Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі…

Україно моя, мені в світі нічого не треба,

Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти

                                                       А.Малишко

Не знаю, чого більше хочу –поділитися враженнями чи  почуттям любові до своєї рідної і неповторної землі, чарівної України. Тієї України, яку я відкрила для себе під час невеличкої подорожі місцями славетної української козаччини.

Село Германівка Київської області. Вражали не стільки розповіді екскурсовода про гетьманів Б.Хмельницького та І.Сагайдачного, про них я знаю з підручників, скільки духмяна і пишнобарвна природа українського села, що розкинулося між високими пагорбами.

Чарували зелені долини і духмяний цвіт акацій, який ніби світлим туманом накрив землю; прозорі сонячні промені, що вигравали на крилах бджілок-трудівниць, котрі облюбовували кожну квіточку конюшини.

Ревина гора. Своїм плачем, поневолений татарським ярмом, український народ назвав її так. То було колись… А тепер, стоїш на горі і скільки око сягає обрію, в долині розкинулося село Германівка – поодинокі хатини на високих горбах, додаючи загадковості і романтизму, ніби просять талановитого митця відобразити їх на полотні.

Хочеться набрати повні груди повітря, розкрити руки, ніби крила та й полетіти птахом у небо. І вже звідти, бачити її всю, свою Україну. Україну, яка і сьогодні не перестає боротися за незалежність і має сучасних героїв.

Щиро і привітно зустрічала нас хата Андрія Малишка в Обухові. Ніби в гостях у поета, а він десь забарився і ось-ось прийде.

У світлиці глиняний посуд, на стінах світлини у вишитих рушниках і дивний ключ від хати, який був одного зразку в усіх мешканців села так, для годиться, як то кажуть, про людське око. У дворі великі кущі білих і рожевих півоній, цвітуть ромашки, троянди. Хатина низенька, чисто

Біля хати А.Малишка в Обухові

вибілена і така звичайна, як інші.

Цікава розповідь екскурсовода тільки додала загадковості і бажання слухати і запам`ятовувати яким був Андрій Малишко, примусила згадати слова пісні “Про рушник» та інші поезії автора.

З поетичним настроєм помандрували далі, до трипільської цивілізації. Там на нас чекав Дніпро-ревучий, але того дня він був напрочуд тихим і спокійним. Тільки відлуння від хлюпотіння води піднімалося на вершину кручі і заставляло, затамувавши подих, прислухатися до шепоту хвиль.

Так ось, де вони, Дніпрові кручі, про які так трепетно писав Тарас Шевченко! Ось де літали птахи до середини Дніпра у Миколи Гоголя! Ось, де все це! Зовсім близько. Варто лише мати бажання слухати, милуватися і любити життя, бо живемо на цій Землі тільки раз.

Хочеться сказати на весь світ: «Не чіпайте Її, не ятріть Її душу, бо Вона дуже гарна, неповторна і єдина, наша Україна».
В.Т.

Трипілля. Над Дніпром

Вид на Германівку з Гори реву

На Горі реву