Знайомтесь - наші користувачі

27серпня 2015р.

…І буде мир в моїй країні

На фото: Олександр (перший зліва)

Осіннього дня завітала на абонемент бібліотеки №8 наша колега Інна Анатоліївна Кабула. Прийшла не сама, а з молодим красивим чоловіком. Це був її брат Олександр. З того часу він став нашим постійним читачем.

В дитинстві Олександр полюбляв гратися у війну, багато читав книжок про Велику  Вітчизняну -  її героїв  та їхні подвиги.

То було дитинство – веселі дитячі емоції і радість відчуття перемоги над ворогом, який стріляв у тебе з бур`янів чи кутка будинку з дерев`яного пістолета. Ти падав уражений кулею і героїчно помирав, а потім, через 5 хвилин ворог ставав твоїм другом і ти, разом з ним ішов до  річки рибалити, хизуючись один перед одним, хто з вас спритніший розвідник на «війні».

Так було в дитинстві… А наразі, сидячи в бліндажі, під черговим обстрілом сепаратистів, Олександр Анатолійович Скрипка згадує ті дитячі забави і розуміє, що життя – річ непередбачувана і війна – це вже не гра, і  не забава, - це горе: випалена земля, потрощені будинки, смерть  бойових побратимів, котрі вмирають по-справжньому на полі бою.

Олександр – наш земляк, Людина, що захищає мир в наших домівках сьогодні; простий хлопець, що виріс у сім`ї  трудових людей Анатолія Андрійовича та Галини Федорівни Скрипок; один із  патріотів, про подвиги яких будуть писати в книжках для наступного покоління хлопчаків, котрі граючись уявлятимуть себе справжніми героями – непереможними  і безстрашними, як колись маленький Саша у далекому дитинстві.

На фото: Олександр (перший зліва)

Він люблячий чоловік для своєї дружини Оксани та найкращий татусь для донечок Тетяни та Марійки. Успішно закінчив інститут і працював начальником відділу ТОВ «Альянс». Проте, настала війна… Не роздумуючи Олександр Анатолійович  пішов виконувати свій обов`язок справжнього громадянина України.

Нещодавно батьки отримали подяку з військового підрозділу де служить їхній син. І тато Анатолій Андрійович,  і мама Галина Федорівна, читаючи подяку, плакали від гордості за свого сина. День і ніч вони просять Бога, щоб повернувся їхній син здоровим і неушкодженим з братовбивчої війни.

І ми, працівники бібліотеки, підтримуємо Сашу і дякуємо за мир і спокій, що панує в наших оселях.

Хай оминає тебе куля, Олександре, повертайся живим з Перемогою!

В.Мостіпан

28 квітня 2015р.

Поетом можеш ти не бути…

Cударенкова  М.Д.

Не перестаю дивуватися активності наших читачів-пенсіонерів – читають, відвідують масові заходи бібліотеки, беруть участь у конкурсах та ще й вірші пишуть.

Підтвердженням є зустріч із читачкою бібліотеки №8 Марією Данилівною Сударенковою, яка виявила бажання почитати свої вірші користувачам читального залу. Хоча пані Марія не має статусу поета, читачі із задоволенням слухали її твори присвячені Героям Небесної Сотні, Великодню, Чорнобильській катастрофі, коханню, житейським будням, батькам, Дню матері.

Марія Данилівна декламувала свої вірші у Києві, під час подій на Майдані, її часто можна бачити на площах рідного міста та найбільшою популярністю вона користується серед членів клубів Академії пенсіонерів.

Бажаємо Марії Данилівні подальших успіхів на поетичній ниві.

В.Т.

 25 грудня 2014р.

Старість мене дома не застане…

Микола Тимофійович Боровик народився і виріс за часів становлення радянської влади: відлуння революційних подій, Велика Вітчизняна війна, відбудова країни, комсомольські новобудови, підняття цілини, БАМ. Це людина з тієї епохи, котру так полюбляють критикувати сучасні політологи. Та життєва позиція Миколи Тимофійовича підтверджує лише позитивні сторони минулого, яке виховало в ньому патріотизм, людяність, повагу до людей і любов до життя.

