Мої роки – моє багатство…

(Ми на сторінках преси)

Як не банально прозвучить, ці рядки старої пісні насправді мають під собою залізобетонний грунт, на який надійно спирається людська цивілізація. Обґрунтувати? Будь ласка… археологи з істориками в один голос торочать, що перші кроки від двоногих тварин до інтелектуальних  господарів світу люди зробили не тоді, коли причепили до палки мотузку; і навіть не тоді, коли вперше, швидше за все випадково, розпалили прем`єрне вогнище біля входу до своїх темних вологих печер. Люди стали людьми тоді, коли дійшли до необхідності ховати своїх мерців і піклуватися престарілими пращурами.

Ця шляхетна родзинка нашої цивілізації наразі офіційно закарбована відповідним святом. Так, 1жовтня кожного року все прогресивне людство відзначає Всесвітній день людей похилого віку. У нашій державі дату, так би мовити, ще посилили Днем ветеранів. Саме в цьому немаловажному контексті цьогорічного 1 жовтня в приміщенні бібліотеки №8, що на Левані, зібралися представники кількох громадських організацій: Асоціації пенсіонерів, клубу «Золота осінь» при Академії пенсіонерів, членів структури під назвою «Діти війни» та Територіального центру соціального обслуговування. Людей набилося – повна зала! Звісно, більшість пенсійного та передпенсійного віку, але, так би мовити, із вкрапленнями інших вікових категорій.

            

Людям притаманно спілкуватись, а літнім людям, пенсіонерам та пенсіонеркам, цей процес життєво необхідний. Вони відчувають, а тому радо йдуть на різноманітні та різнопланові контакти. Благо, для цього є відповідні умови.

            Уже протягом багатьох років, наприклад, членів Білоцерківської академії пенсіонерів радо приймають у читальному приміщенні вищезгаданої восьмої бібліотеки. За теплоту й повагу бабусі з дідусями щиро дякували представникам бібліотечної системи. Проте спочатку була…пісня. Ветеранів привітали вокалісти уславленого співочого колективу «Калина», що плідно працює та виступає під егідою Білоцерківської БС. Треба було бачити, як поставлені голоси чарівних бібліотекарів розчулюють  сентиментальні серця слухачів – до сліз , до захвату, до вигуків «браво» після кожної гастрольної пісні! А потім були привітання – від Благодійного фонду Костянтина Єфименка, від очільника бібліотеки №8 Світлани Хмільової, від рядових працівників бібліотечної системи, від вдячних нащадків та… Стоп! На вдячних нащадках варто зупинитися окремо. Дуже сподобався оцей прийом організаторів  - надати слово «жовторотій» малечі, щоб та, безпосередньо та вкрай зворушливо, презентувала загалу  конкретних, своїх і тільки своїх «грендфазів» з «грендмазами». Вийшло неперевершено чесно, а головне – не заорганізовано та неформально. Нам залишається лиш поаплодувати. Кому? Та усім – команді розпорядників дійства, ветеранам, маленьким «хедлайнерам», які з непідробною гордістю в голосі власноручним конферансом вихваляли «тільки своїх  і найкращих».

           Власне, свято вийшло яскравим та непересічним. Сказав би, веселим та навіть дещо відчайдушним, проте язик не підніметься так кардинально. Хоча б тому, що присутні, весь оптимістичний пенсійний загал хутко підскакували на рівні ноги, коли кваліфікована ведуча сумним голосом пропонувала хвилиною мовчання вшанувати тих друзів та колег, що зовсім нещодавно полинули в кращі світи. Таке життя – різне, хвилясте, але завжди неочікуване та прекрасне. І головне – хвилясте, непередбачуване, сумне й прекрасне – воно ніколи не зупиняється, ніколи не набридає, ніколи не полишає без надії, без вірних та добрих друзів, що з роками, як добре вино, стають ще більш вишуканими, милими та потрібними. Зі святом вас, панове ветерани, панове пенсіонери, панове люди!

Олександр Виговський.

Копейка .- 2013. – 9 жовт. – С.5