4 травня у читальній залі бібліотеки № 5 пройшла зустріч Академії пенсіонерів "Золота осінь" присвячена 85-річчю Білоцерківського поета Анатолія Кульчицького. З нагоди ювілею хор академії виконав пісні автора, а бібліотекар Майя Боженко продекламувала декілька творів присвячених нашому місту.

    Всю свою професійну діяльність Анатолій Кульчицький пов`язав з культурою, музикою, піснею, поетичним словом. Ще з дитинства поет тягнувся до художньої самодіяльності і творчості, бо в цьому вбачав своє покликання. Світ мрій і пошуків...

    У поетичному і музичному доробку автора багато творів про рідне місто та Білоцерківщину. Анатолій Іванович  – воістину співець рідного краю, який щедро дарує свій талант. Його пісні – щирі, ліричні, ніжні та мелодійні, вимріяні душею та серцем, полюбилися широкому загалу. Їх звучання ніби запрошує у чарівний світ слова та музики. Виплекані пісні та вірші поета-пісняра назавжди залишаються в серцях шанувальників його таланту.

Хто чоловік , той гайда до танцю!

Якщо  запитати у вас, які бойові  танці українців ви  знаєте, першим, що прийде на думку, буде, без сумніву, гопак.  Старовинний український танець, що давно вже став легендою . А ви знали, що в Україні зберігся ще один  дуже енергетичний, незвичайний і давній танець аркан - танець мужніх і відчайдушних. Аркан (у деяких регіонах – «оркан», «арґон») -  це гуцульський суто чоловічий танець, у якому танцюристи з бартками (топірцями) в руках, стаючи один за одним, роблять довгий ланцюг, а потім єднаються в коло, розходячись і звиваючись. Його ще називають своєрідною посвятою в чоловіки (у легіні).

Двадцятирічний хлопець, пройшовши давній горянський обряд, мав право долучатися до танців,

носити бартку (вузьконосу сокиру з тупим молоточком) та затягуватися широким поясом. Так його приймали в своє коло опришки – повстанці на Західній Україні. Саме у танці чоловіки-опришки проявляли свою силу, відчайдушність і командний дух, що відображено й у сучасній хореографічній обробці.  Хлопці, поклавши руки один одному на плечі, стають в коло і починають рух, в якому крок за кроком закручуються у нестримний танець. Виконавці аркану уважно прислухаються до вигуків ватажка – і танець плавно стишується, ритм уповільнюється, аж поки знову не лунає “Батько встав!” – і танцюристи знову розправляють плечі, щоб пуститися в швидкісну круговерть.

В аркані, як і в усіх народних танцях, за кожним рухом ховається певний сенс. Ці потаємні знаки

пояснюють особливості культури горян-прапрадідів, а може навіть й румунів, які також вплинули на розвиток аркану. Відомо, що слово «аркан» – латинського походження (arcanus – “таємний, мовчазний”),. Цікаво, що за духом аркан тотожний з наддніпрянським гопаком, ірландським «Ev Sistr» чи бретонським «Та Ev Сbistr. Laoul», а подібну до арканової мелодію можна почути навіть у кельтів…

Ось як описує його поет Василь Герасимюк у вірші «Чоловічий танець».

Ти мусиш танцювати аркан.

Хоч раз.

Хоч раз ти повинен відчути,

як тяжко рветься на цій землі

древнє чоловіче коло,

як тяжко зчеплені чоловічі руки,

як тяжко почати і зупинити

цей танець.

Хоч раз

ти стань у це найтісніше коло,

обхопивши руками плечі двох побратимів,

мертво стиснувши долоні інших,

і тоді в заповітному колі

ти протанцюєш під безоднею неба

із криком по-звіриному протяжним.

Щоб не випасти із цього грішного світу,

хоч раз

змішай із ближніми піт і кров.

Сину людський,

ти стаєш у чоловіче коло,

ти готовий до цього древнього танцю

тільки тепер.

З хрестом за плечима.

З двома розбійниками.

Тільки раз.

Герасим’юк  В. Чоловічий танець / Василь Герасим’юк  // Герасим’юк  В. Була така земля : Вибране  . – К. : Факт, 2003. – С. 105.

Чорнобиль - біль і тривога

В історії нашого народу є дуже багато скорботних ран, які пронизують серце гострим болем.

