшою.
                                 В.Т
 ***

19 травня 2014р.



Дипломанти "Коронації слова"

Шановний добродію, якщо Ви любите читати історичні романи, тоді ця книжка Ваша! Читайте без сумніву. Примітки на палітурці : “Коронація слова” та “Роман – переможець премії Олександра Гончара” є підтвердженням моєї пропозиції.
Ярослав Яріш заявив про себе в 2008 році, коли його роман вперше відзначили дипломом “Коронації слова”. Сучасний письменник пише і у напрямку історичного роману, хоча в пам яті, зазвичай, спливають імена класиків української літератури радянських часів: Павла Загребельного, Семена Скляренка.
Та не буду занурюватися дуже глибоко, бо не вважаю себе ні критиком, ні літературознавцем.

Читайте! Отримуйте насолоду! Аналізуйте, можливо зрозумієте події, що відбуваються сьогодні в Україні. Витоки конфлікту між двома братніми народами криються в історії глибокої давнини наших предків. 
В.Т

   ***


8 травня 2014р.
НА ТЕМУ ДНЯ

Радзинский,Э.
Наполенон. Жизнь после смерти / Эдвард Радзинский. - М.: Аргументы и факты.Експресс -Сервис : Зебра Е., 2006.- 479с.

Вперше в своєму житті, а прожила не мало, трохи більше, ніж півстоліття, я читала книгу із олівцем у руках. Сталося це мимо моєї волі, само по собі. То була книга Едварда Радзинського “Наполеон. Життя після смерті”.
Не можу похвалитися, що захоплююсь, або колись захоплювалася життям історичних осіб, але Бонапарт Наполеон, маленький, худий корсиканець із брудним волоссям, яке пасмами спадало на бліде лице, викликав не аби яку зацікавленість.
Відчуття його присутності пронизує наше сьогодення. Актуальність сучасних подій – сьогоднішня революція в Україні викликає інтерес до книги. Адже Наполеон був також дітищем революції, тільки Французької, яка перегукується із глибини століть з нашим, теперішнім життям.
            Читаючи книгу, інтуїтивно відчуваєш присутність в українському суспільстві прототипу Наполеона, котрий навіть говорить словами Бонапарта: “Если хочешь завоевать страну малой кровью, ты обязан завоевать сердца ее влиятельной верхушки. Я показал себя ревностным католиком, чтобы покончить с войной в Ванде, и монтаньяром – завоевывая Индию. Мое правило: на освобожденной от рабства части острова Сан-Доминго я буду прославлять свободу, а на порабощенной – рабство. И, конечно, я стараюсь походить на мусульманина в Египте…”.
            Інша цитата: “ Освобожденная Италия – моя Италия! – расставалась со мной с великой печалью. На штыках моей армии я принес в эту землю идеалы свободы, равенства и братства. И я постоянно твердил солдатам :
 « Мы не завоеватели. Мы друзья этого великого народа – потомков Брута и Сципиона. Мы пришли пробудить к новой жизни народ, нынче скованный рабством” (ст. 146).
            “…Но счастливейшим я был все таки  в Италии… Представьте, тысячные толпы, кричавшие мне : “ Освободитель! И это в 26 лет” (ст.147).
            Або іще: “…С каждым днем на страну надвигался хаос. Хаос – это раскрепощение толпы и закрепощение личности. Богатые были испуганы и не хотели этой жалкой власти, которая уже не могла защитить их, - они хорошо помнили ужасы революции. И бедные ненавидели воров из Директории.” (ст.177).
                        “…Я обратися к испанскому народу с воззванием: “ Ваше правительство одряхлело, и мне суждено возродить мощь и славу Испании. Я улучшу ваши законы, и если поможете мне, то без всяких потрясений изменю течение ваших печальних дел. Я хочу, чтобы ваши потомки имели право сказать обо мне “Ему наше Отечество обязано своим возрождением…” (ст.284).
            “… неожиданно поднялись крестьяне, будем откровенны – восстал народ. Бесцеремонность смены власти оскорбила НАРОД.” (ст.284)
            “…В Испании я впервые завяз …И еще она создала печальне трудности : общественное мнение в Европе было против. Она расценила эту войну как “посягательство на слабого и слишком доверчивого союзника”(ст.286).
 “…религиозные газеты печатали военные бюлетени куда чаще, чем жития святых, и прославляли мою армию – называли ее “небесным воинством”. (ст.306).
            Мабуть це остання цитата. Думаю, шановний читачу, тебе зацікавили виписки з книги надрукованої у 2006 році, задовго до подій в Україні.
Невидима сила повертає із книжкових сторінок в реалії теперішнього життя. Хочеш того чи ні, але події, які відбуваються сьогодні в нашій державі, ніби пройшли витками історичної спіралі від кінця 18 століття і проросли на півострові Крим, а наразі і у Східній Україні.
І хоча ми всі знаємо чим скінчився тріумф слави Наполеона, розуміємо – кінець українських подій має бути аналогічним, все ж таки з нетерпінням листаємо сторінки книги і сторінки життя сьогоднішнього українського, волелюбного народу і ставимо запитання – що буде далі?
Не будьте байдужими, читайте і пишіть свої відгуки на наш блог.
            В.Т.


