У боротьбі за Україну!

28 січня – День пам’яті Героїв Крут.

У цей день вшановуємо пам'ять героїв Крут, чиї відважні вчинки в ім’я незалежності залишаються в наших серцях. Цього дня 1918 року, молоді українські студенти та школярі вибороли свободу в сутичці з переважаючими силами ворога . Нехай їхні вчинки завжди надихають нас до мужності та незалежності. Слава героям Крут!

Занурюйтесь в історію героїв Крут через сторінки книг. Вони розкажуть вам про важливі моменти в боротьбі за незалежність,а ми вам з цим допоможемо власною підбіркою книг.

#історія

#ГероїКрут

Коляда дзвіночком, хоч війна вирує. Б’ється Україна, але колядує…!

Ось і пролетіли Різдвяно-новорічні свята…З яким нетерпінням та хвилюванням ми їх чекали. Чепурили свої домівки, готували смачні страви та виглядали колядників. У мріях, ми – малі та дорослі, в очікування свята – загадуємо бажання і віримо в диво! Ми віримо, сподіваємось, що наші мрії та найзаповітніші бажання здійсняться. А прийдешній Новий рік принесе впевненість в здійснення головного бажання для всіх українців, щоб якнайшвидше закінчилася війна, перемогою та миром.

Триває загарбницька війна проти України, і російська імперія робить все для того, щоб знищити нас як націю, викорінити та спотворити нашу історію, ідентичність, українську символіку та українські традиції. А ми докладаємо максимум зусиль, щоб зберегти все українське, виплекане не одним поколінням наших предків. Зберегти як код нашої нації – мову, культуру, звичаї та вірування!

Тож,незважаючи на тяжкі для нашої країни та кожного з нас часи, Україна колядує і в кожну домівку приходять колядники. Ось і в бібліотеці-філії №5 вже традиційно оголошується міський пісенно-поетичний онлайн-конкурс «Радуйся, Земле, Коляда іде!» на кращу колядку, до якого долучаються читачі, друзі бібліотеки та просто творчі особистості.

Конкурс проводиться у наступних вікових категоріях: діти до 14 років, учасники 15-21 років, учасники 22-х років і старші.

Виступи були презентовані в номінаціях: колядки у виконанні дітей, колективи, акапельне виконання.

В цьогорічному конкурсі взяли участь 85 людей, з них: 14 дітей, 7 колективів (двадитячих та п’ять дорослих) та одна конкурсантка виконувала колядки акапельно. Були представлені на суд глядачів та поважного журі 24 твори – колядки, щедрівки, інсценівки.

Поважне журі у складі: голови – Жукової Ксенії Валеріївни, головного спеціаліста управління культури та туризму Білоцерківської міської ради; Фастівської Олени Олегівни, та Голотюк Тетяни Анатоліївни – депутаток Білоцерківської міської ради, оцінювали виступи учасників за багатьма критеріями. А вимог було багато – це творчий задум та його втілення, артистичність виконання, креативність та оригінальність, автентичність та неповторність, мовна та сценічна культура.

Нещодавно у книгозбірні відбулося нагородження переможців. Перед початком нагородження з вітальним словом до присутніх звернулася Ксенія Жукова.

Жодного конкурсу не відбувається без підтримки спонсорів та меценатів. Це небайдужі люди, що мають активну громадянську позицію та чуйне серце! І ми повинні їх знати: Тетяна Голотюк, депутатка Білоцерківської міської ради; Олена Фастівська, депутатка Білоцерківської міської ради; Раїса Григоренко, директорка Білоцерківської централізованої бібліотечної системи ім. П.Красножона; Людмила Полях, директорка Білоцерківського благодійного фонду Костянтина Єфименка; Юлія Василенко, директорка Донецької обласної бібліотеки для дітей міста Маріуполь.

А далі були найбільш хвилюючі миті – нагородження переможців. Серед дітей ІІІ місця розділили: Софія Мельниченко (8 років), читачка бібліотеки-філії №3; Максим Сироус (6клас), читач бібліотеки-філії №6; Діана Фещенко, учениця Білоцерківської гімназії-початкової школи №3 ім. Т.Г. Шевченка.