 

Одна з таких - чорнобильська катастрофа, яка відбулася 26 квітня 1986 року. Коли над квітучим Поліссям здійнявся у небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. Ця трагедія забрала багато життів та завдала шкоди здоров’ю мільйонам українців, але найголовніше, це є екологічна катастрофа, яка забрала домівки не в одного покоління українців.

Чорнобильська катастрофа є нагадуванням людству про те, до якої трагедії можуть призвести дії людини. 

Чорнобиль – вічний біль незагоєної рани!

До 37 – річчя від дня аварії на Чорнобильській атомні електростанції бібліотекарами читальної зали бібліотеки-філії №5 було представлено книжкову виставку: «Чорнобиль - біль і тривога»  

"Я не можу стріляти, але вмію співати"

 

Благодійний кавер-концерт криворізького музиканта Івана Заміги відбувся в нашій бібліотеці. Від початку повномасштабного вторгнення чоловік, який пересувається на візку, провів майже 300 виступів у різних містах України та Європи. На них він збирає кошти на потреби армії. Не став винятком і захід у нашому місті. Іван виконав відомі композиції вітчизняних та закордонних артистів. Також під час концерту для глядачів презентували відео танців людей на візках. Крім того, білоцерківські волонтери організували ярмарку, донати з якої спрямують на потреби воїнів.

 

Вітаємо зі світлим святом Христового Воскресіння!

Вітаємо усіх зі світлим святом Христового Воскресіння! Зичимо міцного здоров'я, щастя і доброї долі. Нехай передзвін великодніх дзвонів принесе  лише благі вісті, серця наповнить вірою, а, духмяна паска, писанки принесуть у ваші оселі мир, злагоду, світлу радість!

бог уміє прийти непомітно

але любить потролити вірних

і являється в синіх спалаха

у вогнях у бенгальских у блискавках

надто пізно втікати парами

надто рано робити висновки

бо двіжуха ще тільки зріє

бо вагони от щойно рушили

і розлито в повітрі надію

на спасіння деяких душ

а від цього – надміру вереску

караоке колядок слоганів

невдовбенне наше теперішнє

скоро змиє розталими водами

скоро виллється небо вип'ється

скоро висохнуть землі вигорять

скоро стихне навіть молитва ця

скоро зовсім не буде вибору

але поки – гуляй відірвано

скільки того життя і світу..

 ох.. яка ж під тобою прірва..

ах.. яке ж над тобою світло.

                                                      Юрій Іздрик   Знамення

 

 

 

Майстер клас з писанкарства

За темрявою – світло, за зневірою – спрага до життя . Наповнити свято Великодня світлом , а серце вірою в майбутнє допоміг майстер клас з писанкарства ( керівник Людмила Сябро), який пройшов в бібліотеці #5. Обережно, крок за кроком, з творчим натхненням, затамувавши подих, працювали усі присутні, серед них ВПО, над створенням візерунку на великодньому символі. Сподіваємося, що власноруч розписана писанка стане справжньою окрасою на родинному великодньому святі.

Правова абетка про шахрайство

13 квітня в бібліотеці-філії №5 відбулася правова консультація для учасників Академії пенсіонерів «Золота осінь» від ГО «Правова єдність». Юрист-консультант Щербина Олександра дуже цікаво та доступно ознайомила присутніх з різноманітними видами шахрайства. Розповіла, що шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) – карається штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (34000 – 51000) або громадськими роботами на строк від двохсот до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Юристка попередила присутніх про найпопулярніші види шахрайств. Розрізняють:

- Телефонні шахрайства (псевдобанкіри телефонують громадянам і під різними приводами виманюють особисті та персональні дані, а також дані банківських карток начебто для їх захисту. Після отримання необхідної інформації злочинці знімають кошти).

- Інтернет-шахрайства (під час купівлі-продажу товарів псевдопродавець пропонує занижену вартість товару, вигідні акції, просить у вас здійснити повну або часткову передоплату за товар, а коли гроші перераховані — зникає).

