Книжкова афіша

середа, 21 жовтня 2020 р.

85 років від дня народження Бориса Олійника


22 жовтня виповнюється 85 років від дня народження Бориса Олійника, українського поета, публіциста, громадського діяча, академіка НАН України, голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Борис Олійник дебютував у літературі 1959 року книжкою-нарисом «За Північним Дінцем». Перша збірка віршів «Б’ють у крицю ковалі» вийшла у 1962 році. 
На сьогодні Борис Ілліч – автор понад 40 книг віршів, есе, статей, які перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Найвідоміші збірки: «Б’ють у крицю ковалі», «Двадцятий вал», «Відлуння», «Сива ластівка», «Дума про місто», «Міра». Основний жанр – поетичний, виступав також у публіцистиці. Борис Олійник – ціла епоха в українській літературі, а його митецька й людська доля – один із яскравих прикладів існування (виживання) поета, людини творчої у тоталітарному суспільстві.
В історії української літератури ім’я Бориса Олійника стоїть поряд з іменами Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Віталія Коротича, Миколи Вінграновського та багатьох інших їхніх ровесників, чиї творчі пошуки формували літературне покоління “шістдесятників” з їхніми злетами та поривами за залізні рамки “соціалістичного реалізму”.
У 2012 році кандидатуру Бориса Ілліча висували на отримання Нобелівської премії з літератури.
30 квітня 2017 р. на 82-му році життя Бориса Олійника обірвалося, проте його твори будуть жити вічно, даючи продовження його нелегкій справі письменника.

  МЕЛОДІЯ

Заболю,  затужу,
                     заридаю...  в  собі,  закурличу,
А  про  очі  людські
                     засміюсь,  надломивши  печаль.
Помолюсь  крадькома
                       на  твоє  праслов'янське  обличчя,
І  зоря  покладе  
                     на  мовчання  моє  печать.

Забіліли  сніги,
                 забіліли  на  цілому  світі.
Опадає  листок,
                 як  зів'яле  чаїне  крило.
Там,  де  ми  відбули,
                     там,  де  наше  відтьохкало  літо,  -
Забіліли  сніги...  забілили  сніги...
                                         замело.

Це  приходить,  мов  сон.
                                 Це  приходить  до  мене  із  марень:
Теплий  шепіт  і  схлип...  чи  сльоза,
                                                 чи  роса  од  ріки?
І  на  обрій  вечірній
                           ляга,  мов  на  еллінський  мармур,
Ледь  означений  профіль
                             і  тиха  лілея  руки.

Я  для  інших  одцвів,
                         я  під  серцем  сховав  свої  квіти.
Я  від  ока  чужого
                             туманом  осіннім  укривсь.
Але  якось  вночі
                       підійди  і  торкни  мої  віти  -
Я  тобі  засвічусь,
                     як  нікому  іще  не  світивсь!..

Заболю,  затужу,  заридаю...  в  собі,
                                                       закурличу.
А  про  очі  людські  
                         засміюсь,  надломивши  печаль.
Помолюсь  крадькома
                             на  твоє  праслов'янське  обличчя,
І  зоря  покладе
                       на  мовчання  моє  печать.   
(Б.Олійник)

Джерело: tsatu.edu.ua

Цікаві матеріали на тему: http://litakcent.com/2010/10/26/borys-olijnyk-retro/

Немає коментарів:

Дописати коментар