ІІ місце здобули: Дмитро Бабушкін (8 років), читач бібліотеки-філії №3; Варвара Пациаді (10 років), учениця Білоцерківського природничо-математичного ліцею-гімназії №16 ім. М.О. Кириленка.

Переможцями, що посіли два перших місця стали: Альона Ващенко (8 років), читачка бібліотеки-філії № 6; Емма Семененко (4,5 роки), читачка Центральної бібліотеки для дітей.

А ще була чарівна дівчинка, яка отримала приз глядацьких симпатій – це Аріана Богданець, читачка бібліотеки-філії №4.

У номінації – колективи, серед дитячих колективів ІІІ місце здобув Зразковий ляльковий театр «Фантазія» Центру позашкільної освіти «Соняшник» (керівник Катерина Громадська), ІІ місце – театральний гурток «Калейдоскоп» (керівник Ольга Кулаківська) Центру позашкільної освіти Тетіївської міської ради.

Серед дорослих колективів, які є учасниками клубів Академії пенсіонерів розділили ІІІ місце: самодіяльний ансамбль «Любисток» та самодіяльний ансамбль «Золота осінь».

Ще два колективи від Академії пенсіонерів посіли ІІ місце: самодіяльний ансамбль «Лада» та самодіяльний ансамбль «Криниця життя».

І місце протягом вже кількох років здобуває хоровий колектив «Вербиченька» Територіального центру надання соціальних послуг ім. Петера Новотні (керівник Ольга Атаманенко).

До сліз розчулив присутніх акапельний виступ Ольги Руденко «Сумна вечеря», яка й здобула гран-прі конкурсу.

Дякуємо учасникам та переможцям і свято віримо у незламність українського сакрального слова, віримо в Україну та її Перемогу!

                                                                                                Світлана Хмільова

За рахунок місцевого бюджету розвитку бібліотека № 5 отримала нові книги. Запрошуємо всіх бажаючих до ознайомлення.

Газети- найперші чернетки історії

На жаль, нині періодичним виданням важко конкурувати із телебаченням та Інтернетом, як основними засобами інформації. Але редакційні колегії більшості з них вміють і знають, чим зацікавити найвибагливіших читачів. Кажуть, що газети-це найперші чернетки історії. Саме з газетою ви можете провести своє дозвілля цікаво, змістовно і корисно.

Пропонуємо ознайомитися з газетними часописами, які з допомогою благодійників та усіх небайдужих , з урахуванням читацьких вподобань передплатила бібліотека №5 у 2024 році.

 «Замкова Гора». У січні 1920 році  вийшов у світ перший номер найстаршої газети Київщини, справжнього літопису Білої Церкви, яка  має назву -«Замкова гора». Народжена в бурхливий для країни час, пройшовши разом з нею через перемоги і звершення, труднощі і випробування, газета завжди залишалася шанованим і авторитетним виданням. Залежно від викликів епохи газета змінювала назву, але колектив редакції завжди відчував ритм часу. Протягом багатьох років «Замкова гора» була єдиним регіональним часописом.  Інформація готувалась оперативно і професійно. В полі зору журналістів були всі аспекти життєдіяльності міста. На сторінках газети віддзеркалюються актуальні теми суспільно-політичного життя, освіти, охорони здоров’я, комунального господарства, культури. Широко і різносторонньо висвітлюються молодіжні, соціальні, екологічні проблеми. Систематично з’являються нові рубрики і тематичні сторінки. Газета «Замкова гора» впродовж  десятиліть залишається виданням, яке користується популярністю в читацької аудиторії.

«Громадська думка». Навіть у час смартфонів існує ця цікава газета, перший номер якої вийшов у 1993р. Це часопис  про Білу Церкву і для Білої Церкви. На її сторінках можна  дізнатися  про останні події у місті, познайомитися з думками аналітиків та експертів, прочитати  цікаві інтерв'ю. Постійно висвітлюються культурно-мистецькі  заходи.  Також, за словами головного редактора Валентини Храбуст, в газеті  «багато матеріалів про звичайних людей, про їхні біди і проблеми, про перемоги і поразки, про почуття, про щирість і незбагненність людської душі..»