- Псевдофахівці (аферисти представляються соціальними працівниками, які пропонують обміняти старі купюри грошей на нові, мотивуючи тим, що старі банкноти будуть не дійсними. Таким чином люди віддають шахраям свої заощадження, а натомість отримують звичайні папірці або сувенірні банкноти. Або ж зловмисники представляються працівниками комунальних служб і, під приводом надання допомоги або перевірки лічильників, проникають до помешкання громадян. Поки господар на щось відволікається, аферисти нишпорять в оселі та забирають цінні речі).

- З вашим родичем сталася біда (псевдо лікарі чи псевдо правоохоронці телефонують родичам і повідомляють, що їх син, донька чи онука скоїли злочин або потрапили в ДТП, або в тяжкому стані їх доставлено в лікарню. І для уникнення «покарання», чи проведення «термінової операції» в лікарні потрібно заплатити гроші. Дані кошти злочинці просять перерахувати на картковий рахунок, або підвезти в певне місце, або відати їх третій особі, яка за ними приїде. Після отримання грошей спілкування припиняють).

- Віддалена заміна сім-карти (злочинці дистанційно перевипускають телефонну сім-карту та оформляють онлайн-кредити на ім’я власника у сервісі швидких позик).

Головні поради від фахівця  та що робити щоб убезпечити себе від шахрайських дій?

1. Не надавати власні персональні дані незнайомим людям;

2. Не відчиняти двері і не впускати в своє помешкання незнайомців;

3. Щоб не стати жертвою телефонних аферистів, зберігайте спокій і не перераховувати нікому гроші;

4. Нікому не повідомляти термін дії банківської карти, пароль від неї та CVV-код (три цифри на звороті картки);

5. У разі отримання спірних листів чи повідомлень не здійснювати ніяких оплат до встановлення обставин ситуації, що виникла;

6. Не вірити у випадкову перемогу в розіграші/лотереї, тощо.

Ось такі корисні та пізнавальні поради отримали присутні, що завітали на захід. Ця інформація стане в пригоді кожному з нас. Тож будьте пильні!

Дивосвіт Валерія Юрчука

12 квітня, в читальній залі бібліотеки-філії №5 відбулося відкриття персональної виставки художника-аматора Валерія Петровича Юрчука.  На виставку завітали читачі, друзі та бібліотечна спільнота. Виставка презентувалася напередодні Міжнародного дня культури та Всесвітнього дня мистецтва, два свята, які щороку відзначають 15 квітня. 

Тож, завдячуючи пану Валерію, наша бібліотека також долучилася до святкування, уславлення та популяризації культурного надбання української спільноти.

Валерій Петрович Юрчук  народився в мальовничому Тетіївському краї, в селі Бурківцях. Батько загинув на фронті. А мати Євдокія, залишившись вдовою, самотужки  виростила, виховала і вивчила сина.

Після закінчення інституту в 1969 році молодий юнак отримав  призначення  на північ Росії, в республіку Карелію, до міста Петрозаводська.  Там він пропрацював за фахом інженера-гідротехніка до 1993 року. Згодом повернувся в Україну, до Білої Церкви. 

Після смерті найдорожчої людини – мами, пан Валерій вирішив, вшановуючи  пам'ять, взяти її прізвище – Юрчук (Савінкін) як творчий псевдонім художника.

З 1994 року взявся самостійно, по підручниках опанувати художню майстерність, вивчаючи крок за кроком всі студії в образотворчому мистецтві. Кожного дня малював натюрморти, пейзажі, портрети, анатомію людського тіла. 

Використовував різні матеріали та техніки – олівцями, сангіною, вугіллям, а також, такі цікаві техніки як пастель та акварель. 

В 1997 році, серйозно зацікавився історією України, вивчав історичне минуле України. Ці знання надихнули митця до написання портретів 20 визначних діячів нашої історії державності, які виконав сангіною. 

Дуже вплинуло на творчий доробок пана Валерія знайомство з відомими художниками Білої Церкви – Валерієм Ружицьким, Анатолієм Кирилюком, Леонідом Маадиром. Тут автор почав писати свої картини на полотні, олійними фарбами. 

Ще вдосконалював свою майстерність, вивчаючи мистецтво світових класиків. Використовував репродукції, щоб відтвори копію.

Натхненником на подальші набутки митця була творчість українського геніального поета та художника Тараса Шевченко. А також  пан Валерій надихався мистецтвом – Іллі Рєпіна, Івана Айвазовського, Рафаеля Санті, Пітера Пауля Рубенса, Леонардо да Вінчі, Тіціана Вечелліо, Франца Снайдерса та інших видатних художників.