         ***
18 квітня 2014р.
ЧИТАЙТЕ НАЙКРАЩІ РОМАНИ ДЕСЯТИРІЧЧЯ

Наразі модно читати класику, краще українську, як то кажуть «Купуйте українське».
Так, читайте українських письменників, бо вони того варті. Хочу запропонувати вашій увазі книгу Володимира Лиса «Соло для Соломії». Хто читав цього автора, заперечувати не стане – в  сучасній українській літературі Володимир Лис,  давно має своє ім`я. І якщо любителям книжкових новинок трапляються його книги, сумнівів немає - читати, читати і ще раз читати!
Письменник стверджує, що хотів показати долю жінки ХХстоліття, так, як історію чоловіка у своїй книзі «Століття Якова».
 На мою думку цей задум було здійснено. Образ головної героїні Соломії тримає читача в напрузі, а що буде далі? В кінці книги починаєш задумуватися, а чи дійсно цей образ  такий уже й позитивний, як  його хотів подати письменник?
Без сумніву, літературний талант Володимира Лиса дозволяє отримати  насолоду від читання.
 Соломія, то є прототип багатьох українських, та й не тільки, жінок, кожна з яких  хоче мати гарну долю,  та не кожна  її має. А чому? Відповідь читач отримає лише дочитавши роман до останнього слова. Тут уже автор ні при чому, кожен зробить власний   висновок.
 Бог наділив Соломію великими природними дарами : гарна, розумна, доброзичлива, всі її люблять, від старого до малого. Позитиву забагато, як   забагато і наївності  та довіри до чоловіків. Мабуть це й погубило Соломію, добру і щедру сільську  жінку. 
Бажаємо вам «смачного» читання та очікуємо, що ви поділитеся своїми враженнями на нашому блозі.
В.Тимошенко


         ***

9 квітня 2014

Тур- Коновалов, К.
       Художник : роман / Костянтин Тур –Коновалов, Денис Замрій, Олена Лісовикова ; пер. з рос. І.Бондаря –Терещенка ; худож. Я.Крутій : До 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка .- Х. : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 368с. : іл.- Світлій пам яті Андрія Бекендорфа, Людини і Художника, присвячується
            Перша половина ХІХ сторіччя. Тарас Шевченко – поки що нікому не відомий маляр-підмайстер, кріпак поміщика Енгельгардта.
            З Італії до Росії повертається відомий митець Карл Брюллов. В одному селі він бачить портрет дівчини невідомого майстра… Так доля звела цих людей, щоб відкрити світові Тараса Шевченка -  великого художника і поета. Інший, не хрестоматійний погляд на особистість Шевченка, живу людину, а не статтю з підручника. Історія про те, як нікому не відомий малярчук із майстерні Ширяєва перетворився на модного столичного художника.
«…Мабуть, Тарас ледве міг дихати, чекаючи появи Брюллова. Коли ж Сошенко представив майстру Тараса і той узяв малюнки, пробурмотівши: « Ну-с, подивимося», - серце просто готове було вискочити з грудей.
            Як скажене, калатало воно також тоді, коли Брюллов відкладав аркуші вбік, і коли його погляд затримувався на окремих ескізах , і коли уривчасто питав: «Що це? А це де?» - і Тарас відповідав: «Олександр Македонський», або «Віргінія», або «Богдан Хмельницький  у татарського хана»
            Брюллов задоволено всміхався, хитав головою й нерозбірливо бурмотів у вуса. На стіні цокав привезений із Неаполя годинник, час минав, а майстер усе не виголошував свого вердикту.»