 «Добрий господар» Найкраща українська газета для городників, садоводів та дачників. Cотні тисяч господарів зачитуються корисними порадами щодо садіння, догляду за рослинами, збору і зберігання врожаю. Чимало місця відводиться відповідям на листи читачів, у яких вони просять поради, як боротися із шкідниками, бур'янами, які добрива вносити тощо.

 «Життя» Цікава щотижнева газета для дозвілля. Життєві історії, історії кохання, кулінарні рецепти, поради щодо здоров'я, духовність, призові конкурси, сканворд, новини життя . На сторінках видання редакція публікує правдиві історії з життя людей. Неймовірні сюжети та перипетії людських доль, не залишають байдужим нікого. Для молоді такі історії є повчальними і допомагають уникнути помилок у майбутньому особистому житті.

 «Порадниця». Всеукраїнська щотижнева газета для всієї родини. Головний слоган видання: «Читати можна будь-яку газету, а порадитися - тільки з «Порадницею». Кориснi поради на всi випадки життя: юридичні консультації, пільги ,пенсії, субсидії, земля, здоров’я, кухня, сад, город, рукоділля, життєві історії, гороскоп.

«Життя пенсіонера». Газета про життя пенсіонерів, нарахування пенсій. Життя зірок, медицина, кулінарія, сторінка для жінок, дітей, відповіді на запитання. Також газета приділяє увагу темі змістовного й творчого життя пенсіонерів, висвітленню подій культурного життя країни, публікації просвітницьких та цікавих матеріалів з історії, археології.

«Здоров’я і довголіття». Медична інформація для широкого кола читачів (нові методики лікування, поради фахівців нетрадиційної медицини, оригінальні рецепти збереження здоров'я, індивідуальні консультації для читачів). Екологія і здоров'я # Живіть без хвороб # Запитуйте - відповідаємо # Природа і медицина # Про різне # Фітотерапія # Читач – читачеві.

Шановні користувачі, зважаючи на високу вартість періодичних видань, запрошуємо вас до читальної зали бібліотеки №5, де ви зможете безкоштовно почитати всі вищеназвані видання .

Ми українці - єдиний народ!

22 січня ми відзначаємо одне із знакових свят української держави - День Соборності України.

День Соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави – в єдності українських земель. Лише за умови політичної та економічної незалежності ми можемо претендувати на гідне місце України в світі. Лише сильна держава та сильна влада може убезпечити націю від служіння чужим інтересам. Ось чому ми зобов’язані плекати ідеал власної соборної держави й віддавати йому всі свої сили та здібності. Об’єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам’яті українців. Сьогодні українцям знову приходиться боротися за свою єдність, захищати цілісність і суверенітет рідної країни.

До Дня Соборності в  бібліотеці № 5 оформлена книжкова виставка «В єдності сила», познайомитися з якою запрошуємо усіх бажаючих. 

Видатному білоцерківцю, біологу, вченому Олексію Івановичу Кононському – присвячується!

В цьому році виповнилося 95 років від дня народження Олексія Івановича Кононського, вченого-біолога, викладача, професора та академіка. Він був відомим біохіміком, заслуженим працівником вищої школи України, академіком Української Академії Наук, академіком Нью-Йоркської Академії Наук, доктором біологічних наук. 

18 січня в бібліотеці-філії №5 відбулася година пам’яті «Видатному білоцерківцю Олексію Івановичу Кононському – присвячується!».

За захід завітав Едуард Валентинович Ланін, голова ради організації ветеранів України БНАУ, який довгий час працював з Олексієм Івановичем в аграрному університеті. Він протягом багатьох років був деканом факультету довузівської підготовки та доцентом кафедри технологічної переробки продукції тваринництва. Тому пану Ланіну було що розповідати та пригадувати цікаві події зі спільної співпраці з видатним науковцем.

Працівники бібліотеки також підготували біографічний портрет про життя та діяльності вченого.