Незважаючи на багатство років, а їх далеко не один десяток, Микола Тимофійович бере від життя все, що посилає йому доля, і, перш за все, у спілкуванні з людьми. Читає багато книг і є членом читацького клубу «Валентина», приходить на шахові баталії до бібліотечного клубу «Білий Кінь», є актором бібліотечного театру «СПІВОГРАЙ», найактивніший і найпопулярніший учасник клубу Академії пенсіонерів «Криниця життя».

Будучи людиною не малого інтелекту, він зумів розвинути в собі здібності актора, співака, поета і щедро ділиться з людьми своїми талантами.

Миколу Тимофійовича цікавить життя і хвилює доля України. Він українець з діда-прадіда, хоча народився і виріс в Сибірі. Наразі, живучи в Україні є активним її громадянином. Війна на Сході держави не лишилася поза його увагою: налаштував зв`язки з волонтерами, до чого долучив і свою дружину Антоніну, з якою прожив 57 років. Тепер подружжя постачає теплі речі на фронт. Пані Антоніна зв`язала руками добрий десяток пар теплих шкарпеток для бійців АТО.Микола Тимофійович іде в ногу з часом. В соціальній мережі «Однокласники» в нього є особиста сторінка. Хочете дізнатися більше про цього чоловіка? Зайдіть в «Однокласники», а я пропоную почитати вірші Миколи Боровика.

В.Т.

Фамилия

 А почему я «Боровик»?

Кто дал фамилию такую?

Она прекрасно так звучит,

Я б не хотел иметь иную.

Быть может, мой пра-пра-прадед

Когда-то жил в бору сосновом,

Охотой зверя промышлял

И бор, родным его стал домом.

А может, связана она с грибами,

Что растут в ненастье.

В лесах, где почва и вода

Творят на свете это счастье.

Грибы, грибы, грибы грибочки,

Не весть, откуда к нам пришли.

Как будто, впрямь, сыны и дочки

Моя семья – Боровики.

Вот Боровик – грибов хозяин,

Живет под елью схоронясь,

А рядом с ним – его Подруга,

Стоит лукаво подбочась.

Теперь ищи, смотри под ноги:

Там целый полк Боровичат

Сердце забилося в тревоге -

 Как много здесь моих  внучат.

Возможно, это так и было.

Про это можно лишь гадать,

А может быть, сам царь Аттила

Эту фамилию мог дать.

Сколько веков на этом свете

Живет фамилия моя?

Хотел бы знать, но нет ответа,

Как ни пытался, у меня.

М.Боровик

7 грудня 2014р.

Майстриня-чарівниця Ніна Лебєдєва

Жартує народ: талант не позичиш, з ним потрібно народитися. Але ж у кожному жарті – лише частина жарту. Переконалася і я в справедливості цього вислову, коли познайомилася з Ніною Лебєдєвою, читачкою нашої бібліотеки та членом гуртка «Декупаж».

Позитиву, який випромінює ця жінка, вистачає на всіх, з ким вона спілкується. Завжди  привітна, доброзичлива, позитивна. Дружні стосунки в гуртку допомагають всім об’єднатися у творчу сім’ю – де Ніна виступає у  ролі  гуру. ЇЇ креативні  роботи захоплюють колежанок по майстер-класах. Ніна із задоволенням  ділиться своїми секретами майстерності, цікавими ідеями. Роботи різнопланового характеру: декупаж пляшок, тарілок, дощечок; дерева щастя, кавові, квіткові та з монеток, обереги. Всі свої вироби пані Ніна дарує знайомим та близьким людям. Ось така цікава жінка з чарівною усмішкою завжди поспішає у бібліотеку з новими ідеями і новими поробками.

Тож без зайвих слів чудові роботи розкажуть про талановиту Ніну Лебєдєву краще, ніж я. Дивіться, учіться, милуйтеся, переймайте!

М. Боженко

__________________________________________________________________________

2 грудня 2014р.