Про автора

Денис Замрій і Костянтин Тур-Коновалов – відомі українські сценаристи, які у творчому тандемі вже написали декілька успішних сценаріїв ( «Не намагайтесь зрозуміти жінку», «Полювання на Вервольфа», «Той, хто пройшов крізь вогонь»). 

 

понеділок, 14 жовтня 2013 р.

Мої роки – моє багатство…


(Ми на сторінках преси)
Як не банально прозвучить, ці рядки старої пісні насправді мають під собою залізобетонний грунт, на який надійно спирається людська цивілізація. Обґрунтувати? Будь ласка… археологи з істориками в один голос торочать, що перші кроки від двоногих тварин до інтелектуальних  господарів світу люди зробили не тоді, коли причепили до палки мотузку; і навіть не тоді, коли вперше, швидше за все випадково, розпалили прем`єрне вогнище біля входу до своїх темних вологих печер. Люди стали людьми тоді, коли дійшли до необхідності ховати своїх мерців і піклуватися престарілими пращурами.
Ця шляхетна родзинка нашої цивілізації наразі офіційно закарбована відповідним святом. Так, 1жовтня кожного року все прогресивне людство відзначає Всесвітній день людей похилого віку. У нашій державі дату, так би мовити, ще посилили Днем ветеранів. Саме в цьому немаловажному контексті цьогорічного 1 жовтня в приміщенні бібліотеки №8, що на Левані, зібралися представники кількох громадських організацій: Асоціації пенсіонерів, клубу «Золота осінь» при Академії пенсіонерів, членів структури під назвою «Діти війни» та Територіального центру соціального обслуговування. Людей набилося – повна зала! Звісно, більшість пенсійного та передпенсійного віку, але, так би мовити, із вкрапленнями інших вікових категорій.
            
Людям притаманно спілкуватись, а літнім людям, пенсіонерам та пенсіонеркам, цей процес життєво необхідний. Вони відчувають, а тому радо йдуть на різноманітні та різнопланові контакти. Благо, для цього є відповідні умови.
            Уже протягом багатьох років, наприклад, членів Білоцерківської академії пенсіонерів радо приймають у читальному приміщенні вищезгаданої восьмої бібліотеки. За теплоту й повагу бабусі з дідусями щиро дякували представникам бібліотечної системи. Проте спочатку була…пісня. Ветеранів привітали вокалісти уславленого співочого колективу «Калина», що плідно працює та виступає під егідою Білоцерківської БС. Треба було бачити, як поставлені голоси чарівних бібліотекарів розчулюють  сентиментальні серця слухачів – до сліз , до захвату, до вигуків «браво» після кожної гастрольної пісні! А потім були привітання – від Благодійного фонду Костянтина Єфименка, від очільника бібліотеки №8 Світлани Хмільової, від рядових працівників бібліотечної системи, від вдячних нащадків та… Стоп! На вдячних нащадках варто зупинитися окремо. Дуже сподобався оцей прийом організаторів  - надати слово «жовторотій» малечі, щоб та, безпосередньо та вкрай зворушливо, презентувала загалу  конкретних, своїх і тільки своїх «грендфазів» з «грендмазами». Вийшло неперевершено чесно, а головне – не заорганізовано та неформально. Нам залишається лиш поаплодувати. Кому? Та усім – команді розпорядників дійства, ветеранам, маленьким «хедлайнерам», які з непідробною гордістю в голосі власноручним конферансом вихваляли «тільки своїх  і найкращих».
           Власне, свято вийшло яскравим та непересічним. Сказав би, веселим та навіть дещо відчайдушним, проте язик не підніметься так кардинально. Хоча б тому, що присутні, весь оптимістичний пенсійний загал хутко підскакували на рівні ноги, коли кваліфікована ведуча сумним голосом пропонувала хвилиною мовчання вшанувати тих друзів та колег, що зовсім нещодавно полинули в кращі світи. Таке життя – різне, хвилясте, але завжди неочікуване та прекрасне. І головне – хвилясте, непередбачуване, сумне й прекрасне – воно ніколи не зупиняється, ніколи не набридає, ніколи не полишає без надії, без вірних та добрих друзів, що з роками, як добре вино, стають ще більш вишуканими, милими та потрібними. Зі святом вас, панове ветерани, панове пенсіонери, панове люди!
Олександр Виговський.
Копейка .- 2013. – 9 жовт. – С.5