Народився Олексій Іванович  6 січня 1929 року в м. Сквира, в селянській родині.  Його народження та дитинство припало на тяжкі роки після громадянської війни, колективізації,  голоду та Другої світової війни. У 1948 p. молодий та амбіційний юнак вступив до Білоцерківського сільськогосподарського інституту на ветеринарний факультет, який закінчив із відзнакою у 1953р. Згодом, після направлення, протягом 4 років працював на виробництві завідувачем районної ветеринарної лікарні і старшим ветеринарним лікарем МТС Гвардійського району на Хмельниччині. 

Отож, певний час Олексій Іванович працював за фахом, проте бажання навчатися й займатися наукою перемогло. Він повернувся до рідної аль-матері – сільськогосподарського інституту та вступив до аспірантури. Свою наукову діяльність О.І. Кононський розпочав під керівництвом видатного науковця Павла Олексійовича Ковальського. 

У 1961р. Олексій Іванович захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук. Із 1960 р. працював на кафедрі органічної і біологічної хімії: асистентом (1960–1964), доцентом (1964–1967), старшим науковим співробітником, докторантом (1967–1970), завідувачем (1970–2002) та професором кафедри (2002–2014). 

Олексій Іванович Кононський заснував білоцерківську наукову школу в галузі гістології та біохімії, вихованцями якої є 7 докторів і 15 кандидатів наук, у тому числі 4 академіки, та 1 заслужений працівник вищої школи України.

Учений вів активну навчально-методичну роботу, читав лекції і проводив заняття зі студентами та аспірантами, зробив вагомий внесок у розроблення та впровадження нових методів навчання для підготовки фахівців біологічного профілю, був членом спеціалізованих вчених рад, членом редакційної колегії низки наукових журналів. Його роботи відзначено численними нагородами, грамотами та подяками.

Олексій Іванович Кононський є членом Золотого фонду м. Біла Церква (1998), почесним громадянином м. Сквира (1999), довічним стипендіатом Президента України (2004). 

Ось як пише у спогадах про видатного вченого його учениця, доктор сільськогосподарських наук, професор Світлана Іванівна Цехмістренко:

«…Його лекції просто вражали глибиною розкриття тем, насиченістю фактів, деталей, які доводили ті чи інші висновки, а також інформацією про різнобічні сторони життя. Мова його була проста і образна, тому його лекції студентам дуже подобалися. Олексій Іванович прагнув довести до слухачів велику кількість інформації, що інколи студенти жартували, що професор однією рукою крейдою на дошці пише формули, а іншою – їх витирає. Всі, хто знав Олексія Івановича захоплювалися його енциклопедичними знаннями. Академік Кононський був надзвичайно самоорганізованою та цілеспрямованою людиною… Олексій Іванович походив із простої селянської родини, проте був уродженим інтелігентом. Його інтелігентність проявлялася у вишуканій поведінці, у глибокому розумінні культури, у ставленні до оточуючих». 

З під пера професора О.І.Кононського вийшло багато книг, підручників, наукових видань тощо. Він є автором понад 250 наукових і науково-методичних робіт, у тому числі 15 підручників і учбових посібників. Ним написано більше десятка публіцистичних і художніх творів. 

27 квітня 2014 року перестало битися серце Олексія Івановича Кононського – видатної людини сучасності, вченого, педагога, письменника, громадського діяча нашого шанованого білоцерківця, яким ми по праву пишаємося. 

Вшановуючи пам'ять про видатного земляка, білоцерківці назвали ім’ям вченого одну з вулиць міста та встановили меморіальну дошку на фасаді будинку (бульвар Олександрійський, 21), де жив Олексій Іванович.

А ще біля річки є алея О.І. Кононського. 

Слухачі, що були присутні в виставковій залі, затамувавши подих слухали розповіді про нашого славного земляка, а ще – багато запитань, бо як виявилося, дехто вперше відкрив для себе відомого вченого. 

Приємним подарунком для глядачів були музичні композиції від тріо викладачів Білоцерківської школи мистецтв ім. Я. Яциневича: Вікторії Брейш – скрипка, Лілія Костенко – віолончель, Людмила Смаглій – фортепіано.