За двадцять років аматорської мистецької діяльності створено 215 різножанрових картин олійними фарбами.

З 2004 року  брав участь  у мистецьких  виставках Білої Церкви з різної тематики. Неодноразово долучався до мистецьких виставок у Міській виставковій залі при бібліотеці №5(8), у Білоцерківському національному аграрному університеті,  Будинку культури «Сільмаш», Обласному краєзнавчому музеї .

Пан Валерій,  як справжній патріот України та нашого міста, ніколи  не був осторонь культурного життя громади. Одночасно з написанням картин, з 2007 року почав виконувати декоративні розписи житлових будинків, дитячих садочків, шкіл, інститутів та ін. Всього 55 об’єктів  із загальною площею 2500 м кВ.

Повинна зазначити, що Валерій Петрович надзвичайно творча людина, з різноманітними захопленнями. В 16 років почав писати вірші. В 35 років – малювати, з 2000 року був членом Клубу самодіяльних художників Білої Церкви. В 57 років переміг хворобу та  почав регулярно бігати, став членом КЛБ «Рось», пробіг 15 тисяч кілометрів. З дитинства любитель співати, тож  вивчив та співає понад 200 пісень.

Тому гарним подарунком для присутніх були пісні у виконанні пана Валерія та самодіяльного ансамблю «Золота осінь». Лунали українські народні пісні та пісні патріотичної тематики.

Художника привітали його друзі, які завітали на свято, завідуюча бібліотекою Світлана Хмільова та завідуюча  виставковою залою Любов Михайлюк . 

Ось такий розмаїтий творчий шлях Валерія Петровича Юрчука. 

Щиро бажаємо митцю гарного здоров’я, творчих пошуків, не зупинятися на досягнутому, долати та здобувати нові вершини.

Виставка триватиме з 12 квітня по 12 травня. Запрошуємо всіх поціновувачів красивого та вічного. 

                                                                                                              Світлана Хмільова

Дякую! Діду! За Енеїду!

Коли бачиш молодого хлопця, одягнутого у футболку з написом «Дякую, діду, за Енеїду» і портретом Котляревського , розумієш, що письменник чутливо вловив дух часу, опинився, що називається, у тренді, а його найвідомішому  творінню судилося довге та щасливе життя.

Ось уже 225 років українці щиро сміються над пригодами «парубка моторного» Енея, троянця в козацьких шароварах і жупані, пізнаючи при цьому українські традиції, звичаї та побут. Чого варті десь 175 традиційних національних страв, згаданих  у поемі. До речі, меню за «Енеїдою» вже стало  фішкою  деяких ресторанів, і вибирати відвідувачам там є з чого..

Цікаві факти про «Енеїду»

*Перше видання бурлескно-травестійної поеми було опубліковано в Санкт-Петербурзі у 1798 році без відома автора (сучасними словами, піратська копія).

*Спочатку поема мала лише три частини і називалася «Енеида. На малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ».

*Повністю «Енеїда» (у шести частинах) вийшла в Харкові після смерті І. Котляревського в 1842 році під назвою «Виргиліевая Энеида На малороссійскій языкъ переложенная И. Котляревскимъ».

*«Енеїда» – перша пам’ятка українського письменства, що укладена розмовною українською мовою.

*В «Енеїді» зафіксовано близько 7 000 слів.

*Текст насичений приказками і прислів’ями.

 «Енеїда» органічно вплелася і в образотворче мистецтво. 

Видання «Енеїди» 1968 року з ілюстраціями Базилевича  майже миттєво стало раритетним. Це була  не просто розкішна книга, а дисидентський протест проти традиції та й усієї тогочасної системи.

Безпрецедентно, але дозвіл на друк такої кількості нюдсів у показово пуританському СРСР таки дали – більшість оголених фігурували в пеклі й це якимсь чином видали за пропаганду атеїзму.

Якщо хочете знати - хто коли і навіщо працював над образами Енея, Венери, Зевса, Юнони та інших героїв Івана Котляревського у різних видах мистецтва, перегляньте

6 фактів про візуалізацію «Енеїди»

*Перша українська рок-опера «Енеїда» композитора Сергія Бедусенка.