Стежками її таланту

Майже 20 років торує стежину до бібліотеки наша активна читачка Наталія Петрівна Мальчукова. Красива й енергійна жінка, світ читання якої надзвичайно багатогранний і різноманітний. У колі її інтересів – сучасна українська література, книги про нерозділене кохання та жіночу долю. Долучила до читання і свого чоловіка Миколу, який теж знаходить собі книги до душі.

Комунікативна, привітна пані Наталя світлом своєї душі щиро ділиться із глядачами самодіяльного бібліотечного театру «Співограй», де її неперевершена акторська гра просто-таки полонила серця глядачів. Веселій, з почуттям гумору, їй найкраще вдаються жартівливі сценки. Наталія Павлівна ще є володаркою чарівного голосу. Пісні у її виконанні часто лунають на засіданнях клубу Академії пенсіонерів «Золота осінь».

Ми бажаємо пані Наталі успіхів і удачі, а також уміння дивитися на світ з інтересом і натхненням!

Г.Петрова

________________________________________________________________________

24 листопада 2014р.

Президент - це відповідально

Шаховий сезон Клубу «Білий Кінь», що діє при бібліотеці №8, розпочинається у жовтні і закінчується у травні місяці. Коли наступають холодні і похмурі осінні дні любителі інтелектуальної гри поспішають у читальний зал, аби взяти участь у шахових баталіях.

Євген Семенович Зіглін, президент Клубу у бібліотеці кожного дня зі своїм чотириногим другом Красапетом, котрий завжди супроводжує його.

За чотири роки існування Клубу, він, можна сказати, став позаштатним працівником бібліотеки. Роботи в нього багато:організація шахових турнірів, уроки шахової гри для бажаючих користувачів, залучення школярів до шахового спорту, ознайомлення учасників Клубу з новинами шахового життя у країні і світі. Під його чуйним керівництвом члени шахового клубу  із задоволенням відвідують масові заходи бібліотеки, та й самі є активними учасниками їх проведення.

Нещодавно, Євген Семенович пройшов курс навчань у бібліотечному комп`ютерному лікбезі і тепер у своїй президентській роботі використовує шахові онлайн-ігри та Інтернет.

Здається, все вищесказане не так важливо, аби не один момент – Євгену Семеновичу вже далеко за 70. Незважаючи на вагу років, він іде вперед і веде за собою молоде покоління. Шахові уроки стали майже обов` язком для президента. Приємно бачити, як він, по-батьківськи турботливо, спілкується із школярами, розбирає з ними різні шахові комбінації. Теплота його сірих очей, захованих під густими бровами, свідчить, що він робить це залюбки, з душею.

Колектив бібліотеки і учасники Клубу «Білий Кінь» поважають свого президента. Ось уже четвертий рік, одноголосно, на зборах Клубу його обирають на цю посаду і він оправдовує довіру своїх колег по спорту:очолює роботу Клубу, колегіально вирішує проблеми і питання його діяльності. З ним цікаво спілкуватися. Завжди ввічливий, стриманий, уважно вислухає і сам задасть багато запитань.

Нам, бібліотекарям, приємно і зручно працювати з таким інтелігентним чоловіком. Ми завжди  з радістю його зустрічаємо в приміщенні бібліотеки.Бажаємо йому гарного здоров `я і натхнення. 
Хай Вам щастить, Євгене Семеновичу.

_______________________________________________________________________ 

28 березня 2014р.

  «Розмалюю фарбами буденність сірих днів…»

Здібність захоплюватися — це ознака багатства людської душі.   Молода людина легко може відкрити подив від краси Всесвіту,   зрозуміти й відчути призначення людини в житті.

Є у нас  читачка  Тарасова Аксинія - юна, креативна особистість із непересічним мисленням та надзвичайною ерудованістю.

Вона талановита та творча, сповнена позитиву та життєрадісності .