Працівники книгозбірні підготували відео презентацію та книжкову виставку про А.І. Кононського.

                                                                                     

                                                                                                               Світлана Хмільова 

«Життя як кіно, кіно як життя» (до 100-річчя Сергія Параджанова)

9 січня 1924 року народився Сергій Параджанов.
Сергій Параджанов - символ українського кінематографу, людина бурхливого темпераменту, творець яскравого, всеперемагаючого мистецтва. Його cвіт схожий на дивовижну легенду. Він створював і руйнував міфи, і врешті-решт сам став міфом. Через те його знають майже всі, й не знає ніхто. Так відгукувалися про цю незвичайну людину ті, хто хоча б раз у житті зустрічався з ним, з цим погоджуються усі, хто долучився до його творчості.

Шановні поціновувачі світу мистецтва! Пропонуємо вашій  увазі  віртуальну виставку книг із фонду бібліотеки # 5 «Життя як кіно, кіно як життя»(до 100-річчя Сергія Параджанова).  Ці книги подарують  уявлення про те, як складався мистецький космос  одного з найвидатніших митців ХХ століття.. 

Дзюба. І.  Сергій Параджанов. Більший за легенду  / Іван Дзюба, Марта Дзюба.  -  К. : Дух і Літера, 2021. - 222 с. - (Постаті культури)

Книга Івана та Марти Дзюбів складається з текстів (мемуарні нариси, статті та інтерв’ю), які є своєрідними коментарями до життя і творчості Сергія Параджанова, одного з найвидатніших і найоригінальніших митців України та світу. Його образ складають міфи та міфологеми, переважно витворені самим Параджановим. Тексти авторів книги розширюють цей образ у найцікавіший спосіб – доповнюючи життєвими подробицями, сюжетами й концептуальними інтерпретаціями вчинків кіномитця, котрі однаковою мірою дотичні як до життя побутового, так і власне художнього. А ще ця книга дарує читачеві уявлення про те, як складався мистецький космос Параджанова, яким чином відбувся перехід від режисера, що працював з традиційними міфами комуністичної ідеології, до художника, що заговорив мовою національних міфологій в їхній авангардовій, напрочуд сучасній іпостасі.

Для людей, залюблених в культуру і її геніїв. Геніїв, що витворюють не тільки себе, а й світ, який формує людину і людство як субстанцію творчу, спрямовану у безмір історико-культурного часо-простору.

Сергій Параджанов і Україна. Зб. статей і документів/ Упоряд. Л. Брюховецька. – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2015.- 288с

Сергій Параджанов залишив яскравий слід у світовому кіно. З 1952 по 1973 рік він з невеликими перервами жив і працював на Київській кіностудії ім.. О.Довженка, де був лідером незалежного мистецтва, що сформувалося в часи «відлиги». У збірнику «Сергій Параджанов і Україна» розглянуто широкий комплекс питань, як творчого, такі соціально-політичного характеру. В наукових дослідженнях автори розглядаютьсвоєрідність творчого стилю постановника «Тіней забутих предків»,«Саят-Нови» та нездійсненого фільму «Київські фрески»,тогочасний мистецький контекст, роль образотворчого мистецтва в його режисурі.Ті, кого цікавить доля Параджанова та причини його арешту, зможуть познайомитись із розсекреченими архівами КДБ, а також сторінками «Щоденника» Святослава Іванова,  Голови тогочасного Держкіно України. Цінними є спогадиМарти Дзюби, Івана Дзюби, композитора Мирослава Скорика та інших людей, які спілкувалися з режисером. Завершують книгу думки Параджанова, висловлені в Києві після прем’єри вфільму «Ашик-Керіб».