*Культова літературна кав’ярня «Еней», що знаходилася біля Будинку письменників та тривалий час була осередком інтелектуального життя Києва.

*Опера за мотивами першої частини «Енеїди» (музика М. Лисенка, лібрето М. Садовського).

*Опера «Еней на мандрівці» (музика і лібрето Я. Лопатинського).

*Мультфільм «Енеїда» створений на студії Укранімафільм в 1991 р.

*Рок-гурт «Еней» створений наприкінці 1960-их років у Києві.

Колоритний герой«Енеїди» став одним із символів як високої, так і масової культури. Але є в поемі  щось іще, окрім веселих походеньок і грандіозних бенкетів із дивовижними стравами й міцними напоями . В її підтексті  зашифровано цілий пласт нашої історії.

Іван Котляревський і сьогодні залишається творцем  невмирущих українських образів, які й далі з нами, які  надихають жити, боротися і перемагати.

 Різні видання  «Енеїди»   Івана Котляревського та літературу про неї ви знайдете у бібліотеці№5

 

Заморська Квітка з українською душею

ЇЇ голос був удостоєний Оскара, вона пропагувала українську пісню за океаном.   

Дивна, багато в чому трагічна доля випала цій маленькій симпатичній жінці, відомій американській студійній вокалістці, яку в 1998 році назвали найбільш упізнаваним голосом США. Її голос почули понад 20 мільярдів людей, що в три рази більше за все населення планети. Ім'я цієї співачки Квітка Цісик. 

4 квітня їй виповнилося б 70 років.  З цієї нагоди в бібліотеці №5 зібралися шанувальники творчості співачки, а саме слухачі академій пенсіонерів «Золота Осінь» на  мистецьку годину «Заморська Квітка з українською душею».  Вони затамувавши подих слухали  розповідь  бібліотекара Тетяни Ямінської про коротке, але насичене життя Квітки Цісик, про любов до далекої і водночас такої рідної України. Адже хто хоч раз почув голос цієї співачки, буде пам’ятати його .  Недарма кажуть, що її голос,  схожий на голос скрипки, має містичну силу, заворожує і лікує. 

Для багатьох своїх співвітчизників  Квітка була втіленням американської мрії, адже народилася та прожила своє життя у Нью-Йорку. Донька повоєнного емігранта зі Львова, професійного скрипаля, в минулому — концертмейстера Львівської опери, Володимира Цісика. Вона змалечку виростала в атмосфері музики й мистецтва. Родина була знаною інтелігенцією у місті. З чотирьох років батько почав учити своїх доньок Квітку та Марію грі на скрипці та фортепіано. Квітка, крім гри на скрипці, серйозно захоплювалася балетом, співала в хорі, була пластункою – їздила у табори в гори, де вивчала українські пісні, звичаї і обряди. Закохалась в українську пісню на все своє життя. Здобула світову славу і стала Легендою.

Однак була в неї одна, зовсім не американська, заповітна мрія — віддати данину поваги народові, який виплекав її родовід, землі, де вона ніколи не була, але чий голос змалечку бринів у її серці.

Попри шалений графік, Квітка  зробила для України унікальний подарунок –  записала два альбоми з народними піснями за власний кошт. Їй дуже хотілось, щоб ці мелодії знала не лише діаспора, а почули і в США, і в Україні. Втім розуміла, що українським пісням бракує сучасного звучання та професійної обробки. Тож сестра допомогла підібрала репертуар, мама слідкувала за правильною вимовою, а чоловік відповідав за аранжування. Команді вдалося передати і неповторний голос Квітки, і найголовніше — зберегти автентичність творів.

Касети з її піснями привозили з відряджень і переписували на магнітофонах. Здавалось, співачка, що народилася за тисячі кілометрів від України,  відчуває українську душу краще, ніж самі українці. 

Квітчина мрія всього життя таки здійснилася і далекий голос України й досі лунає між людей та продовжує зігрівати наші серця і душі.

Більше про непересічну постать  можна  познайомитися переглянувши книгу Романа Горака «Журавлі відлетіли», яка є в фондах нашої бібліотеки.