          


середа, 9 жовтня 2013 р.

Вчимося захищати свої права

      
7 жовтня в читальній залі бібліотеки № 8 відбулася зустріч студентів-правознавців Білоцерківського Національного Аграрного університету  зі студентами Білоцерківського інституту економіки та управління «Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (спеціальність: документознавство, інформаційні  технології та правознавці).
         Зустріч була побудована в режимі запитання-відповідь. Студенти  обговорили питання працевлаштування молоді, соціальний захист прав молодої особи, навели приклади правильного складання резюме та обмінялись навиками практики отриманими   на підприємствах.
Бібліотекарі читальної зали ознайомили студентів із  Законами України, нормативними документами, періодичними виданнями та  новою літературою з трудового права.

                                                                        М.Боженко 
     
                                        




                                                                                                                       

понеділок, 7 жовтня 2013 р.

Добром забуте серце обігрійте

3 жовтня у бібліотеці №8 відбувся вечір-вшанування з нагоди Міжнародного дня людей похилого віку, в якому взяли участь представники Білоцерківського міського територіального центру соціального обслуговування, члени клубу “Золота осінь” Академії пенсіонерів, громадських організацій “Діти війни” та “Асоціація пенсіонерів” масиву Леваневського.
       Присутні мали змогу насолодитися музичними номерами у виконанні народного вокального ансамблю бібліотечних працівників “Калина”, ліричними віршами,  та почути на свою адресу сердечні слова привітань.   
Підготувала та провела  вечір редактор бібліотеки №8 Валентина Тимошенко. В помічниках була юна ведуча Анастасія Ходисько, учениця 4-го класу БЗШ №11. Завідуюча бібліотекою Світлана Хмільова привітала присутніх зі святом та вручила
грамоти кращим читачам і акторам бібліотечного театру “Співограй”.
      Шкода, що таке свято відбувається раз на рік, адже слова вдячності людям похилого віку повинні лунати набагато частіше.

 Ганна Петрова

           





понеділок, 29 липня 2013 р.