Про Параджанова //Рапай К. Коло Якутовичів  /Катерина Рапай .- К. : Дух і Літера, 2021. -  С.119-155 с. - (Постаті культури)

 Ця книжка представляє п’ять знакових фігур української культури з особистого патерика авторки. Це її батьки, видатні скульптори Ольга Маркіш та Микола Рапай. Це її бабуся Зінаїда Йоффе, що була дотична до розвитку української філології. Це династія художників Якутовичів, яка стала її родиною. Це Григорій Гавриленко та Сергій Параджанов, великі митці, з якими пов’язані дитинство та юність авторки. У своїх спогадах Катерина Рапай влучно передає світи постатей свого оточення, запрошуючи зануритися в них і читачів.

«Тіні забутих предків» //Тримбач С. Кіно народжене Україною : ілюстр. історія : [альб. антол. укр. кіно] / Сергій  Тримбач ; [ред.: А. Стародуб, І. Ставчанський]. – К. : Саміт-книга , 2019. – С.204-207

У виданні йде мова не лише про кіностудію ім. О. Довженка, вона про все українське кіно. Ювілей кіностудії став приводом оприлюднити матеріали, появи яких давно чекала Україна. Ці матеріали охоплюють період від становлення українського кіно на межі XIX-XX ст. до сучасної доби, коли відбувається справжнє відродження і оновлення кінематографу України. Особливістю книги є те, що вона пропонує різнопланові точки зору на кіностудію. Тут і загальний план, який дає розуміння закономірності поступу кіно, і середні та крупні плани, які дозволяють заледве не зазирнути в очі нашим кінематографістам. Окремі сторінки книги присвячені культовому  фільму «Тіні забутих предків», знятому на кіностудії ім. О. Довженка. Текст книги наповнений багатим  ілюстративним матеріалом.

Брюховецька Л. Не екранізація, а імпровізація. «Intermezzo»: нездійснений задум Сергія Параджанова / Лариса Брюховецька // КіноТеатр. – 2021. - № 6. – С.41-43 Слова, винесені в епіграф, написані 1965 року і стосувалися сценарію Сергія Параджанова «Київські фрески». І Лесь Танюк як у воду дивився – фільм, уже запущений у виробництво, зняти не дозволили. Згадані ним правила – проходження сценарію та його затвердження в інстанціях – були обов’язковими для всіх радянських кінематографістів. У випадку з Параджановим тим більше: його сценарії проходили всі етапи, але заборона була гарантована, адже він був під пильним наглядом спецслужб…

Збагачений і щасливий, принижений і ображений, почувався вільним Сергій Параджанов // Музейний провулок. - 2008. - №1. -  С. 100-111.

На творчість Сергія Параджанова вплинули його захоплення фольклором та образи з дитинства у Тбілісі. Понад п’ять років режисер провів у в’язниці, але гнітючі умови ув’язнення не відобразилися, однак, у фільмографії вірменина. Усі його стрічки були створені попри тиск від радянської влади, яка намагалася блокувати йому можливість знімати кіно

Сергій Параджанов - геній, якого не зрозуміли

http://ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/119/

Перше, що зазвичай спадає на думку при згадці імені Сергія Параджанова - це, безперечно, його феноменальні «Тіні забутих предків». Проте мало хто знає, що цей непересічний режисер працював на професійному рівні з технікою колажу, асамбляжу, реді-мейду, перформансу, графічного малюнка, виготовляв ляльки та декорував предмети одягу. Все це він робив і задовго до свого ув’язнення, і під час та після нього.

 Як Сергій Параджанов вплинув на сучасну культуру імоду https://vogue.ua/article/culture/kino/kak-sergey-paradzhanov-povliyal-na-sovremennuyu-pop-kulturu-43227.html

Костюми Параджанова в кіно і в реальному житті - витвори мистецтва. Він стилізував зірок кіно 1980-х, дарував Ів Сен Лорану альбом своїх ескізів і розписував парасольку для Франсуази Саган. Сьогодні його авторський стиль підхоплений сучасними авторами - з подачі режисера Тарсема Сінгха новий кліп Леді Гаги «911» практично повністю знятий «під Параджанова».  Про історію створення «костюма Параджанова» і про те, як режисер досі впливає на світове кіно і моду.