                                                                                                        Тетяна Ямінська

Тетяна Володіна "Що скажуть люди"

        Ніна навшпиньках пройшла у свою кімнату, подивилась на сплячого сина, поправила ковдру, сіла на свій диванчик. 

        Серце калатало в грудях, мов навіжене, все навкруги грало новими радісними барвами: знайомство з Павлом змінило її.

      Відбулося перше побачення і воно вселяло великі надії на майбутнє. Павло зачарував її м’яким голосом, красою, а особливо карими очима, що світилися ніжністю й теплом.

        Як чекала Ніна Нових зустрічей з Павлом! Здається, і її полісадник розквітнув для побачень і зацвів бузок, аромат стояв такий, що позаздрили б французькі парфумери, тюльпани різних сортів доповнювали цю палітру краси.

         Літніми вечорами Ніна горнулася до Павла, вбираючи у себе його ласку й любов.

         Настали дні чекань і ночі кохання, такого несподіваного, часу освідчень та нездійснених мрій.

         Вона знала його смаки, бажання, таємниці. Разом дивилися на Полярну зірку, яка сяяла ніби для них одних. Павло розповідав, як в давнину єдиним орієнтиром для мореплавців та полярників була ця зірка.

      Селом поповзли чутки: Ніна зустрічається з Павлом. Її мати сварилася: “ Що скажуть люди? Ти старша від нього аж на 5 років. Подумай ”.

      Його рідня допікала: “ Ти думаєш, що скажуть люди? У неї дитина, навіщо вона тобі? Знайдеш молодшу, без причепа  ”.

           І, як говорять люди, вода камінь точить.

      Одного дня зустріч закоханих не відбулася. Ніна не могла повірити, що Павло не прийшов. Надіялась, що це у нього термінова робота, або, не дай Боже, захворів.

Більше вони не бачилися. Павло виїхав на заробітки не попрощавшись.

       З Ніною коїлося щось неймовірне. Пекельна туга скувала її. Дивилася в одну точку, не помічала нікого й нічого. Мати доглядала синочка, взяла хатню роботу на себе і говорила: “ Вставай доню. Ну що скажуть люди? ”

        А вона не мала сили навіть щось заперечити. Душа рвалася в шмаття, хотілося вити як вовчиця на місяць, а ще більше довести йому, що її любов ніколи не мине, вона ощасливить його навіки, всупереч прогнозам односельців.

        А люди? Хіба їм вперше паплюжити незрозуміле кохання, коли захоплює подих і ти відчуваєш свою половинку всіма фібрами душі й тіла. Можливо, ця недосяжність до високого і викликає людську заздрість та пересуди.

     Потроху почала гоїтися душевна рана. Ніна дивилася в дзеркало і не впізнавала вираз свого вродливого обличчя. Щось чуже відбивалося у ньому, можливо спустошення або відчай.

       Закінчилась відпустка. Ніна Олександрівна, як завжди, прийшла до школи зібраною, гарно вдягнутою, з вдаваним веселим настроєм. Викладала українську мову й літературу. Вірші для старшокласників читала з таким надривом, що навіть хлопці ледве стримували сльози. А на людях дзвінко сміялася, кепкувала, щоб не показати свій страшний біль. 

     Приїхав Павло з молодою дружиною. Говорили, що живе непогано, але почав випивати, і коли напивався – бив посуд, ламав стільці, а потім вибігав із хати та довго-довго дивився на Полярну зірку, розмовляв сам з собою.

         А Ніна несподівано вийшла заміж. Чоловік буквально носив її на руках, але ніколи вони не сиділи на тій лавочці (її розтрощила Ніна на тріски), не милувалися нічним небом.

        Полярна зірка яскраво світила, вказуючи кожному свій шлях: кому до шаленого кохання, а кому до невимовного смутку. 

Жива глина

 

Наша майстриня Людмила Сябро кожного місяця дарує МК користувачам бібліотеки 5 та всім бажаючим.

На майстер-класах “Жива глина” можна зустріти людей  будь-якого віку: сюди приходять і дорослі і діти. Саме тому ми й уточнюємо, що  вікових обмежень немає. Уявіть емоції цих початківців, майстрів – аматорів, коли власноруч із звичайного шматка глини у них народжується певний витвір: ліпна фігурка ангелика, котика або персонажа мультфільму, тарілочка чи філіжанка. Така своєрідна арт – терапія дає можливість гармонізувати емоційний стан, надає внутрішньої сили, позитивного заряду як фізичного так і духовного. Тому запрошуємо всіх бажаючих відвідати сеанс глинотерапії, де ви зможете розслабитися, зняти напругу, а всі свої емоції втілити на такому приємному матеріалі, як глина.

