Умбе́рто Е́ко (італ. Umberto
Eco; 5 січня 1932, Алессандрія, П'ємонт, Італія — 19 лютого 2016, Мілан, Італія) —
італійський письменник, філософ, лінгвіст, літературний критик, спеціаліст із семіотики і медієвіст.
Прізвище
Еко (Eco), ймовірно, є абревіатурою від ex caelis oblatus (лат. «дарунок
з небес»), яке було дане його дідові (знайді) міськими урядовцями.
Його батько, Джуліо Еко, працював бухгалтером, а потім був
учасником трьох війн. Під час Другої світової війни Умберто і його мати, Джованна,
переїхали в невелике село в горах П'ємонту.
Шкільну освіту отримав при салезіанському монастирі.
Згадки про орден, його засновника та його твори є в працях та інтерв'ю
письменника.
Джуліо Еко був одним із 13 дітей в сім'ї і хотів аби його син
отримав юридичну освіту, але Умберто вступив до Туринського університету, щоби вивчати
середньовічну філософію й літературу, і 1954 року успішно його закінчив. Свою
дипломну роботу Умберто писав з Томи Аквінського. Після закінчення роботи над
нею та випуску з університету, Еко розірвав свої стосунки з церквою. «Хоч я все ще люблю той світ, я
перестав вірити в Бога в свої двадцять, після докторської роботи з Томи
Аквінського. Можна сказати, що в дивовижний спосіб він зцілив мене від моєї
віри».
Умберто Еко працював на телебаченні, оглядачем одного з
найвпливовіших італійських видань «Еспрессо» (італ.L’Espresso),
викладав естетику і
теорію культури в університетах Мілана, Флоренції і Турина.
Професор Болонського університету.
У вересні 1962 року одружився з Ренатою Рамґ, вчителькою
мистецтв німецького походження, з якою виховали сина й доньку.
Помер 19 лютого 2016 року у своєму будинку в Мілані
Як
науковець є найбільш відомим спеціалістом нашого часу з історії середньовічної
Європи. Також є філософом, хоча цим менш відомий.
Написав понад два десятки наукових праць із семіотики, лінгвістики, теорії літератури, теорії культури, естетики та
моралі. Однак світову славу Умбертові Еко принесла не його наукова діяльність,
а літературна. Хоча у тканину оповіді кожного роману залучені знання, здобуті
ним зі своїх наукових досліджень.
Літературну діяльність розпочав 1980 року написанням
філософсько-детективного роману «Ім'я троянди». Цей роман досі залишається
найпопулярнішим його твором. Роман “Ім’я троянди” (1980) став першою і
надзвичайно вдалою пробою пера письменника, що не втрачає своєї популярності і
по сьогоднішній день, причому високу оцінку він здобув як у прискіпливих
літературних критиків, так і у масового читача.
Приступаючи до аналізу роману, варто звернути увагу на його
жанрову своєрідність (в цих та багатьох інших питаннях, що стосуються поетики
роману, вчитель повинен звернутися до спроби автоінтерпретації під назвою
“Зауваження на полях “Імені троянди”, якою Еко супроводжує свій роман).
Інші відомі романи: «Маятник Фуко» (1988), «Острів попереднього дня» (1994), «Бавдоліно» (2000),
«Дивовижний вогонь королеви Лоани» (2004) і «Празький цвинтар» (Il Cimitero di Praga) (2010).
Енциклопедичні знання Еко вражають. Складається враження, що
він намагається охопити весь інтелектуальний набуток європейської цивілізації і
зрозуміти культурологічні процеси, які відбувалися і відбуваються у Європі.
Умберто Еко є ніби сучасним втіленням ідеалу італійського Відродження — «універсальної людини» (homo
universale).
Є
почесним доктором 38 знаних університетів світу.
Кавалер французького офіцерського Ордена почесного легіону (2003).
Немає коментарів:
Дописати коментар