Струни вічності

…И велено мне служить
(до 80-річчя творчості Тетяни Шарової) 
Т.М.Шарова
Тетяна Миколаївна Шарова  член Національної спілки журналістів, з 1984 року - член Національної спілки письменників, з 1999 року член Міжнародної Acoціації письменників-баталістів та мариністів.
Вона автор поетичних книг “Огонёк” (1965р.), “Голосую за лирику” (1970р.), “Доверие” (1981р.), “Розы на снегу” (1986р.), книга перекладів Захара Гончарука “Моя Константа” (1987р.), “Белокрыле” (1997р.), “Невыдуманные рассказы” (2000р.), сценарій “К.Г.Паустовский о времени и о себе” (2002р.), “Земное моё покаяние” (2003р.), “На гребне бытия” (2008р.).
Шарова Тетяна Миколаївна народилася 24 липня 1933 року в с. Радченково Радченківського району Воронежської області у родині службовців Валерії Василівни та Миколи Тимофійовича Шарових.
Багато років викладала в інститутах та школах. З 1956 року працювала в Білій Церкві. Як педагог має звання “Учитель-методист”, “Відмінник освіти СРСР”, “Ветеран праці”.
16 років Тетяна Миколаївна Шарова очолює Українське товариство Pociйської культури “Русь” м. Біла Церква, яке працює в галузі розповсюдження pociйської та української культури. Проводяться численні літературно-музичні вечори, конференції, присвячені творчим особистостям нашого міста “Людей неинтересных в мире нет”, а також зустрічі з видатними письменниками сучасної незалежної України.
            За педагогічну i виховну роботу її нагороджено 26 грамотами та подяками. За творчу працю  38 грамотами та дипломами. Вона  лауреат багатьох конкурсів та фестивалів, нагороджена двома медалями Міністерства культури, медаллю “Ветеран труда” (1986р.), лауреат міської літературно-мистецької премії ім. І.С.Нечуя-Левицького (1998р.)за активну літературно-мистецьку діяльність.
Ім`я Тетяни Миколаївни Шарової занесено до “Золотого фонду” міста (2004р.) та енциклопедичного біобібліографічного словника “Жінки України” (2003р.).

Із збірки «Белокрылье»

Одной луной ночная тьма запятнана,
Священная своей неповторимостью,
И слышится смущенно и чуть внятно:
- Любимая! Приди ко мне любимая!

В обьятиях   женских отдыхает мужество.
Его тревоги сразу затихают
И от любви, точно от солнца, жмурясь,
Земная радость говорит стихами.

В подлунном мире все светло и праведно.
Здесь счастья исповедуется заповедь.
Здесь нету правил. Здесь одни лишь правила.
- Прижмись ко мне. Уже, наверно, заполночь.

Есть только «Мы»,
И нам во век не каяться,
Нам не встречать рассветы оробелые.
…Из тех ночей на добрых крыльях аисты
Несут детей в земные колыбели.


Із збірки «Земное мое покаянне»

Ой вы степи былинные,
Мне не дайте слукавить.
Здесь, в степях Украины,
Наша боль, наша слава.

Ей вовек не померкнуть.
Лишь ковыль по курганам.
Здесь сыновье бессмертие –
Материнскою раной.

Степи помнят составы,
Голоса ребятишек.
Бродит ветер по травам,
Ветер травы колышет.
Точно реквием павшим
Повторяет чуть слышно:

Ой вы степи былинные,
Мне не дайте слукавить.
Здесь, в степях Украины,
Наша боль, наша слава.

Із збірки «На гребне бытия»

Дорогой нелегкой дальней
Длиною в целую жизнь,
Иду я вечная данница,
И велено мне служить.

Черемухе за оградой,
Радуге на снегу,
Всем тем, кто со мною рядом.
…А если я не смогу?

А если я не сумею,
Попросту, не дойду?
Не выстою в суховеи
На горе и на беду?

Пускай меня судят люди.
Их речи я не прерву.
Но пусть они жарче любят
И, лучше, чем я живут.

Пускай меня покарают
Забвением навсегда
Поля без конца и края
Озерная синь-вода.


24 липня білоцерківська поетеса Тетяна Шарова відсвяткувала свій ювілей.

Пропонуємо Вашій увазі віртуальну виставку творчості Тетяни Шарової

СТРУНИ ВІЧНОСТІ




Шарова, Т.М. На гребне бытия : вірші, поеми, сонети  / Т.М.Шарова. –     Біла Церква : Вид.: О.В.Пшонківський, 2007. – 150 с.
 Нова книга Тетяни Шарової розповідає про любов автора до Вітчизни та людей, про обов’язок та важку місію бути на Землі Людиною. Книга сповнена вірою в те, що Добро та Краса врятують світ.