Незламна Київщина

В ці дні в Україні відзначають першу річницю звільнення міст Київської області від російських загарбників. В читальній залі бібліотеки#5 пройшла зустріч з учасником оборони міст Бучі та Ірпеня Олександром Карпухно.

В складі добровольчого формування територіальної громади він та його побратими виконували бойові завдання в містах Приірпіння.

Олександр в цивільному житті підприємець, а зараз є військовослужбовцем ЗСУ.  

Він поділився спогадами про воїнів та цивільних людей, які захищали рідний край від російських окупантів. 

Присутні мали змогу переглянули відео та фото тих подій з особистого архіву нашого гостя.

Учасники зустрічі задавали запитання, говорили про героїзм військових, про життєву позицію, про життя , про мрії , про майбутнє ...

За рік Незламності України у світ вийшло цілий ряд літературних творів, документальних фільмів, поезій, які є певним літописом сучасної російсько- української війни. Працівники бібліотеки  підготували  книжкову виставку-інсталяцію «Київщина вистояла» та перегляд відеоматеріалів про визволення  міст Київщини. 

Час пролетів непомітно, враження неймовірні .

 

Вистояли! Переможемо!

Оборона  Києва та Київщини в лютому - березні 2022 року стала, без перебільшення, подією світового масштабу. Росіяни сподівалися захопити Київ за 3 дні, зайти в центр і сказати, що все закінчено. Таким способом вони планували подолати внутрішній опір українців, деморалізувати нас і змусити перестати боротися. Окупанти не сподівалися, що українські воїни даватимуть таку гідну відсіч. Боротьба тривала трохи більше місяця. Протягом всього часу наші воїни мужньо боронили столицю та поступово звільняли окуповані села і міста навколо неї.  З кожним наступним звільненим населеним пунктом світ все більше жахався від того, що коїли загарбники на окупованих територіях…

Пропонуємо підбірку матеріалів до річниці визволення Київщини від російських окупантів.

Фонд краєзнавчої літератури бібліотеки №5 нещодавно  поповнився цікавим та актуальним виданням – новою книгою українського письменника-краянина  Віктора Євтушенка « Відрядження в пекло». Це розповідь про один день чергування бригади екстреної медичної допомоги під час російського вторгнення в Україну 2022 року. Дія відбувається в найгарячіший період окупації в місті Бородянці, що на Київщині. Бригада «екстренки», очолювана автором книги, замість евакуації біженців із захоплених територій, сама потрапила в лапи російських спецназівців…  Ось декілька відгуків від прихильників творчості відомого літератора:«Сьогодні мені пощастило прочитати Ваш спогад про "відрядження". Прояв мужності і віри» - Ірина Сколота«Дякую за книжечку! Читала на одному подиху і видихала тільки, щоб витерти сльози. Ця війна змусила нас пережити жахливі події, але завдяки цьому ми стали сильнішими» -Марина Колонюк.

Український письменник Андрій Кокотюха у своїй книжці

«Врятувати березень» на прикладі однієї родини відобразив трагічні події окупації Київщини в лютому - березні 2022 року.Головний герой книжки таксист Анатолій до останнього не вірив, що почалася повномасштабна війна, навіть коли в столиці пролунали вибухи - сподівався, що все якось минеться. Він приймав замовлення, відвозив пасажирів до залізничного вокзалу, дратувався, що люди кудись тікають та вірив у те, що до найближчого понеділка все закінчиться. Згодом Анатолій таки вирішив перевезти родину в місце, що вважав безпечнішим, село Антонівку на Київщині. Але там вони опинилися в пастці - вже наступного ранку в село заїхала колона техніки з позначками Z та V. Анатолій зрозумів, що він з родиною, як ніколи, близькі до загибелі, тому поставив собі за мету вижити, не втратити гідності і врятувати родину та кішку…Автор на основі одного окупованого села показує нам взаємодію людей, що опинилися в окупації. Серед них були і відчайдушні патріоти, які об’єднувалися в територіальну оборону, були ті, що потай передавали  інформацію про окупантів українським військовим, були ті, які попри все, намагалися захистити своїх рідних, а були й ті, які з легкістю зрадили своїх односельців та Батьківщину.То чи буде врятований березень? Відповідь на це питання ви дізнаєтеся, прочитавши книжку.