Від кашкетів до брилів з інсталяціями: які капелюхи носив Сергій Параджанов https://jetsetter.ua/vid-kashketiv-do-bryliv-z-instalyatsiyamy-yaki-kapelyuhy-nosyv-sergij-paradzhanov/

Неможливо говорити про творчість Параджанова, не згадавши про його любов до костюмів, особливо - до капелюхів. Однотонні кашкети та берети, солом’яні брилі (з додатковими «інсталяціями» і без них) та інші головні убори, про які мода нічого не знала раніше. Саме так можна описати смакові вподобання режисера, який став справжнім трендсетером XX століття попри політичні ув’язнення та утиски радянської влади.

145 років від дня народження майстра української класичної новелістики - Степана Васильченка

Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 р. в містечку Ічня на Чернігівщині в бідній сім'ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революційних подій 1905р., "неспокійна", за його висловом, праця "неблагонадійного" вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а також посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, — все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника.

У літературний процес Васильченко включився зрілим митцем із своїм власним поетичним голосом у 1910р., коли з'явились друком такі оригінальні його твори, як "Мужицька арихметика", "Вечеря", "У панів", "На чужину", "Циганка" та ін., пройняті любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу соціальної справедливості. Цьому передували тривалі роки становлення світоглядно-естетичних поглядів письменника, напружених пошуків ідей та форм художнього осмислення дійсності.

Не випадково однією з провідних тем творчості Васильченка є життя народних учителів, яке було йому — педагогові за фахом і покликанням — особливо близьким. "Записки вчителя" (1898 — 1905) та інші щоденникові записи, куди Васильченко, за його визнанням, систематично "заносив свої учительські жалі та кривди", стали згодом документальною основою багатьох реалістичних новел і оповідань.

Дебютував письменник на літературній ниві оповіданням "Не устоял" (надруковане 1903р.). Згодом письменник значно доопрацював це оповідання й опублікував українською мовою під назвою "Антін Вова" (1910) (в наступних виданнях — "Вова").

У 1910 — 1912 рр. Васильченко пише й друкує цикл новел і оповідань, присвячених учительській темі ("Вечеря", "З самого початку", "Божественна Галя", "Над Россю", "Гріх" та ін.).

Проблема виховання нової людини значною мірою зумовила звернення Васильченка до художнього опрацювання дитячої тематики, органічно пов'язаної з творами про вчителів. Глибоке розуміння психології дитини дало змогу Васильченку показати у своїх творах цікавий, поетичний духовний світ дитини. Не можна без хвилювання читати психологічні етюди письменника "Дощ", "Дома", "Волошки", "Петруня", оповідання "Роман", "Увечері", "Свекор", "Басурмен" та ін. Оптимізм Васильченка з особливою виразністю виявився в одному з найкращих його творів, присвячених дітям, — "Циганка".

Невеликий цикл у творчості Васильченка складають оповідання, в яких йдеться про обдаровані натури з демократичних низів, про долю народних талантів ("На хуторі", "У панів", "На розкоші" та ін.).

Настрої збудженого революційними подіями села відбив Васильченко у новелі "Мужицька арихметика", що належить до найвищих здобутків письменника-реаліста. Жорстоку правду життя селянської бідноти розкриває Васильченко у новелі "На чужину". У новелі "Осінній ескіз" ("Із осінніх спогадів. Ескіз", 1912) Васильченко ставить питання глибше, суспільне об'ємніше — шлях сільської молоді в революцію.

Окремий цикл у художньому доробку Васильченка складають твори, написані під безпосереднім враженням від першої світової війни, в якій письменник брав участь з 1914р. аж до Лютневої буржуазної революції. В "Окопному щоденнику", оповіданнях "На золотому лоні", "Під святий гомін", "Отруйна квітка", "Чорні маки" та ін. Васильченко зображує жахи імперіалістичної війни, сумні будні людей у сірих солдатських шинелях.

Цікавою сторінкою спадщини Васильченка є драматичні твори, переважно одноактні п'єси, які за тематикою і багатьма художніми засобами органічно близькі його прозі (наприклад, п'єса-жарт "На перші гулі").