               Шарова, Т.Н. Земное  моё покаянне : избранное : стихи, поэмы, сонеты / Т.Н.Шарова. – Белая Церковь : «Буква», 2003. – 336 с.
            В книгу избранного вошли стихи разных лет о любви, о Родине, о долге, о высокой и трудной миссии бать на Земле Человеком. 




Шарова, Т.Н. Белокрылье : поэзии / Т.Н.Шарова. – Белая Церковь : Буква, 1997. – 176 с.
Новая книга стихов члена Союза писателей Украины Татьяны Шаровой – плод десятилетнего труда, поэтическая летопись периода ломки привычного старого мира и трудного рождения нового.




Шарова, Т. Н. Розы на снегу : стихи, поэма  /  Т.Н.Шарова. – К. : Рад.письменник, 1986. – 94 с. 
В сборнике нашей соотечественницы, учительницы по профессии, звучит призыв к доброте, к восприятию полноты окружающего мира.
В сборник вошла также антифашистская поэма «Либретто любви».




Іванців В. «Заспів» Тетяни Шарової  / Володимир Іванців  // Юр’їв.земля. – 2013. - №30. – С.8
            У зв’язку з ювілеєм письменниці газета публікує статтю, присвячену її творчій біографії. Наведено також кілька віршів Т.Шарової в   перекладі українською мовою В.Іванціва.




Підготували:  В.Тимошенко
                        Н.Коробкова




пʼятниця, 26 липня 2013 р.

Я душу кладу на долоні


Бібліотечне покликання... Це коли частиною твого життя стають люди та книги. Давно сказано: добра робота –  два століття живе. Якщо не в матеріальному своєму прояві, то в людській подяці і пам`яті. За всіх часів в усіх народів понад усе цінувалися вміння та професійна майстерність. Відомий всім стереотип, що бібліотекар –  “сіра мишка”, тиха, непомітна –  невірний: багато цікавих людей працює у бібліотеці. Яскравий тому приклад – Ніна Костянтинівна Пругер. Харизматична та  неординарна вона є взірцем бездоганного смаку та вишуканого стилю. Проміння  її неймовірної аури зігріває всіх хто поряд.      “Бібліотека – її покликання”, – з впевненістю говорять колеги та друзі про Ніну Костянтинівну. Тактовна, щира, толерантна вона віддала бібліотечній справі 38 років свого життя, сповненого радощами народження й виховання доньки та внучки, професійними здобутками… А шлях у бібліотечній справі розпочала у філії №5 на посаді завідуючої. Творчу та креативну дівчину помітили та запропонували роботу методиста, де б вона могла реалізувати свій потенціал. Шляхетна і інтелігентна Ніна Костянтинівна була і є окрасою будь-якого колективу.
Саме за цими характеристиками з 1979 року вона почала працювати у філії № 8, спочатку на посаді провідного бібліотекаря відділу мистецтв, а згодом очолила колектив однієї з найкращих та найзатишніших бібліотек міста. Завжди доброзичливу, усміхнену, готову порадити й підтримати, Ніну Костянтинівну люблять колеги. Вона користується авторитетом і повагою, до її конструктивних порад і мудрих думок завжди прислухаються. Цінують її за високий професіоналізм, порядність, скромність, шанобливе ставлення до праці, яка є мірилом величі її душі і серця.
      Які б події – щасливі чи трагічні – не супроводжували Ніну Костянтинівну впродовж життя, вона завжди залишалася оптимісткою. А ще ніколи й думки не допускала, аби змінити місце роботи, залишаючись вірною рідній бібліотеці. Виросла донька Олена, з`явилася онука Катруся, бабусина гордість. Змінилося не одне покоління бібліотекарів, яким наша ювілярка віддавала часточку свого серця, своїх знань, свого душевного тепла і щирості. Адже ріднити людей з книгою, відкривати їм красу і силу слова, – що може бути достойнішим?
     