Командир 72 ОМБр Олександр Вдовиченко : «Під Києвом полягла еліта армії рф» [інтерв’ю ] / спілк. Тетяна Попова // Уряд. кур’єр – 2023. – 24 лют. - с. 3

Контури перемоги в цій війні почали окреслюватися вже на початку масштабного вторгнення армії рф у напрямку Києва, вважає один з очільників українського опору полковник Олександр Вдовиченко Саме дії очолюваної ним 72 окремої механізованої бригади ЗСУ заклали основи подальшого перебігу війни. Про це, а також подальші перспективи протистояння -  у спеціальному інтерв’ю Тетяни Попової, записаному в межах проєкту «Хроніки війни».

«Чорні Запорожці»: зупинили ворога під Києвом // Порадниця.- 2022 №18-19. – С. 4

Ворог рвався до столиці з різних сторін. За те, що російським загарбникам так і не вдалося реалізувати свої плани захопити Київ, маємо дякувати зокрема і 80 воїнам 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, які стримали багатотисячне угрупування російських військ, що намагалися через село Мощун прорватися до Києва.Росія планувала взяти його за кілька днів, отож битва за столицю стала визначальною подією від початку повномасштабної війни. Того, що хтось прикриє Київ з півночі і чинитиме там опір, ворог не очікував, згадували командири бригади.

Спеціальний радник головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, ветеран збройних сил США

Ден Райс : «Битва з росіянами під Києвом увійде в підручники з військової історії» : [інтерв’ю] /спілк.Є. Матюшенко //  Уряд. кур’єр – 2022. – 24 трав.  - с. 3 

«Українські Збройні сили дали путіну відсіч. Я думаю, що битва під Києвом увійде в підручники з військової історії», - сказав Райс. Він вважає, що російські війська провалили досягнення головної мети – взяти Київ, відправити уряд у вигнання і сказати, що «вигнали нацистів». «Вони зазнали невдачі, і я не думаю, що вони можуть зараз захопити Київ, хіба якщо подвоять чи потроять сили. Але, на мій погляд, вони усвідомлюють, що не зможуть перейти в наступ без значних втрат, не зможуть досягти цієї мети», - переконаний експерт.

Позняк – Хоменко Н.  Повернення  додому : як  постраждалий від війни Гостомель відроджується після окупації / Наталка Позняк – Хоменко // Україна молода. – 2022. – 9 черв. с.

Весна 2022 для багатьох міст і містечок Київщини замість звичних клопотів у квітниках-городах та планування майбутнього обернулася жахами рашистської окупації або поспішною втечею (часто — з дітьми і тваринами) з рідного дому, який за лічені години опинився в епіцентрі бойових дій. А потім  - місяцями звикання в чужих хатах (чи то в Україні, чи то за кордоном) до такого незвичного для багатьох визначення як «внутрішньопереміщена особа». Але дім є дім. І щойно було знято обмеження, щойно українські військові разом із силами місцевої тероборони звільнили захоплені території, а сапери перевірили їх на безпечність -  сотні українців потяглися з чужини додому. Бо дім  - це дім, хоч би хто там що казав.

Безсмертний розказав, як жив у окупації зі старенькою мамою https://glavcom.ua/country/politics/bezsmertniy-rozkazav-yak-zhiv-u-okupaciji-zi-starenkoyu-mamoyu-845614.html

Політик, експосол України в Білорусі Роман Безсмертний провів 28 днів в окупації в Мотижині на Київщині, де відбувалися активні бої і де була закатована родина сільської старости. Як йому вдалось вижити разом із мамою, Безсмертний після звільнення села. Про це пише «Цензор».

Вистояли! Переможемо!

Нагадуємо, що всі бажаючі можуть переглянути книги, періодику та матеріали з мережі Інтернет в нашій бібліотеці. Запитуйте на абонементі та в читальній залі.