Поетичні лабіринти

У читальному залі бібліотеки №8 відбулася зустріч з Миколою Сергійовичем  Мазуренком, автором поетичних збірок “Ціна життя” (2010р.), “Вода, що тече” (2012), “Жди меня” (2013), “Новий мир” (2013), “Якщо кохаєш, то живеш” та Оленою Мартузаєвою, котра принесла для читачів у дарунок нову збірку своїх поезій  “Лабиринты моей души». Першою книгою її віршів була збірка “Контрасты”.

Зустріч залишила у серцях читачів теплі і душевні спогади. Спочатку Микола Мазуренко розповів  про свою творчість, почитав вірші, а потім слово взяла пані Олена.

Настрою цієї жінки можна позаздрити, як і її думкам, котрі свіжістю і неповторністю вилилися плавними римами на листки паперу. Вірші розкриваються перед читачами маленькими філософськими сюрпризами, що робить їх романтичними, неповторними і знайомими, бо взяті із життя.

Поетка з почуттям гумору декламувала вірші і так же гумористично розповідала  свою творчу біографію, в якій немалу роль відіграла її мама. Хотіла стати хірургом, але життєві обставини привели на філософський факультет. Кілька місяців працювала у школі. А далі різні професії: завідуюча бібліотекою м`ясо-молочного технікуму, викладач кафедри бухобліку у Білоцерківському університеті, робота в податковій  інспекції. Звичайно, при такому колоритному житті і філософія поезії пані Олени колоритна. Про це свідчать її вірші, які ми пропонуємо вам прочитати.

Осень – не спросит, весна – не красна,

Лето – отпето, зима – не страшна.

Все чередою приходит, уходит,

Только погода меня не заводит:

Осенью – насморк, а летом сгораю,

В зиму судьбу на коньках догоняю:

Шмякнулась больно, потерла ушиб.

Жизнь не догнала, а жребий пришиб.

Да и весной не отходит душа…

Все надоело…Но жизнь – хороша!

***

Я, приходя домой, снимаю маску,

Кладу ее в комод, беру другую…

И окунаюсь в жизнь свою, как в сказку,

Где в разных лицах я себя рисую.

Перебираю маски, примеряю,

Рассматриваю трещинки на коже:

Вот в этой маске я тебя теряю,

А в этой друг без друга мы не можем…

А это что за маска? Я не знаю!

Какой красивый и печальный вид…

Я наклоняюсь ниже и вздыхаю:

На дне комода зеркало лежит.