Людина високого інтелекту, всесторонньо освічена, вона розуміє такі різні, непередбачувані запити кожного відвідувача, формує, разом з колективом, фонди інформаційних ресурсів, які б відповідали запитам користувачів, створює інформаційно-пошукову систему до цих фондів, володіє новими комп`ютерними технологіями, є, нарешті, посередником між кожним відвідувачем, морем інформаційних ресурсів та колективом, вислухає кожного, пропустивши його через свою душу. Ось така вона – Ніна Костянтинівна Пругер.
       Нехай дні, проведені на робочому місці, шановна Ніно Костянтинівно, будуть найкращими днями у Вашому житті. Адже той, хто робить улюблену справу, уже може вважати себе щасливим.

Тетяна Ямінська

пʼятниця, 17 травня 2013 р.

Життя і доля в пісню заплелись

Творчий вечір Анатолія Кульчицького
   
Талановиті люди завжди займають особливе місце у  суспільстві. Вони бережуть і розвивають  культуру, творять духовну красу та  історію для майбутніх поколінь.
Славиться талантами і Біла Церква.
Анатолій Іванович Кульчицький – поет, композитор, музикант, Заслужений працівник культури України, член президії Українського фонду культури, лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім.В.Винниченка та премії І.С.Нечуя-Левицького, його ім`я занесене до Золотого фонду нашого міста, член Національної музичної спілки України, ініціатор заснування міської літературно-мистецької премії ім.І.С.Нечуя-Левицького, міської молодіжної премії ім.М.Вінграновського, почесний громадянин міста Біла Церква та Вишгород. Його творчість відома далеко за межами Київщини.
Анатолій Іванович завжди був у центрі культурного життя міста. Завдяки йому Білу Церкву відвідали такі відомі люди, як О.Корнійчук,М.Стельмах, П.Воронько, П.Загребельний, А.Роговцева та ін.
Анатолій Кульчицький  на творчому вечорі у бібліотеці
Велика дружба поєднала Анатолія Кульчицького і Миколу Вінграновського, котрий не раз бував і в  бібліотечній системі.
Пісні А.Кульчицького співають:  тріо бандуристок «Вербена», вокальні колективи «Аскольд» і «Гетьман», муніципальний народний хор «Від серця до серця», Заслужений ансамбль пісні і танцю Збройних сил України. Багато пісень митець присвятив різним містам і селам, в яких він побував.
Звичайно, пісенна творчість займає особливе місце у творчості композитора. Він написав більше 600 пісень, 7 вокальних циклів.
 Про популярність Анатолія Кульчицького свідчить і той факт, що травневі ЗМІ Білої Церкви переповнені ювілейними привітаннями. 
2 травня Анатолію Івановичу Кульчицькому виповнилося 75, які не стоять на заваді його творчості. Анатолій Іванович творить і співає   для свого народу. Він поєднав у собі гармонію таланту і людяності. І люди вдячні йому за привітність, доброзичливість і талант бути Людиною. Із великим задоволенням слухачі йдуть на його концерти. Так було і 16 травня.
Читальний зал бібліотеки№8 не мав вільного місця. На зустріч до читачів масиву Леваневського прийшов Анатолій Іванович Кульчицький у супроводі свого старого друга Бориса Йосиповича Кашкіна.
Борис Йосипович розповів багато цікавих моментів із життя ювіляра,
зробив акцент на творчих зв`язках Анатолія Кульчицького і Р.Бикова, М.Сома, Є.Марчука, М.Вінграновського. Свою розповідь завершив виконанням пісень разом із їх автором.
Бориса Кашкіна підтримали студенти агіткоманди «Твори добро» ПТУ ім.П.Поповича. У їхньому виконанні звучали вірші і пісні ювіляра.
Привітали свого кумира і співочий дует подружжя Чайки.Творчий вечір  підтвердив слова М.Шевченка: «Пісні А.Кульчицького за своєю мелодійністю дуже близькі до класичних зразків незабутнього Платона Майбороди. А це вже говорить про талант білоцерківського композитора».

В.Тимошенко