Аксинія  одночасно  навчається  в Білоцерківському медичному коледжі і заочно на юридичному факультеті університету розвитку людини «Україна». Паралельно  самостійно готується до ЗНО.  Бібліотеками користується  з дитячих років. Спочатку дитячою, а потім нашою. Захоплюється  майже всім: фізикою, математикою хімією, біологією. Любить читати літературу різних жанрів, захоплюється  класикою,   книгами сучасних українських письменників та зарубіжних авторів, завжди ділиться думками з бібліотекарями про прочитану книгу, а також допомагає у проведенні масових заходів.                                                                                                                                                                                                 

Молоді користувачі, що виросли в епоху нових   технологій, потребують інформації на електронних носіях, доступу до глобальної мережі Інтернет. Аксинія чудово працює і в цьому напрямку.

            У вільний час, а його у дівчини зовсім мало, вона ще й вишиває, в`яже гачком, любить музику, особливо   «Місячну сонату» Бетховена. Але найбільшим захопленням, як не дивно, є футбол.   

Чудове поєднання   освіченості і таланту, любові до книг та творчості гідне   поваги.

І ми, працівники,  дуже радіємо, коли маємо змогу допомогти таким читачам, як  Аксинія Тарасова.

Ніна Пругер

__________________________________________________________________________

 

22 листопада 2013р.

Зустріч з Ігорем Растівським була несподіваною. Закінчилась  інформаційна година. До мене підійшов симпатичний білявий хлопчина, учень 11-го класу ЗОШ №11 і передав кілька аркушів із своїми віршами. Вони відрізнялися від решти і відразу захопили та здивували. Адже переді мною стояв ще зовсім юний хлопець і така сила поетичного слова, уміння передати свої думки – бездонні, срібні, як чисте джерело. А більше всього, після спілкування, вразила глибина його душі.

Читання віршів Ігоря Растівського – це момент, коли не можеш насититися, його поезія примушує повертатися і перечитувати знову і знову, зазираючи  у глибокодумність кожної строки, вона наповнена любов`ю до світу і життя.

Осягнути  і зрозуміти людину дуже важко. Зрозуміти поета допомагає його творчість.

Творчість Ігоря викликає бажання дізнатися більше про нього, як особистість, його життя, помисли, захоплення.  

 Бажаю Ігорю успіху у розвитку  таланту і хочу ще сказати, що  збірки віршів у нього нема, та є прихильники його творчості, котрі пообіцяли купити майбутню книгу.

Шановні друзі, читайте вірші юного поета і пишіть нам свої відгуки у коментарях.

                                                                                                             В. Тимошенко

 «Я сяду край неба в шляхах золотих…»

                                                                                                     

Пишу вірші з 10 років. У своїх поезіях я закликаю людей до того, аби вони цінували життя, адже воно дійсно прекрасне! Я ціную кожну мить, бо вона неповторна.

Сьогодні так важко знайти щось справжнє і доречне… Так…Безумовно, наш 21 вік карколомний, але я шукаю затишку у серці. Серце – це людина, душа – це людина! Коли серце сповнене любові, то воно вчиться любити життя. Я люблю життя у всій його красі.

Вже в повітрі осінню пахне…

До причалу йде мій пароплав.

Це все марево!

Ні! Я не вірю.

Я недавно про червень писав.

Жовкне листя в сумнім павутинні,

Холоднішає небо

й поля…

Лише серце моє не схололо,

В ньому досі ще травень кружля.

Все вмирає покірно і чесно

У повітрі осінніх заграв...

От і я свою вірну гітару

Вже, мабуть, назавжди заховав…

***

І ось.. .Знову місто…

І знову я сам…

В огнях ліхтарів тануть мрії…

Там кроків далеких

Замріяний шарм,

Там літо згортає вже

вії…

На грізнім асфальті,

Де сховані сни

Колишуться вітром папери.

На них моїм почерком марев весни

Видніються літер химери…

***

Дні у тиші…

У присмерках терпких,

Де в задумі шепочуть гаї,

Де зітхання яблунь обмеркло,

Де засмучені очі твої…

Я не знаю хто друг мій?

Хто ворог?..