Після перемоги Жовтневої революції Васильченко включається в процес творення соціалістичної культури. В оповіданнях, присвячених радянській сучасності ("Приблуда", "Червоний вечір", "Авіаційний гурток", "Олов'яний перстень" та ін.), письменник показує зародження почуття колективізму в психології юних громадян, поетизує романтику праці як творчості.

Багато працює Васильченко у радянський час і над творами з життя дореволюційного минулого ("Петруня", "Талант", "Віконце", "Осінні новели" та ін.). Показовим у цьому плані є цикл "Осінні новели" (присвячений 1905р.), який писав Васильченко, починаючи з 1923р., впродовж майже десяти років. Одна з художньо найдовершеніших новел циклу — "Мати" ("Чайка").

Творчість Васильченка радянського часу позначена розширенням тематичного і жанрового діапазонів, про це свідчать, крім написаних у 20-ті рр. драматичних творів ("Минають дні", "Кармелюк" та ін.), кіносценарії за фольклорними мотивами, фейлетони, цикл "Крилаті слова", переклади творів російських письменників (Гоголя, Лескова, Короленка, Серафимовича) тощо. На особливу увагу заслуговує задум Васильченка створити велику біографічну повість про Т. Шевченка. На жаль, з п'яти запланованих частин він встиг завершити тільки першу — "В бур'янах".

Пісня що надихає

У бібліотеці-філії №5 відбувся благодійний творчий вечір вокаліста, співака, поета, заслуженого працівника фізичної культури та спорту – Григорія Дмитровича Музики.

Пан Григорій багаторазовий лауреат конкурсів вокалістів ім. І.Козловського, лауреат міської літературної-мистецької премії ім. І.Нечуя-Левицького, лауреат багатьох пісенних фестивалів, співпрацював з Національним президентським оркестром України. Працював актором та солістом в Київському обласному театрі імені Панаса Саксаганського.

Співак залюблений в українську народну пісню ще з раннього дитинства. Джерело його таланту – благодатна українська земля, її чарівна природа.

На благодійний концерт зібралися шанувальники творчості митця – виставкова зала була вщерть заповнена глядачами. Щоб насолодитися та послухати пісні Григорія Музики завітали читачі бібліотеки, учасники клубів Академії пенсіонерів та мешканці міста.

Григорій Музика розпочав свій концерт з пісні відомого у Білій Церкві композитора Анатолія Кульчицького «Дивніше з див» на слова українського поета Бориса Олійника.

Співак виконував українські народні пісні, а ще пісні українських та зарубіжних композиторів. Дуже щемно, з любов’ю була виконана лірична пісня «Втрачене кохання» на слова Олени Михайлівни – дружини співака, композитор та аранжувальник Євген Дондук. Зал «вибухнув» оплесками.

Окрім Григорія Музики глядачі мали змогу насолоджуватися чарівним сопрано Наталії Пренделас – викладачки Білоцерківської школи мистецтв ім. С.Томащука. Протягом концерту акомпаніатором був Євген Дондук – викладач Білоцерківської школи мистецтв ім. Я.Яциневича, член спілки композиторів України.

У виставковій залі прозвучало багато пісень – патріотичних та ліричних, веселих та сумних, одним словом – на будь який смак! Глядачі не шкодували долонь та завзято аплодували пану Григорію. А ще, дякували організаторам, працівникам бібліотеки-філії №5 за чудову зустріч зі співаком.

Кошти зібрані під час благодійного концерту передані на потреби ЗСУ. 

Білоцерківський краєзнавчий календар 2024

                                          

06.01 –  95 років від д.н. Олексія  Кононського , вченого, педагога, письменника, громадського діяча (06.11.1929р.)

02.03 – 165 років від д.н. Шолом-Алейхема, єврейського прозаїка

13.04 – 75 років від д.н. Юрія  Коваліва , українського поета, критика, літературознавця, педагога, лавреата Шевченківської премії (народився у Білій Церкві)

04.11 – 75 років від д.н. Павла Ральченка (04.11.1949), українського письменника, довгий час мешкав у Білій Церкві;

05.11 – 105 років від д.н. Віктора Міняйла (05.11.1919р), українського письменника, лавреата Шевченківської премії.