Лише світло у далях тремтить,

Шле на мене свій місячний порох,

Шле на мене чиюсь добру мить.

Скрізь путі невідомі лягають,

Зорепади стріляють мій дім

Де мій ворог?.. Ти, друже, зостався?

У пилу, у бою нелегкім?..

Дні у тиші…

У присмерках терпких,

Де в задумі шепочуть гаї,

Де зітхання яблунь обмеркло,

Де закохані очі твої……

***

І знов я бачу могутні простори,

Та якась тиха сьогодні у моря стать…

І вірна…

І чомусь мені так мила,

Що вже й не хочу я в ілюзіях блукать.

Тепер же я так добре розумію:

Шукати щастя непотрібно скрізь…

Щастя в простому,

У маленькому…

В надії…

До висоти незнаної не лізь…

Блукає морем смирний вершник вітер,

Та якась тиха сьогодні в нього стать

Як добре, коли САМ ти біля моря,

Але ще краще з кимось вдвох блукать…

***

Я сяду край  неба

В шляхах золотих…

Забуду про біль і про втому.

Щось голос твій в серці моїм не затих:

Щасливий вернусь знов додому.

Мені милий цей обрій,

Цей подих шляхів,

Вони, ніби пам`ятник раю!..

Та все ж, наймиліший стрункий образ твій.

Ріднішого вже не шукаю.

***

А завтра в літо всі підем…

Остання ніч весняна відспіває,

Порине в днів минулих скриню

У юних спогадах про себе нагадає…

Я чув колись, що червень – місяць тиші

Час супокою, й любих вечорів,

В яких є туга… туга золотиста…

Й духмяний дзвін земних наших скарбів.

Стомлені весла вдаряться об воду,

Пташки затихнуть, втратиться печаль

О, який чар! Які зелені очі!...

Який небес задуманих кришталь!

Це ж завтра…завтра знову в путь усі…

В невідому, але у ту, що в світ веде

Лягаймо спати… все ще буде!

Нас завтра літо в мріях віднайде.

***

Золото… Золото…

Опадає золото…

Під ногами стелиться ковдра кольорів…

Обіймаю небо я,

Від болю всміхаюся,

А листя все падає

В чашу вечорів…

Десь колотять дзвонами

Ранки в лють заковані,

А мені так тепло тут,

Бо тиша бринить…

Я у серці гріюся,

Бо на щось надіюся

Листя…

Листя –золото

Додолу летить..

***

Місяць вже сходить над лісом –

Дерева там тихо шумлять,

Про щось потаємне і вічне…

Так важко в цю мить не кохать..

І подумки я повернуся

У дні, де тебе так любив.

О зорі! Знов зорі сіяють!..

Нам місяць так само світив.

Тепер все не так………..

………Стихло серце

І очі не так вже горять…

Пливе мрійно місяць над лісом,

Так важко в цю мить не кохать

І.Растівський
________________________________________________________________________

20листопада 2013р. 

Студентські будні Едуарда Ярошинського

Сьогодні Інтернет - це панацея «от всех бед». Але є ще люди, які лишаються вірними друзями для бібліотек. Їхню любов до книги не замінити ніякими сайтами.

 Едуарда Ярошинського – студента Білоцерківського енергетично – технологічного коледжу називають у читальному залі «читачем кожного дня». Перевагу над Інтернетом надає журналам « Моделист – конструктор» та «Техника молодежи». Він уміє поєднати інтернет - інформацію з публікаціями в періодичних виданнях. Хлопець захоплюється створенням макетів військової техніки минулих років. Переглянута не одна книга про Велику Вітчизняну війну. Моделі, зроблені руками Едуарда виставляються в Будинку юного техніка, але перші  роботи він дуже цінує і тримає  у своїй кімнаті. Багато макетів подарував   друзям.           

Моделювання – це не просто розвага, цим живе сім`я. Батько Едуарда, Богдан Станіславович своє захоплення моделюванням військової техніки передав сину. З роками батько та син стали однодумцями. У них одне хоббі і однакові бажання – майструвати все нові й нові моделі військової техніки.          

Ми, бібліотекарі, лишаємося вірними старим традиціям бібліотечного обслуговування і дуже цінуємо читачів, для котрих книга залишилася вірним другом.

Майя Боженко

________________________________________

18 листопада

Іду в життя бібліотечними стежками

Крістіна Мартич з раннього дитинства була гамірною та непосидючою дівчинкою, тому  батькам  було досить складно прищепити  їй інтерес до книги. Проте наполегливість, терпіння та  велика любов тата й мами робили своє діло. Адже саме вони відвели маленьку Крістіну до дивовижної країни, де живуть Маленький Принц,  барон Мюнхаузен,  Пеппі Довга Панчоха, Карлсон та інші книжкові герої.

Крістіна підростала,  з роками змінювалися її уподобання. Дівчина захопилася фантастичним жанром. Після закінчення 9-го класу – стала читачкою бібліотеки №8.

Вона знає, що саме тут  зможе знайти відповіді на дорослі запитання, а саме: як удосконалювати себе, як навчитися думати про інших, як не втратити стержень високої моралі, який сформували в ній батьки. І хоча Крістіна навчається у ВУЗі, вона завжди знаходить час завітати до бібліотеки.

            Можливо, з часом, літературні запити Крістіни зміняться не раз, проте любов до книги залишиться на все життя.

Ганна Іванова

                                                             _____________________ 

5листопада 2013р.

Сіяч добра людського

                                                                                                       Віддай людині крихітку себе.
                                                                                                       За це душа поповнюється            світлом.
                                                                                                                  Л.Костенко

               Споконвіку благодійні справи повертаються до людини сторицею, адже добрий вчинок уособлює любов, турботу, добро. Приємно відзначити, що поміж наших читачів є чимало людей, які збагачують свій духовний світ саме благодійністю.

Таким  є Павло Дмитрович Іщенко – високоосвічена особистість, керівник, який досяг значних висот у своєму житті. Попри свою зайнятість і турботи він знаходить час, щоб поцікавитися новинками сучасної української літератури, поділитися враженнями від прочитаного зі своїми колегами.

                   Воістину високоінтелектуальна людина, яка живе за моральними принципами, людина, в якої завжди знайдеться краплина розуміння до кожного, хто звертається по допомогу. Уже протягом трьох років, на День бібліотек, він дарує подарунки – сучасну українську літературу. І ми, читачі та бібліотекарі, хочемо подякувати директору ПАТ «Трібо» Іщенку Павлу Дмитровичу, котрий за велінням душі і серця знаходить фінансові можливості допомогти бібліотеці. Ваша доброчинність – це не просто дарунки на користь бібліотеки, а вклад у піднесення та зміцнення нашої духовності. Саме на таких високих чеснотах будується гуманне суспільство і тільки сповідуючи принципи меценацтва можна розраховувати на розквіт і благополуччя  держави.

                   То ж бажаємо й надалі залишатися  енергійним і невтомним, завзятим та неспокійним душею, успішним і турботливим, щедрим на добро. Нехай Ваші справи будуть гідним прикладом для інших людей, які ще не знають кому віддати «крихітку себе».

Тетяна Ямінська

                    

                                                                  _______________

30 жовтня 2013р.

Барви її душі

Що спільного між книгою  та квіткою ? Відповідь знає Галина  Адамівна  Жашкевич . Активна, енергійна жінка має безліч  захоплень, які поєднує з читанням. Гарна господиня вона черпає натхнення і радість  від землі. А та віддячує їй щедрими врожаями та барвистими квітами. Розкішні букети  тішать око читачів абонементу яскравими кольорами з ранньої весни до пізньої осені. Такі ж різноманітні , як і квіти в букеті, літературні смаки Галини Адамівни:  сучасна українська літератури, детективи, психологічна проза –   такий неповний спектр вподобань нашої читачки .

То ж нехай  людська шана буде Вам подякою за вміння творити та дарувати красу оточуючим. 

Тетяна Ямінська